Соціально-економічна природа грошей

 

На відміну від кейнсіанців, які вважають, що для сучас­ного капіталізму характерним є внутрішня нестабільність, монетаристи дотримуються думки, що ринкова система є достатньо стійкою і здатна самостійно відновлювати економічну стабільність. Тому вони відкидають кейнсіанську ідею про необхідність державного втручання в економіку і відстоюють принципи вільної конкуренції.

 

Якщо кейнсіанці спираються на рівняння сукупних витрат (ВВП = СВ + ВІ + ДЗ + ЧЕ), то в основі монетариської теорії лежить рівняння обміну, яке можна відобразити такою формулою:

 

М*V=Р*О, де М — грошова маса; V — швидкість обертання грошей; Р — рівень цін; О — фізичний обсяг вироблених товарів та послуг.

 

Згідно з монетариською теорією, головну роль у регу­люванні економіки виконує грошово-кредитна, а не фіскальна політика. При цьому основним інструментом регулювання економіки є гроші. Збільшуючи або зменшу­ючи грошову масу, держава може здійснювати регулю­ючий вплив на економічну активність.

 

Цій концепції підпорядкована формула рівняння обміну. Ліва частина цієї формули виконує роль причини, а права є наслідком тих змін, які відбуваються у лівій частині. Спираючись на емпіричні докази, монетаристи запевняють, що швидкість обертання грошей є стабільною в тому розумінні, що чинники, які впливають на неї, змінюються поступово й досить передбачливо. Отже, зміну швидкості обертання грошей можна передбачити і врахувати. За цих умов роль активного елементу монетариської формули відіграє грошова маса. Це означає, що між грошовою масою і номінальним ВВП (Р*О) існує пряма і передбачувана залежність. Завдяки цьому держава, здійснюючи цілеспрямовану грошову емісію, може впливати на грошову масу і в такий спосіб регулювати номінальний ВВП.

 

Дотримуючись положення про стабільність швидкості обертання грошей і передбачуваний характер залежності між грошовою масою і номінальним ВВП, монетаристи роблять висновок: стабільний розвиток економіки можна забезпечити за умов стабільного збільшення грошової маси. З цією метою Фрідман запропонував на законо­давчій основі встановити спеціальне монетарне правило згідно з яким грошова маса має збільшуватися щорічно тими самими темпами, що й щорічний темп зростання реального ВВП. Наприклад, якщо прогнозом передба­чається, що в майбутньому році приріст реального ВВП становитиме 3 %, то на 3 % в прогнозованому році необ­хідно збільшити грошову масу.

 

Важливою особливістю монетариської теорії є принци­пово нове, порівняно з кейнсіанською теорією, бачення механізму, за допомогою якого грошова маса впливає на номінальний ВВП.

 

Прихильники монетаризму істотно принижують, а якщо враховувати крайні позиції, то й зовсім відкидають фіскальну політику як метод стабілізації економіки. На їхню думку, неефективність фіскальної політики обумов­лена ефектом витіснення. Його суть полягає в тому, що коли держава, виходячи із необхідності покриття бюджет­ного дефіциту, позичає гроші у населення і комерційних банків, вона входить в конкуренцію з приватним бізнесом. Внаслідок цих позичок держава скорочує грошову масу приватного сектора економіки. Це підвищує відсоткову ставку на грошовому ринку і тому витісняє з інвести­ційного ринку певну кількість приватних інвестицій, які за підвищеної відсоткової ставки стають неприбутковими. Отже, в результаті вплив бюджетного дефіциту на су­купний попит буде несуттєвим.

 

Не всі положення монетариської теорії мають достатнє обгрунтування. По деяких із них кейнсіанці наводять серйозні контраргументи. Насамперед це стосується монетариського положення про стабільність швидкості обер­тання грошей. Прихильники кейнсіанської теорії вважа­ють це положення непереконливим. Вони стверджують, що швидкість обертання грошей є мінливим і непередбачуваним елементом. Це пояснюється тим, що гроші використовуються не тільки для обслуговування поточних угод, а й для володіння ними як активами.

 

1.Причини виникнення та  суть інфляції

Інфляція – це процес знецінення грошей у результаті перевищення кількості грошових знаків, що перебувають в обігу, над сумою цін товарів і послуг, тобто недотримання вимог закону грошового обігу. Інфляція проявляється у зростанні цін. Вона зумовлює загальне падіння купівельної спроможності та зниження курсу національної валюти і перерозподіл частки національного багатства на користь підприємств-монополістів, держави, тіньової економіки та мафіозних структур.

Це явище відоме приблизно з 4 –3 ст. до н.е., тобто з моменту, коли грошовим товаром у світі утверджувалося срібло. Причиною знецінення була втрата довіри до монет, в яких при карбуванні закладалося менше металу. Сучасна інфляція має багатофакторний характер.

Основними її причинами є:

1)Диспропорції між основними сферами народного господарства.

2)Монополістичні тенденції в економіці.

3)Надмірні воєнні витрати.

4)Зростання дефіциту державного бюджету.

5)Необґрунтоване підвищення зарплати.

6)Крах золотого стандарту.

7)Дотації нерентабельним галузям і підприємствам.

8)Надмірна кредитна емісія.

9)Наявність маси посередників між виробниками і споживачами.

Крім названих внутрішніх причин, існують зовнішні: необґрунтоване встановлення валютного курсу при конвертації валют; ріст цін на імпортні товари і послуги тощо.

За розмірами зростання цін інфляцію поділяють на:

1)Повзуча, коли ціни зростають у незначному обсязі (до 5% на рік).

2)Галопуюча - коли ціни зростають за рік на 10% і дещо більше.

3)Гіперінфляція – коли ціни зростають на 1 – 2% щоденно.

Темп інфляції визначають за формулою:

Розрізняють також інфляцію попиту та інфляцію (пропозиції).

Інфляція попиту виникає в умовах надлишкового сукупного попиту.

Інфляція витрать (пропозиції) виникає зі збільшенням витрат виробництва і зменшення сукупної пропозиції.

Інфляція викликає суттєві негативні наслідки в соціально-економічному житті суспільства. Вона: знецінює заощадження; зменшує поточне споживання; поглиблює майнову нерівність; зменшує зацікавленість виробників у продуктивній праці; гальмує технічний прогрес тощо.

Інфляцію не можна подолати її можна лише приборкати з допомогою певних антиінфляційних заходів. Серед них жорстке обмеження грошової маси.