Капітал як основа діяльності банку

Українська специфіка при розрахунку банківського капіталу ще і та, що відбувається коригування капіталу (без відрахування) на основні засоби (без амортизації). Це зроблено для контролю вкладення капіталу в основні засоби (щоб останні не перевищували капітал).

Крім цього, при переході на МСБО перед українськими банками виникла проблема підрахунку прибутку. Так, до 1.01.1998 p. метод підрахунку прибутку мав нагромаджувальний характер. При цьому перекручувався статистичний розрахунок показника «доходи-витрати». За МСБО капітал підтверджується (фіксується) один раз у рік, тобто обчислюється прибуток тоді, як закінчився поточний рік після виплати дивідендів (нерозподілений прибуток). Проте для ефективного управління капіталом в Україні запроваджено рахунок «результат поточного року», що є позитивним винаходом і не суперечить МСБО.

З 1.02. 1999 р, змінилася методика розрахунку статутного капіталу банку, яка виконує міжнародні вимоги регулюючих органів, що полягають у виключенні з акціонерного капіталу покриття ринку (тобто ті акції, які банк викуповує у своїх інвесторів).

Стосовно банківських резервів, які є складовими власного капіталу, то українські банки після переходу на МСБО формують аналогічні до рекомендацій Базельського комітету резервні фонди  І загальні резерви, що утворюються  з прибутку. [6. с. 189]

Що ж стосується статей балансу, які зменшують величину власних  коштів кредитної установи після  переходу українських банків на МСБО, то вони аналогічні рекомендаціям Базельського комітету. Тобто з капіталу вираховують  такі активи: взаємне з іншими банками володіння фінансовими інструментами, які належать до капіталу; Інвестиції у фінансові філії, якщо вони не включені до консолідованого балансу, а також нематеріальні активи. Виключення перших двох елементів зі складу капіталу повинно запобігти багатократному обліку одних і тих же капітальних ресурсів. Виключення із капітальної бази нематеріальних активів робить розрахунок капіталів об'єктивнішим, тому що використання показника «гудвіл» у минулому давала комерційним банкам можливість завищувати капітал.

Наступний важливий крок при забезпеченні банку капіталом - це зважування активів на предмет ризику. Як було зазначено, кредитні інститути в інтересах виконання своїх зобов'язань перед кредиторами і особливо для гарантії збереження довірених останнім майнових цінностей повинні мати відповідний капітал. Це пояснюється і тим, що банківська діяльність є найбільш ризикованою. Тому доцільно розглянути достатність власних коштів для здійснення банківських операцій, яким властиві ризики.

У банківській практиці розрізняють ризики двох груп. Перш за все, це ризики неплатоспроможності. Їх у зарубіжній практиці зараховують у так звану «No Trading Book». Щоб зменшити ризик за такими операціями, Базельський комітет запропонував показник достатності банківського капіталу - коефіцієнт Кука, який розраховується так:

банківський капітал /зважені на предмет  ризику активи * 100% =

= мінімум 8 %.

Отже, при розрахунку даного показника  банк зважує свої активи на рік. До ризикованих  активів належать:

- балансові активи;

- позабалансові активи;

- так звані інноваційні позабалансові операції: своп-угоди, угоди на термін, операції з опціонами, тобто ризики неплатоспроможності, які випливають з операцій із фінансовими деривативам і не беруться до уваги при розрахунку інших ринкових ризиків. Визначення достатності капіталу для кредитного портфеля банку включає такі компоненти:

- імовірність неплатоспроможності контрагента і оцінюється через задані коефіцієнти зважування ризикованості (для балансових активів);

- визначення еквівалента кредитного ризику. Дана сума залежить від таких факторів: структури операції (виду ризикованих активів), терміну операції, ринкових факторів, взаємних угод (для позабалансових активів) (рис. 1).

Рис. 1. Визначення достатності банківського капіталу для покриття кредитних ризиків.

Зважування контрагента на ризик  неплатоспроможності здійснюється не Індивідуально, а за групуванням  комерційних партнерів у певні  групи боржників за класами кредитоспроможності. Перш за все визначається, до якої зони країн належать контрагенти. У зарубіжній практиці виділяють країни, які належать до зони А і різні малі держави та області з «особливим статусом». До зони Б належать всі інші країни, які не входять до зони А. Ризик контрагентів, які входять до зони А (країни Організації Економічного Співтовариства І Розвитку) є нижчим, ніж для контрагентів, які входять до зони Б.

Політичні ризики у нашій країні є досить високі, але вони у банківській  практиці ніяк не враховуються. Лише зарубіжні  аудиторські фірми оцінюють політичні ризики. Тому українським банкам доцільно перейняти із міжнародної методики класифікацію активів залежно від того, в якій країні зареєстрований банк, фірма та інші контрагенти.

Наступним кроком при зважуванні активів  на кредитний ризик е визначення Їх коефіцієнтів ризикованості, а саме:

0% - для безризикових активів;

10% і 20% - для активів з низьким ризиком;

50% - для позик, забезпечених заставою;

100% ~ для активів з абсолютним ризиком.

Українська методика встановлює аналогічну класифікацію всіх активів комерційного банку за ступенем ризику контрагентів. Проте дані коефіцієнти дещо «просторові». Окрім цього, проаналізувавши «Керівництво для оцінення капіталу Банку Міжнародних Розрахунків» (Швейцарія), помітимо, що із 28 виділених блоків активів 14 (50%) припадає на нульові і стопроцентні оцінки, а на позабалансові зобов'язання показник ще вищий - 60% (6 із 10) . А це суперечить загальній теорії ризику.Тому дана методика не дає змоги побудувати реальну модель банківської діяльності, захищену від ризику, бо «змиває» саму ідею зростання ризику при здійсненні банківських операцій.

Базельський Комітет увів також  зважування на ризики позабалансових активів (гарантії, акредитиви), оскільки вони можуть перетворюватися у балансові  активи з абсолютним ризиком для банку, як, наприклад, у випадку надання банком гарантії, коли йому доводиться виконувати взяте на себе зобов'язання. Для цього є коефіцієнти конверсії ризику за позабалансовими операціями. Вартість позабалансового зобов'язання множиться на необхідний коефіцієнт конверсії, тобто сума позабалансової статті конвертується в еквівалент балансової вимоги. Тоді одержаний результат зважується тим самим способом, що і балансові активи залежно від характеру контрагента При цьому позабалансові активи розподіляються на три класи ризикованості з високим (100%) середнім (50%), низьким (20%) ризиками.

Необхідно зазначити, що при розрахункові достатності банківського капіталу щодо кредитного ризику до ризикованих  активів не належать такі

- позиції торговельної (спекулятивної) діяльності банку,

- позиції золота (вони враховуються у загальній валютній позиції),

- балансові активи які розраховуються при визначенні сировинних ризиків,

- балансові активи, які вираховуються з капіталу.

Зазначені активи належать до позицій ринкових ризиків Звідси випливає, що наступним видом ризиків, властивим банківській справі, є ринкові ризики Ринковий ризик - це ризик виникнення збитків за балансовими та позабалансовими позиціями який виникає за рахунок зміни рівня ринкових цін. Види ринкових ризиків зображено на рис. 3. Ринкові ризики виникають при відкритій позиції банку при коливаннях ринку. Тому їх необхідно покривати банківським капіталом.

Довгий час даний вид ризику не обмежувався капіталом банку .Проте у 1997 р Базельська конвенція і Капіталадеквант-європейська лінія прийняли методику розрахунку достатності власних коштів для здійснення банківських операцій, яким властиві ринкові ризики.

Ринкові ризики у міжнародній банківській  практиці належать до «Trading Book», куди входять ризики які виникають при:

– власній торгівлі банку з фінансовими інструментами (цінними паперами, інструментами грошового ринку, валютою, деривативами). Це означає, що банк здійснює вищеназвану торгівлю, як спекуляцію з метою одержання прибутку,

- при хеджуванні і операціях рефінансування для торговельної діяльності.

Рис .3 .Види ринкових ризиків.

Аналіз ризиків, які властиві банківським  операціям, можна показати за допомогою  рис. 4. Отже, для забезпечення послідовності розрахунку достатності капіталу банку з врахуванням кредитних і ринкових ризиків спочатку розраховуються необхідні резерви для покриття ринкового ризику за стандартними чи індивідуальними методиками, прийнятими банками. Одержана сума резервів множиться на коефіцієнт 12,5 (тобто зворотна величина мінімального капітального коефіцієнта в розмірі 8%) Одержаний результат додається до суми активів (зважених за ступенем кредитних ризиків). Тоді розраховується загальний коефіцієнт.

Рис. 4. Аналіз ризиків, притаманних банківським операціям.

В Україні на сьогодні застосовується спрощений підхід до оцінки достатності банківського капіталу, зумовлений тим, що із всіх видів ризиків вимоги щодо достатності капіталу встановлені лише для одного виду, а саме для кредитного ризику. Управління іншими видами ризиків здійснюється лише на рівні розрахунку лімітів банківських операцій, при цьому капітал є основою для їх визначення (оцінюється капітал як «активи - зобов'язання» і 25% капіталу - ліміт банківської угоди). Проте це оцінка ризику, а не управління ним. Окрім того, інфляційні процеси, не зовсім розвинута практика оцінки ризику активних операцій банку не дозволяють повною мірою використовувати дану методику без адаптації до конкретних економічних умов. Водночас кредитний ризик хоч є і вирішальним, але не єдиним, тому інші види ризику у найближчій перспективі повинні також враховуватись при визначенні достатності капіталу, оскільки такий підхід на основі агрегування всіх ризиків дасть змогу точно оцінити достатність банківського капіталу і відповідно ступінь покриття ризиків, які бере на себе банк. Для цього доцільно використати міжнародну методику розрахунку достатності власних коштів для покриття ринкових ризиків.

 

ІІ. Аналіз капіталу банку:

1. Функції капіталу банку

Капітальна стійкість комерційного банку (F1) - це рівень забезпеченості комерційного банку власними коштами (достатність капіталу). Капітал комерційного банку – це сукупність внесених інсайдерами (засновниками та акціонерами) коштів, які зростають у результаті ефективної банківської діяльності в процесі капіталізації прибутку, а також за рахунок додаткових внесків з боку інсайдерів банку. Роль капіталу в забезпеченні фінансової стійкості комерційного банку зумовлена його функціями: [5. с. 288]

1) капітал у статутному фонді, сформованому засновниками банку, виступає на початковому етапі як стартові кошти, необхідні для будівництва чи оренди приміщень, встановлення банківського обладнання, найму кваліфікованого персоналу та інших витрат, без яких банківська установа не може розпочати свою діяльність.

Рис. 5. Ієрархічна структура фінансової стійкості комерційного банку.

У період функціонування у банку виникає потреба в додатковому капіталі для розробки й розвитку нових напрямків діяльності, пов’язаних із розширенням спектра послуг. Впровадженням прогресивних технологій тощо. Залучення додаткового капіталу дає банку змогу посилити власні позиції на ринку, забезпечувати клієнтів банківськими послугами на сучасному рівні;

2) величина капіталу забезпечує довіру клієнтів до банку, переконує вкладників, які прагнуть уникнути ризику при розміщенні своїх коштів у можливості відшкодування їх, а потенційних позичальників – у спроможності установи забезпечити попит на кредитні ресурси;

3) капітал, захищаючи банк від банкрутства у разі несприятливої ситуації та непередбачених витрат, виступає своєрідним буфером (демпфером), який поглинає збитки від поточної неефективної діяльності банку до розв'язання його керівництвом назрілих проблем.

Виходячи  з вищенаведеного, можна запропонувати таку ієрархічну структуру, що деталізує показник капітальної стійкості комерційного банку (рис. 6).

Рис. 6. Ієрархічна структура капітальної стійкості комерційного банку.

Показники капітальної стійкості F₁₁, F₁₂, F₁₃ обчислюються за такими формулами:

F₁₁ = Капітал банку / Активи з урахуванням їхньої ризиковості;

F₁₂ = Капітал банку / Залучені ресурси;

F₁₃ = (Капітал банку - Іммобілізація ) / Безнадійні кредити.

Аналізуючи  стан власного капіталу комерційних  банків, використовують різні види та методи аналізу, серед яких важливе місце посідає метод коефіцієнтів, за допомогою якого виявляють кількісний взаємозв'язок між різними статтями, розділами чи групами статей балансу.

Власний капітал комерційного банку, виходячи з функцій, які він виконує, займає важливе місце в системі показників, що характеризують фінансовий стан банку. У порівнянні з підприємствами інших сфер підприємницької діяльності власний капітал комерційного банку займає незначну питому вагу в сукупному капіталі, що пов'язано з його специфічним призначенням. Це виявляється у функціях, які виконує власний банківський капітал. Насамперед власний капітал слугує для страхування інтересів вкладників, акціонерів та інших кредиторів банку. Інша функція – оперативна – є другорядною для власного капіталу в порівнянні із захисною функцією. Оперативна функція слугує для забезпечення оперативної діяльності банку. Особливо відчутна ця функція на перших кроках діяльності банку, коли за рахунок власного капіталу створюється його інфраструктура. Розвиток ринкових відносин, конкуренція тощо стимулюють використання банками досягнень науки та техніки. Сутність регулюючої функції полягає в тому, що через фіксацію розміру власного капіталу та / або окремих його складових елементів регулюючі та наглядові органи впливають на діяльність банку в цілому.

2. Оцінка діяльності капіталу

Одним з показників, що характеризує стан власного капіталу, особливо під  час створення комерційного банку, є мінімальний розмір статутного капіталу. Згідно з Законом України  «Про банки і банківську діяльність» мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше: