Податки в системі державних доходів

Тема: Податки в системі державних  доходів

 

 

ЗМІСТ

Вступ ……………………………………………………………………………3

І. Теоретична частина

      1.1Зародження держави і податків. Історичний розвиток форм оподаткування………………………………………………………………......5

      1.2 Визначення податків, їх ознаки як економічної категорії..………...11

      1.3 Функції податків……………………………........................................15

      1.4 Фіскальна функція, механізм її реалізації……………………..….....19

      1.5 Регулююча функція. Основні напрямки регулювання економіки та   соціальної сфери………………………………………………………............21

      1.6 Податки як основа фінансової бази держави…..................................24

      1.7 Дискусійні питання функцій податків……….....................................27

ІІ. Практична частина

    2.1 Завдання 1 ……………………………………………………….…….31

    2.2 Завдання 2 ……………………………………………………….…….35

Висновки  ………………………………………………………………….......37

Література ……………………………………………………….……………40

Додаток А

Додаток В

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

        Виникнення податків сягає своїм корінням у глибину віків, в часи формування суспільства та виникнення суспільних потреб. У дослідженні природи податку і змісту цього поняття необхідно притримуватись логіки поступового і послідовного проникнення в суть явищ і процесів, які асоціюються в сучасній свідомості з відчуженням індивідуальних доходів із зосередженням їх у загальнодержавному фонді коштів [4, с.141].

          Саме тому з’являється необхідність розглянути та виникає цікавістість виявити доцільність та актуальність даної курсової роботи. На мій погляд тема: «податки в системі державних доходів» являється досить актуальною, адже податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві. Податки як форма фінансових відносин виникли з появою держави, з чого можна зробити висновок про те, що вони займають в ній важливу роль та є невідє’мною частиною її повноцінного функціонування. Відсутність податків паралізувало б фінансову систему держави, зробило б її недієздатною і, в кінцевому підсумку, позбавленою будь-якого сенсу.

         З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі. Податки – це обов’язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.

 Обов’язкові платежі  перераховуються в бюджет держави,  а також в інші цільові державні  фонди. Вони можуть здійснюватися  в кількох формах: податки, плата  за ресурси, цільові відрахування.

 Суспільне призначення  податків виявляється в тих  функціях, які вони виконують. Особливу увагу хотілося б приділити двом основним функціям - фіскальній та регулюючій.

Об’єктом дослідження  в курсовій роботі виступає поняття податків, їх основні функції, ознаки, а також сфери застосування.

Метою дослідження з огляду на вище сказане, є розкриття соціально-економічної природи податків як важливого явища в соціально-економічних відносинах, та детальне дослідження особливостей їх функцій та ознак.

Для досягнення мети роботи потрібно вирішити наступні завдання:

• Дослідити історичний розвиток форм оподаткування, та зародження податків в цілому;
• Дати визначення податків та їх ознак;
• Розкрити функції податків та виявити  дискусійні питання, щодо цього.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

I.Теоретична частина

1.1.Зародження держави і податків. Історичний розвиток форм оподаткування

 

       Історія розвитку податкової системи знаходиться в прямій залежності від історії розвитку цивілізації. Поступово податкова система стає головним інструментом  держави. Аналіз історичних даних дає змогу стверджувати, що розвиток та зміна державного устрою завжди супроводжується зміною податкової системи. Проаналізувавши історичні джерела, можна зробити висновок, що податки є рушійним елементом не тільки у вдосконаленні форм держави, а й взагалі суспільства з його різноманітними потребами та інтересами. Саме збирачам податків ми маємо завдячувати за можливість захоплюватись архітектурними пам’ятками старовини. Адже побудова пірамід та храмів, Великої китайської стіни, численних королівських палаців, потребувала не тільки зусиль архітекторів та інженерів, напруженої праці будівельників, а й лягала непосильним фінансовим тягарем на плечі простого народу.

         Податки в такій формі, в  якій ми зустрічаємо їх в  сучасному житті, склалися відносно  недавно. Хоча основні елементи  механізму оподаткування зародилися  в сиву давнину. Стародавні  держави жили за рахунок війн. Переможені вимушені були сплачувати  контрибуції, які пізніше заміняють  сплатою данини. Розуміючи неефективність  ополченської армії, правителі  створюють професійні загони, що  значно зміцнюють державу, але  потребують додаткових коштів з державної скарбниці. Таким чином, однією з передумов для виникнення податків стали військові витрати.

        Історія цивілізації свідчить, що в різні періоди розвитку суспільства вводились різноманітні податки — на землю, майно, доходи, цінні папери, спадщину та дарування, додану вартість, заробітну плату, акцизи, збори й відрахування на автомобілі, коней, собак, продуктивну худобу та птицю, бджіл, подушні податки і податки на неодружених чоловіків, податки на бороду, вікна, двері та ін.

           На різних етапах історичного розвитку податки відповідали особливостям самого історичного періоду, зокрема: способу виробництва, формам оподаткування, видам джерел доходів, напрямам витрат тощо.

           Головними передумовами виникнення податків вважається перехід від натурального господарства до грошового та виникнення держави.

          На найдавніших етапах державної організації початковою формою оподаткування можна вважати жертвоприношення, яке не було основане лише на добровільних засадах, а наділяли силою закону і, таким чином, ставало примусовою виплатою чи збором, тобто носило обов’язковий характер. Ці жертвоприношення мали фіксований відсоток, так звана “десятина”. Спочатку, це була десята частина зібраного врожаю, вирощеної худоби, пізніше її замінили грошовим еквівалентом.

         Одним із найдавніших джерел  доходів були домени, або державне  майно, землі, ліси. Спочатку вони  належали до власності монарха.  Доходи з якої надходили до  скарбниці монарха, яка була  одночасно і державною скарбницею. Це були приватноправові, а  не публічно-правові доходи.

          Іншим джерелом доходів виступають регалії – це виключне право казни займатися певним видом виробництва, діяльності, мати зиск з природних явищ, що приймались у виключне користування казни і виключалися з суспільного обороту, зі сфери діяльності населення.

         Основними видами регалій були:

- “безхазяйна регалія” - все, що не мало хазяїна, оголошувалось власністю казни: вітер, вода, надра, що призвело до державної монополії на вітряні та водяні млини;

- митна, яка передбачала збір за перетин кордону, проїзд територією, користування мостом через річку і стала праобразом митних платежів;

-  судова – це виключне право держави здійснювати правосуддя: накладати судові штрафи та мито, що призвело до того, що судді в Афінах завжди як міру покарання використовували конфіскацію майна на користь держави;

-  монетна – право чеканити монету.

        Регалії стали перехідним ступенем до податків [5, с.10].

        З розвитком держави виникла "світська" десятина, яка утримувалась на користь впливових князів разом із десятиною церковною. Така практика існувала в різних країнах протягом багатьох століть: від Стародавнього Єгипту до середньовічної Європи. Так, у Стародавній Греції в VI—VII ст. до н. е. представники знаті ввели податки на доходи у розмірі однієї десятої чи однієї двадцятої частини доходів. Це давало можливість концентрувати і витрачати кошти на утримання найманих армій, побудову, храмів, водопроводів, доріг, укріплень навколо міст-держав, влаштування святкувань, роздавання продуктів і грошей біднякам і на інші суспільні цілі.

        Фінансова система Київської Русі почала формуватися після об'єднання Давньоруської держави в кінці IX ст. Основним джерелом доходів княжої казни була данина, по суті, спочатку нерегулярний, а потім все більш систематичний прямий податок. Князь Олег після свого утвердження в Києві зайнявся встановленням данини з підвласних племен. Данина утримувалась двома способами: "повозом", коли вона привозилась у Київ, і "полюддям", коли князі чи княжі дружини самі їздили за даниною.

        Щодо непрямого оподаткування, то воно існувало у формі торгових і судових мит. Мито "мит" утримувалось за провезений товарів через гірські застави, мито "перевезення" — за переправу через річку, "гостьове" — за право мати склади, "торговельне" — за право влаштовувати ринки. Мита "вага" і "міра" встановлювались відповідно за зважування і вимірювання товарів, що було в ті часи досить складною справою. Судове мито "віра" утримувалось за вбивство, а "продаж" — за інші злочини. Судові мита становили зазвичай від 5 до 80 гривень.

Стійкої системи управління державними фінансами на руських  землях не існувало довго. Більшість  прямих податків збирав у Росії Приказ великого приходу, одночасно з яким обкладанням населення займались  і територіальні прикази. Отже фінансова  система Росії в XV—XVII ст. була надто складною і заплутаною.

Дещо упорядкувалась вона в час царювання Олексія Михайловича, який у 1655 р. створив Рахунковий приказ. Перевірка фінансової діяльності приказів, аналіз прихідних і розхідних  книг дали змогу досить точно визначити  бюджет держави.

Протягом XIX ст. основним джерелом доходів залишались державні прямі і непрямі податки, основним прямим податком була подушна подать; кількість платників визначалась згідно з контрольними переписами.

Починаючи з 1863 р. з міщан  замість подушної податі став утримуватись податок з міських будівель. Скасування подушної податі почалось у 1882 р. Друге  місце серед прямих податків займав оброк — плата казенних селян  за користування землею. Ставка оброку диференціювалась за класами губерній.

Купецтво платило гільдійську  подать — процентний збір з об'явленого капіталу, введений ще Катериною II у 1775 р. для купців І, II і III гільдій замість подушної податі. Розмір капіталу записувався "по совісті кожного". Крім того, діяла патентна система обкладання торгівлі і промисловості, були введені білети на лавки, тобто плата за кожен торговельний заклад.

Поряд з основними ставками за прямими податками вводились  надбавки цільового призначення  — на будівництво великих державних  доріг, влаштування водних сполучень, тимчасові на прискорення виплати  державних боргів та ін. Крім державних  прямих податків, функціонували земські (місцеві) збори. Земським закладам надавалось право визначати збори з землі, фабрик, заводів, торговельних закладів.

Серед непрямих податків у  XIX ст. високі доходи Російській державі давали акцизи на тютюн, цукор, гас, сіль, сірники, пресовані дріжджі, освітлювальні і нафтові масла та інші товари. Значними були надходження від виробництва і торгівлі алкогольними напоями. Система акцизів, як і митні збори, мала не тільки фіскальний характер, а й забезпечувала державну підтримку вітчизняних підприємців, захищала їх у конкурентній боротьбі з іноземцями.

Як свідчить історія, зростання  податків у багатьох країнах значною  мірою зумовлено затратами на мілітаризацію економіки. З'являлись нові державні витрати на охорону  навколишнього середовища, подолання  економічної відсталості окремих  районів, надання субсидій і кредитів країнам, що розвиваються.

Великі витрати викликали  необхідність збільшення податків —  головного фінансового методу мобілізації  ресурсів у державний і місцеві  бюджети. Податки перетворились  у важливий інструмент перерозподілу  національного доходу.

Однак незважаючи на підвищення податків, доходів бюджету не вистачало  на покриття всіх видатків держави, які  постійно зростали. Бюджети капіталістичних  країн у післявоєнні роки характеризувалися  хронічними дефіцитами, які покривалися  державними позиками, що приводило  до зростання державного боргу.

Після Другої світової війни  різко розширилась сфера фінансових відносин. Значний розвиток отримали місцеві (регіональні) фінанси, позабюджетні спеціальні урядові фонди, фінанси  державних підприємств.

У 80-ті роки у провідних  країнах світу пройшла переоцінка методів і засобів державного регулювання внаслідок їх недостатньої ефективності. Поширилась і отримала визнання бюджетна концепція, яка ґрунтувалася на тому, що податкові надходження  є продуктом двох основних факторів: податкової ставки і податкової бази.

У другій половині 80-х —  на початку 90-х років XX ст. провідні країни світу (СІЛА, Велика Британія, Німеччина, Франція, Японія, Швеція) та деякі інші провели податкові реформи, спрямовані на прискорення нагромадження капіталу і стимулювання ділової активності. З цією метою використовувалось зниження ставки податку на прибуток корпорацій.

Початок 90-х років став також періодом відродження і  формування податкових систем нових  держав, які утворилися на території  колишнього СРСР. Вони пішли шляхом ринкових реформ, взявши курс на приватизацію підприємств державного сектору. При  цьому практично повністю припинилось  управління державним сектором.

           В умовах розвитку ринкової економіки податки стають об'єктивним елементом фінансових відносин між державою та юридичними й фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави. Змінюються не тільки види податків і форми їх справляння, а й саме ставлення до них. За допомогою податків здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту в територіальному та галузевому аспектах, а також між різними соціальними групами. Цей перерозподіл згладжує вади ринкового саморегулювання, створює додаткові стимули для ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, підтримання рівня зайнятості.