Цена: понятие, значение, функции

 50. ІІІ Універсал Центральної Ради. Проголошення УНР  ІІІ універсал 7 листопада(20.11-за новим стилем) 1917 — проголосив Українську Народну Республіку (УНР), формально не пориваючи федеративних зв'язків з Росією, і демократичні принципи: свободу слова, друку, віровизнання, зборів, союзів, страйків, недоторканість особи й помешкання; оголосив національну автономію для меншостей (росіян, поляків, євреїв), скасував смертну кару, як також право приватної власності на землю й визнав її власністю всього народу без викупу, установив 8-годинний робочий день, оголосив реформу місцевого самоврядування, визначив 9 січня 1918 днем виборів до Українських Установчих Зборів, які мали бути скликані 22 січня 1918. 7(20) листопада Рада виступила з ІІІ Універсалом: проголошувалося створення автономної УНР, що в майбутньому мала стати частиною нової федеративної Росії. УЦР не визнавала владу більшовиків законною і не збиралась виконувати розпорядження Раднаркому. ЦР висунула ряд перетворень: наділення селян поміщицькою землею без викупу, забезпечення демократичних прав і свобод, установлення державного контролю над продукцією, впровадження 8 годинного робочого дня і надання права неукраїнському населенню вільно розвивати свої національні ідеї та культуру. Універсал формально проголосив відновлення української державності і визначив курс на глибокі соціальні реформи в інтересах селян і робітників.  Умови ІІІ Універсалу Україна проголошується Українською Народною Республікою, не відділяючись від Росії;  До установчих зборів у України вся влада належить УЦР та Генеральному Секретаріату;  Скасовується право приватної власності на землю; УЦР починає мирні переговори з Німеччиною та її союзниками; Впроваджуються демократичні свободи: свобода мови, свобода друку та ін.; Запроваджується 8 годинний робочий день; Встановлюється державний контроль над виробництвом; На грудень призначаються вибори до всеукраїнських установчих зборів.

  51. Українська народна республіка 1917-1918.4 Унів. Та проголошення незалежності   Війна с більшовиками підштовхнула Ц.Р. до рішучих кроків: 9(22) січня 1918 четвертим унів. ЦР було проголошено незалежність УНР. Універсал підтверджував повноваження УЦР до скликання Укр. установчих сборів, перетворив Ген. Секретаріат у Раду народних міністрів і закликав уряд і громадян УНР дати відсіч більшовикам. Боєздатних громадян закликали вступати до ополчення-народної міліції, оголосили про встановлення держаного контролю над банками. З проголошенням незалежності УНР стала суб’єктом міжнародного права, могла укладати угоди з ін. державами. Багато українців з ентузіазмом вітали проголошення незалежності, але скрутне становище на фронтах не додавало оптимізму. 26 січня більшовики захопили Київ. 

 52. Українська держава гетьмана Скоропадського  29 апреля 1918 г. в Киевском Цирке 9 тыс. состоятельных крестьян избрали гетманом П.П.Скоропадского. немецкие дипломаты рассматривали ряд кандидатур на гетманский пост, но выбрали С. Потому что он был человек умеренных взглядов, имел опыт командования 60 тыс. После прихода С. к власти Укр. Получила новое официальное название – Укр. Держава. Внутреняя политка:Были установлены таможни на границах, Укр; створенноо чиновницький аппарат на місцях; відроджувалося місцеве самоврядування;Відбувалася концентрація влади в руках Гетьмана(виконавча,судова,законодавча);утворювалася армія,З’являеться поліція;Починає працювати залізниця;На кордонах з’являються митниці; земля повертаеться у приватну власність чиновникам; підприємства овертаються колишнім власникам; 12-годинний робочий день;заборона страйків та мітингів;заборона діяльності політ.партій;создана национальная библиотека, хоровая капелла, национальный архив, 153 укр гимназии, 2 укр. Университета, Країна називаеться- Українська держава. Зовнішня політика : Україну визнавали 30 країн світу; правління Скоропадського викликало незадоволення у більшості укр. Населення;проти гетьмана були налаштовані селяни,робітники та інтилигенція , подписан торговый договор с СССР.  

53. Директорія та її  діяльність. С.Петлюра-головний отаман  Коли гетьман С. вирішує піти на союз російськими білогвардійцями та оголошує про федерацію Укр. з майбутньою небільшовицькою Р. це викликало обурення серед укр. політиків, вони закликали народ до повстання. У ніч 13-14 листопада 1918 була створена Директорія УНР-тимчасовий верховний орган влади у складі 5 чоловік. Очолив Винниченко. Повстання проти гетьмана швидко охопило Укр., на бік повсталих перейшло багато військових частин. Вирішальний бій між військами гетьмана і повстанцями відбувся 18 листопада 1918 біля станції Мотовилівка. Перемога військ відкрила Директорії шлях на Київ. Загальне керівництво збройними силами УНР здійснював головний отаман Петлюра. Війська взяли штурмом К., гетьман зрікся влади і втік до Нім. Директорія 26 грудня проголосила про відновлення УНР і призначила уряд-Раду народних міністрів(голова Чеховський). Політичний курс Директорії був непослідовний і відзначався крайнім радикалізмом. Були звільнені всі чиновники, які працювали за правління гетьмана; наслідком цього кроку стало швидке руйнування державного механізму, було оголошено про ліквідацію на тільки поміщицьких, а й нетрудових господарств; буржуазія, поміщики й інтелігенція були позбавлені виборчих прав. В Укр. розпочалося встановлення режиму, який дуже нагадував той, що більшовики створили в Р. для більшості укр. соціальні експерименти Винниченка були незрозумілими і неприйнятними.  

54. Західно-Українська народна  республіка  Українці, які проживали на території З.У., в результаті неймовірних зусиль проголосили незалежність свого регіону-ЗУНР. Однак сусідні держави-Польша, Румунія,Чехословаччина претендували на ці території. Єдиним союзником ЗУНР стала УНР, проте вона й сама потерпіла від натиску ворогів. Сили були нерівні і після дуже короткого часу самостійного існування територія ЗУНР була загарбана державами-сусідами. Унаслідок поразки у війні у жовтні 1918 Австро-угорська імперія почала розпадатися. Західні укр. опинилися у становищі, подібному до того, в якому перебували їхні співвітчизники на сході після нещодавнього падіння Російської імперії. У Львові відбувся з’їзд політичних і громадських діячів укр. земель Австо-Угорщини, була утворена УНР вона ухвалила резолюцію про майбутнє  Утворення на укр. землях, що входили до складу А-У імперії, Укр. держави. Йшлося про обєднання усіх західноукр. Земель. Був сформований уряд на чолі з Левицьким і виданий тимчасовий закон про державну самостійність укр. земель колишньої А-У імперії, за яким усі вони входили до складу ЗУНР, президентом став голова УНР Петрушевич. Між тим ситуація на західно-укр. землях. Залишалася вкрай складною: з Перемишля до Львова прибуло шість польських військових ешелонів, на Западі постала Румунія. Одним з найважливіших завдань уряду ЗУНР було обєднання всіх областей всіх областей З.У. в єдину укр. державу. Важливою подієї на шляху до цього стало укладення договору між Директорією і делегацією ЗУНР, про злиття УРН і ЗУНР(залишився декларацією). Таким чином, звільнившись від австр-угор. Панування, З.У. опинилася під владою Польщі, Закарпатська Укр. залишилась у складі Чехословаччини,Буковина-Румунії, укр. народ залишився роз’єднаним.  

55. Селянський повстанський  рух на чолі з Н.Махно  Селяни вкрай негативно ставилися до аграрної політики Скоропадського і вже влітку розпочалися великі повстання проти гетьману. Кілька десятків тисяч селян повстали на Київщині. Повстання зазнало поразки, і на деякий час відступило. З повстанців сформувалися 2 полки, якими керували командири-більшовики. В Катеринославській губернії діяли загони на чолі з М. повстанці схилялися до ідеї анархізму, вони виступали за відновлення рад і розподіл землі поміщиків між селянами. Махновський рух залучав багатьох до своїх лав і дуже швидко збільшувався.  

56. Після повалення Гетьманату, 19 грудня 1918 р. Директорія оголосила про відновлення Української Народної Республіки   Більшість керівництва Директорії стояла фактично на радянській або дуже близькій до неї платформі, виступала за союз із більшовиками проти Антанти.. Отже, почалася війна УНР з РРФСР, офіційно оголошена 16 січня 1919 р. Ще перед тим більшовики зайняли Харків, а 5 лютого вступили до Києва. Уряд Директорії переїхав до Вінниці. Тут він перебував до весни 1919 р., коли місто було захоплено Червоною армією. Загострилося протистояння між членами Директорії. В. Винниченко складає з себе повноваження голови і виїжджає за кордон. Головою Директорії 11 лютого 1919 р. став С. Петлюра, який очолив боротьбу проти червоних і денікінських військ. При цьому Директорія робила спроби заручитися підтримкою Франції – за умови, що та здійснюватиме контроль над економікою України протягом п’яти років. А радянські війська продовжували наступ. З 20 червня 1919 р. столицею УНР стає Кам’янець-Подільський. Реальної допомоги з боку Антанти, незважаючи на обіцянки, Директорія не отримала, її сили танули. Почалися реорганізації уряду, що, однак, не змінило ситуацію. Воєнні поразки й дипломатичні невдачі призвели до роздроблення національно-визвольного руху. Україну охопив хаос. Навесні 1919 р. на Україну рушив ще один загарбник – Біла армія на чолі з генералом Денікіним, якій щедру допомогу надала Антанта, зокрема Англія і США, поставивши їм сотні танків і гармат, тисячі гвинтівок, снарядів і патронів, різного воєнного спорядження. Оголосивши похід на Москву, білогвардійці зайняли Донбас, у червні – Харків та Катеринослав і розпочали наступ на Київ, за який з більшовиками вели боротьбу також війська Директорії та Української галицької Армії. 30 серпня 1919 р. радянські війська залишають Київ і першою в місто ввійшла Галицька армія, за нею – денікінці. З денікінцями був підписаний договір, за яким українські війська зупинялися на лінії Василькова.. Денікін віддав наказ виступити проти військ Директорії. Проте вже у вересні 1919 р. Денікін віддав наказ дальшого наступу і не лише проти більшовиків, але й проти Директорії. Їм вдалося захопити майже всю Наддніпрянську Україну, встановивши тут жорсткий білогвардійський окупаційний режим, основним політичним спрямуванням якого було відновлення „єдиної і неділимої Росії”. На українських землях встановлювалася військова диктатура, яка сприяла відновленню влади колишніх багатіїв. Поміщики, що поверталися до своїх маєтків за допомогою каральних загонів відновлювали свою владу на землю. З селян стягувалися примусові контрибуції, разовий податок в у розмірі 5 пудів зерна з кожної десятини. Було відмінено 8-годинний робочий день і збільшено норми виробітку на промислових підприємствах та організаціях. До всіх противників режиму, політичних партій застосовувались жорсткі репресії. Масові арешти, розправи стали повсюдним явищем. Білогвардійці знову повернулися до політики шовінізму і русифікації: закривали українські школи, газети та журнали, забороняли видання літератури українською мовою, припинили діяльність Української АН тощо. У своїй злобі до українського народу вони дійшли до того, що знищили в Києві пам’ятник Т. Шевченкові. Така політика білогвардійців викликала відчайдушний опір народних мас, як прихильників радянської влади, так и УНР. Становище УНР особливо погіршилось, коли у вересні 1919 р. Українська армія опинилася в „чотирикутнику смерті” – між радянською Росією, Денікіним, Польщею та вороже налаштованими румунами. Галицька армія підписала угоду з денікінцями. 4 грудня 1919 р. керівництво УНР прийняло рішення про перехід до партизанських форм боротьби. 6 грудня частина військ УНР вирушила у перший зимовий похід по тилах денікінців та Червоної армії. В листопаді 1920 р. відбувся другий зимовий похід, що, як і перший, не приніс істотних здобутків. Зазнала невдачі й спроба Петлюри встановити спілку з Польщею (Варшавська угода від 24 квітня 1920 р.). Залишки військ УНР перетнули кордон і були інтерновані польськими властями. До Польщі переїхав і уряд УНР. Більшовицький уряд в особі В. Леніна звернувся з листом до робітників та селян України з приводу перемоги над Денікіним, в якому заявив, що незалежність України визнана радянським урядом і комуністичною партією. Невдовзі стало ясно, що то були лише слова, але на початок 1920 р., коли радянські війська зайняли Донбас, українська визвольна боротьба вже була практично завершена. Восени 1920 р. було знищено останній оплот білогвардійських військ – сили П. Врангеля в Криму. 18 березня 1921 р. був підписаний Ризький договір, за яким Польща визнавала в Україні більшовицьку владу. Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь та Західне Полісся відійшли до Польщі, Східна Волинь – до радянської Росії. Ризький договір, крім того, заборонив перебування на території Польщі антибільшовицьких організацій. Таким чином, Директорія, її уряд втратили право легального існування в цій країні. Так трагічно закінчився один з найбільш складних етапів боротьби за незалежну, суверенну Українську державу.  Після Лютневої революції 1917 у Росії Махно повернувся у березні 1917 р. на Катеринославщину, де розгорнув широку діяльність як політик і військовий діяч. Став одним із ініціаторів заснування Селянської Спілки, очолював місцеву раду робітничих і селянських депутатів та профспілку деревообробників та металістів. Створена Махно місцева адміністрація провела розподіл маєтностей великих землевласників серед селянства, примусила місцевих підприємців значно підняти заробітну плату робітникам.В кінці 1917 р. — початку 1918 р. Махно сформував «селянські вільні батальйони», які розпочали боротьбу проти козачих частин з Південно-Західного і Румунського фронтів, які намагалися через територію України пробитись на Дон і приєднатись до військ генерала О.Каледіна.Наступ в березні 1918 р. німецько-австрійських військ (після укладення Берестейського миру 1918 р.) примусив Махна виїхати з України. Деякий час він перебував у Таганрозі, Ростові-на-Дону, Царицині, Астрахані, Саратові і Москві.Влітку 1918 р. Махно повернувся в Україну, де організувавши невеликий повстанський загін, розпочав боротьбу проти влади гетьмана В середині грудня 1918 р. Махно уклав угоду з керівництвом Директорії УНР, але вже того ж місяця загони Махна перейшли на бік більшовиків і захопили разом з ними Катеринослав (вже 31 грудня 1918 р. частини Армії УНР під командуванням Самокиша визволили місто).З початку січня 1919 р. Махно розпочав боротьбу проти денікінців, військ Директорії та Антанти. Очолював бригаду у червоній Першій Задніпровській дивізії (командувач П. Дибенко), до складу якої входила частина отамана М. Григор`єва.Махно в умовах протиборства двох сильних противників в Україні намагався стати «третьою силою» поряд з Директорією і більшовиками. Спроба більшовицьких органів влади втілити «політику воєнного комунізму», проводити продрозкладку, насильно створити перші колективні господарства та комітети бідноти, викликала опір серед українського селянства і привела до антибільшовицьких настроїв у махновських військах.У червні 1919 р. Махно, об'єднавшись з армією М.Григор'єва, відкрито виступив проти радянської владиПротягом вересня-жовтня 1919 р. війська Махна вели бої проти армії А.Денікіна, знищюючи окремі частини та руйнуючи тилові комунікації. Повстанські загони зайняли Катеринослав, Гуляй-Поле, Олександрівськ, Маріуполь, Нікополь, Мелітополь, Бердянськ. Проти Махна денікінське командування було змушене кинути найкращі сили на чолі з генералом Я.Слащовим і отаманом А.Шкуром.В кінці 1919 р. — на початку 1920 р. проти повстанців стягнули великі сили радянських військ під командуванням Й.Якіра. Частини РСЧА не тільки вели бойові дії проти загонів Махна, а й провадили каральні операції проти місцевого населення, яке співчувало махновцям. Махно відповідав знищенням окремих червоноармійських підрозділів, ліквідацією комнезамів і місцевих органів більшовицької влади.Під час наступу військ П.Врангеля у вересні — жовтні 1920 р. Махно знову пішов на зближення з більшовиками і 2 жовтня 1920 уклав у Старобільську воєнно-політичну угоду з командуванням їхнього Південного фронту (командувач М.Фрунзе). В ході Перекопсько-Чонгарської операції Червоної Армії махновські загони першими форсували Сиваш. Відразу після розгрому військ Врангеля, радянське командування, порушуючи підписану угоду, розпочало ліквідацію частин свого недавнього союзника. З кінця листопада 1920 р. до серпня 1921 р. Махно вів виснажливу і запеклу боротьбу проти більшовицької влади, здійснивши ряд повстанських походів по Азовському побережжі на Дон і у Поволжжя.28 серпня 1921 р. Махно разом з 77 бійцями перейшов кордон з Румунією.  

57. Курс на об'єдання державних утворень, що виникли в результаті розпаду Російської імперії, під орудою Москви був невід'ємною складовою загального політичного курсу більшовиків   Для цього Москва застосовувала широкий набір засобів - від зброї до «політичної дипломатії» в усіх її формах. Ще влітку 1919 р. під приводом «спільної небезпеки», «спільних інтересів» та «зміцнення військово-політичного союзу» Москва добилася злиття найголовніших наркоматів РОСІЇ та національних республік. Після закінчення війни Центр посилив намагання включити формально незалежні республіки до складу РСФРР. У червні 1920 р. 20 членів ВУЦВК були введені у ВЦВК. Шалений тиск справлявся навіть на ті сфери, компетенція яких належала республікам. Практично будь-який самостійний крок українського керівництва викликав звинувачення Москви, і чим далі, тим більше. В січні 1921 р. командувача Збройних Сил України було підпорядковано спеціальному уповноваженому Реввійськради РСФРР в Україні. На V Всеукраїнському з'їзді Рад (лютий-березень 1921 р.) проти договору про військовий та господарський союз із Росією виступили представники опозиційних партій - УКП та лівих есерів. Але переважна більшість делегатів-комуністів не підтримала їх і проголосувала за об'єднання семи наркоматів обох держав і входження їх до складу центральних наркоматів Російської Федерації.Наставала черга сфери міжнародних зносин. У січні 1922 р. делегати від радянських республік, у тому числі УСРР, підписали протокол про передання РСФРР свого представництва на Генуезькій конференції. Російське зовнішньополітичне відомство фактично узурпувало повноваження «незалежних» республік і почало виконувати функції загальнофедеративної структури. Додамо до цього, що в тому ж році в Україні був закритий спеціальний навчальний заклад, який готував національні дипломатичні кадри, - Інститут зовнішніх зносин. Саме з того часу підготовка таких фахівців почала вестися виключно в Москві. Україна не мала змоги робити цього аж до 1944 р., коли в Київському університеті був започаткований факультет міжнародних відносин (з 1990 р. - Інститут міжнародних відносин).Повернімося, однак, до періоду, що передував створенню СРСР. Розроблений Й. Сталіним проект «Про взаємовідносини РСФРР з незалежними республіками» передбачав входження останніх до Російської Федерації на правах автономії. Це був так званий проект автономізації. Він викликав енергійну критику з боку більшості тодішнього керівництва УСРР. Проти плану автономізації виступив і В. Ленін. Він запропонував покласти в основу взаємовідносин радянських республік інший принцип - принцип рівних прав у складі федерації. 10 грудня на VII Всеукраїнському з'їзді Рад було схвалено Декларацію про утворення СРСР і проект основ Конституції СРСР. З'їзд звернувся до з'їздів Рад інших радянських республік з пропозицією невідкладно оформити створення СРСР. 30 грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР затвердив в основному Декларацію про утворення СРСР і Союзний Договір. Процес конституційного оформлення тривав і далі. В січні 1924 р. на II з'їзді Рад СРСР було остаточно затверджено Конституцію СРСР. У ній права союзних республік обмежувалися значно більшою мірою, ніж у попередніх проектах документів, пов'язаних зі створенням СРСР. Принципи рівноправності і федералізму практично поступилися автономізації. Союзні республіки стали адміністративними одиницями СРСР. Усі основні повноваження узурпувалися Центром, або, згідно з офіційними тлумаченнями, "добровільно" передавалися Союзу РСР. Це ярмо український народ вимушений був тягти протягом майже 70 років.  

58. Українізація  Ее пыталась начать еще ЦР, но потерпела неудачу, а гетьман считал, что этот процесс нужно начинать с детских садиков, а также добиться ситуации, при которой укр. язык стал бы престижным. В декабре 1919 большевики заявили, что укр. язык должны знать все коммунисты, а с 1923 началась дерусификация, борьба против ассимиляции, создание нац. Районов, сельсоветов и колхозов. Кагановичь создал сотни курсов по изучению укр. языка, их выпускника сдавали экзамены и если получали неуд их снимали с должности. В 20-е годы на работу устраивали в 1 очередь украинцев, а увольняли в последнюю. Резко выросло кол-во украиноязычных газет, котрые мало кто выписывал и читал. Крестьяне укр. переселялись в города попадали в русскоязычную среду и переходили либо на суржик, либо на русский. Переписка в пределах СССР не могла вестись на нескольких языках, нужен был межнациональный язык

  59. Колективізація  "Ліквідація куркульства як класу". Радянські плани розвитку промисловості спиралися на те, що держава зможе дешево купувати зерно у селян. Це дало б їй змогу як забезпечувати хлібом зростаючу робочу силу в містах, так і продавати його за кордон, прибутки з чого, в свою чергу, йтимуть на фінансування індустріалізації. Але селяни вважали запропоновані державою ціни (часто вони становили лише одну восьму ринкових) надто низькими й відмовлялися продавати збіжжя. Тому держава розпочала масову примусову колективізацію.Розуміючи, що найзапекліший опір чинитимуть заможніші селяни, Сталін закликав до "ліквідації куркульства як класу". Ця класична тактика за принципом "поділяй та володарюй" була розрахована на те, щоб ізолювати найзаможніших хазяїв від маси бідних селян. Вважалося, що куркулі мають більше засобів виробництва, ніж середняки, й використовують найману працю. Підрахували, що вони складали близько 5% селян. Що ж фактично означала "ліквідація куркульства як класу"? Тих, хто чинив найупертіший опір, розстрілювали або масово вивозили в табори примусової праці на Північ Росії чи до Сибіру. Решту позбавляли всієї їхньої власності (включаючи хату й особисті речі), залишаючи їх напризволяще. Розкуркулювання досягло апогею взимку 1929/1930 року. Найпоширенішою його формою стала депортація. Сотні тисяч селян разом із сім'ями виганяли з домівок, саджали у товарні потяги й вивозили за тисячі кілометрів на Північ Росії, де їх скидали серед арктичної пустелі, нерідко без їжі та притулку...  З понад мільйона українських селян, експропрійованих радянським режимом на початку 1930-х років, близько 850 тисяч депортували на Північ, де багато з них, особливо дітей, загинули. Так перестала існувати велика частина найбільш працездатних і продуктивних господарів на Україні.  Індустріалізація 1928 року Україна отримувала понад 20% загальних капіталовкладень, а це означало, що з 1500 нових промислових підприємств, споруджуваних в СРСР, 400 припадали на Україну. Деякі з цих заводів були гігантських масштабів. Зведений у 1932 році зусиллями 10 тисяч робітників Дніпрогес був найбільшою гідроелектростанцією в Європі. Найбільшими в своїх категоріях були також новий металургійний комбінат у Запоріжжі й тракторний завод у Харкові. В Донецько-Криворізькому басейні поставало стільки нових заводів, що весь район виглядав, як одне величезне будівництво.  Ще ніколи в історії будь-яке суспільство не робило спроби здійснити величезні економічні перетворення за такий короткий час. Якщо в період промислового буму XIX століття на спорудження кількох десятків індустріальних підприємств на Україні пішли десятки років, то в 1930-х роках щороку будувалися сотні заводів. Але такі досягнення потребували мобілізації всіх без залишку сил робітників. Тому необхідно було створити атмосферу напруженості, титанічної боротьби, економічної війни з капіталізмом.  Те, що засоби масової інформації постійно закликали робітників виконувати план і працювати за графіком, ще не значило, що індустріалізація здійснювалася злагоджено. Вже у 1930 році стало ясно, що шалений темп будівництва нерідко супроводжувався разючим безладдям, недостатньою фаховістю й марнотратством. До того ж багато виробів були невисокої якості.  Попри ці недоліки перші п'ятирічки досягли вражаючих успіхів. У 1940 році промисловий потенціал України в сім разів перевищував рівень 1913 року (Росії — у дев'ять разів). Зросла також продуктивність праці (хоч заробітки загалом зменшилися). Таким чином, якщо весь СРСР із п'ятої в світі найбільшої індустріальної держави став другою, Україна (котра за виробничими потужностями приблизно дорівнювала Франції) перетворилася на одну з найпередовіших промислових країн Європи.