Організація обліку виробничих запасів

• загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов’язані з придбанням і доставкою запасів та приведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях.

Взагалі первісна вартість запасів у бухгалтерському обліку не змінюється, крім випадків, передбачених ПСБО 9 [2].

Хоч П(С)БО 9 «Запаси» і має  ряд спільних моментів з МСБО 2 «Запаси», але поряд з цим можна виділити і деякі відмінності. У таблиці 1.2 показано як формується собівартість з витрат.

 

Таблиця 1.2 Формування собівартості з витрат

Види витрат	Формування собівартості з витрат
Витрати на придбання	ціни придбання; мита на ввезення та інших податків; витрат на транспортування; вартості робіт з навантаження та розвантаження й інших витрат.  В окремих випадках вони  можуть включати й різницю  курсів іноземних валют, що  виникає при придбанні запасів  за валюту.
Витрати на переробку	витрати, безпосередньо пов’язані з одиницею виробництва; систематичний розподіл постійних і змінних виробничих накладних витрат
Інші витрати	інші витрати, якщо вони відбулися  при доставці запасів до їх теперішнього місця розташування та приведення до теперішнього стану.

А до собівартості за МСБО «Запаси» не включаються витрати: понаднормативні  суми відходів матеріалів, оплати праці  або інші виробничі витрати; витрати  на зберігання, крім тих витрат, які  зумовлені виробничим процесом і є необхідними для наступного етапу виробництва; адміністративні накладні витрати, не пов’язані з доставкою запасів до їх теперішнього місця розташування та приведення у теперішній стан витрати на продаж.

Чиста вартість реалізації – це сума, яка очікується при реалізації в умовах звичайної діяльності за вирахуванням ймовірних витрат на завершення виробництва запасів і їх реалізацію. Це означає, що чиста вартість реалізації відповідає ринковій вартості запасів за мінусом витрат, яких підприємство зазнає, у процесі підготовки їх до реалізації, а також безпосередньо при реалізації. Чиста вартість реалізації визначається по кожній одиниці запасів шляхом вирахування з очікуваної ціни реалізації очікуваних витрат на завершення виробництва та збут.

На практиці первісна вартість запасів не завжди співпадає з  чистою вартістю їх реалізації. При  цьому можливі дві ситуації:

1. первісна вартість запасів перевищує чисту вартість реалізації;
2. первісна вартість запасів нижча за чисту вартість реалізації.

У першому випадку сума перевищення списується на витрати  звітного періоду. Таким же чином  списується вартість зіпсованих запасів  або запасів, яких не вистачає. Після  встановлення винних у недостачі  осіб сума, що підлягає відшкодуванню, зараховується у складі доходом  звітного періоду.

Сума часткового списання вартості запасів до чистої вартості реалізації визнається витратами того періоду, в якому була здійснена  їх переоцінка. Слід звернути увагу  на те, що чиста вартість реалізації визначається за кожною одиницею запасів  шляхом вирахування з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на організацію виробництва та збуту.

Облікові ціни необхідно  періодично переглядати для того, щоб вони за можливістю відображали  або наближалися до дійсної вартості виробничих запасів. В умовах інфляції переглядати облікові ціни бажано декілька разів на рік.

Дооцінка запасів як окрема бухгалтерська процедура в П(С)БО 9 не передбачена, що пов’язано з  використанням принципу обачності  в оцінці для уникнення завищення вартості активів. Окрім принципу обачності цей підхід також спирається на принцип співвідношення доходів і витрат.

Якщо чиста вартість реалізації тих виробничих запасів, які раніше були уцінені і являються активами на дату балансу, в подальшому збільшується, то на суму збільшення чистої вартості реалізації, але не більше суми попереднього зменшення, стернується запис про  попереднє зменшення вартості цих  запасів. Балансова вартість запасів  не може бути вищою за їх собівартість. При цьому дооцінка запасів обмежується  сумою попередньої їх уцінки.

Переоцінка запасів здійснюється на дату балансу, тобто на дату складання  звітності, а в кожному наступному періоді вартість запасів переглядається, і спочатку уцінені запаси можуть бути дооцінені. Тобто новою вартістю є найнижча з оцінок - собівартість, або переглянута чиста вартість реалізації. Таким чином, дооцінка запасів  можлива тільки до рівня початкової вартості у випадку, якщо ринкова  вартість таких запасів спочатку знизилась, (і запаси були уцінені) а  потім збільшилась.

 

1.3 Документальне оформлення  руху виробничих запасів

 

Виробничі запаси надходять  на підприємство від постачальника  на підставі укладених договорів. Від  правильності документального оформлення операцій з надходження виробничих запасів залежить правильне віднесення їх вартості на витрати виробництва, а отже реальність оцінки незавершеного  виробництва та його відображення у  фінансовій звітності.

Основні документи з надходження  виробничих запасів:

1. М-1 «Журнал обліку вантажів, що надійшли»;
2. М-2а «Акт списання бланків довіреностей»;
3. М-4 «Прибутковий ордер»;
4. М-7 «Акт про приймання матеріалів»;
5. М-8 «Лімітно-забірна картка»;
6. М-9 «Лімітно-забірна картка»;
7. М-10 «Акт-вимога на заміну (додатковий відпуск) матеріалів»;
8. М-11 «Накладна-вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів»;
9. М-12 «Картка складського обліку матеріалів»;
10. М-13 «Реєстр приймання-здавання документів»;
11. М-14 «Відомість обліку залишків матеріалів на складі»;
12. М-15 «Акт про приймання устаткування»;
13. М-15а «Акт приймання-передачі устаткування до монтажу»;
14. М-16 «Матеріальний ярлик»;
15. М-19 «Матеріальний звіт»;
16. М-21 «Інвентаризаційний опис»;
17. М-23 «Акт про витрату давальницьких матеріалів»;
18. М-28 «Лімітно-забірна картка».

Для правильної організації  обліку матеріалів на підприємствах  потрібні складські приміщення з  відповідним обладнанням, пристосуваннями (стелажами, полицями, ящиками), вимірювальними приладами (міри, ваги). Матеріали в  складах мають розміщуватись  за секціями, а в середині їх –  за окремими групами (на полицях, у штабелях, стелажах, засіках тощо), аби можна  було швидко їх прийняти, видати й перевірити наявність матеріалів.

Облік виробничих запасів  здійснюється за такими напрямками: кількісний і вартісний облік; облік заготівлі  і придбання матеріалів та розрахунків  з постачальниками; наявності і  руху матеріалів на складах; використання матеріалів у процесі виробництва; реалізації матеріальних цінностей  і розрахунків з покупцями.

Виробничі запаси, які надходять  на підприємство, оприбутковуються матеріально  відповідальними особами (завідувачами складами, комірниками та іншими особами).

Якщо в результаті приймання  виробничих запасів будуть встановлені  кількісні та якісні розбіжності  з даними супроводжувальних документів постачальника, а також при прийманні запасів, що надійшли без документів комісія підприємства складає акт про приймання матеріалів типової форми М-7. Для оприбуткування таких запасів за наказом керівника створюється спеціальна комісія, в яку обов’язково мають входити представники постачальника, а у разі виникнення суперечливих питань з метою з’ясування непорозумінь можна залучати відповідних спеціалістів-експертів. Акт складається у двох примірниках і підписується членами комісії, після чого затверджується підписом керівника підприємства.

Для одержання матеріалів зі складу постачальника або транспортної організації довіреній особі (експедитору) бухгалтерія підприємства виписує  на бланку суворої звітності за формою № М-2 “Довіреність”, затверджену  наказом Міністерства статистики України  від 07.10.1996 № 291. Довіреність підписується керівником підприємства, головним бухгалтером  та засвідчується печаткою господарства. Довіреність реєструється в формі  № М-3 “Журнал реєстрації довіреностей”, затвердженої наказом Міністерства статистики України від 21.06.1996 № 193. Бухгалтерія підприємства контролює  використання бланків суворої звітності  за формою №М-2 “Довіреність” шляхом відмітки в журналі в спеціальній  графі про надходження матеріалів на склад або про анулювання форми  №М-2 “Довіреність”. Рекомендується не рідше одного разу в квартал із зазначенням нумерації і кількості  анульованих бланків форми №  М-2 “Довіреність” проводити їх списання. Операція по списанню оформляється за формою №М-2а “Акт списання бланків  довіреностей”, затвердженою наказом  Міністерства статистики України від 21.06.1996 № 193.

Упровадження запасів  у виробництво оформляється лімітно-забірними  картками (ф. № М-8 і М-9) і накладними-вимогами (ф. № М-11).

Лімітно-забірні картки призначені для оформлення відпускання матеріалів, які систематично споживаються під  час виготовлення продукції, а також  для поточного контролю за дотриманням  установлених лімітів відпускання  запасів на виробничі потреби. Вони також використовуються для оперативного обліку відпускання запасів у межах затвердженого ліміту. [19,с. 258]

Лімітно-забірні картки виписують  у двох примірниках відділом постачання або плановим відділом, один з яких передається цеху-одержувачу, а другий — на склад. У названій картці вказується ліміт (норма) відпускання запасів (на певний період — місяць, квартал), а  під час відпускання матеріалів робиться запис про фактичну кількість  відпущених матеріалів і визначається залишок ліміту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ ІІ. Облік і організація виробничих запасів

 

2.1 Організація складського  обліку виробничих запасів

 

Згідно статті 5 Закону України  “Про бухгалтерський облік та фінансову  звітність в Україні” підприємство самостійно визначає облікову політику. Облікова політика – це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для  складання та подання фінансової звітності, тобто це вибір самим  підприємством певних і конкретних методик, форми і техніки ведення  бухгалтерського обліку, виходячи з  діючих актів і особливостей діяльності підприємства.

Відповідальність за організацію  бухгалтерського обліку на підприємстві та забезпечення фіксування фактів здійснення усіх господарських операцій в первинних  документах, регістрах і звітності  протягом встановленого терміну  несе власник або уповноважений  ним орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством.[8, с.58]

Основною метою облікової  політики є забезпечення одержання  достовірної інформації про майновий і фінансовий стан підприємства, результати його діяльності, необхідні для всіх користувачів фінансової звітності  з метою прийняття відповідних  рішень.

Підприємство самостійно визначає свою облікову політику і  вибирає форму ведення бухгалтерського  обліку з дотриманням принципів, встановлених законодавством. Формування облікової політики підприємства здійснюється головним бухгалтером і затверджується наказом або розпорядженням керівника. Ступінь свободи підприємства у  формуванні облікової політики обмежений  державною регламентацією бухгалтерського  обліку, яка надана переліком методик  і облікових процедур, і визначається можливістю вибору конкретних способів оцінки, калькуляції, переліку бухгалтерських рахунків тощо.

Отже, облікова політика підприємства – це не просто сукупність способів ведення обліку, але й вибір методики обліку, яка надає можливість використовувати різні варіанти відображення фактів господарського життя в обліку.

При веденні бухгалтерського обліку необхідно забезпечити:

• незмінність протягом поточного року прийнятої методології відображення окремих господарських операцій та оцінки майна;
• повноту відображення в обліку за звітний період всіх господарських операцій, що були проведені за цей час, та результатів інвентаризації майна і зобов’язань;
• правильність віднесення доходів та витрат до відповідних звітних періодів, незалежно від часу надходження доходів та оплати витрат, якщо інше не встановлено чинним законодавством;
• розмежування в обліку поточних витрат на виробництво та капітальних інвестицій;