Облік статутного капіталу і розрахунків з засновниками на підприємстві

        Оскільки джерела формування капіталу підприємства є фактичними витратами на створення і функціонування бізнесу, понесеними підприємством, то їхня оцінка повинна проводитися по вартості залученого капіталу на момент здійснення витрат для підприємства. У тому числі необхідно враховувати чіткий поділ одноразових витрат на авансований і інвестований (залучений) капітал і систематичні витрати на його відтворення.

        Необхідність виявлення результату діяльності підприємства за допомогою протиставлення в подвійній бухгалтерії активу і пасиву визначила появу рахунка прибутків і збитків і відображення в балансі поточного результату діяльності підприємства. Тому прибутку, як складовій капіталу підприємства, необхідно приділяти особливу увагу, оскільки він є важливим джерелом відтворення капіталу підприємства, придбання активів.

        У традиційному практичному змісті під прибутком розуміють різниця загальної суми доходів і витрат підприємства. Поняття прибутку адекватно поняттю прибавочної вартості від основної діяльності, але це досить вузький підхід, обмежений рамками рахівництва. З метою більш глибокого вивчення прибутку, його якостей і впливу на капітал підприємства, необхідно виділяти наступні його основні складові:

1) операційний прибуток  від поточної діяльності, що виражається  в перевищенні виручки від  реалізації над собівартістю  реалізованої продукції і поточними витратами на її виробництво;

2) прибуток від поточної  фінансової діяльності як реалізована  різниця в котируваннях цінних  паперів; 

3) прибуток від реалізації  необоротних активів, відбивана  як різниця отриманої виручки  від реалізації і собівартості реалізованого активу.

Нерідко прибуток розглядають  як приріст чистих активів (власного капіталу) підприємства, що зближає  традиційне бухгалтерське відношення до прибутку з економічним поняттям приросту капіталу. Відповідно до цього  підходу, у даний час у світовій практиці сформувалася так називана "концепція підтримки капіталу", в основі якої лежить збереження величини капіталу підприємства на незмінному рівні до моменту розподілу дивідендів акціонерам. Суть даного принципу полягає в тому, що дивіденди не повинні виплачуватися з капіталу підприємства, інакше капітал проїдається.Зі сказаного випливає, що зміна капіталу підприємства відбувається за рахунок впливу наступних факторів:

1) одержання (вилучення)  засобів від власників підприємства;

2) одержання (втрати) засобів від ефективної діяльності підприємства;

3) зміна величини вартості  капіталу під впливом об'єктивних  економічних процесів, що відбуваються  в політичному, економічному і  соціальному житті країни.

        Оскільки бухгалтерський облік і оцінка - поняття взаємно пов'язані, тому що точна оцінка входить у число основних задач бухгалтерського обліку, то визначення вартості об'єктів обліку є одним з основних принципів, використовуваних у бухгалтерському обліку. При цьому варто брати до уваги, що вибір методу оцінки результатів роботи підприємства визначає величину прибутку, що розподіляється між власниками, і зміну величини капіталу підприємства.

        По своїй сутності прибуток є приростом капіталу, збільшенням суми активів, тому що через прибуток виявляється прибавочна вартість, принесена капіталом. Тому прибуток, спрямований на виплату дивідендів акціонерам - на поточне споживання, також зменшує можливий приріст капіталу.

        Крім класичної форми прояву у виді коштів, прибуток чи збиток підприємства може мати і негрошову форму, у тому випадку, коли відбувається зміна величини капіталу, зв'язана з переоцінкою вартості пасивів чи активів. Звідси випливає, що оскільки ціна - диференціальна похідна вартості і часу, то різниця між ціною і вартістю визначає появу прибавочної вартості чи збитку.

Таким чином, зіставлення  доходів і витрат, а також ціни і вартості, є методом визначення результату діяльності підприємства.

        Залучені підприємством кошти в процесі діяльності змінюють форму свого існування, здобуваючи матеріальну чи нематеріальну форму. Капітал стає засобами виробництва, предметами виробництва і обігу. Вважається, що активи - це контрольовані підприємством економічні ресурси, що забезпечують йому майбутній економічний ефект. Тому в балансі дотримується обов'язковий поділ активів підприємства на капітал у сфері виробництва і капітал у сфері обігу.

        Основна частина вартості статутного капіталу підприємства, як правило, приходиться на будинки, спорудження й устаткування, що входять в основний капітал. Основний капітал підприємства відбивається на рахунках як капіталізовані витрати, що повертаються у виді річних амортизаційних відрахувань. При цьому незавершені капітальні витрати (вкладення) також включаються до складу основного капіталу і є засобами, використаними на формування капіталу підприємства.

        Активний капітал, чи просто активи, представлені в балансі у виді:

-матеріальних цінностей (земельні ділянки, будинки і спорудження, устаткування, товарні запаси, МШП);

-нематеріальних цінностей (авторські права, патенти, товарні знаки й ін.);

-грошових цінностей (кошти на рахунках і в касі, цінні папери, дебіторська заборгованість);

-фінансових вкладень.

        Звичайно переоцінка вартості основних засобів проводиться не частіше одного разу в рік (як правило, це робиться на початок наступного звітного періоду) з віднесенням виникаючих різниць на рахунок додаткового капіталу підприємства.

Переоцінка може проводитися  двома способами:

-індексацією, коли застосовуються індекси переоцінки, установлювані Мінфіном України (при використанні цього методу вартість об'єкта збільшується на відповідний коефіцієнт);

-прямого перерахування, тобто переоцінкою по документально оформленим даним про ринкову вартість об'єкта.

        Дані про ринкову вартість об'єктів можуть використовуватися дані статистичних органів, інформація про ціни на продукцію організацій-виготовлювачів, зведені дані про рівень цін, отримані від торгуючих організацій і торгових інспекцій, що публікуються в спеціальній літературі дані про рівень цін і експертні висновки.На жаль, зазначені способи переоцінки майна підприємства є дуже суб'єктивними і не завжди належним образом відбивають реальну поточну вартість активів підприємства.

        У практиці бухгалтерського обліку переважає консервативний підхід, що складається в найменшій оцінці. Однак даний принцип містить допущення, що якщо собівартість нижче продажної ціни, те це - прибуток, а якщо вище - те збиток. Звідси випливає, що консервативний підхід не погодиться з принципом історичної вартості, тому що допускає оцінку активів нижче їхньої собівартості. У той же час, не можна заперечувати, що оцінна вартість однорідних об'єктів обліку на практиці сугубо індивідуальна в залежності від відношення кожного з них до процесу відтворення капіталу. Тому варто мати на увазі, що будь-яка оцінка несе в собі деякий ступінь умовності, тобто вона відносна.

        Принципи бухгалтерського обліку припускають обережну, мінімальну оцінку майна підприємства (у тому числі статутного капіталу), відбиваного в балансі підприємства. Відображення активів і зобов'язань передбачається по первісній вартості - в історичному аспекті оцінки на момент їхнього виникнення. Якщо ж при оцінці статей балансу не дотримувати даного принципу, то велика імовірність того, що баланс не буде реальним відображенням використання капіталу на підприємстві.

        Використовувані в керуванні підприємством дані статей бухгалтерського балансу, відбивані по поточній вартості, не вимагають перегляду і коректувань у зв'язку зі зміною рівня цін і ростом інфляції, статті ж, що враховуються по історичній вартості, вимагають постійного коректування.

        В аспекті формування фінансової звітності підприємства бухгалтерський баланс використовується для розкриття інформації про капітал підприємства, джерела його формування і їхній структурі. З метою проведення аналізу капіталу підприємства бухгалтерський баланс використовується для точної (поточної) оцінки, обчислення величини капіталу, вивчення процесів його руху і зміни вартості в часі. Баланс підприємства визначає прибуток як приріст капіталу, звіт про прибутки і збитки - як різницю доходів і витрат. При цьому в першому випадку проводиться оцінка обороту капіталу й одержання прибавочної вартості, у другому - визначається результат діяльності лише тільки в сфері обігу (виявляється тільки реалізована прибавочна вартість).

        Величина статутного капіталу не несе в собі необхідної точності через відсутність методологічної бази, і як наслідок - неможливості врахувати всі складові капіталу. Тому необхідно робити коректування з використанням найбільш зваженого підходу до обчислення поточного стану статутного капіталу. У той же час роль і значення даного показника у веденні бізнесу розкриті недостатньо, і про чисті активи, як правило, мова йде тільки як про показник для оцінки ступеня ліквідності підприємства.

         При створенні комерційного підприємства його засновники далеко не завжди точно знають, скільки оборотних коштів буде потрібно для вирішення поставлених завдань. Більш того, вони можуть не мати в своєму розпорядженні необхідних фінансових ресурсів на момент державної реєстрації підприємства або вже після формування статутного капіталу покласти на знов створене підприємство серйозніші і капіталомісткі завдання, ніж спочатку. Тому необхідно спростити процес державної реєстрації підприємства.

        Законодавство України і План рахунків бухгалтерського обліку не дозволяють оперативно маневрувати власними джерелами фінансування (в т.ч. статутним капіталом), вимагаючи оголошення розміру статутного капіталу до державної реєстрації підприємства. Тому все більше число засновників вважає за краще відкривати підприємства з невеликим статутним капіталом, а решту частини коштів поетапно запроваджувати в господарський оборот шляхом надання позик від фізичних осіб. Потреба, що інакше виникає після реєстрації, в додатковому фінансуванні ставить цілий ряд обліково-економічних проблем:

-необхідно перереєструвати статут, що пов'язане з грошовими витратами, а головне з тимчасовими втратами, які можуть виявитися непоправними в умовах сучасного бізнесу;

-аналогічні проблеми виникають і при необхідності вивести частину ресурсів із обороту для швидкого перекидання коштів на створення іншої компанії або у зв'язку з виходом із спільного бізнесу одного або декількох засновників;

-обмеження на вивід із обороту одержувати завдяки вкладенню додаткових коштів.

ВИСНОВКИ

        В умовах становлення та розвитку ринкових відносин підприємства можуть самостійно формувати свої фінансові ресурси, основними джерелами яких можуть виступати прибуток, кошти, отримані від продажу цінних паперів, пайові та інші внески акціонерів, юридичних та фізичних осіб, а також кредити та інші надходження, що не суперечать законодавству.

        У теоретичній частині даної роботи визначена законодавчо-нормативні основи обліку статутного капіталу організацій і розрахунків з засновниками.

        У другому розділі викладена організація бухгалтерського обліку статутного капіталу на прикладі ТОВ «Торгово-промышленная компания «Николаевоблтопливо »,розглянуті пропозиції щодо удосконалення обліку статутного капіталу і розрахунків з засновниками.

        Основним джерелом формування власних коштів підприємства є статутний капітал -- це сукупність коштів, вкладених у підприємство його власником (власниками). Порядок формування статутного капіталу регулюється законодавством та засновницькими документами.Статутний капітал виступає невід'ємною складовою частиною будь-якого товариства або підприємства.Так, статутний капітал державних підприємств відображає суму коштів, виділену державою з бюджету на момент введення підприємства в експлуатацію для здійснення його діяльності (вартість всіх витрат на будівництво, монтаж, наладку, вартість обладнання, оборотних засобів та грошові кошти).Статутний капітал недержавних комерційних структур формується за рахунок коштів (матеріальних, грошових), внесених акціонерами (учасниками), і тому уявляє собою колективну власність декількох юридичних або фізичних осіб - засновників акціонерного товариства або підприємства іншої організаційно-правової форми.

        При проведенні перевірки аудитор повинен дотримуватися вимог діючого законодавства (закони, положення, нормативи та ін.). При перевірці формування статутного капіталу необхідно враховувати організаційно-правову форму підприємства, що перевіряється. Тому вивчення операцій з капіталом доцільно починати з перевірки юридичного статусу та права здійснення статутних видів діяльності, складу засновників (учасників), структури і управління підприємства, а також фінансових можливостей для досягнення поставлених цілей діяльності.

В ході перевірки аудитору необхідно вивчити наступні питання:

-перевірка засновницьких документів щодо формування статутного капіталу;

-вивчення законності змін у складі засновників підприємства;