Контрольная работа по "Бухгалтерскому учету и аудиту"

Управлінська діяльність завжди виступає колективістською, оскільки здійснюється в колективі певного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування та одночасно передбачає взаємодію з колективом людей в інших органах по вертикалі й по горизонталі. У ній має місце спеціалізація за певними предметами, змістом і видами, яка вимагає кооперації з метою досягнення комплексної реалізації компетенції органу і в цілому функцій державного управління.

Управлінська діяльність багатогранна за своїми проявами. Це і люди, і знання, й інформація, і технічні засоби, які утворюють складне комплексне явище. Тільки зважене, збалансоване залучення в дію всіх елементів управлінської діяльності здатне надавати їй раціональності та ефективності.

Рисами державної управлінської  діяльності також є: юридична заданість, чіткість і виразність. Тобто, це діяльність, яку відповідні органи державної влади і посадові особи повинні здійснювати, причому так, як вимагається для реалізації компетенції кожного конкретного органу, а в ньому – кожної посади державного службовця. Тому більшість елементів управлінської діяльності не тільки юридично описуються, а й «прив'язуються» до конкретних органів, закріплюються в їх правовому статусі у вигляді процесуальних норм.

           Специфіка управління та значення галузі громадського харчування, по-перше, полягає в тому, що вона виконує взаємопов’язані функції: виробництво, реалізацію продукції та обслуговування споживачів. Саме цим галузь відрізняється від харчової промисловості, яка займається лише виробництвом продуктів харчування, і від роздрібної торгівлі, функція якої – їхня реалізація. По-друге, в діяльності підприємств спостерігається залежність від зміни попиту споживачів, а маркетингові служби зобов’язані передбачити коливання потоків населення і “конвеєр” операцій. По-третє, момент виготовлення широкого асортименту продукції майже співпадає з часом її реалізації у часі та просторі безпосередньо споживачам. По-четверте, кулінарна продукція, крім замороженої, не підлягає довготривалому зберіганню. По-п’яте, територіальне розосередження невеликих за розмірами підприємств і створення умов для споживачів вимагає максимального наближення мережі підприємств до місць роботи, навчання, відпочинку, проживання. Отже, функції громадського харчування, а також єдиний об’єкт діяльності - людина (як споживач), обумовлюють особливі зв’язки галузі в територіальному продовольчому комплексі,складовою частиною якого воно є. 
      В економічній літературі відсутня термінологічна єдність щодо узагальнюючого поняття громадського харчування як специфічної галузі національної економіки. Використовуються поняття “громадське харчування”, “масове харчування”, “харчуван-ня”. Така термінологічна невизначеність, на нашу думку, не дає можливості сформувати чітке уявлення щодо змісту процесів, які відбуваються у цій галузі. Автор стоїть на позиції використання терміну “громадське харчування”, оскільки підприємствам цієї галузі властиве організоване приготування їжі й обслуговування споживачів.

        Під управлінням підприємством громадського харчування необхідно розуміти різноманітні способи упорядкованого впливу на об’єкти (господарські одиниці) з метою розвитку й удосконалення виробничих, торговельно-технологічних процесів виготовлення продукції власного виробництва, її реалізації, обслуговування споживачів за мінімальних витрат праці та коштів. Системне управління підприємствами громадського харчування є складним і супроводжується прийняттям рішень керівником із метою ефективної реалізації цілей та завдань.

         Виявлено структурно-галузеві особливості громадського харчування, які повною мірою відображаються в основних і конкретних функціях управління. Запропоновано типовий розподіл конкретних функцій управління між структурними підрозділами.

        Перехід громадського харчування споживчої кооперації до ринку супроводжувався виникненням таких проблем: 1) загальний кризовий стан економіки України відобразився на функціонуванні підприємств; 2) потужні конкуренти з боку підприємств громадського харчування різних форм власності; 3) недосконалість структури управління та розподілу функцій між організаційними рівнями управління; 4) консервативність організаційних форм управління; 5) скорочення обсягів діяльності призвели до значних структурних змін у соціальних функціях підприємств; 6) держава повністю усунулася від підтримки споживчої кооперації у здійсненні нею основних цілей; 7) кадрове забезпечення споживчої кооперації виявилося нездатним для управління в умовах ринку.      

      Систематизація комплексу проблем дозволяє визначити систему заходів для стабілізації економічного становища підприємств громадського харчування. 
       Особливостями управління підприємствами ресторанного господарства є необхідні знання системи ресторанного господарства, визначення попиту та конкуренції та багато іншого. Без цих знань не можливо приймати будь-які управлінські рішення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

26. Сутність  і значення рішень в управлінні. Класифікація рішень. Вимоги до  приймання рішень.

Рішення – це свідомий вибір того, як себе поводити або  яким чином міркувати в конкретних умовах.

Без прийняття рішень неможливо здійснити процес управління підприємством. Рішення є основою  процесу менеджменту. Прийняття  рішень – процес вибору курсу дій  з двох або більше альтернатив. Якщо вибір зроблено – рішення прийнято.

Ухвалення рішень - це основа діяльності організації. Від якості розробки, прийняття та впровадження управлінських рішень залежить ефективність використання людських, матеріальних, фінансових, енергетичних та інформаційних ресурсів конкретної організації. За результатами рішень відбувається процес порівняння, аналізу та оцінки запланованих показників і досягнутих результатів.

Ухвалення та виконання  управлінських рішень - найголовніший  оціночний критерій керівних здібностей. Адже від оцінки рішень та процесу їх ухвалення, форм впровадження, виконання залежать продуктивність праці, економне та раціональне використання спожитих ресурсів, рівень інформаційної системи, мотивація персоналу та багато інших аспектів управління. Ухвалення управлінського рішення - це вибір однієї з кількох можливих альтернатив. Тобто, це модель, у якій фігурує певне число варіантів та можливість обрати кращий з них. Відсутність вибору ускладнює процес ухвалення рішення. Ця ситуація передбачає, що рішення вже ухвалив хтось інший або непідвладні сили.

В управлінні прийняття  рішень більш систематизований процес ніж у приватному житті. Приватний  вибір перш за все впливає на особисте життя, а менеджери, вибираючи напрям дій не тільки для себе, але і  для організації, сильно впливають  на життя багатьох людей. Деякі управлінські рішення навіть змінювали хід історії.

Розглянемо основні  види управлінських рішень.

По-перше, всі рішення можна розділити на дві групи: організаційні і персональні.

Організаційні – рішення, що приймаються менеджером в межах формальних рамок його офіційної влади і авторитету. Ціль організаційного рішення – забезпечити досягнення поставлених перед організацією завдань.

Персональні – рішення, що приймаються менеджером як приватною  особою, у власних інтересах.

По-друге, всі організаційні рішення можна розділити на такі типи: запрограмовані і незапрограмовані.

Запрограмовані рішення  – ґрунтуються на встановлені  політики, правил і порядку. Тобто  є певна послідовність кроків або дій, подібних до тих, що приймаються  при вирішенні математичних рівнянь.

Незапрограмовані рішення  – не обмежуються політикою, правилами  і процедурами. Вони необхідні в  ситуаціях, що є новими, внутрішньо не структурованими або пов’язаними  з невідомими факторами.

Результатом обраного рішення  повинна бути якась дія. Можна дійти висновку, що "прийняття рішень означає процес, завдяки якому обертається лінія поведінки, як вирішення певної проблеми". Тут ключовими поняттями є процес, лінія поведінки, вибір, вирішення і проблема. Звідси, дві умови ухвалення рішення - визначення проблеми і вибір рішення.

Найповніше визначення процесу прийняття рішень в організаціях звучить слідуючим чином: “Ухвалення рішень в організаціях охоплює створення вибору для зміни певного існуючого стану, вибір однієї лінії поведінки з кількох можливих, мобілізацію певних організаційних та індивідуальних ресурсів на виконання рішення і діяльність, спрямовану на досягнення бажаного результату”. Ухвалення рішень потребує витрат ресурсів. Це - виконавча фаза ухвалення рішення. Процес ухвалення рішень передбачає якусь визначену ціль чи мету діяльності - розв'язання проблеми, створення нового рівня виконання чи запобігання певній ситуації.

Управлінські рішення  можна класифікувати насамперед за такою ознакою: одне й те саме рішення ухвалюється за схожих обставин або ж різка зміна останніх змушує ухвалювати нове рішення. Тобто на цій основі розрізняють програмовані (програмні) та не програмовані (не програмні) рішення.

Мургед і Гріффін  розробили зведену таблицю, що характеризує загальні переваги та недоліки програмованих і не програмованих рішень (табл. 1.).

 

Таблиця 1. Порівняльний аналіз програмованих і не програмованих рішень

Характеристики	Програмовані рішення	Непрограмовані рішення
Тип рішення Частота застосування Цілі  Інформація   Наслідки Організаційний рівень Час для розв’язання  Основа для розв’язання	Добре структуроване Часто повторюване Чіткі, конкретні Легко доступна та достовірна Незначні Низькі рівні Короткий Правила вирішення, набір  процедур	Погано структуроване Нове і незвичне Невизначені Отримати складно, невідомі джерела Важливі Високі та середні  рівні Відносно довгий Оцінка і творчість

 

        Програмовані рішення найкраще впроваджуються у бюрократичних організаціях, зважаючи на раціональність та ефективність їхньої діяльності. Програмовані рішення - це результат послідовних кроків (заходів чи дій), що сприяють вирішенню проблеми. Як правило, у цих випадках число альтернатив обмежене і вибір повинен бути зроблений в межах напрямів, що визначені динамікою розвитку організації.

Коли виникають проблеми або ситуації, для яких програмоване рішення непридатне або невідоме, то керівники або особи, від яких залежить ухвалення рішення повинні звернутися до не програмованого. Характеристики не програмованих рішень передбачають слабку структуру, що зумовлена браком інформації, незатверджену процедуру та відсутність цілей або завдань. Запрограмовані рішення приймаються у ситуаціях, які внутрішньо не структуровані, відносно нові або ж зустрічаються вперше. Такі ситуації залежать від невизначених обставин, від неконтрольованих сил, від впливу непередбачених чинників.

Інколи, у складних ситуаціях, практикують компроміси - нейтральне чи тимчасове вирішення проблеми, що умовно задовольняє на даному етапі всі сторони, які беруть участь у конфлікті.

                       Класифікація управлінських рішень.

        Всі управлінські рішення мають на меті сприяти досягненню організаційних цілей і знайти найкращий вихід з конкретної ситуації. Рішення вважається організаційним, коли його приймає керівник або особа, яка відповідальна за його розробку та ухвалення, з метою виконання посадових обов'язків. При здійсненні будь-якої з управлінських функцій менеджер найчастіше має справу з вирішенням схожих проблем, що є типовими для всіх організацій і мають розбіжності лише у характері конкретної організації. Це спричиняє наявність типових ситуацій і потребує розробки стандартних, типових, шаблонних рішень в межах кожної управлінської функції.

Наведемо кілька загальних  прикладів:

Функція планування

Глобальне питання - чого ми прагнемо досягти своєю діяльністю і чи реалістичні ці плани? Конкретизація:

• яке наше спецзавдання зважаючи на ресурси, що є у нашому розпорядженні, загальну кон'юнктуру бізнесу та умови господарювання?
• яка природа нашого бізнесу (вид діяльності, правовий статус та ін.)?
• які наші стратегічні та оперативні цілі, орієнтири, плани та завдання?
• від кого ми залежні у своїй діяльності (визначення сил зовнішніх по відношенню до підприємства, що нам непідвладні)?
• яка загальна динаміка розвитку галузі і які тенденції формуються та діють у даний час чи з'являться незабаром?
• які наші сильні та слабкі сторони, який інструментарій ми маємо у розпорядженні, як краще використати конкурентні переваги?

Функція організації діяльності

Глобальне питання - як створити та налагодити функціонування такої організаційної структури, котра б максимально сприяла нашій меті?

Конкретизація:

• яким чином необхідно структурувати роботу організації?
• як    раціонально    розподілити    роботу    підлеглих    та    сфери 
  відповідальності?
• скільки рівнів управління та функціональних областей необхідно запровадити і в якій мірі наділити кожен з них повноваженнями?
• як координувати діяльність цих блоків, щоб вони підтримували один одного і не входили між собою у протиріччя?
• ухвалення яких управлінських рішень на кожному рівні управління слід доручати підлеглим?
• чи слід нам робити зміни в організаційній структурі, пристосовуючись до змін у зовнішньому середовищі і на які саме зміни слід реагувати?