Фінансовий контроль в економіці

 

Зміст:

 

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи державного аудиту

1.1 Поняття та сутність  державного аудиту.

1.1.2 Зарубіжний досвід  організації державного аудиту.

1.1.3 Об’єктивна необхідність  здійснення державного аудиту  в Україні.

1.2 Інформаційне забезпечення організації державного аудиту.

1.3 Критична оцінка  наукових публікацій.

Розділ 2. Організація  державного аудиту в Україні

2.1 Методика та інструментарій  аналізу державного аудиту.

2.2 Класифікація видів державного аудиту.

2.3 Основні методи здійснення державного аудиту.

2.4 Загальний порядок  здійснення державного аудиту.

2.5 Становлення державного аудиту в Україні.

2.6 Аналіз результатів проведених органами державної контрольно-ревізійної служби державних аудитів.

Розділ 3. Основні  напрями підвищення ефективності державного аудиту в Україні

3.1 Покращення правового забезпечення державного аудиту.

3.2 Удосконалення методології здійснення державного аудиту.

3.3 Покращення підготовки і підвищення кваліфікації державних аудиторів.

Висновки

Література

Додатки

 

 

ВСТУП

 

 

Державний фінансовий контроль в Україні успадкував від колишнього Радянського Союзу суто фіскальний характер. Здійснювався він шляхом реалізації завдань наступного контролю. Нині ця система контролю не відображає реальної картини і не дає довершеної практичної оцінки ефективності управління державними ресурсами.

Це стало наслідком  того, що вжитими протягом 90-х років заходами не вдалося створити міцну, ефективно функціонуючу систему державного фінансового контролю. Свідченням цього є наявність у фінансовій системі держави ряду суттєвих проблем.

Проблеми ефективності використання бюджетних коштів і здійснення державного фінансового контролю діяльності органів виконавчої влади й суб'єктів державного сектору економіки досить актуальні для України. Адже ефективність управління державними фінансовими ресурсами є запорукою стабільності економіки, забезпечення необхідних темпів економічною зростання й рівня суспільного добробуту, а також дотримання інтересів національної безпеки держави. Розвиток вітчизняної системи державного управління останніми роками свідчить, що навіть при економічній і соціальній обґрунтованості структури та обсягів державних витрат бажаних результатів частіше досягти не вдається. Однією з основних причин такого становища є відсутність об'єктивних механізмів контролю виконання бюджету. Так, до останнього часу державний фінансовий контроль в Україні здійснювався лише щодо фінансової звітності розпорядників бюджетних коштів, законності й цільового використання фінансових ресурсів держави, а не їхньої результативності. Провадження державного аудита та його застосування у контрольно-ревізійній діяльності Рахункової палати і ГоловКРУ України розпочалося лише 2001 року, після прийняття Бюджетного кодексу.

Часто ревізор, виявляючи  факти безгосподарності, неефективного управління майном, "розбазарювання" фінансових та матеріальних ресурсів, доведення підприємства до банкрутства горе-керівниками, не може відобразити їх в акті, якщо не порушено закон.

Отже, акт ревізії не розкриває повної картини діяльності підприємства та його фінансово-майнового стану. Тим більше, що в акті ревізії не можна висувати пропозиції керівництву суб'єкта господарювання для покращення ситуації.

В Законі України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" з-поміж різновидів державного фінансового контролю виокремлюється державний фінансовий аудит, тобто перевірка та аналіз законності та ефективності використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю.

Державний фінансовий аудит  розкриває широкі перспективи перед  державною контрольно-ревізійною службою  і дає майже необмежені можливості для оцінки ефективності управління суб'єктами господарювання державного сектора економіки.

Ці перспективи в  частині проведення органами ДКРС державного фінансового аудиту діяльності суб'єктів господарювання чітко окреслені відповідним Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2006 № 361.

На державний аудит  покладаються досить важливі завдання. Впроваджуючи нову форму контролю, органи ДКРС намагаються вирішити ряд  проблемних питань:

• мінімізувати незаконну діяльність підприємств з метою власного збагачення;
• мінімізувати обсяги фінансових порушень при використані державних фінансів;
• мінімізувати нецільове та неефективне використання значної частини коштів бюджетів усіх рівнів та ін.

Базовим принципом державного внутрішнього фінансового контролю є чітке розмежування внутрішнього контролю і внутрішнього аудиту. Внутрішній контроль – це процес, що здійснюється в самому органі державного сектору і дає змогу його керівництву переконатись у виконанні завдань, покладених на цей орган з дотриманням принципів законності, економії, ефективності, результативності. Тобто це не одноразова дія, а ряд дій та видів діяльності, що провадиться в органі державного сектору на постійній основі, а тому внутрішній контроль не повинен розглядатись як діяльність окремого підрозділу в рамках суб’єкту господарювання. Однак, цей контроль, хоч і забезпечує достатню, але не абсолютну впевненість керівництва у досягненні державним органом його мети, а тому тут необхідна незалежна оцінка діяльності.

Така незалежна оцінка повинна дати впевненість Кабінету Міністрів України, Міністерству фінансів України, іншим центральним органам виконавчої влади в тому, що система державного управління функціонує у спосіб, який максимально знижує ризик шахрайства, марнотратства, допущення помилок тощо. Розв’язати цю проблему покликаний внутрішній аудит, який поділяється на централізований та децентралізований.

У цьому контексті  метою дипломної роботи є з’ясування сутності державного аудиту, визначення його ролі в державному управлінні, вивчення зарубіжного досвіду впровадження державного аудиту та визначення особливостей застосування державного аудиту у вітчизняній практиці. На підставі аналізу проведених аудитів ГоловКРУ передбачається розробити рекомендації щодо вдосконалення системи державного аудиту.

Об’єкт дослідження – суспільні відносини, що складаються в процесі розвитку й удосконалення державного аудиту як складової системи державного контролю.

Предмет дослідження  – розвиток і вдосконалення державного аудиту.

У першому розділі висвітлено об’єкт, предмет та сутність державного аудиту, види аудиту та відмінність його від ревізії. Розглянуто досвід зарубіжних країн. Обґрунтовано та доведено право на існування державного аудиту як складової державного контролю. Також подано критичну оцінку наукових публікацій присвячених впровадженню та розвитку державного аудиту в Україні.

У другому розділі представлено критичний аналіз сучасного стану державного аудиту. Вивчено історію становлення та проведено аналіз динаміки впровадження нової форми контролю. Розглянуто існуючу нормативно-правову базу об’єкту дослідження. А також показано дієвість державного аудиту суб’єктів господарювання на прикладі проведених аудитів органами ДКРС.

У третьому розділі представлено розробку управлінських рішень щодо покращення державного аудиту, висвітлено існуючу проблематику і можливі шляхи їх вирішення. Рішення розроблені на основі проведеного аналізу під час написання другого розділу.

 

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО АУДИТУ

 

 

1. Поняття та сутність державного аудиту

 

 

Важливість організації і проведення аудита у середовищі державних фінансів було усвідомлено ще у стародавньому світі, коли після доручення процесу управління державною власністю іншім особам (управлінцям) виникла необхідність у здійсненні контролю за правильністю ведення цього процесу. Писемні пам'ятки, що існують, дають можливість твердити, що перші паростки державного аудита були закладені, ще коли давні цивілізації Близького Сходу почали створювати високоорганізовані держави і налагоджувати господарську діяльність. Фінанси стародавніх держав уже в ті часи піддавалися систематичному "аудиту". Управління власністю у країнах стародавнього світу передбачало ведення обліку й контролю господарських операцій за двома основними суб'єктами господарювання того часу: держава і маєток рабовласника, феодала. Задовго до запровадження принципів подвійної бухгалтерії і торгового обліку, започаткованих Лукою Пачолі, облік здійснювали одночасно і незалежно один від одного спеціально призначені особи.

Звертаючись до витоків  проведення аудита у Стародавньому Римі, автори статті "Управління й зовнішній обов'язковий аудит: порівняльне історичне дослідження у контексті обов'язкового підтвердження рахунків" так характеризують природу обов'язку надання аудиторських звітів у цьому стародавньому місті: "...термін "аудит" уживався в юридичному сенсі, зобов'язував державних службовців, що обіймали відповідальні посади — квесторів і проконсулів провінцій, надавати звіт про їхню діяльність перед судом Участі третьої особи — аудитора, як ми його називаємо сьогодні, не було передбачено".

Із середньовічних часів  і майже до початку XX століття державний  фінансовий контроль у зарубіжних країнах  здійснювався у вигляді фінансового  аудита бюджетних витрат. При канцеляріях, відомствах країн утворювалися рахункові 
управління (палати), які за суттю виконуваних повноважень були першими ВАУ у світі. При цьому на початковому етапі свого становлення ВАУ зарубіжних країн на основі  відповідних  законів розв'язували надто великі завдання і мали широке коло обов'язків, пов'язаних із виділенням бюджетних коштів для державних органів, звірянням рахунків урядових установ, перевірками правильності платежів після оплати державних витрат і звітів про використання коштів. Так, Національне управління аудита Великобританії (NАО) було створено 1120 року для здійснення аудита витрачання державних коштів на війни та придбання предметів розкоші.

Королівська палата рахунків Франції, організована 1318 року, згідно з постановою Філіппа V Довгого (1319-1320), здійснювала функції зовнішнього контролю управління фінансами і майном французької корони та готувала звіти за результатами такого контролю для подання їх королю. До цього часу процедури зовнішнього й внутрішнього контролю за королівським майном і землями виконували спеціально призначені рахівники, які, починаючи з 1303 року, розташовувалися у рахунковій кімнаті при Палаці правосуддя Франції.

Відповідно до вимог  законодавства органи державного фінансового  контролю того часу здійснювали як виконавчі, так і контрольні функції  щодо витрат державних коштів у різному їх поєднанні. Такі органи виконували великий обсяг роботи з контролю усіх державних рахунків, про що свідчать великі томи звітів про результати перевірок для парламентів. Зокрема, обсяг щорічних звітів Головного аудитора Канади, що надавалися до Палати Громад, на початку XX століття сягав 2400 сторінок. У цих звітах були перелічені усі фінансові операції міністерств і відомств, починаючи із закупівлі шнурків для черевиків і закінчуючи контрактами на будівлю мостів.

Поступово у зарубіжних країнах сталося розмежування обов'язків у бюджетному процесі між урядом і органом державного фінансового контролю, яке було зумовлено насамперед наділенням останнього статусом незалежного органу, підзвітного парламентові. Причому уряд відповідав за збирання і витрачання державних коштів, а орган державного фінансового контролю мав перевіряти, як витрачаються ці кошти, і надавати парламенту звіти про результати перевірок, тобто здійснювати фінансовий аудит виконання державного бюджету. Так, наприклад, з набуттям 1215 року англійським парламентом права визначати бюджет держави NAО було наділено статусом незалежного органу державного фінансовою контролю, що здійснює перевірки витрачання державних коштів і налає парламентові звіти про результати проведення таких перевірок.

Повноваження Королівської палати рахунків Франції спочатку, тобто після відновлення у 1800 році згідно із законом Наполеона  під її сучасною назвою, були обмежені перевірками рахунків розпорядників  бюджетних коштів і роботи державних  бухгалтерів. У деяких джерелах містяться свідчення про те, що в ті часи Рахункова палата Франції юридично виконувала функції контролю відповідності обліку державної казни. Звіт з висновками за результатами такого контролю одержували міністри юстиції та фінансів, а потім його надавали імператору Франції. Винуватці помилок, шахраї та отримувачі хабарів поставали перед судом. Згодом стала очевидною необхідність контролю витрачання державних коштів. Це дало змогу Рахунковій палаті Франції оцінювати якість управління бюджетними коштами у розпорядників. Контроль роботи державних бухгалтерів набув форми оцінки рахунків.

Уже до середини XX століття у розвинутих країнах світу і  насамперед Європи, сформувалася система  державного фінансового контролю, яка  складалася з двох однаково важливих частин: внутрішнього контролю, що здійснювався через урядові органи, наділені правом контролювати державні фінанси, і зовнішнього контролю, що реалізувався від імені парламенту ВАУ - органами, не залежними від процесу безпосереднього управління публічними фінансовими ресурсами та їх контролю, який належить до компетенції уряду. У результаті певного функціонального "подіту праці" між структурами внутрішнього контролю і ВАУ останні, як правило, концентрують свою діяльність переважно на фінансовому аудиті річних звітів міністерств і відомств та звітів уряду про виконання бюджету, а органи внутрішнього контролю здійснюють перевірки рахунків і правильності ведення фінансової звітності безпосередніх отримувачів бюджетних коштів.

До цього часу ВАУ зарубіжних країн накопичили великий практичний досвід проведення фінансового аудита, який включав аудит звітності (перевірку правильності ведення, повноти, точності обліку й звітності доходів і витрат державного бюджету, відповідних фінансових документів; у результаті парламентові надасться підтвердження про достовірність облікової документації та фінансової інформації про виконання державного бюджет) й аудит відповідності (перевірку виконання доходів і витрат державного бюджету, за результатами якої парламентові надасться висновок про відповідність показників бюджету, виконаного урядом, затвердженим показникам).