Капітал як основа діяльності банку

Підсумовуючи вищевикладене, можна  відзначити, що аналіз власного капіталу банку здебільшого здійснюється на основі розрахунку коефіцієнтів, які  характеризують різноманітні аспекти діяльності банку за відповідний звітний період Ідеться про здійснення аналізу на основі фактичних звітних даних. Повнішим та дієвішим аналіз власного капіталу може стати, на наш погляд," за умови використання при розрахунку коефіцієнтів не лише фактичних, а й прогнозних величин, виходячи з особливостей діяльності банку та тенденцій, що відбуваються в економіці та банківській системі. Це сприятиме, на нашу думку, отриманню різнобічної оцінки діяльності банку, зокрема, такого важливого напрямку, як формування та використання його власного капіталу.

 

ІІІ. Фактори збільшення капіталу банку

Таким чином, в наявності проблема недостатньої капіталізації більшості  банківських установ і банківської  системи загалом.  Серед основних причин, що негативно впливають на процес зростання капіталу банків можна виділити наступні:

1. Низька привабливість напряму інвестування в капітал банку з точки зору його прибутковості - в цей час прибутковість акцій банків (рівень дивідендів) нижче середнього рівня депозитних ставок.

2. Відсутність реальних внутрішніх  джерел, минулих стадію оподаткування,  для інвестування в банківський бізнес.

3. Недостатність рівня прибутку, що отримується для її капіталізації (збільшення фондів і резервів за рахунок її розподілу). По уточненим даним НБУ, сумарний фінансовий результат 154 діючих банків України по підсумках 2000 року негативний - збиток становив 29,6 млн. грн. (довідка: результат банків в 1999 році - прибуток 512,8 млн. грн.). За результатами діяльності в 2000 році збитковими є 12 комерційних банків, розмір збитків по яких складає більше за 508,1 млн. грн., з них по АКБ  "Слов'янський" - 325 млн. грн., АК АПБ  "Україна" – 97,2 млн. грн. У той же час інші 142 діючих установи отримали прибуток 478,5 млн. грн. На зниження показників прибутковості банків в 2000 році впливали наступні чинники – збільшення адміністративних витрат, відрахувань і резерви; зменшення прибутків від неторгових валютних операцій, переоцінки іноземної валюти.

4. Відсутність реальних законодавчих, нормативних механізмів для фіксації  виконання мінімальних і ліцензійних  вимог до розміру капіталу з метою запобігання втратам частини його вартості в умовах постійної інфляції;

5. Недосконалість і нечіткість діючих законодавчих і нормативних документів НБУ в частині процедур реорганізації банків – одного з способів збільшення капіталу.

Викладемо далі можливі шляхи вирішення проблеми капіталізації банківських установ – проаналізуємо можливі напрями збільшення капіталу банку.

Серед основних шляхів збільшення можна  умовно виділити внутрішні і зовнішні напрями. До перших можна віднести збільшення капіталу за рахунок власних джерел:

– прибутків і прибутку, використовуючи які банк може збільшити різні фонди і резерви. До других відносяться джерела, які не належать банку – грошові кошти третіх осіб, які можна залучити для збільшення капіталу за допомогою додаткового випуску акцій банку або на умовах субординованого боргу. Вказані внутрішні і зовнішні джерела збільшують основний - додатковий капітал. На практиці банки намагаються активно використати всі ці джерела – великі банки збільшують капітал як за рахунок внутрішніх (достатній рівень прибутку дозволяє збільшувати фонди і резерви, здійснювати в значних об'ємах капіталізацію прибутку), так і зовнішніх джерел; середні і дрібні банки збільшують капітал, як правило, за рахунок зовнішніх джерел – додаткових випусків акцій і залучення коштів на умовах субординованого боргу.

Розглянемо далі дані напрями збільшення капіталу комерційного банку.

Основними напрямами збільшення капіталу банку є:

1. Емісійний шлях (збільшення статутного  капіталу). Емісія цінних паперів – акцій – для акціонерних товариств; збільшення паїв учасників – для товариств з обмеженою відповідальністю. Комерційні банки відповідно до чинного законодавства можуть бути організовані в формі акціонерного товариства (відкритого або закритого типу), товариства з обмеженою відповідальністю. Структура банківської системи України по вилах господарських товариств і її динаміка представлена на рис. 7.

 

Рис.7. Структура банківської системи  Україна по організаційних формах. [9. с. 143.]

Структура і динаміка банківської системи по видах організаційних форм, представлена на діаграмі №1, відображає основні тенденції її розвитку за період. Найбільш прийнятною організаційною формою в цей час є відкрите акціонерне товариство при якій, на відміну від закритого акціонерного товариства і товариства з обмеженою відповідальністю, зростання статутного капіталу на пряму не пов'язане з фінансовим становищем акціонерів (учасників) – у разі необхідності може бути залучений новий інвестор, що раніше не входив (прямо або непрямо) в перелік акціонерів (учасників). При входженні ж нового учасника до складу закритого акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю необхідно отримати згоду справжніх його учасників. Додаткова перевага відкритого акціонерного товариства полягає в можливості звертання його акцій на повторному ринку, що дозволяє, по-перше, залучити додаткових інвесторів, по-друге, новому (стратегічному) інвестору без зайвих турботи сформувати необхідний  "блокуючий пакет" акцій банку ще до стадії затвердження підсумків чергової підписки з його участю.

Емісійні шляхи збільшення капіталу (статутного капіталу) є традиційними, оскільки дозволяють будь-якому банку  значно збільшити його розмір за рахунок коштів акціонерів і/або інвесторів. Збільшити капітал в аналогічні терміни і в порівнянних об'ємах за рахунок власних джерел – прибутку – під силу тільки великим банкам, для середніх і дрібних банків це нереальне.

2. Залучення коштів для включення їх в капітал (збільшення нормативного капіталу) залучення на умовах субординованого боргу (можливо для всіх видів суспільств). У нормативних документах НБУ поняттю субординований борг даються наступні визначення:

І субординований борг – позика (забезпечена або незабезпечена), по якому в договірному порядку узгоджено, що у разі ліквідації або банкрутства боржника сплата його буде здійснена після задоволення вимог всіх інших кредиторів (Постанова  "Про заходи щодо реалізації програми реформування бухгалтерського обліку і звітності Національного банку України і комерційних банків України", утв. ПП НБУ №388 від 21.11.1997 м. в редакціях до 14.6.2000 м.);

І субординований борг – борг, який виникає у банку у разі залучення коштів інвестора з метою включення їх в капітал (Інструкція №10  "Про порядок регулювання і аналізу діяльності банків", утв. ПП НБУ №141 від 14.04.1998 м.).

Дана можливість з'явилася у банків в кінці 1999 року з виходом Порядку надання дозволу на облік залучених на умовах субординованого боргу коштів в капіталі банку (утв. ПП НБУ №518 від 25.10.1999 р.). З метою підвищення рівня капіталізації комерційні банки, термін функціонування яких більше року, отримали можливість залучати кошти юридичних і фізичних осіб резидентів і нерезидентів в грошовій формі – в національній, у іноземній валюті - на умовах субординованого боргу для включення їх в капітал з метою виконання ліцензійних вимог і/або значень економічних нормативів банку (збільшення бази для активних операцій – бази групи нормативів ризику).

Дане джерело збільшення капіталу має наступні особливості:

• Мінімальна сума коштів, залучених на умовах субординованого боргу від фізичних осіб, повинна бути не менше за 50 тис. грн.; при цьому дані кошти фізичних осіб не є внесками населення – не підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Фонду гарантування внесків фізичних осіб;

• Мінімальна сума коштів, залучених на умовах субординованого боргу від юридичних осіб, повинна бути не менше за 100 тис. грн.;

• Кошти притягуються на термін не менш п'яти років і повинні мати термін погашення не менш п'яти років; якщо кошти залучені терміном на 5 років, то вони включаються в капітал банку з щорічним зменшенням їх об'єму на 20% від їх залишкового розміру на кінець року;

• Дострокове погашення (без сплати будь-яких штрафних санкцій) здійснюється по обов'язковому узгодженню з НБУ при умові, що запит на дострокове погашення зроблений з ініціативи позичальника (банку) і це не вплине на зниження його платоспроможності;

• Процентна ставка по субординованому боргу не може перевищувати розмір облікової ставки НБУ протягом всього періоду дії угоди, капіталізація відсотків не допускається;

• У разі отримання дозволу НБУ  можливий переклад субординованого боргу в розряд основного капіталу – статутного; капіталу;

• На період дії угоди про залучення коштів на умовах субординованого боргу банк-боржник не має права передавати інвестору засобу в будь-якій формі (кредити, майно і т.д.);

До цього часу НБУ ще не опублікував  інформацію про розмір коштів, залучених на умовах субординованого боргу, про кількість банків, що скористалися такою можливістю для збільшення капіталу.

3. Реорганізація банку (збільшення  розміру статутного капіталу). По  суті реорганізація банку є  централізацією банківського капіталу  – збільшенням його розміру  внаслідок об'єднання декількох банків або поглинання одним капіталом іншого. Важливіше ший формою централізації банківського капіталу є акціонерні товариства, Реорганізація банку на сьогодні є самим складним шляхом збільшення капіталу, що зумовлено залежністю від безлічі різних зовнішніх чинників і відомств. Даний шлях досить тривалий і складений, вимагає зладжених дій обох сторін не тільки на стадії підготовки рішення про реорганізації, але і надалі при отриманні дозволів АМКУ і НБУ на реорганізацію, а також на завершальному етапі – безпосередньо реорганізації.

Нова редакція закону передбачає наступні шляхи реорганізації - злиття, приєднання, розділення, виділення, перетворення.

1) Злиття – припинення діяльності  двох або декількох банків як юридичних осіб, передача належних їм майна, коштів, прав і зобов'язань банку-правонаступнику, який створюється внаслідок злиття.

2) Приєднання – припинення діяльності одного банку як юридичної особи, передача належних йому майна, коштів, прав і зобов'язань банку-правонаступнику.

3) Розділення – припинення діяльності одного банку як юридичної особи, передача належних йому майна, коштів, прав і зобов'язань у відповідних частках банкам, створеним внаслідок реорганізації шляхом розподілу.

4) Виділення – припинення діяльності  банку як юридичної особи, передача  певної частини належного йому майна, коштів, прав і зобов'язань банку, створеному внаслідок реорганізації.

5) Перетворення – зміна організаційно-правової  форми.

 

ВИСНОВОК

Зміцнення вітчизняної банківської системи - одна з умов подальшою розвитку вітчизняної економіки, оскільки саме від комерційних банків насамперед залежить підвищення рівня інвестиційної активності. Розвиток даного процесу визначається залежністю від розміру фінансових ресурсів, що знаходяться в розпорядженні банків. Традиційно ресурси комерційного банку формуються за рахунок різних джерел. Одним з джерел формування і збільшенні ресурсної бази банківської установи є власні кошти або капітал банку. Розмір і динаміка капіталу банку грають значну роль в його діяльності, оскільки капітал є не тільки джерелом проведення активних операцій, але і інструментом зміцнення довір'я з боку клієнтів, вкладників і кредиторів загалом до банківської системи, а також до конкретної банківської установи зокрема.  Таким чином, проблема залучення і підтримка капіталу банку на певному рівні є актуальною і важливою задачею розвитку вітчизняної банківської системи на сучасному етапі.

Визначимо суть банківського капіталу. У вітчизняній і зарубіжній літературі суть капіталу як категорії визначається з точки зору джерел його формування, серед яких можна виділити: акціонерний капітал; резервний капітал; нерозподілений прибуток (частка прибутку, яка залишається після виплати дивідендів і відрахувань в резервні фонди). Саме ж поняття  "капітал" (англ., фр. – capital; лати. – capitalis) означає багатство в формі грошових коштів, цінних паперів, нерухомості, яке використовується для самозбільшення.

У вітчизняній практиці донедавна  поняття  "капітал банку" було присутнє лише в нормативних документах, що регламентують сферу банківської  діяльності. Прийняття ВР нової редакції Закону України  "Про банки і банківську діяльність" закріпило дане поняття на законодавчому рівні. Нова редакція з'явилася спробою приведення основного закону банківської діяльності до міжнародних стандартів з проекцією на вітчизняні особливості банківського бізнесу, систему банківського регулювання і нагляду. Суть капіталу банку вітчизняний законодавець визначив таким чином.

Капітал банку – залишкова вартість активів банку після вирахування всіх його зобов'язань. При цьому розрізнюють капітал - статутний, підписний і регулятивний.

- Статутний капітал - оплачений  зареєстрований статутний фонд. Автори закону видимо мали  на увазі поняття, яке раніше  широко застосовувалося на практиці  – фактично оплачений зареєстрований  статутний капітал банку.

- Підписний капітал - величина капіталу, на яку отримані письмові зобов'язання акціонерів (пайовиків) банку на внесення коштів по підписці на акції (паї). Величина даного капіталу, швидше всього, буде визначатися як об'єм чергової емісії акцій банку (сумарної номінальної вартості акцій, що випускаються ), на який фактично укладені договір-підписки.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України “Про банки і банківську діяльність” // Урядовий кур’єр. – 2001. – 17 січня
2. Алексеенко М. Д. Оцінка власного капіталу банку за допомогою методу коефіцієнтів // Стратегія економічного розвитку України. – 2001. - №4.
3. Банківські операції / за ред. А. М. Мороза. – К.: КНЕУ, 2000.
4. Бицька Н. Проблеми формування ресурсів комерційного банку // Банківська справа. – 2000. - №8.
5. Вожжков А., Клименко А., Сущность и функции капитала банка. // Економіка, фінанси, право. – 2001. - №3.
6. Довгань Ж. Формування власного капіталу комерційних банків України. // Вісник ТАНГ. -  2000. - №15 / 1.
7. Заруба О. Д. Фінансовий менеджмент банку. – К., 1999.
8. Щибиволок З. Я. Економічний аналіз. – Тернопіль, 1997.
9. Щибиволок З. Я., Тиркало Р. І. Фінансовий аналіз в комерційних банках. – К., 1999.
10. Фінансова стійкість як системна характеристика комерційних банків. // Банківська справа. – 2000. - №6.