Контрольная работа по "Бухгалтерскому учету и аудиту"

Оскільки смаки різні, неминучими є боротьба і суперечки з міщанським смаком. Мері Куан (нагороджена орденом Британської імперії) мала приголомшливий успіх: її міні-спідниця принесла їй величезний прибуток. У Лондоні є ательє готової сукні "Мила страшила", де можуть пошити сукню, "прозору, як акваріум".

Проте зовнішня охайність  ще не найголовніше. Варто дотримуватися чистоти внутрішньої. Відповідно до правил гарного тону, взуття слід утримувати в чистоті, особливо в дощову погоду. Волосся завжди має бути чистим і блищати. Чоловікам щодня належить голитися.

Мода, як ми вже згадували, — служниця смаку. Об´єктивно ніяка мода не буває гарною або потворною, вона не має постійних критеріїв. Те, що ще вчора здавалося неприйнятним, сьогодні здається природним.

Культура, звичай і мода діалектично взаємозалежні, взаємодіють  як загальне, особливе й одиничне. Звичай зумовлює сталість культури, мода —її  мінливість. Звичай — це застигла, тривала  мода, а мода — це мінливий звичай.

"Мода відрізняється від звичаю або, точніше, вона становить особливий різновид звичаю"¹. Вона частково вбирає в себе звичай, розвиває його за нових соціальних умов. Звичай дає поштовх розвиткові моди.

"Мода — це... оновлення.  Принцип, якого споконвіку дотримується природа. Дерево скидає старе листя, людина — обридлий одяг. Коли речі стають занадто звичними, люди від них втомлюються. Мода рятує від стомливої однаковості. Люди хочуть подобатися один одному: бути красиво вдягненими, добре виглядати — природна потреба", — писав відомий французький художник-модельєр П.Карден.

В офіційній обстановці піджак завжди має бути застебнутим. У застебнутому піджакові входять до знайомого, в ресторан (особливо в товаристві жінки), в кабінет на нараду, до глядацької зали. Якщо ви сидите у президії за столом або виступаєте з доповіддю, піджак також має бути застебнутим. Розстебнути ґудзики піджака можна під час вечері або в кріслі театру (нижній ґудзик піджака не застібають ніколи).

Темний костюм доречний з нагоди захисту дисертації. Вдома халат або піжама слугують тільки для того, щоби вранці та ввечері пройти у ванну кімнату. Іншим часом потрібно вдягатися в домашній, зручний, чистий одяг. На літо дуже доречно мати бавовняний костюм. У гостях у близьких друзів можна попросити дозволу зняти піджак, на інших прийомах слід чекати, коли це запропонує господар.

Особливо красиво належить вдягатися вдома жінці, що необхідно  для її власного гарного самопочуття, не кажучи вже, що в дім можуть зайти й чужі. Жінка може пристосувати старі речі так, щоб вони перетворилися на пристойний домашній костюм (він має бути не тільки зручним, а й сучасним). Капці (й у чоловіків, й у жінок) не мають бути стоптаними, але неодмінно — чистими. Якщо гість заскочить вас у піжамі, на неї слід одягти халат.

Добре вихований чоловік  завжди має при собі два носовичка: один — у кишені штанів (котрим користується за призначенням, не зминаючи після вживання!); інший — абсолютно чистий — у внутрішній кишені піджака (протерти окуляри, вийняти з жіночого ока смітинку тощо). Останніми роками набули поширення одноразові носивички-серветки. Це вельми зручні й гігієнічні дрібнички. Не слід забувати про них!

Одна з головних таємниць елегантності — це зручність нашого костюма, можливість почуватися в ньому  спокійно і вільно. Одяг не має обмежувати рух, заважати нахилитися або піднести руку, одне слово, вимагати всілякого обсмикування. Чим менше костюм нагадує про себе, тим краще.

        Приватне усне ділове мовлення є засобом повсякденного спілкування людей у процесі виконання ними службових обов'язків, а також засобом спілкування працівників установи чи підприємства з відвідувачами в години прийому їх, із представниками інших установ тощо. У цьому — другому — випадку мовлення, начебто залишаючись приватним, перестає бути лише приватною справою працівника, бо це мовлення офіційне (мовлення від імені установи, яку представляє працівник).

         Залежно від того, хто проводить прийом відвідувачів, можна виділити прийоми, які проводять, по-перше, керівники та їх заступники і, по-друге, керівники структурних підрозділів і працівники цих підрозділів. Прийоми першого типу стосуються найпринциповіших питань діяльності підприємства або установи. Прийоми другого типу проводяться переважно з часткових, поточних питань, які торкаються здійснення якоїсь однієї функції управління (наприклад, планування, фінансування, постачання та ін.).

       Частота прийому може бути неоднаковою й залежати від характеру діяльності підприємства і навіть від конкретних умов виробництва й управління ним.

       Графік прийому повинен бути складений і доведений до відома усіх зацікавлених у ньому осіб (бажано, щоб у графіку передбачався прийом відвідувачів керівником, його заступниками або іншими особами, уповноваженими розв'язувати питання, з якими звертаються відвідувачі).

      Графік не повинен порушуватися. Можуть скластися такі обставини, які примушують відмінити призначений прийом (хвороба керівника, аварійна обстановка, стихійне лихо тощо).

       Але така причина, як, наприклад, виклик керівника до  іншої установи,  не  може  бути  визнана  поважною, і якщо вже так трапилося, то уважні до людини, висококультурні працівники,  пропустивши встановлений день прийому, все ж виділяють зі свого часу додаткові години для бесід із відвідувачами.

       Повторний виклик відвідувача — якщо зустріч не відбулася з вини керівника установи — є виявом некультурності, неуважності, зверхності. Тому слід подбати про те, щоб у разі відсутності керівника установи викликану людину прийняв інший компетентний працівник.

        Час прийому відвідувачів повинен бути суворо регламентований. Окрім повідомлення про годину прийому, доцільно в деяких випадках вміщувати оголошення на видних місцях про те, з яких питань, до кого й куди краще звертатися. Дуже часто відвідувачі звертаються не за адресою, відриваючи від роботи того чи іншого працівника й не досягаючи при цьому своєї мети. Бажано, щоб на дверях кожного кабінету висіли таблички з грамотними й чіткими написами: назвами структурного підрозділу та прізвищами працівників. У великих приміщеннях, де працює кілька осіб, доцільно поблизу кожної з них (на стінах або на столах) мати таблички з назвами їх посад («головний бухгалтер», «касир», «інспектор» тощо).  

      Місце, де відвідувачі чекають прийому, повинне бути відповідним чином обладнане. Необхідно потурбуватися про меблі для сидіння у коридорах і прийомних  (стільці, дивани, лавки), адже відсутність меблів або  замала кількість їх — це перший вияв неуважності до відвідувачів (про те, скільки саме місць для сидіння слід підготувати, вирішують, виходячи з середнього числа відвідувачів).

       У цих приміщеннях повинні бути також столи з письмовим приладдям. Відвідувачам нерідко доводиться писати заяви, пояснення, заповнювати бланки та ін. Пошуки паперу, ручок завжди відривають працівників установи від їх безпосередньої роботи; якщо ж усе заздалегідь підготовлене, то це полегшує спілкування відвідувачів і працівників установи. Також слід подбати і про достатню кількість попільничок у коридорах, де палять не лише відвідувачі, а й свої працівники, а також про те, щоб ці коридори добре провітрювались.

        В організації прийому відвідувачів важлива роль належить секретареві. Він повинен бути достатньо компетентний для того, щоб самостійно розв'язувати окремі дрібні питання, які цікавлять відвідувачів, підготувати керівникові відповідні документи, розшукати потрібну інформацію тощо. Результати бесід із відвідувачами записуються в окрему книгу (або на картки).

       Ділові зустрічі з представниками інших підприємств, організацій та установ повинні бути ретельно продумані, сплановані в часі й організаційно забезпечені. Ділова людина цінує свій і чужий час: вона намагається завжди розрахувати, спланувати й раціонально використати його, а тому не запізнюється, не відриває через дрібниці зайнятих людей від їх прямих обов'язків, намагається бути небагатослівною й точною.

       У тих випадках, коли розв'язання питання не вимагає особистої зустрічі працівників, доцільніше обмежитися телефонною розмовою.

       Зрозуміло, що меблі, предмети обладнання і устаткування для адміністративних і громадських приміщень повинні відповідати вимогам зручності та гігієни, мати прості й вишукані форми, хороші пропорції; вони повинні бути високоякісними й економічними, розрахованими на масове заводське виготовлення з сучасних матеріалів.

       Робочий стіл працівника, який веде прийом, повинен бути в ідеальному порядку (це значить, що на ньому, за винятком писемного приладдя і потрібних у цю хвилину документів, нічого немає). Це свідчення загальної культури й уваги до  відвідувача:   як відомо,   стороння людина, вперше зайшовши до кабінету і  бачачи гору паперів і письмового приладдя на столі, начебто «чіпляється» поглядом за розкидані предмети й не може зосередитись;   початок   розмови   цим   утруднюється.

       Не раз уже послужили предметом гострої критики заборонно-попереджувальні написи в кабінетах («Не смітити!», «Не курити!»), які за своїм тоном нагадують грубі окрики. У разі їх крайньої необхідності слід надавати їм хоча б більш ввічливої форми (не кажучи вже про те, що вихована людина й без нагадування не буде смітити, курити, плювати, кричати і т. ін.)

       Стиль поведінки людини в цій ситуації, як і її мовлення, визначають не лише внутрішні якості та індивідуальні риси (вік, освіта, темперамент, характер), а й обставини спілкування, становище людини в суспільстві (специфіка професії, службове становище, стаж роботи, можливо, популярність, слава та ін.). Цілком очевидно, що ті самі риси поведінки, доречні в манері поведінки однієї особи, в іншому випадку можуть справити різко негативне враження (це трапляється з людьми, у яких немає «вродженої інтелігентності», один із найважливіших виявів якої — доброзичлива увага до співрозмовника).

        Від працівника установи відвідувачі чекають діловитості (а не бюрократизму), чіткості в роботі, уважності, ввічливості й коректності.

       Уважність до жінки, до старшої за віком людини не принижує, а підвищує авторитет працівника установи (йдеться про такі деталі, як вміння своєчасно встати, коли заходить особа старша віком або жінка, привітатися, не сідати, поки не сяде цей відвідувач, не палити в її присутності, в кінці розмови встати й навіть провести до дверей такого відвідувача, якщо обставини дозволяють це зробити тощо).

        В обов'язки працівника установи входить: спокійно й привітно вислухати відвідувача, діловито й чітко дати йому пораду, якщо виникає потреба,— уточнити щось по телефону чи особисто та ін.

       Усне мовлення в цій сфері спілкування характеризується такими рисами: голос не форсується, не напружується; до кінця фрази він помітно знижується, протягом бесіди часто змінюється; темп залежить значною мірою від тематики й ситуації мовлення та від індивідуальних рис мовця; пауз порівняно небагато (якщо вони є, то це або паузи психологічні — покликані увиразнити, підкреслити сказане, або паузи, викликані пошуками потрібного слова); слова вимовляються менш виразно й старанно, ніж при публічному мовленні, окремі звуки можуть послаблюватися.

         Вимоги до складу лексики в мові службової особи досить високі: повна відсутність елементів просторіччя (слів із забарвленням грубої зневажливості, образливої іронії, негативних експресивних оцінок та ін.), уникання елементів професійного жаргону, діалектизмів; багатство лексики нейтральної, загальнолітературної; знання фразеології (зокрема крилатих висловів, афоризмів, літературних цитат), володіння формулами ввічливості різних типів та ін.

       Тон такої розмови повинен бути діловим, спокійним, стриманим, темп розмови — неспішним (але й не млявим, байдужим). 

  Правила для відвідувачів.Не слід уявляти, що правила прийому поширюються лише на працівника, до якого прийшов відвідувач. І сам відвідувач повинен дотримуватися ряду обов'язкових правил, які сприяють прискоренню вирішення справ, підвищують загальну культуру офіційних прийомів.

1.    Якщо відвідувач приходить на прийом не у приватній, а у службовій справі (у справі установи, в якій він працює), то для підтвердження своїх повноважень він повинен подати службове посвідчення, лист або дозвіл на вирішення управлінської справи (одержання матеріальних цінностей, організацію перевезень та ін.).

2.    Людина, яка веде офіційний прийом, має право затримати розв'язання цього питання, якщо у відвідувача немає документально підтверджених повноважень. Це диктується інтересами збереження соціалістичної власності, службової таємниці та ін. Вимога підтвердження повноважень не повинна розглядатися як прояв формалізму. Для створення ділової атмосфери, обстановки взаємного довір'я слід одразу ж і без нагадувань засвідчити свою компетентність у розв'язанні того чи іншого конкретного управлінського питання.

3.    Кожен відвідувач повинен бути з представником ввічливим, стриманим, своє прохання висловлювати ясно, чітко й коротко. Елементарні правила: просити дозволу зайти, вітатися, знімати головний убір, чекати, якщо працівник зайнятий, не сідати без дозволу, не палати, не забувати про “будь ласка”, “дякую” та ін.   Іноді висловлюється думка, начебто за деякі дрібні й обов’язкові послуги не слід дякувати. Проте за послугу дякують завжди, лише не однаковим способом: не тільки словом, а й жестом, усмішкою, поглядом. А вже який обрати варіант - підкажуть обставини й текст.