Контрольна робота з «Антикризове управління»

 

 

 

Контрольна  робота

з курсу «Антикризове управління»

Варіант №5

 

 

 

 

 

Контрольне завдання

 

1. Ознаки і порядок встановлення банкротства підприємств. Роль і діяльність господарчого суду. Ліквідація підприємства.
2. Модель    менеджера    антикризового    управління.    Рольова    структура діяльності менеджера в антикризовому управлінні.
3. Практичне завдання.

      Зробити оцінку  платоспроможності підприємства, на  якому Ви працюєте, на основі  форм №1,2 річного звіту (форму  №1 «Баланс» та форму 2 підприємства  додати до контрольної роботи).

 

 

 

1. ОЗНАКИ І ПОРЯДОК ВСТАНОВЛЕННЯ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ. РОЛЬ І ДІЯЛЬНІСТЬ ГОСПОДАРЧОГО СУДУ. ЛІКВІДАЦІЯ ПІДПРИЄМСТВА.

 

Поняття банкрутства органічно притаманне сучасним ринковим відносинам. Воно характеризує неспроможність підприємства (організації) задовольнити вимоги кредиторів щодо оплати товарів, робіт, послуг, а також забезпечити обов'язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди.

Закон України «Про банкрутство» під банкрутством розуміє зв'язану з браком активів у ліквідній формі неспроможність юридичної особи суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити в установлений для цього строк пред'явлені до нього з боку кредиторів вимоги та виконати зобов'язання перед бюджетом.

За Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” банкрутство це визначена господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Причини банкрутства підприємств (організацій) можуть бути найрізноманітнішими. Їх можна поділити на дві групи:

1) зовнішні, які практично дуже  важко (іноді неможливо) врахувати;

2) внутрішні, що безпосередньо залежать  від форм, методів та організації  роботи на самому підприємстві.

Результатом одночасного впливу всіх чинників є настання банкрутства.

Зовнішні причини банкрутства: політичні; соціально-економічні; науково-технічні; зовнішньоекономічні.

Внутрішні причини банкрутства: брак стратегічного плану розвитку; низька якість менеджменту; недосконалість механізму ціноутворення; збільшення дебіторської заборгованості; утримання зайвих робочих місць; технологічна неузгодженість процесу виробництва; брак довготермінового інвестування; дефіцит власних оборотних коштів; нераціональна організаційна структура.

Зовнішні фактори можуть бути міжнародними та національними.

Міжнародні фактори формуються під впливом динаміки загальноекономічних показників розвитку провідних країн, стану світової фінансової системи, стабільності міжнародної торгівлі, митної політики, рівня міжнародної конкуренції, руху міжнародного капіталу та ін.

Аналіз зарубіжної практики свідчить, що в країнах із розвинутою економікою та сталою політичною системою, як правило, 1/3 банкрутств спричиняється зовнішніми, а 2/3 - внутрішніми причинами. Очевидним є й те, що фактори банкрутства для вітчизняних підприємств є іншими, похідними від кризового стану національної економіки.

Саме необґрунтована економічна політика уряду, некеровані інфляційні процеси, тотальна економічна криза, політична нестабільність суспільства, спад ділової активності в економіці найбільш впливають на результати діяльності підприємств передусім через недосконалість законодавчої бази. Низький рівень інтегрованості вітчизняної економіки, неефективне використання зарубіжного капіталу, різке погіршання кон'юнктури внутрішнього і зовнішнього ринків спричиняють помітні симптоми банкрутства в багатьох підприємствах України.

Банкрутство може виникнути на кожному з етапів життєвого циклу конкурентної переваги фірми (ЖЦКПФ). Дослідники називають наступні основні фактори, що сприяють банкрутству фірми.

Першим детермінантом є параметри факторів виробництва. Вплив цих факторів спостерігається на всіх стадіях (етапах) життєвого циклу КПФ, але особливо важливі вони на стадії зародження. На даній стадії є сім причин, внаслідок дії яких фірма може зазнати банкрутства:

— неправильне визначення місії фірми та її виробничого профілю;

— низькі підприємницькі здібності власника (власників) фірми;

— низька кваліфікація управлінського персоналу фірми;

— неадекватний маркетинг;

— велика частка позикового капіталу;

— низька кваліфікація виконавців (робітників, інженерів і т. п.);

— неадекватність трансакційних витрат.

Наступним етапом життєвого циклу КПФ є прискорення зростання. Даний етап характеризується тим, що фірма має добрий попит на свою продукцію, сильну маркетингову стратегію, високу кваліфікацію управлінського персоналу, що дає змогу процвітати та збільшувати виробництво. У цій ситуації для фірми є небезпечною тільки велика частка позикових коштів у загальній масі капіталу, що використовується. Фірма може своєчасно не забезпечити виплат своїм кредиторам і збанкрутувати.

На етапі уповільнення зростання загрозу банкрутства створюють: погане використання оборотного капіталу, втрата гнучкості в управлінні, неадекватний маркетинг, неадекватність трансакційних витрат.

Етап зрілості характеризується стабільним станом фірми, стабільним прибутком, насиченням усіма виробничими ресурсами. На цьому етапі небезпечною є низка таких факторів: високий ступінь неліквідності оборотного капіталу, старіння основного капіталу, неадекватний маркетинг, неадекватність трансакційних витрат.

Іншим важливим детермінантом є параметри попиту. Аналіз свідчить, що ці параметри діють на всіх стадіях ЖЦКПФ і, як правило, є однаковими для всіх етапів. Різке зниження сукупного попиту негативно впливає на всі види діяльності: скорочуються обсяги виробництва, збільшуються витрати на одиницю продукції, зменшується прибуток на одиницю продукції та загальний обсяг прибутку.

Наступним детермінантом є рівень галузевої конкуренції. Збільшення конкурентних переваг інших фірм галузі може бути каталізатором банкрутства фірми на будь-якому етапі ЖЦКПФ. Цей процес свідчить про те, що інші фірми використовують ліпші технології, маркетингову стратегію та управлінські кадри. Відставання фірми погіршує її становище на ринку і також може призвести до банкрутства.

Банкрутство підприємства може бути зумовлено різними факторами, які викликають різні наслідки, тому банкрутство необхідно класифікувати за певними ознаками:

1. Залежно від навмисності  виникнення банкрутства:

• Реальне повна неспроможність підприємства відновити в наступному періоді своєї фінансової стійкості та платоспроможності в наслідок реальних фінансових збитків. Втрати капіталу в результаті господарсько-фінансової діяльності без злого наміру, особистої чи корпоративної корисливості, не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність, в результаті чого воно оголошується банкрутом.
• Умисне банкрутство навмисне створення керівниками підприємства або його власниками ситуації неплатоспроможності; умисно не компетентне фінансове управління; нанесення ними збитків підприємству у власних інтересах.
• Фіктивне банкрутство заява власника або засновника підприємства про фінансову неспроможність виконання зобов'язань перед кредиторами та бюджетом з метою введення в оману кредиторів для отримання від них розстрочки чи відстрочки виконання своїх зобов’язань, чи отримання скидки в сумі кредиторської заборгованості, чи для приховання незаконного витрачання коштів.
• Приховане банкрутство навмисне приховання факту стійкої фінансової неспроможності підприємства, через подання недостовірних даних з метою одержання кредитів для поліпшення фінансового стану підприємства, або для привласнення одержаних коштів з наступною ліквідацією підприємства.
• 2. За основними причинами, що викликають банкрутство:
• Банкрутство викликане зовнішніми факторами;
• Банкрутство викликане внутрішніми факторами:

1) банкрутство бізнесу пов'язане з неефективним загальним та функціональним менеджментом;

2) банкрутство власника викликане  нестачею інвестиційних ресурсів  на здійснення розширеного (іноді  й простого) відтворення;

3) банкрутство підприємства викликане  випуском неконкурентоспроможної продукції та відсутністю власної ніші на ринку.

3. За економічними наслідками  банкрутства:

• Банкрутство з наступною ліквідацією підприємства.
• Банкрутство як засіб оновлення бізнесу.

4. За визнанням факту  банкрутства:

• Юридичне банкрутство, факт настання якого визначається постановою суду.
• Економічне банкрутство, є результатом оцінки фінансових можливостей підприємства щодо виконання зовнішніх зобов'язань, не залежить від винесення судових рішень щодо цього.

 

Справи про банкрутство розглядаються виключно господарськими судами, навіть якщо одна із сторін – це фізична особа, в тому числі така, що не є суб’єктом підприємницької діяльності.

Боржниками можуть бути лише юридичні особи, що зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності, а кредиторами – як юридичні, так і фізичні особи.

Оскільки провадження у справах про банкрутство регламентує умови і процедури визнання юридичних осіб банкрутами, а не процес вирішення спорів, до нього не застосовуються правила доарбітражного врегулювання спорів, а сторонами у справах про банкрутство є не позивачі, а кредитори і боржник (після постанови господарського суду – банкрут).

Ініціаторами порушення процедури банкрутства можуть бути як кредитори підприємства-боржника, так і саме підприємство.

Справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.

Право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.  

Справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника в сукупності складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом. Проходження справи про банкрутство згідно з новим законодавством про банкрутство представлено на рисунку 1.1.

 

 

 

Рис. 1.1. Проходження справи про банкрутство

 

Якщо кредитор має на руках виконавчий документ, він не зобов’язаний звертатися до боржника з претензією, перш ніж подати заяву про порушення справи про банкрутство.

Проте на практиці господарські суди вимагають від кредитора також доказів неплатоспроможності боржника.

Для ініціювання процедури визнання підприємства банкрутом кредитору достатньо надіслати до господарського суду заяву, додавши до неї необхідні докази.

Заява про порушення справи про банкрутство подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується керівником боржника чи кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами), громадянином –  суб’єктом підприємницької діяльності (його представником) і повинна містити:

- найменування господарського суду, до якого подається заява;

- найменування (прізвище, ім’я та по батькові) боржника, його поштову адресу;

- найменування кредитора, його поштову адресу, якщо кредитором є юридична особа, якщо кредитор – фізична особа, в заяві зазначаються прізвище, ім’я та по батькові, а також місце його проживання;

- номер (код), що ідентифікує кредитора як платника податків і зборів (обов’язкових платежів);

- викладення обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, із зазначенням суми боргових вимог кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття банківською установою боржника до виконання;

- перелік документів, що додаються до заяви.

 

 

 Заява боржника повинна містити, крім вищеперерахованих відомостей, такі відомості:

- суму вимог кредиторів за грошовими зобов’язаннями у розмірі, який не оспорюється боржником;

- розмір заборгованості по податках і зборах (обов’язкових платежах);

- розмір заборгованості по відшкодуванню шкоди, заподіяної життю та здоров’ю, виплаті заробітної плати та вихідної допомоги працівникам боржника, виплаті авторської винагороди;

- відомості про наявність у боржника майна, у тому числі грошових сум і дебіторської заборгованості;

- найменування банків, що здійснюють розрахунково-касове і кредитне обслуговування боржника.

Боржник подає заяву до господарського суду за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено Законом.

Він зобов’язаний звернутися в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство у разі виникнення таких обставин: