Цена: понятие, значение, функции

  40. Національний рух у Східній Україні (друга половина 19 ст.)  Суспільні течії та рухи другої половини XIX ст. на Україні Модернізаційні реформи в Росії стимулювали піднесення суспільного руху. Вони певною мірою демократизували суспільство, залучили до громадянського життя багатомільйонне селянство, розширили рамки й урізноманітнили форми суспільної активності. Проте їхня непослідовність, обмеженість, незавершеність посилювали соціальне напруження.  Зауважимо, якщо на Заході першими утворилися буржуазні партії, а вже потім соціал-демократичні, то особливістю політичного життя Російської імперії було порушення цієї послідовності: тут спочатку організаційно оформився народницький рух, потім — соціал-демократичний і, тільки починаючи з революційних подій 1905 p., — буржуазний.  Національний рух Лібералізація суспільного життя у середині XIX ст., що була передвісником майбутніх реформ та модернізації, водночас сприяла пожвавленню національного руху. Повернувшись після амністії із заслання, колишні члени Кирило-Мефодіївського товариства 1859 р. створюють у Петербурзі першу українську громаду — культурно-освітню організацію, яка мала на меті сприяти розвитку народної освіти, свободі літературного слова, поширенню національної ідеї, формуванню національної свідомості. Саме на цих ідеях базувався перший в імперії український часопис «Основа» (почав виходити з 1861 р. в Петербурзі), навколо якого групувалися вже відомі діячі національного руху М. Костомаров, В. Білозерський, П. Куліш, Т. Шевченко і весь громадівський рух. Підтримуючи національне відродження, активно починає діяти інтелігенція. Виникають громади в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі. Найвпливовішою в українських землях у цей час була Київська громада, що утворилася на основі таємного гуртка хлопоманів. Її лідерами були представники нової хвилі української інтелігенції — В. Антонович, Т. Рильський, А. Свидницький, П. Житецький.  Отже, представниками різних суспільно-політичних течій та рухів у другій половині XIX ст. висунуто широкий спектр альтернатив майбутнього суспільного розвитку та вироблено різноманітні форми та методи досягнення поставленої мети. Характерно, що лейтмотивом програмних документів загальноросійських рухів була, як правило, боротьба за соціальне визволення. На противагу цьому український рух основний акцент робив головним чином на національне визволення.  Незважаючи на те, що гурткам і організаціям різних політичних напрямів були притаманні малочисельність, неорганізованість, нечіткість програмних установок, слабкий зв'язок з масами, вони все ж відігравали помітну роль у житті суспільства, оскільки були місцем концентрації інтелектуальних сил, центрами осмислення суспільного розвитку, осередками майбутніх масових рухів. 

 41. Нової якості український національний рух набуває у 1830-х роках, коли у Львові виникає гурток „Руська трійця”   Його фундаторами стали вихованці Львівської семінарії М.Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький. У 1832 р. група студентів – членів гуртка проголошує своїм завданням переведення місцевих народних говірок на літературну мову. Молодь підтримали відомі вчені з Наддніпрянської України. І. Срезневський, Й. Бодянський, М. Максимович. „Руська трійця” намагалася поширювати українські історичні традиції, фольклор, ідеї об’єднання українських земель. З цією метою у 1834 р. був підготовлений до друку альманах „Зоря”. Його видання, однак, заборонила цензура. Перероблений варіант цього альманаху під назвою „Русалка Дністрова” у 1837 р. все ж вдалося опублікувати в Будапешті. Піднесення національного руху в Західній Україні відбувалося в період європейських революцій 1848 р. 13 березня цього року у Відні внаслідок народного повстання було повалено уряд Меттерніха, і до влади прийшли ліберали. Були проголошені політичні свободи й запроваджено парламентський устрій, ліквідовано панщину спочатку в Галичині, а згодом – на Буковині та Закарпатті. 2 травня 1848 р. у Львові була заснована перша українська політична організація „Головна Руська Рада” на чолі з єпископом Г. Яхимовичем, взяла на себе роль представника інтересів українського населення Галичини перед центральним урядом і виконувала її протягом 1848-1851 рр. Рада займалася освітою, фінансами, селянськими справами. Свої відділки вона мала по всій Східній Галичині. Руські ради стали організаторами боротьби українського населення за відокремлення Східної Галичини, заселеної переважно українцями, від західної (польської) та надання їй національно-територіальної автономії, за запровадження навчання в усіх освітніх закладах рідною мовою Найбільші досягнення в 1848–1849 рр. український національний рух мав на ниві культури та освіти. Було засновано українську культурно-освітню організацію „Галицько-руська матиця”, яка займалася видавничою справою, впровадженням у школах української мови. При Львівському університеті відкрилася кафедра української мови, було дозволено навчання українською мовою в народних (1-2 кл.) школах та викладання цієї мови як обов’язкового предмета в гімназіях. В Галичині вперше почали перевидаватися твори українських письменників. У 1867 р. за допомогою українців зі сходу у Львові було започатковано часопис „Правда”, в якому друкувалися твори П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, М. Драгоманова, Панаса Мирного та інших видатних діячів української культури. Товариство „Просвіта” видавало популярні книжки, підручники, організовувало читальні для населення Крім культурно-просвітницької роботи „Просвіта” займалася й економічною діяльністю – засновувала кооперативи, молочарні, народні крамниці, позичкові каси. На кінець XIX ст. „Просвіта” за популярністю серед населення суперничала з церквою. „Просвіта” ініціювала створення друкованого органу народовців „Діло”, а також першої політичної організації народовців. У 1873 р. за сприяння меценатів із Наддніпрянщини у Львові постало Літературне товариство ім. Т. Г. Шевченка, яке в 1892 р. було реорганізоване в наукове (НТШ). У товаристві працювали М. Грушевський, І. Франко, В. Гнатюк, Ф. Вовк та ін. Активізує свою роботу Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка під проводом свого голови – М. Грушевського Виникають у Галичині й перші політичні партії. У 1890 р. під впливом М. Драгоманова з ініціативи І. Франка і М. Павлика тут була заснована Русько-українська радикальна партія. Через дев’ять років вона розпалася на Українську соціал-демократичну партію на чолі з прихильниками марксизму М. Ганкевичем та Ю. Бачинським і Національно-демократичну партію, очолювану І. Франком і К. Левицьким. Наприкінці XIX ст. активізується і політична думка. В 1895 р. у книзі Юліана Бачинського „Ukraina irredenta” („Україна уярмлена”) вперше в історії українського суспільно-політичного руху сформульовано та обґрунтовано тезу державної незалежності України. З часом вона стала програмною для більшості українських політичних партій, хоч вони по-різному вбачали шляхи досягнення кінцевої мети. Дедалі частіше на мітингах і страйках, окрім економічних, звучали й політичні вимоги. Такого характеру набули 200 тис. страйк сільських робітників Галични (1902 р.), страйки будівельників (1902 р.), нафтовиків Борислава (1904 р.). У період 1905–1907 рр. страйковий рух під впливом російської революції набув усеохоплюючого характеру. Завоювавши у 1907 р. загальне виборне право до віденського парламенту, трудящі Галичини в 1908–1914 рр. розгорнули боротьбу за загальне виборче право й до галицького сейму. Галичина делегувала до австрійського парламенту 20 українців – переважно соціал-демократів та радикалів. Важливою складовою суспільно-політичного руху на західноукраїнських землях початку XX ст. була діяльність спортивно-молодіжних організацій. Львівська організація „Сокіл” стала провідною у Східній Галичині і функціонувала аж до 1939 р. Не менш популярним було товариство „Січ”, засноване К. Трильовським – юристом за фахом, депутатом віденського парламенту та галицького сейму. Слід наголосити, що згадані організації не обмежували свою діяльність спортивно-оздоровчими питаннями, а чимало уваги приділяли вихованню молоді на українських традиціях культури, освіти, військової справи, національно-патріотичному дусі.

  43. Зародження укр.пол.партій на початку ХХ ст.розвиток капіталізму на україні посилило соц.протиріччя,які вилилися в масові революційні рухи и закінчились вибухом демократичної революції в 1905р.   Під впливом рос.радикалів,протестуючи проти репресій 80х років,молоді громадівці в 1900р.створюють Революційну Укр. партію.Партія проголосила себе захисником християнства.В 1902 р. з РУП вийшла група націоналістів яка створила шовеническую партію в голові з Михновським,а в 1903 вийшли соціалісті створивши УСП.Різні відношення рупівців до форм союзу з рос. соціал-демократами привело до розколу РУП.В 1904р. вийшла група,що проголосила себе Укр. соціал-демократ. союзом.В 1904 створюются партії УДП(укр..демокр.) и УРП(укр..радикальна)Після розгрому революції 1905-1907рр.діяльність пол.партії замирає.В 1908р.пад командуванням Грушевського створ. ТУП-«товариство українських поступовців»В зх.Україні в середині 70х р. формується радикальне революційно-демократичний рух,на базі якого в 1890р. Франко з його прибічниками створ. Рос-укр радикальну партію.Її програма включала вимоги звільнення укр.народу с соц.орієнтацією  

44. Укр. в період революції  1905-1907 у Російській імперії  Причинами революції були:1.відсутність демократії в країні2.скрутне становище селянства,необхідність наділення селян землею3.важке становище робітників(низька зароб.плата)4.нац.питання(проблема рівноправності народів імперії,їх самостійності.Поштовхом до початку револ.вистцпів стали події «кривавої неділі»у петербурзі.(9.01.1905).Цього дня війська розстріляли мирну демонстрацію робітників,які просили царя поліпшити їхнє становище.Розправа над робітниками у столиці викликала страйки солідарності в різних регіонах імперії.У січні страйки охопили спочатку великі міста(київ,харків),а потім стали швидко поширюватися по всій україні.Виступи рбітників дедалі частіше мали пол.характер,звучали заклики ліквідувати самодержавство.У квітні-серпні робочий рух наростав,загальна чисельність страйкарів перевищила 100тис. чоловік.У травні-червні 1905р. масовими стали виступи селян, що вимагали скасувати викупні платежі та наділити їх землею за рахунок поміщиків. Проти селян починають застосовувати каральні закони.У револ.русі активно бере участь інтелігенція,особливо студ. молодь.Швидко збільшується чисельність прихильників революційних партій.До осені 1905р. народний рух остаточно став масовим і організованим.На поч.жовтня Рос.імперію охопив загальний політичний страйк.Зупинилися заводи,транспорт,припинили роботу багато установ.В Україні страйкувало понад 120 тис.чоловік.Страйкарі вимагали ліквідувати 8мигодинний робочий день на підприємствах,забезпечити демократичні свободи.Цар був змушений піти на поступки.17.10 було видано маніфест, у якому затверджувалися громадянські свободи.За маніфестом було засновано Держ.думу,його видання різко зменшило активність прибічників революції.Подальшу долю країни повинна була вирішувати Держ.дума.Виникли легальні політ.партії ліберального напрямку,тепер вони збиралися боротися парламентськими методами.Револ.партії вважали,що жодних гарантій виконання царських обіцянок немає,революцію слід продовжувати до повної ліквідації самодержавства.Частина революціонерів перейшла до підготовки збройного повстання.У ході революції ненадійною стала царська армія.1905-повстання на броненосці «потьомкін» показало, що збройні сили держави стають ненадійними і можуть брати участь у револ.боротьбі.18.11 в Києві-повстання солдатів-саперів.у грудні-повстання есерів,меншовиків,вони захоплювали заводи,зал. станції.Повстання відбувалися в Харкові,Луганську та інших містах Донбасу.Війська придушили повстання через 3-4 дні після їх початку.Слабкість підтримки з боку населення призвела да поразки повстанняу роки революції швидко виникають нові громадські орган.,у жовтні 1905 починає діяти товариство Просвіта,займалися видавничою діяльністю,відер.бібліотек. 

 45. Україна в роки першої світової війни.1 серпня 1914 року розпочалася перша світова війна   Україна не залишалась осторонь цієї трагедії. Значна територія й опинилася в прифронтовій смузі, а в Галичині, Буковині, Прикарпатті розгорнулися бойові дії.Україна стала центром територіальних зазіхань з боку Російської імперії та Австро-Угорської,Німеччини.В серпні 1914 року у Львові було утворено міжпартійний блок — Головну Українську Раду, яка виступила ініціатором формування українських військових частин на боці Австрії.З українців Галичини було сформовано легіон Українських січових стрільців, який взяв участь у військових діях в районі Стрия, на Тужоцькому перевалі в Карпатах, пізніше він воював у Поділлі.Одночасно група емігрантів із Східної України створили у Відні «Союз визволення України», який поставив за мету боротьбу за створення самостійної України і вважав доцільним для досягнення цієї мети співробітництво з Німеччиною та Австро-Угорщиною. В Наддніпрянській Україні члени Товариства українських поступовців виступили з закликом виступити на захист Росії. З цією метою був створений Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського союзу земств і міст С. Петлюру було призначено помічником уповноваженого Союзу земств на Західному фронті.По-різному поставились до війни політичні партії: місцеві організації загальноросійських партій підтримали війну (крім більшовиків). Таку ж позицію зайняли українські політичні партії — ТУП, «Спілка».Позиція політичних партій в Австро-Угорщині була однозначною: вони активно підтримували австрійський уряд у війні з Росією. В 1914 р. воєнні дії проходили на території Галичини. Там розгорнувся наступ російської армії, яка зайняла Львів, Чернівці та інші міста. В 1915 р. розпочався контрнаступ німецьких та австро-угорських військ, російські війська змушені були відступити. Однак в березні 1916 року командуючим Південно-Західним фронтом було призначено генерала Брусилова, який знову розпочав успішний наступ російських військ у Карпатах, відомий як «брусиловський прорив», в результаті якого царська армія зайняла Чернівці, Коломию, Луцьк.. На окупованих територіях Західної України було створено генерал-губернаторство на чолі з Г. Бобринським, який повів політику репресій та переслідувань проти українства: закривались українські видання, переслідувались греко-католики, заарештували і вислали до Суздаля митрополитівАле і австро-угорська адміністрація зі вступом на ці території вдавалася до нових репресій проти тих, хто, на її погляд, симпатизував Росії:десятки тисяч українців опинились в концентраційних таборах.Війна негативно вплинула на господарство України; скоротилось промислове виробництво,значна частина території постраждала від ведення бойових дій, скоротились посівні площі, падав життєвий рівень населення,зростала кількість людських втрат.Результатом цього було наростання економічної кризи та соціального невдоволення. Війна ще більше загострила існуючі протиріччя в російському суспільстві і підштовхнула суспільство до нової революції.  

48. Початок національно-демократичної  революції. Утворення ЦР  23 лютого(8 березня) 1917 в Петрограді почалися хвилювання серед робітників, які протестували проти масових звільнень на одному з заводів і вимагали поліпшити постачання міста хлібом. Спроби розігнати демонстрантів за допомогою військ нічого не дали. Вимоги повстанців стали політичними, а рух швидко переріс у революцію. 27 лютого царську владу в Петрограді було скинуто, а 2(15) березня Микола ІІ відрікся від престолу. Влада в Р. перейшла до Тимчасового Уряду. Очолив ур. князь Львов. Реальна влада на місцях належала радам. Уряд оголосив про введення громадських свобод, ліквідацію поліції та жандармерії, про амністію для всіх політ в’язнів . але далі цього урядовці не пішли: Р. продовжувала війну, країна не була проголошена республікою, селяни не отримали землі, питання про автономію території взагалі не обговорювалося, очікування змін поступово змінюється на розчарування.  У великих містах Укр. про події в Петр. Дізналися 27 лютого-1 березня. Революція швидко здобула підтримку укр. народу: почалися демонстрації і мітинги, виникли ради. Укр. партії усвідомлювали про необхідність єдності в боротьбі за національні права народу. Для керівництва рухом був необхідне загальнонац. політ. центр. 3-4 березня з ініціативи самостійників и туповців було утворено УЦР-обєднаний центр укр. руху. На чолі став М.Грушевський, який мав величезний авторитет як учений і політик. У керівництві ради також брали участь Винниченко, Петлюра та багато інших політиків. Серед політиків не було повної єдності: більшість вважала, що найближчім завданням має бути утворення автономної укр. держави у складі Р. самостійники вважали, що необхідно боротися за незалежність. Після деяких вагань вони вирішили продовжувати співпрацю з автономістами. Таким чином УЦР головною метою вважала здобуття Укр. автономії. 

 49. Боротьба за українську державність. І та ІІ Універсали Центральної Ради  Боротьба за українську державність. І та ІІ Універсали. 10(23) червня УЦР проголосила свій І Унів., відповідно до якого Укр. ставала автономною державою у складі Росії. Універсал закріплював принципи народного суверенітету: усі громадяни мали право приймати участь у виборах Всенародних укр. зборів. Було створено головний уряд Укр. – Ген. Секретаріат. Головою уряду став В.Винниченко. І Унів. Започаткував відновлення укр. державності. Тимчасовий уряд сприйняв Унів., як загрозу єдності Р., він швидко втрачав популярність, уряд був змушений визнати УЦР та розпочати з нею переговори, делегація уряду прибула до К. та стала переконувати керівництво ради скасувати І У., обіцяючи, що автономія буде надана наприкінці 1917 р. 3(16) липня УЦР поступилася тиску уряду і видала ІІ., яким автономний статус Укр. ліквідувався, склад і повноваження Ген.Сек. повинні були затв. Тимчасовим Ур. , а сам Сек.. перетворювався на орган із украй нечіткими повноваженнями. До складу УЦР було включено представників російських, єврейських та ін. неукр. партій. ІІ Ун. Був явною стратегічною помилкою керівництва Р., що утруднив процес становлення укр. державності.  Умови І Універсалу Проголошення автономії України в складі Росії; Джерелом влади в Україні є український народ; Управління України має здійснювати всенародні українські збори (сейми або парламент);  Українські збори приймають закони, і тільки ці закони діють на території України;  Висловлювалася надія, що неукраїнські народи, що проживають на території України, разом з українцями будуть будувати автономний устрій.  І Універсал оголошено на Всеукраїнському Військовому З'їзді; Умови ІІ Універсалу Центральна Рада має поповнитися представниками від інших народів, які живуть на Україні;  Поповнена Центральна Рада утворює Генеральний Секретаріат, склад якого затверджує Тимчасовий Уряд;  Центральна Рада починає розробку закону про автономічний устрій України, який має бути затверджений установчим збором. До затвердження цього закону, УЦР зобов'язується не здійснювати автономії України;  Формування українського війська здійснюється під контролем Тимчасового Уряду. II Універсал проголошено на сесії Української Центральної Ради.