Теоретичні засади організації виробництва

 

  Вступ

        Україна  займає одне з провідних місць  серед соняшникосіючих держав , виробляючи  щорічно близько 10% насіння соняшнику   у світі .

        Тепер  олій ний соняшник поширений  на всіх континентах земної  кулі . За даними ФАО , світова  площа  його посівів становить  понад 14,5 млн га. На великих   площах його висівають  в  Україні , Аргентині , США, Китаї  , Іспанії , Туреччині , Румунії , Франції та багатьох інших державах.

        Посіви  соняшнику в Україні займають  понад 2 млн га , що становить  96% площі всіх  олійних культур  . Найбільші посівні площі соняшнику  в Дніпропетровській , Донецькій , Запорізькій , Кіровоградській , Луганській , Миколаївській , Одеській , Херсонській і Полтавській областях.

        Насіння  його районованих сортів і  гібридів містить 50 – 52 % олії , а селекційних – до 60%. Порівняно  з іншими олійними культурами  соняшник дає найбільший вихід   олії з одиниці площі ( 750 кг/га  в середньому по Україні ). На соняшникову олії припадає 98% загального виробництва олії в Україні.

         Ринок його насіння в країні  розгалужений та різноманітний  , що зумовлено великою площею  посівів та популярністю культури , сприятливими природно-кліматичними  умовами вирощування та високим  потенціалом урожайності , попитом  на сировину . Особливо це стосується  Південного регіону та його  областей, які відносяться до  найбільш сприятливих зон вирощування  цієї культури.

        В  Україні вирощують як сорти  , так і гібриди соняшника. Причому  гібридами засівають все більше  площі бо вони порівняно з  сортами забезпечують вищу врожайність  на 15 – 20 % . За останні роки  селекціонерами створено високоврожайні  сорти і гібриди соняшнику  для всіх зон України.

         Середня врожайність соняшнику  в Україні соняшнику в Україні  в останні роки становила 16 – 18 ц/га . Найвища вона в господарствах  , де соняшник вирощують за прогресивною  технологією – по 30 ц/га і більше , а в умовах зрошення – 38,7 – 40 ц/га

         Підвищеним попитом  на світовому  ринку користуються створені  останнім часом форми соняшника  кондитерського напрямку (високий  вміст білка) та з високим  ( 89 – 90 % ) вмістом олеїнової кислоти  . Нині до «Державного Каталогу  сортів рослин України» щорічно  заносяться нові гібриди і  сорти соняшника . На 2006 рік їх  було вже понад 140 , хоч  ще  у 2003 році було понад 90. Серед  нових гібридів ( 2005 – 2006 ) Отава  , Завіт , Анонс , Флокс , Дует , Злата  , Рими , Тремор. Серед нових гібридів  значна кількість німецьких гібридів  – СПР64А10 , ПР64Ф71 , ЛГ5665 , ЛГ5420 ,Опера  ПР. Об’єктом дослідження  було обрано господарство  Державне підприємство «Дослідне господарство «Каховське»  Каховського району , Херсонської області .

        Метою  курсової роботи є : аналіз фінансового стану підприємства , організації праці на підприємстві , матеріально – технічної бази , земельної території та діючої технології вирощування соняшника. Запропонувати нову технологію для покращення показників підприємства та зниження собівартості культури , визначити структуру витрат та отримання прибутку після впровадження .

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I. Теоретичні засади організації виробництва

1.1 Огляд законодавчої  базі функціонування підприємства 

Основою законодавчої бази діяльності підприємств є система  статусних або компетенційних законів, які визначають правове становище  господарюючих суб'єктів. Дані закони класифікуються залежно від кола осіб, на які вони поширюються. Так, загальні закони "Про підприємництво", "Про підприємства в Україні" поширюються на всі підприємства і на всіх підприємців. Крім загальних законів до статусних відносяться закони, які визначають правове становище окремих видів підприємств усіх галузей економіки. До них відносяться закони: "Про господарські товариства", "Про режим іноземного інвестування" та ін.

Фундаментальним інститутом господарського законодавства є  система нормативних актів, які  на основі закону України "Про власність" регулюють відносини щодо управління нерухомим майном у народному  господарстві. До даного інституту  входять нормативні акти:

o про управління державною  власністю;

o про оренду державного  та комунального майна;

o про приватизацію державного  майна.

Окремим інститутом господарського законодавства є інститут господарського договірного права. Система законодавства  про договірне право грунтується  на кодифікованих законах і нормативних  актах про окремі види договорів. До них слід віднести Цивільний кодекс України, Закон "Про підприємства в Україні", Господарський процесуальний  кодекс тощо.

До наступних інститутів можна віднести законодавство про  регулювання ринків капіталу, законодавство  про зовнішньоекономічну діяльність, законодавство про господарські суди та господарський процес, законодавство про страхування та ін. .

Першою ознакою господарського законодавства є комплексний  зміст основних нормативних актів. Другою ознакою господарського законодавства  є те, що воно включає в себе одногалузеві акти господарського(цивільного) законодавства. Третьою ознакою є множинність  актів, яка зумовлена тим, що: 
o дане законодавство регулює різні види господарської діяльності .                          o в економіці наявні різні форми власності (приватна, колективна, державна); 
o відсутній кодифікований акт господарського законодавства; 
o в Україні застосовуються акти законодавства СРСР з питань, які не врегульовані законодавством України за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Наступною ознакою господарського законодавства є його поєднання  з комерційним правом інших країн  та міжнародними договорами з 

осподарських питань, яке  здійснюється за принципами:

o пріоритету спеціальних  норм міжнародного договірного  права над 

агальними нормами господарського права України;

o надання нормам міжнародних  економічних договорів статусу  національного

законодавства; 
o поєднання господарського законодавства України з комерційним правом

нших країн, а саме право  сторін зовнішньоекономічних договорів  обирати право країни, яким визначаються права та обов'язки сторін договорів. 
Господарське законодавство охоплює як господарські закони у власному значенні так і інші нормативні акти з питань господарської життєдіяльності. 
Господарське законодавство включає в себе і відомчі нормативні акти, до яких належать нормативні акти міністерств, держаних комітетів та інших органів виконавчої влади, які здійснюють державне управління економікою. 
До господарського законодавства належать також локальні або статутні нормативні акти: це статути і установчі договори підприємств, об'єднань, положення про структурні підрозділи підприємств.

Господарська діяльність включає в себе виробничу і  комерційну діяльність. В навчальній літературі поняття господарська діяльність - це діяльність, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання  робіт, надання послуг з метою  одержання прибутку.

 
Відносиниміжсуб'єктамигосподарюванняіорганамиуправління, міжтими, хтогосподарюєіспоживачамипродукції, робіт, послугщоскладаютьсявпроцесіорганізаціїіздійсненнягосподарськоїдіяльностіслідназватигосподарськимивідносинами.

Господарське законодавство  регулює умови створення і  діяльності різних видів суб'єктів. Кожен вид має законодавче  визначені назву і правове  становище.  
Кожен з видів суб'єктів господарської діяльності має свої левні завдання. Підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність, банк - кредитну, розрахункову та іншу діяльність, орган державної виконавчої влади - управлінську діяльність в економіці.

Завдання суб'єктів господарського права врегульовані в їхніх установчих документах. 
Юридичним засобом досягнення завдань і цілей суб'єкта господарського права, визначених в статуті або в установчому договорі, виступають його права, захист яких гарантує держава. Права суб'єктів визначаються господарським законодавством. 
Права суб'єктів можна класифікувати відповідно до їхнього змісту: 
o засновницькі права - включають право на вільний вибір засновниками видів діяльності, право на вибір організаційно-правової форми, право на прийняття рішення про створення та припинення діяльності підприємства; 
o права в галузі управління - самостійно визначати структуру підприємства, приймати і змінювати установчі документи, затверджувати положення про структурні підрозділитощо;

oмайновіправа - матинапідставіпевногоречовогоправаосновніфонди, обіговікошти, іншіцінності, вартістьякихвідображаєтьсянасамостійномубалансіпідприємства, вестигосподарськутакомерційнудіяльність, бутипозивачемівідповідачемусудовихорганах, розпоряджатисямайном, набуватиназаконнихпідставахмайно.

Поняттяпідприємницькоїдіяльностірозкриваєст. 1 ЗаконуУкраїни "Пропідприємництво", заякоюпідприємництво - цебезпосереднясамостійна, систематична, навласнийризикдіяльністьповиробництвупродукції, виконаннюробіт, наданнюпослугзметоюотриманняприбутку, яказдійснюєтьсяфізичнимитаюридичнимиособами, зареєстрованимияксуб'єктипідприємницькоїдіяльностіупорядку, встановленомузаконодавством. 
З даного визначення випливають певні необхідні правові вимоги до підприємницької діяльності. В першу чергу це безпосередня самостійна і систематична діяльність. По-друге - підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик підприємця.. По-третє - метою підприємницької діяльності є одержання прибутку. Держава забезпечує будь-якому підприємству рівні економічні і правові умови господарювання. З цією метою вона: сприяє розвитку ринку, здійснюючи його регулювання за допомогою економічних методів та антимонопольні заходи; забезпечує пільгові умови тим підприємствам, які впроваджують прогресивні технології і створюють нові робочі місця; стимулює розвиток малих підприємств шляхом надання пільг при оподаткуванні та одержанні державного кредиту, створення фондів сприяння розвиткумалихпідприємствтощо.

Контроль за окремими видами діяльності підприємства здійснюють державна податкова інспекція та державні органи.За порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової та податкової дисципліни, вимог щодо якості продукції і інших правил здійснення господарської діяльності підприємство несе відповідальність, передбачену чинним законодавством України. Проте це без згоди споживача не звільняє підприємство від виконання зобов'язань щодо поставок продукції, здійснення робіт або надання послуг у повному обсязі та відповідні строки.

 

1.2 Принципи організації  виробництва

Організація виробничого процесу на підприємстві, в будь-якому його цеху, на ділянці базується на раціональному поєднанні в часі і в просторі всіх основних, допоміжних і обслуговуючих процесів. Це дозволяє випускати продукцію при мінімальних витратах живої і матеріалізованої праці. Проте при всьому їх різноманітті організація виробничих процесів підпорядкована деяким загальним принципам: диференціації, концентрації та інтеграції, спеціалізації, пропорційності, прямо точності, безперервності, паралельності, автоматичного, профілактики, гнучкості, оптимальності, електронізації, стандартизації та ін

Принцип диференціаціїпередбачає поділ виробничого процесу на окремі технологічні процеси, які у свою чергу підрозділяються на операції, переходи, прийоми і рухи. При цьому аналіз особливостей кожного елемента дозволяє вибрати найкращі умови для його здійснення, що забезпечують мінімізацію сумарних витрат усіх видів ресурсів.

Принцип спеціалізації являє собою форму поділу суспільної праці, яка, розвиваючись планомірно, обумовлює виділення на підприємстві цехів, дільниць, ліній і окремих робочих місць. Вони виготовляють продукцію обмеженою номенклатури і відрізняються особливим виробничим процесом.

Принцип пропорційностіпередбачає рівну пропускну здатність всіх виробничих підрозділів, що виконують основні, допоміжні і обслуговуючі процеси. Порушення цього принципу призводить до виникнення "вузьких" місць у виробництві, або, навпаки, до неповному завантаженні окремих робочих місць, ділянок, цехів, до зниження ефективності функціонування всього підприємства. Тому для забезпечення пропорційності проводяться розрахунки 'виробничої потужності як за стадіями виробництва, так і по групах обладнання та виробничих площ.

Принцип прямо точностіозначає таку організацію виробничого процесу, за якої забезпечуються найкоротші шляхи проходження деталей і складальних одиниць по всіх стадій та операцій від запуску у виробництво вихідних матеріалів до виходу готової продукції. Потік матеріалів, напівфабрикатів і складальних одиниць повинен бути поступальним і найкоротшим, без зустрічних і зворотних рухів. Це забезпечується відповідної плануванням розстановки обладнання по ходу технологічного процесу. Класичним прикладом такої планування є потокова лінія.

Принцип безперервностіозначаег, що робочий трудиться без простоїв, обладнання працює без перерв, предмети праці не пролежівают на робочих місцях. Найбільш повно цей принцип проявляється в масовому великосерійному виробництві або при організації потокових методів виробництва, зокрема при організації одно-і багатопредметності безперервно-потокових ліній. Цей принцип забезпечує скорочення циклу виготовлення виробу і тим самим сприяє підвищенню інтенсифікації виробництва.

Принцип паралельностіпередбачає одночасне виконання часткових виробничих процесів та окремих операцій над аналогічними деталями і частинами ізделіяна різних робочих місцях, тобто створення широкого фронту роботи з виготовлення даного виробу.

Принцип ритмічностізабезпечує випуск однакових або зростаючих обсягів продукції за рівні періоди часу і відповідно повторення через ці періоди виробничого процесу на всіх його стадіях і операціях. При вузькій спеціалізації виробництва і стійкою номенклатурі виробів ритмічність може бути забезпечена безпосередньо по відношенню до окремих виробів і визначається кількістю оброблюваних або виробів, що випускаються за одиницю часу і.