Договірні фінансові посередники

 

Регулярні кредитні зв'язки між банком і позичальником спонукають банк інвестувати капітал клієнта в цінні папери, виконувати для нього комісійні та посередницькі операції, приймати його майно в управління на довірчій основі, здійснювати розрахунки. Банк, надаючи додаткові послуги, залучає і дрібних вкладників, які звичайно мають переважне право одержувати або пролонговувати кредит.

 

Сучасні грошово-кредитні відносини немислимі без діяльності спеціалізованих кредитно-фінансових установ (СКФУ). Діяльність СКФУ концентрується в більшості своїй на обслуговуванні невеликого сегмента грошово-фінансового ринку і, як правило, надання послуг специфічної клієнтури (наприклад, ломбардних абофакторингових). Тому СКФУ або парабанковскіе установи відрізняє орієнтація або на обслуговування певних типів клієнтури, або на здійснення однієї-двох операцій (послуг).

Для СКФУ характерна подвійна підпорядкованість:

будучи пов'язаними із здійсненням кредитно-розрахункових операцій СКФУ змушені керуватися відповідними нормативними документами центрального банку;

спеціалізуючись на будь-яких фінансових, страхових, інвестиційних або інших операціях, СКФУ підпадають під регулюють дії відповідних відомств.

 

До СКФУ можна віднести лізингові форми (компанії), факторингові фірми (компанії), ломбарди, кредитні товариства, товариства, спілки, товариства взаємного кредиту, страхові товариства, інвестиційні фонди (компанії), пенсійні фонди, фінансові компанії, розрахункові (клірингові) центри і ін.

Особливим різновидом СКФУ є поштово-ощадні установи, що формують поштово-ощадну систему. Одним з найважливіших і найстаріших елементів даної системи є почтовосберегательние банки, історично виникли як державні установи по залученню коштів дрібних вкладників. Почтовосберегательние установи через поштові відділення акумулюють внески населення, здійснюють прийом і видачу коштів.

Віднесення до СКФУ ломбардів, кредитних товариств, товариств взаємного кредиту (ОВК) обумовлено рядом причин. Так, ломбарди являють собою кредитні установи, що видають позики під заставу рухомого майна. Історично ломбарди виникли як приватні підприємства лихварського кредиту. В даний час в залежності від ступеня участі держави і приватного капіталу в діяльності ломбардів виділяються державні ломбарди, комунальні ломбарди, приватні ломбарди, ломбарди змішаного типу (за участю приватного і державного капіталу).

Ломбарди спеціалізуються на споживчому кредиті під забезпечення у вигляді застави рухомого майна, включаючи дорогоцінні метали і камені (за винятком цінних паперів). Позики видаються в основному короткострокові (до 3 місяців) в розмірі від 50 до 80% вартості заставленого майна. Поряд позикою під заставу практикуються також операції зі зберігання цінностей клієнтом, а також продаж закладеного майна на комісійних засадах.

Особливістю організації кредитних операцій ломбардами є відсутність кредитного договору з клієнтом і відсутність заставного зобов'язання. При видачі позики під заставу клієнт отримує заставний квиток (або інший документ, що засвідчує факт застави та видачі позики), як правило, на пред'явника і має реєстраційний номер у журналі реєстрації, де вказуються реквізити позичальника та основні умови угоди. По більшості кредитних угод передбачається пільговий термін, після закінчення якого закладене майно може бути продано.

Кредитні товариства, товариства та спілки - це кредитні кооперативи, організовувані певними групами приватних осіб або дрібних кредитних установ. Кредитні спілки бувають двох основних типів:

організовані групою фізичних осіб за професійною або територіальною ознакою з метою надання короткострокового споживчого кредиту;

у вигляді добровільних об'єднань самостійних кредитних товариств, наприклад, позикоощадних товариств, товариств взаємного кредиту, кооперативів і т. д.

 

Кредитні спілки або товариства створюються з метою кредітнорасчетного обслуговування своїх клієнтів: кооперативів, орендних підприємств, малого та середнього бізнесу, фізичних осіб. Капітал кредитних товариств формується шляхом покупки паїв та оплати обов'язкового вступного внеску, який вибутті не повертається. Основними пасивними операціями є залучення вкладів і розміщення позик. Основні активні операції - позичкові, комісійні, торговопосредніческіе операції.

Товариства взаємного кредиту (ОВК) являють собою особливий вид кредитних установ, близьких за характером діяльності до банківських, обслуговуючим малий і середній бізнес. ОВК створюються фізичними особами або суб'єктами малого підприємництва, які добровільно об'єдналися на основі спільності фінансових інтересів. Мета ОВК полягає в наданні послуг, спрямованих на поліпшення соціальноекономічного становища його членів. Для його діяльності ОВК характерно наступне:

ОВК є організацією, члени якої діють в рамках певної структури і норм (правил гри);

ОВК є правомірною організацією, в якій учасники реалізують своє конституційне право на свободу об'єднання та свободу вибору суспільно-корисної діяльності шляхом об'єднання особистих коштів в добровільному порядку;

ОВК представляє собою організацію зі статусом юридичної особи;

ОВК являє собою некомерційну організацію, метою якої не є отримання прибутку в результаті її діяльності і розподіл отриманого прибутку між її учасниками, але ідея безприбуткової ОВК не перешкоджає отриманню доходів для досягнення фінансової стійкості організації та її розвитку;

ОВК є споживчим кооперативом, оскільки воно являє собою добровільне об'єднання людей на основі членства, здійснюється шляхом об'єднання його членами грошових пайових внесків. Тому загальна нормативно-правова база споживчої кооперації поширюється також на ОВК.

 

Учасниками ОВК можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, що формують за рахунок вступних внесків капітал товариства. Процедура прийому в члени ОВК має свої особливості, зокрема, приймальний комітет (комісія) оцінює кредитоспроможність вступника, аналізує надані вступником гарантії або поручительства, отримує і оцінює закладається в якості забезпечення майно, визначає максимально допустимий розмір відкривається йому кредиту.

При вступі кожен з членів ОВК вносить певний кредит (наприклад, 10-30% відкритого йому кредиту в якості оплати своєї пайового внеску) і зобов'язується нести відповідальність за своїми особистими боргами, а також за операціями ОВК в розмірі, що дорівнює сумі відкритого йому кредиту.

За рішенням ОВК окремим його членам розмір членського внеску може бути збільшений без зміни суми відкритого йому кредиту. При вибутті з ОВК його учасник погашає суму основного боргу (зі сплатою належних суспільству кредитів), що припадає на учасника частина збитків товариства, якщо такі є. Після цього вибуває повертається його вступний внесок і закладене майно.

Оскільки головною метою ОВК є забезпечення регулярних заощаджень і надання кредиту своїм членам, то для реалізації цієї мети в даний час розроблений і впроваджений цілий ряд конкретних сервісних моделей. Найбільш розробленими і популярними у населення більшості країн фінансовими послугами ОВК є:

ощадні рахунки, що включають в себе простий ощадний рахунок (за даними рахунками не встановлюється мінімальний розмір вкладу, не обмежується кількість відкритих рахунків і розмір збережених на рахунках грошових коштів, а відсотки встановлюються та переглядаються правлінням ОВК), терміновий ощадний рахунок (встановлюється певна величина вкладу на конкретний рахунок і виплачується більш високий відсоток у порівнянні з простим ощадним рахунком), вклад до запитання (по ньому здійснюються розрахунки за чеками, векселями і пластиковим дебетових картках, а ставка відсотка завжди значно нижче, ніж по простому ощадному рахунку), спеціальний рахунок для окремих груп вкладників з метою отримання останніми податкових пільг, наприклад, за пенсійними рахунками;

кредити, що включають в себе кредит без забезпечення або «кредит під підпис» (звичайно не поновлюється, оскільки договір втрачає силу після повернення кредиту), кредит із забезпеченням (під гарантії, під особисте майно і під нерухомість), поновлюваний кредит (найбільш поширеним видом є кредитні картки та кредитні лінії), комерційний кредит.

 

В даний час існує цілий ряд фінансових установ, які безпосередньо не входять до складу кредитно-фінансових установ, але дуже близькі до останніх. До них відносяться страхові установи.

Страхування є способом мобілізації коштів приватних осіб на додаток до депозитного (позикового) і трастовим способам. Страхові компанії збирають страхові внески (премії) з приватних осіб для того, щоб повернути їм ці кошти через деякий час по настанні певних умов. Деякі види страхування не відрізняються від ощадних банківських вкладів, інші відрізняються тим, що принцип зворотності забезпечується відносно групи, а не кожної окремої особи в цій групі.

Страхові операції самі по собі не приносять прибутку страховим компаніям, оскільки вони отримують від інвестування тимчасово знаходяться в їх розпорядженні внесків клієнтів. Фактично страхові компанії прямо конкурують на одному і тому ж ринку з традиційними кредитними інститутами: за залучення заощаджень населення (приватними пенсійними фондами, траст-компаніями, інвестиційними фондами, страховими компаніями та ін.).

 

 

 

3. Договірні фінансові посередники:

Інвестиційні фінансові посередники. Інвестиційні фонди, їхня діяльність в Україні та правове забезпечення.

Страхові компанії, страховий бізнес і його розвиток в Україні та правове забезпечення.

Недержавні пенсійні фонди і механізм їхнього функціонування,  характеристика, переваги і недоліки.

Ломбарди і механізм їх функціонування.

Фінансові компанії і особливість їхньої діяльності в перехідний період.

Кредитні кооперативи (товариства, спілки), їхня спеціалізація і перспективи розвитку.

 

 

Однорівнева система передбачає горизонтальні зв'язки між банками, здійснення уніфікованих операцій, тут усі банки перебувають на одній ієрархічній лінії (характерна для тоталітарного режиму, існувала до 1987 р. в колишньому СРСР).

 

Дворівнева система характерна для країн ринкової економіки, складається з двох рівнів: верхній рівень - центральний банк; нижній рівень інші банки.

 

Структуру банківської системи України визначає Закон “Про банки і банківську діяльність”. Банківська система складається з Національного банку України та інших банків, що створені і діють на території України. Банки в Україні створюються у формі акціонерного товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативного банку. Державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі.

 

Банк центральний - емісійний, кредитний, розрахунковий і касовий центр держави. Володіє монопольним правом випуску в обіг банківських та скарбннчних білетів, а також фінансово-контрольними функціями. Головними завданнями центрального банку є забезпечення стійкості національної грошової одиниці, регулювання та координація діяльності грошово-кредитної системи. В Україні центральним є Національний банк України.

 

Неемісійні (комерційні банки).

 

Банки мають право створювати обєднання і банківські холдингові групи, банківські корпорації. Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. НБУ регулює діяльність спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснених ними операцій. Законом України “Про банки і банківську діяльність” визначено, що банк набуває статусу спеціалізованого банку в разі, якщо більше ніж 50 % його активів є активами одного типу.

 

Банк комерційний - універсальна фінансово-кредитна установа, що створюється для залучення коштів і розміщення їх від свого імені на умовах повернення та платності. А також здійснює розрахункові операції за дорученням клієнтів, їх касове обслуговування, операції з валютою, коштовними металами, цінними паперами та інші операції, дозволені законом.

 

Комерційний банк проводить свою діяльність згідно зі статутом, що визначає перелік виконуваних банком операцій, розміри його фондів, органи управління, порядок використання прибутку. В Україні на всі види здійснюваних операцій, комерційний банк повинен мати ліцензію Національного банку. Він повинен дотримуватись встановлених Національним банком нормативів та інструкцій.

 

Банк універсальний - фінансово-кредитна установа, що здійснює всі основні види банківських операцій (депозитні, кредитні, фондові, інвестиційні, довірчі, розрахункові) та надає банківські послуги.

 

Банк інвестиційний - спеціалізована кредитна установа, що залучає довготерміновий позичковий капітал і надає його в розпорядження позичальникам (підприємцям і державі) через випуск облігацій та інших видів боргових зобов'язань. Основними функціями інвестиційних банків є з'ясування характеру і розміру фінансових потреб позичальників, узгодження умов позички, вибір виду цінних паперів, визначення термінів їх емісії і розміщення серед інвесторів. Інвестиційні банки є не просто посередником між інвестором і позичальником, але й гарантом емісії та організатором ринку.