Автор работы: Пользователь скрыл имя, 30 Ноября 2014 в 21:37, курсовая работа
Описание работы
Не слід ототожнювати товарну форму грошей лише з використанням у цій ролі золота та срібла. Розглядаючи ці коштовні метали як носії грошових відносин, слід враховувати, що золото і срібло не відразу почали монопольне виконувати зазначену функцію завдяки своїм специфічним властивостям. Локальність ринків, їхня функціональна відокремленість на попередніх етапах розвитку дозволяли множинність товарів, що використовувались у ролі грошей.
На відміну від кейнсіанців,
які вважають, що для сучасного капіталізму
характерним є внутрішня нестабільність,
монетаристи дотримуються думки, що ринкова
система є достатньо стійкою і здатна
самостійно відновлювати економічну стабільність.
Тому вони відкидають кейнсіанську ідею
про необхідність державного втручання
в економіку і відстоюють принципи вільної
конкуренції.
Якщо кейнсіанці спираються
на рівняння сукупних витрат (ВВП = СВ +
ВІ + ДЗ + ЧЕ), то в основі монетариської
теорії лежить рівняння обміну, яке можна
відобразити такою формулою:
М*V=Р*О, де М — грошова маса;
V — швидкість обертання грошей; Р — рівень
цін; О — фізичний обсяг вироблених товарів
та послуг.
Згідно з монетариською теорією,
головну роль у регулюванні економіки
виконує грошово-кредитна, а не фіскальна
політика. При цьому основним інструментом
регулювання економіки є гроші. Збільшуючи
або зменшуючи грошову масу, держава
може здійснювати регулюючий вплив на
економічну активність.
Цій концепції підпорядкована
формула рівняння обміну. Ліва частина
цієї формули виконує роль причини, а права
є наслідком тих змін, які відбуваються
у лівій частині. Спираючись на емпіричні
докази, монетаристи запевняють, що швидкість
обертання грошей є стабільною в тому
розумінні, що чинники, які впливають на
неї, змінюються поступово й досить передбачливо.
Отже, зміну швидкості обертання грошей
можна передбачити і врахувати. За цих
умов роль активного елементу монетариської
формули відіграє грошова маса. Це означає,
що між грошовою масою і номінальним ВВП
(Р*О) існує пряма і передбачувана залежність.
Завдяки цьому держава, здійснюючи цілеспрямовану
грошову емісію, може впливати на грошову
масу і в такий спосіб регулювати номінальний
ВВП.
Дотримуючись положення про
стабільність швидкості обертання грошей
і передбачуваний характер залежності
між грошовою масою і номінальним ВВП,
монетаристи роблять висновок: стабільний
розвиток економіки можна забезпечити
за умов стабільного збільшення грошової
маси. З цією метою Фрідман запропонував
на законодавчій основі встановити спеціальне
монетарне правило згідно з яким грошова
маса має збільшуватися щорічно тими самими
темпами, що й щорічний темп зростання
реального ВВП. Наприклад, якщо прогнозом
передбачається, що в майбутньому році
приріст реального ВВП становитиме 3 %,
то на 3 % в прогнозованому році необхідно
збільшити грошову масу.
Важливою особливістю монетариської
теорії є принципово нове, порівняно
з кейнсіанською теорією, бачення механізму,
за допомогою якого грошова маса впливає
на номінальний ВВП.
Прихильники монетаризму істотно
принижують, а якщо враховувати крайні
позиції, то й зовсім відкидають фіскальну
політику як метод стабілізації економіки.
На їхню думку, неефективність фіскальної
політики обумовлена ефектом витіснення.
Його суть полягає в тому, що коли держава,
виходячи із необхідності покриття бюджетного
дефіциту, позичає гроші у населення і
комерційних банків, вона входить в конкуренцію
з приватним бізнесом. Внаслідок цих позичок
держава скорочує грошову масу приватного
сектора економіки. Це підвищує відсоткову
ставку на грошовому ринку і тому витісняє
з інвестиційного ринку певну кількість
приватних інвестицій, які за підвищеної
відсоткової ставки стають неприбутковими.
Отже, в результаті вплив бюджетного дефіциту
на сукупний попит буде несуттєвим.
Не всі положення монетариської
теорії мають достатнє обгрунтування.
По деяких із них кейнсіанці наводять
серйозні контраргументи. Насамперед
це стосується монетариського положення
про стабільність швидкості обертання
грошей. Прихильники кейнсіанської теорії
вважають це положення непереконливим.
Вони стверджують, що швидкість обертання
грошей є мінливим і непередбачуваним
елементом. Це пояснюється тим, що гроші
використовуються не тільки для обслуговування
поточних угод, а й для володіння ними
як активами.
1.Причини виникнення та
суть інфляції
Інфляція – це процес знецінення
грошей у результаті перевищення кількості
грошових знаків, що перебувають в обігу,
над сумою цін товарів і послуг, тобто
недотримання вимог закону грошового
обігу. Інфляція проявляється у зростанні
цін. Вона зумовлює загальне падіння купівельної
спроможності та зниження курсу національної
валюти і перерозподіл частки національного
багатства на користь підприємств-монополістів,
держави, тіньової економіки та мафіозних
структур.
Це явище відоме приблизно з
4 –3 ст. до н.е., тобто з моменту, коли грошовим
товаром у світі утверджувалося срібло.
Причиною знецінення була втрата довіри
до монет, в яких при карбуванні закладалося
менше металу. Сучасна інфляція має багатофакторний
характер.
Основними її причинами є:
1)Диспропорції між основними
сферами народного господарства.
2)Монополістичні тенденції
в економіці.
3)Надмірні воєнні витрати.
4)Зростання дефіциту державного
бюджету.
5)Необґрунтоване підвищення
зарплати.
6)Крах золотого стандарту.
7)Дотації нерентабельним галузям
і підприємствам.
8)Надмірна кредитна емісія.
9)Наявність маси посередників
між виробниками і споживачами.
Крім названих внутрішніх причин,
існують зовнішні: необґрунтоване встановлення
валютного курсу при конвертації валют;
ріст цін на імпортні товари і послуги
тощо.
За розмірами зростання цін
інфляцію поділяють на:
1)Повзуча, коли ціни зростають
у незначному обсязі (до 5% на рік).
2)Галопуюча - коли ціни зростають
за рік на 10% і дещо більше.
3)Гіперінфляція – коли ціни
зростають на 1 – 2% щоденно.
Темп інфляції визначають за
формулою:
Розрізняють також інфляцію
попиту та інфляцію (пропозиції).
Інфляція попиту виникає в умовах
надлишкового сукупного попиту.
Інфляція витрать (пропозиції)
виникає зі збільшенням витрат виробництва
і зменшення сукупної пропозиції.
Інфляція викликає суттєві
негативні наслідки в соціально-економічному
житті суспільства. Вона: знецінює заощадження;
зменшує поточне споживання; поглиблює
майнову нерівність; зменшує зацікавленість
виробників у продуктивній праці; гальмує
технічний прогрес тощо.
Інфляцію не можна подолати
її можна лише приборкати з допомогою
певних антиінфляційних заходів. Серед
них жорстке обмеження грошової маси.