Соціально-економічна природа грошей

Автор работы: Пользователь скрыл имя, 30 Ноября 2014 в 21:37, курсовая работа

Описание работы

Не слід ототожнювати товарну форму грошей лише з використанням у цій ролі золота та срібла. Розглядаючи ці коштовні метали як носії грошових відносин, слід враховувати, що золото і срібло не відразу почали монопольне виконувати зазначену функцію завдяки своїм специфічним властивостям. Локальність ринків, їхня функціональна відокремленість на попередніх етапах розвитку дозволяли множинність товарів, що використовувались у ролі грошей.

Файлы: 1 файл

Документ Microsoft Word.docx

— 97.97 Кб (Скачать файл)

Функція міри вартості. Полягає в тому, що гроші виражають вартість усіх інших товарів. І у товарах, і у грошах втілена уречевлена людська праця, за допомогою грошей порівнюється вартість товарів, а вартість породжує міру вартості. Вартість товару, виражена в грошах, є його ціною. Отже, вартість виявляється в ціні товару лише на основі функції міри вартості. Таке визначення ціни правильно відображало реальні відносини економічної власності лише за умов простого товарного виробництва.

Виконання грошима функції міри вартості є об'єктивною функцією, а масштаб цін — вагова кількість металу, прийнята в країні за грошову одиницю — це технічна функція, яка залежить від волі держави і встановлюється законодавчим шляхом.

Останніми десятиліттями XX ст. штучність масштабу цін постійно посилювалася. Передусім це зумовлював зростаючий відрив офіційної (встановленої державою) ціни золота від його реальної вартості. Так, у 1934 р. казначейство США визначило ціну золота: 35 дол. за одну трійську унцію (31,1 г чистого золота), яка зберігалася до 1973 p., у той час як ринкова ціна сягнула до 200 дол. за унцію у 1974 р. З 1975 р. золотий стандарт припинив функціонування. Більшість країн відповідно до рекомендацій МВФ перестали фіксувати масштаб цін.

Проте функція грошей як міри вартості збереглася. Класики політичної економії виконання грошима цієї функції пов'язували з наявністю повноцінних товарних грошей (золота або срібла), які внаслідок затраченої на них праці мали власну вартість. Після відміни золотого стандарту паперово-кредитні гроші представляють насамперед загальну масу товарів і послуг, що перебувають в обігу, отже, мають представницьку вартість без внутрішньої субстанціональної вартості. Мінової вартості неповноцінні гроші набувають у процесі обігу, реалізації товарів і послуг, але формують за інерцією представницьку вартість грошей у наступному циклі.

Функція засобу обігу. Гроші виконують функцію засобу обігу як посередник у процесі обігу товарів, служать інструментом їх реалізації. Цю функцію можуть виконувати лише реальні гроші, тобто золоті монети, злитки та ін., або їх паперові та кредитні замінники.

В обігу золоті і срібні монети поступово стиралися, але певний час функціонували як повноцінні. Держава встановлювала ступінь зносу, який робив благородні метали непридатними для обміну (ремедіум). Згодом вона сама почала карбувати неповноцінні срібні й мідні монети як замінники повноцінних. Ця практика та роль благородних металів як миттєвих посередників у сфері обміну уможливили заміну грошового товару знаками (символами) вартості — металевими й паперовими. Починаючи з кризи 1929—1933 pp. у більшості країн, а з 1936 р. — в усіх капіталістичних країнах функцію засобу обігу виконували тільки грошові знаки.

Забезпечуючи перехід товару від виробника до споживача, гроші у будь-якій формі залишаються в обігу (на відміну від реалізованих товарів), що впливає на співвідношення товарної і грошової мас. Остання повинна бути меншою від суми товарних цін, оскільки грошова одиниця забезпечує реалізацію кількох товарів

Функція засобу платежу. У процесі еволюції товарно-грошових відносин функція засобу обігу поступово звужується. Так, при сталих відносинах між товаровиробниками зростає взаємна довіра як передумова продажу товару в кредит (лат. credo — довіряю). Це зумовлює появу функції грошей як засобу платежу і виникнення кредитних грошей. Один товаровиробник за кредитних відносин стає кредитором, другий — боржником. Отримуючи товар, боржник дає кредитору письмове боргове зобов'язання (вексель), в якому підтверджує своє зобов'язання в певний строк сплатити грошову суму. Після сплати за векселем кредитор повертає видане боржнику зобов'язання. Гроші в цьому випадку є функцією засобу платежу. Цю функцію вони виконують також при виплаті заробітної плати, позик, податків, орендної плати та ін. Банки скуповують звичайні векселі, а розраховуються банківськими банкнотами, які є кредитними грошима. Розвиток кредитних відносин (разом з іншими причинами) зумовлює появу кредитних грошей (векселів, чеків та ін.), які водночас з паперовими грошима обслуговують процес обігу товарів і послуг.

У розвинутих країнах постійно розширюється сфера функціонування грошей як засобу платежу і водночас діалектично заперечується (звужується) функція засобу обігу. Внаслідок здійснення платежів шляхом зарахування взаємних зобов'язань економляться грошові кошти, прискорюється обіг фондів. Найкраще виконати цю функцію гроші можуть при їх стабільній власній номінальній вартості. Однак у процесі виконання функції засобу платежу боржник може несвоєчасно виплатити необхідну суму, спричинивши ланцюгову реакцію у виплаті інших боргів, а це, у свою чергу, зумовлює виникнення грошово-кредитних криз. Функції грошей як міри вартості та засобу обігу — дві найважливіші функції, які формують основну сутність грошей. У розвинутих країнах функцію засобу обігу гроші виконують переважно лише у сфері роздрібної торгівлі, купівлі і продажу послуг та міжнародної торгівлі. В Україні, навпаки, в 90- ті роки XX ст. сфера цієї функції поширювалась, що завдавало немалих збитків народному господарству.

Функція утворення скарбів та нагромадження. Оскільки благородні метали в епоху золотого стандарту були основною формою багатства, його суспільним вираженням, то товар іноді продавався з метою заволодіти цим багатством. Таке накопичення грошей здійснювалося й для того, щоб застрахувати себе від випадковостей ринку, а з появою лихварського капіталу воно стало самоціллю. Так гроші випадали зі сфери обігу і перетворювались у скарб.

Історично функція грошей як засобу утворення скарбів виникла після функції засобу обігу. Обов'язковою умовою цього була поява таких обсягів додаткового прибутку, які дали змогу відкласти на майбутнє частину отриманих від реалізації продуктів грошей.

Процес утворення скарбів кількісно та якісно змінюється з розвитком товарного виробництва. Спочатку накопичення здійснювалось у формі дорогоцінних металів, потім виникла естетична форма скарбів (предмети розкоші, твори мистецтва та ін.), а згодом скарби нагромаджувались як резерв платіжних засобів для розширеного відтворення і отримання прибутків. За капіталістичного способу виробництва функція грошей як засобу утворення скарбів набуває якісно нової форми — функції нагромадження. її поява не повністю, а діалектично заперечує попередню форму, що зумовлює їх співіснування, взаємодію, взаємоперехідність. Водночас еволюція форм цієї функції супроводжується посиленням ролі паперових і кредитних грошей. Щоб забезпечити постійний процес нагромадження, гроші вкладають в банки, в купівлю цінних паперів, що сприяє розвитку структури й інфраструктури ринку.

Накопичення грошей за капіталізму здійснюється з метою придбання засобів виробництва (амортизаційні відрахування), предметів тривалого користування, предметів розкоші та ін.

За золотого стандарту скарби виконували роль стихійного регулятора грошового обігу (при скороченні виробництва і обігу товарів частина грошей ставала зайвою, перетворювалася на скарб, і навпаки). В сучасних умовах вони не виконують цієї функції, оскільки грошові знаки на золото не обмінюються.

Функція світових грошей. З розвитком міжнародного поділу праці і міжнародного ринку гроші починають обслуговувати і міжнародну торгівлю, виконуючи функцію світових грошей. Найкраще це робило золото. Оскільки за золотого стандарту грошові одиниці різних країн містили різну за вагою кількість золота, при розрахунках грошові одиниці зіставлялися, що означало встановлення монетного паритету.

У другій половині XIX ст. (за золотого стандарту) широко застосовувалися кредитні засоби міжнародних розрахунків і безготівкові платежі, а золото — здебільшого для регулювання сальдо міжнародних розрахунків (для покриття дефіцитів зовнішньоторговельних балансів), що обмежувало його використання у світовому обігу. Із середини 70-х років XX ст. (у зв'язку з припиненням обміну доларів на золото) центральні банки використовують золото як світові гроші, лише продаючи його на приватних ринках золота. Нині міжнародним платіжним і купівельним засобом слугують резервні національні валюти — американський долар, англійський фунт стерлінгів та інші.

Отже, з урахуванням усіх виконуваних функцій можна комплексно визначити економічну категорію "гроші".

Гроші (у сучасному контексті) — це особливий товар, що слугує загальним еквівалентом та найважливішим об'єктом рухомої власності, на основі чого виконуються всі функції грошей, значною мірою встановлюються та розвиваються економічні відносини між людьми (передусім відносини економічної власності) в межах окремих країн і світового господарства.

Еволюція грошей супроводжується виникненням грошових систем.

 

3. Закони грошового обігу

Кількість грошей, яка перебуває в обігу, не може бути необмеженою, оскільки для реалізації товарів, що надійшли в сферу обігу, слід чітко визначити кількість грошей. Чим більша сума цін товарів, тим більше грошей необхідно для їхньої реалізації. Тут існує пряма залежність. Другим важливим елементом є швидкість обігу грошей, оскільки гроші весь час повертаються в обіг. І чим швидше кожна грошова одиниця здійснює свій оборот, тим менше потрібно грошей. Тут існує зворотна залежність.

На кількість грошей, які потрібні для сфери обігу, значно впливає функція грошей як засіб платежу. Оскільки продаж товару в кредит означає, що тепер для руху товару гроші непотрібні, це зменшує кількість грошей в обігу. Водночас кількість грошей збільшується на суму цін товарів, які були продані в кредит і термін платежу за якими вже настав, що потребує додаткових сум для здійснення цих платежів. Крім того, частина платежів взаємопогашається. Врахування усіх цих чинників дає змогу достатньо точно визначити кількість грошей, потрібних для обігу.

Закон грошового обігу полягає у дотриманні в обігу необхідної кількості грошей, це закон кількості грошей в обігу. Кількість грошей, необхідних для обігу, можна визначити за такою формулою:

де КГ - кількість грошей;

СЦ - сума цін усіх реалізованих за рік товарів; К - сума цін товарів, проданих в кредит;

П - сума платежів по зобов’язаннях (по кредиту минулого періоду);

ВП - сума платежів, що взаємно погашаються; О - швидкість обігу грошей (середнє число обороту грошей на рік).

Закон обігу повноцінних грошей (золота) може бути виражений таким чином: при даній сумі вартості товарів, що реалізуються за готівку, і платежів, що надходять (за відрахуваннями тих, які взаємно погашаються) і при даній середній кількості оборотів маса грошей залежить від вартості грошового матеріалу (золота). Якщо, наприклад, вартість золота зменшилася внаслідок зростання продуктивності праці в золотодобувній галузі, то знадобиться відповідно більша його кількість, щоб забезпечити процес реалізації тієї ж маси товарів, адже ціни останніх зростуть

В умовах золотомонетного обігу перебувала така кількість повноцінних грошей, яка необхідна. Коли потреба в грошах зменшувалася, частина золотих монет випадала з обігу, перетворюючись у скарб; якщо ж потреба в грошах зростала, їх додаткова кількість із скарбу надходила в обіг.

Якщо в сферу обігу випускалася така кількість паперових грошей, яка дорівнювала кількості золотих грошей, необхідної для обігу, то паперові гроші функціонували так само як і золоті і мали таку ж купівельну силу. Але становище змінюється, якщо в обіг випускають більше грошей, ніж потрібно було б золотих. Паперові гроші на відміну від золотих не випадають з обігу, продовжуючи там зоставатися. Тому вартість паперових грошей залежить від їх кількості в обігу, про що й говорить кількісна теорія грошей.

Вказана вище формула відображає закон обігу повноцінних грошей (золотих) або їх готівкових знаків (банкнот і розмінної монети). З розвитком товарно-грошових і кредитних відносин в розвинутих країнах готівка почала складати лише 10-15 % агрегату М1. Абсолютна більшість товарів і послуг тепер реалізується через безготівковий обіг, що є специфікою системи нерозмінних кредитних грошей. Зростання значення безготівкових грошей зробило непридатним застосування описаного методу визначення необхідної кількості грошей і зумовило необхідність нового підходу до цієї проблеми, який і був запропонований американським теоретиком І. Фішером. Виведене ним рівняння має такий вигляд:

де М - пропозиція грошей (грошовий агрегат М1); V - швидкість обігу; Р - загальний рівень цін (індекс цін);

<2 - пропозиція товарі  і послуг (реальний суспільний  продукт - У).

Для того, щоб визначити необхідну кількість грошей, потрібно знайти М1.

Однак, сьогодні важко передбачити ймовірну економічну ситуацію в країні і на світовому ринку. Тому врахування вимог закону грошового обігу у ринковій економіці здійснюється на основі визначення стану грошового обігу, тобто фактичної збалансованості Мф і Мн та розробки і впровадження у життя відповідної грошово-кредитної (монетарної) політики, що базується на сучасному мо-нетаризмі, з позицій якого, закон грошового обігу виражається таким рівнянням:

де Мф - фактична грошова маса в обігу;

Мн - об’єктивно необхідна для обігу маса грошей.

Якщо Мф > Мн, у обігу знаходяться зайві гроші, а коли Мф < Мн, то існує нестача грошей в обігу. Звідси суть закону грошового обігу полягає у тому, що протягом даного періоду в обігу повинна бути лише певна, об’єктивно зумовлена грошова маса.

Із сформульованого закону випливає важливий принцип грошового обігу. Його суть полягає в тому, що грошова маса повинна відповідати потребам обігу. Підтримування рівноваги в економіці, збалансованості попиту і пропозиції значною мірою залежить від обсягу грошової маси.

Водночас грошова маса мусить зростати пропорційно зростанню обсягу товарів і послуг або зменшуватися у відповідності із зменшенням обсягу товарної маси (це випливає з рівняння І. Фішера). Зміна грошової маси визначається через так званий грошовий мультиплікатор, який відображає роль банківської системи у регулюванні грошової маси.

Информация о работе Соціально-економічна природа грошей