Надбавки і знижки до цін

Еволюція основних теорій ціноутворення відображає погляди представників різних підходів до визначення ціни. Так, К. Маркс, представник теорії трудової вартості, визначає ціну як грошовий вираз вартості товару. При цьому основним фактором формування ціни виступають суспільно-необхідні витрати праці. Представникам теорії граничної корисності (Менгер К., Візер Ф. Та ін.) визначено ціну як суб’єктивну оцінку індивідуумом споживчих властивостей товару. Згідно цієї теорії основним фактором визначення ціни виступає корисність товару, оцінена споживачем.

У теорії цінностей і ціни А. Маршалла та М. Туган-Барановського визначення ціни зводиться до встановлення ринкової рівноваги при взаємодії попиту та пропозиції. Попит визначається граничною корисністю товару для споживача, а пропозиція базується на витратах виробництва. Таким чином, теорія цінності і ціни А. Маршалла поєднує в собі два цінотворчі фактори: корисність товару та витрати виробництва.

Серед сучасних вчених, економістів, що займаються питанням ціноутворення, панує, по-суті, єдина позиція щодо визначення ціни. Так, М. М. Артус зазначає, що "ціна являє собою грошовий показник виміру суспільного визнання витрат уречевленої праці на одиницю товару та задоволення потреб споживача за посередництвом обміну" [1; 57], А. І. Цацулін [5; 28] та І. П. Трацевський [6; 5] відмічають, що ціна в умовах ринкової економіки формується під впливом різних ціноутворюючих чинників шляхом зміни попиту та пропозиції. Автор наукового посібника "Ціни та цінова політика" Ю. Г. Тормоса відмічає, що ціна – це результат вільних торгів між продавцем і покупцем. [7]

Усі вищезгадані визначення суті "ціна" надають пріоритетного значення при її формуванні таким ринковим факторам як попит товарів (послуг) на ринку, який визначають споживачі (покупці) та пропозиція, яку висувають продавці. Лише при узгодженні інтересів покупця та продавця досягається (встановлюється) ціна ринкової рівноваги. Тобто, при формуванні ціни в ринкових умовах господарювання вирішальний вплив здійснюють в однаковій мірі як попит, так і пропозиція товарів, послуг, що поєднує інтереси як покупця, так і продавця.

Розглядаючи основні теорії ціноутворення та погляди вчених-економістів на суть ціни ми дійшли висновку, що ціна – економічна категорія, яка обслуговує усі етапи суспільного відтворення (виробництво, розподіл, обмін і споживання) та формується під впливом ринкових факторів: попиту та пропозиції. Ціна виступає важелем господарського механізму, оскільки відображає всебічний вплив на соціально-економічні процеси в суспільстві.

Саме ціна виступає економічним інструментом, завдяки якому вартість товару одержує грошовий вираз та стає об’єктом розподілу. Ціна виступає основою, на якій здійснюється весь наступний розподільчий процес, адже саме в ній знаходять своє вираження різні елементи вартості суспільного продукту.

Значення та місце ціни в регулюванні економічних процесів як на макро-, так і на мікрорівні, проявляється через функції, які вона виконує.

Найтиповішим для ринкових цін економісти вважають виконання ними вимірювальної (облікової), стимулюючої, розподільчої та регулюючої (балансування попиту та пропозиції) функцій.

Економічний зміст вимірювальної (облікової) функції полягає у тому, що за допомогою цін фіксується вартість (цінність), або суспільна оцінка ресурсів, товарів та послуг. За допомогою цін у грошовому виразі вимірюється обсяг виробництва та його динаміка, взаємозв’язок різних галузей економіки та суб’єктів господарювання, платоспроможний попит населення та інше.

В умовах ринкової економіки вирішальна функція ціни не може обмежитися визначенням витрат та цін, за якими виробник бажає продати свої товари. Ринкова ціна може істотно відхилятися не тільки від величини витрат виробництва, але й від рівня пропонованих виробником цін під впливом таких чинників як: попит і пропозиція, конкуренція, рівень державного регулювання. Тільки ціна визначена (встановлена) на ринку відображає інтереси споживача та продавця.

Водночас ціна є особливим інформаційним носієм, який використовується для аналізу, прогнозування та управління діяльністю суб’єктів господарювання, окремих галузей економіки та регіонів. Ціна виступає засобом вимірювання результатів економічної діяльності суспільства та одним із найважливіших показників прийняття господарських рішень.

Вимірювальна функція ціни тісно пов’язана зі стимулюючою функцією. Економічний зміст стимулюючої функції ціни полягає в стимулюванні (дестимулюванні) процесу виробництва і споживання різних груп товарів, послуг. Ціна здійснює стимулюючий (дестимулюючий) вплив на виробництво і реалізацію товарів та послуг через величину прибутку, що залишається у розпорядженні господарюючого суб’єкта та є основною метою його діяльності.

Сутність стимулюючої функції полягає в тому, що вона узгоджує протиріччя між вимогами ринку та фактичними витратами на виробництво та реалізацію виготовленої продукції. Саме ціна виступає економічним важелем що забезпечує економічне стимулювання виробництва продукції з найбільшою величиною прибутку за мінімальних витрат.

Розподільча функція ціни проявляється також у процесі мобілізації частини вартості ВВП у формі податків та обов’язкових платежів до бюджету для задоволення загальнодержавних потреб. Розподільча функція ціни здійснює вплив на формування споживчого попиту та ресурсозабезпеченої пропозиції на ринку збуту.

Регулююча функція ціни або функція балансування попиту і пропозиції виражаються в тому, що за допомогою цін здійснюється зв’язок між виробництвом і споживанням споживчим попитом населення та пропозицією виробників. Ціна інформує про стан відповідності обсягу виробництва продукції суспільним потребам, служить гнучким важелем узгодження між попитом та пропозицією на ринку.

Економічний зміст даної функції полягає у досягненні рівноваги між фактичним обсягом виробництва певних товарів та суспільними потребами в них. Регулююча функція ціни випливає з ринкових умов і зумовлює коливання ціни навколо її вартості (цінності).

Аналізуючи функції цін слід відмітити їх взаємодію та водночас суперечливий характер. Так, регулююча функція ціни може трансформуватися у стимулюючу, заохочуючи (сприяючи) збільшенню обсягів виробництва товарів, що користуються підвищеним попитом. Поряд з тим, при використанні стимулюючої та розподільчої функцій ціни, що пов’язані з процесом відхилення ціни від вартості, обмежується виконання цінами вимірювальної (облікової) функції і навпаки.

Тому процес ринкового ціноутворення вимагає належного знання механізму дієвості кожної з функцій ціни, передбачення наслідків різних варіантів їх впливу і надходження цієї форми, міри кожної функції, їх узгодження, яке дозволить забезпечити успішне вирішення господарських завдань.

2. Загальна класифікація цін. 
   

Усі чинні в економіці ціни взаємозалежні й утворюють єдину систему, що перебуває в постійному русі під впливом безлічі ринкових чинників. Ця система складається з окремих блоків взаємозалежних і взаємодіючих цін. Найбільш важливими й основними блоками єдиної системи цін є:

     оптові ціни;

закупівельні ціни;

роздрібні ціни.

Основні блоки цін у свою чергу містять у собі ряд підблоків. Так, блок оптових цін поділяється на два підблоки — оптові (відпускні) ціни підприємства й оптові ціни промисловості. В основі взаємозв’язку всіх цін, що утворюють єдину систему, лежить принцип «сполучених посудин»: зміна цін в одному з основних блоків даної системи досить швидко передається «ланцюжком» в усі інші блоки цін.

Провідну й визначальну роль у всій системі цін відіграють ціни на продукцію базових галузей промисловості. До них належать паливно-енергетичні галузі (вугільна, нафтова, газова, електроенергетика), а також галузі металургії. Так, зміна цін на енергоносії знаходить швидке відображення в рівні цін усіх без винятку галузей економіки. Великий вплив на ціни в галузях легкої і харчової промисловості справляє динаміка закупівельних цін на продукцію галузей сільського господарства.

Різні блоки цін, що входять у систему цін, мають не тільки прямий, а й зворотний зв’язок. Наприклад, підвищення цін у паливному комплексі через певний час повертається в ці галузі у вигляді подорожчання матеріально-технічних ресурсів (машин, устаткування, електроенергії тощо), що споживаються ними.

В умовах адміністративної економіки підвищення цін у названих галузях часто блокувалося за допомогою фінансової системи шляхом надання дотацій галузям, що споживають енергоносії (сільське господарство, галузі, що виробляють споживчі товари та деякі інші). В умовах переходу до ринку дотацій у таких широких масштабах, як колись, бути не може, тому що це привело б до штучного перекручування структури й динаміки цін, матеріально-речовинних і вартісних пропорцій у багатьох галузях економіки, що суперечить самій суті ринкових відносин. Скасування масових дотацій значно підсилило взаємозалежність усіх видів цін, що входять у єдину систему, зробило її більш гнучкою та динамічною, більш адекватною вимогам ринку.

Чим викликаний такий тісний взаємозв’язок і взаємозалежність цін, що входять у єдину систему? Він обумовлений в основному двома важливими обставинами:

усі ціни формуються на єдиній методологічній основі. Цією основою є закони вартості, попиту та пропозиції;

усі підприємства, виробництва й галузі, господарська діяльність яких обслуговується цінами, взаємозалежні й утворюють врешті єдиний господарський комплекс.

Взаємозв’язок підприємств, галузей може бути найрізноманітніший: виробничий, економічний, технологічний та ін. Разом з тим взаємозв’язок і взаємозалежність цін у єдиній системі не виключає і самостійного руху окремих блоків цін і цін на конкретні товари всередині цих блоків, а, навпаки, припускає такий рух.

Необхідно відзначити досить тісний зв’язок між системою цін та економічним середовищем, у якому діють ціни. Це середовище включає: товарне виробництво, різні форми власності, конкуренцію, що і є основою ринкової економіки.

Основою характеристики системи цін є такі показники, як рівень, структура та динаміка цін.

Першою та найважливішою ознакою класифікації цін є залежність від того, на якій стадії товарообігу вони формуються. Звичайно масовий товар проходить три стадії товарообігу:

підприємство — оптова торгівля;

оптова торгівля — роздрібна торгівля;

роздрібна торгівля — споживачі.

Цим стадіям товарообігу відповідають три види цін:

оптова ціна підприємства (відпускна ціна);

оптова ціна промисловості;

роздрібна ціна.

Оптова ціна підприємства (відпускна ціна) — ціна виготовлювача продукції, за якою підприємство реалізує зроблену продукцію оптово-збутовим організаціям чи іншим підприємствам. В умовах переходу до ринку ці ціни покликані забезпечувати можливість подальшої господарської діяльності підприємствам та організаціям. Іншими словами, реалізуючи свою продукцію за оптовими цінами, підприємство повинно відшкодувати свої витрати виробництва і реалізації й одержати такий розмір прибутку, який би дозволив їм вижити в умовах ринку. Прибуток є найважливішим елементом ціни. Одержання прибутку — головний спонукальний мотив будь-якої форми підприємництва. В умовах ринкової економіки, конкуренції існує об’єктивна тенденція до одержання максимального прибутку. Необхідний розмір прибутку для підприємства визначається потребами його розвитку і не може бути меншим мінімально припустимого рівня, що забезпечує нормальний процес відтворення. На основі оптових цін підприємства (відпускних цін) здійснюється планування, аналіз і розрахунок вартісних показників роботи підприємства. Оптова (відпускна) ціна підприємства складається із собівартості (витрат виробництва і реалізації), прибутку, акцизу (по підакцизних товарах) і ПДВ. Ціна виготовлювача продукції звернена до виробництва, тісно пов’язана з ним.

Ціни при оптових поставках визначаються, як правило, контрактними умовами, що можуть бути зафіксовані в укладеному контракті на момент його оформлення, протягом терміну дії контракту чи до моменту його виконання. Залежно від способу фіксації (price fixing) розрізняють кілька видів цін.

Тверда (стабільна, фіксована, гарантована) ціна (firm price, fixed price) встановлюється в момент підписання контракту, не підлягає зміні протягом усього терміну його дії і не залежить від термінів і порядку постачання товарної партії. У контрактах із тривалими термінами постачання звичайно робиться цінове застереження «ціна тверда, зміні не підлягає».

Змінна ціна (flexible price) — зафіксована під час підписання контракту ціна, що може бути переглянута надалі, якщо ринкова ціна даного товару до моменту його постачання зміниться. У разі встановлення рухливої ціни в контракт вноситься цінове застереження, що передбачає зміну ціни, зафіксованої в контракті, залежно від підвищення чи зниження ціни на ринку до моменту виконання угоди. Звичайно в контракті обумовлюється припустимий мінімум, наприклад, відхилення ринкової ціни (market fluctuation) у межах 2—5 % щодо ціни, прийнятої в контракті. У даних межах змін ознаки перегляд контрактної ціни не відбувається. 
У разі встановлення рухливої ціни в контракті обов’язково має бути зазначене офіційне джерело статистичних даних, за яким варто судити про зміну ринкової ціни. Рухливі ціни найчастіше встановлюються на промислові, сировинні та продовольчі товари, що поставляються за довгостроковими контрактами. Розрахунки в такому випадку ведуться за поточними цінами (current price) — цінами, що діють на даний період.

Плинна ціна (sliding price) — ціна, обчислена в момент виконання контракту шляхом перегляду договірної (базисної) ціни з урахуванням змін у витратах виробництва, що виникли в період виконання контракту. Якщо контрактом передбачаються часткові постачання, змінна ціна розраховується окремо на кожне постачання. Змінні ціни застосовуються в контрактах на продукцію, що вимагає тривалого терміну виготовлення. Під час підписання контракту сторони встановлюють базисну ціну і включають застереження про її структуру, тобто частковий розклад складових ціни у відсотках постійних витрат (прибуток, накладні витрати, амортизаційні відрахування та ін.), витрат на сировину і матеріали, а також витрат на заробітну плату. У додатках до контракту, крім протоколів узгодження договірних цін, може приводитися погоджений сторонами метод розрахунку змінної ціни. У разі встановлення змінної ціни в інтересах імпортера в контракт можуть бути внесені деякі обмежувальні умови. Зокрема, може бути встановлена у відсотках до договірної ціни межа, в рамках якої перегляд ціни не відбувається, а також межа можливої зміни договірної ціни (наприклад, не більше 10 % від загальної вартості замовлення), що називають лімітом зміни (limit of escalation). У контракті може бути передбачено, що зміни поширюється не на всю суму витрат виробництва, а лише на певні елементи із зазначенням їхньої величини у відсотках від загальної вартості замовлення. Змінна ціна може застосовуватися не на весь термін дії контракту, а на більш короткий період, наприклад, на перші кілька місяців від дати укладання контракту чи на період постачання певної кількості товару.