Податки в системі формування доходів Державного бюджету України

Крім того, якщо проаналізувати поданий  нижче графік (рис.1), чітко видно, що питома вага непрямих податкових надходжень в останні роки значно збільшилася  порівняно з прямими. Отже, податкову політику останніх років в Україні спрямовано на збільшення частки непрямих податків, що мають переважно фіскальну спрямованість, оскільки оподатковують споживання, яке порівняно з прибутками підприємств і доходами громадян є більш сталим і менш гнучким. Вони є джерелом інфляційних процесів та мають регресивний характер, оскільки істотно впливають на ціноутворення і лягають важким тягарем на бідні і соціально незахищені верстви населення. Однак непрямі податки мають і певні переваги: регулярність і швидкість надходжень до бюджету, стримуючий вплив на споживання товарів шкідливих для здоров’я, прозорість механізму визначення податкових зобов’язань. Від цих податків важче ухилятися і їх легко можна контролювати, наприклад, за допомогою реєстраторів розрахункових операцій (електронних контрольно-касових апаратів, розрахункових квитанцій, чеків).[19]

Співвідношення абсолютних та відносних  показників прямих і непрямих податків в Україні за останні роки подано в таблиці 2.

 

Рис.1 Питома вага прямих і непрямих податків в загальній сумі податкових надходжень до бюджету України [8].

Наведені таблиці свідчать, що питома вага прямих податків у загальній  сумі податкових надходжень до Державноо бюджету України неухильно знижується, якщо 2003 року вона складала 58,8%, то 2007 року тільки 49,2%. Натомість питома вага непрямих податків відповідно зростає. Таку динаміку можна було б уважати позитивною, якби Україна була економічно розвиненою країною із заможним населенням, розвиненою ринковою економікою. Однак, Україна до таких держав не належить, і зростання питомої ваги непрямих податків свідчить, що основний тягар з наповнення бюджету перекладається саме на незаможні верстви населення.

 

 

Оптимальне співвідношення прямих та непрямих податків має визначатися, виходячи насамперед з властивих цим податкам переваг та недоліків і, відповідно, національних особливостей окремих країн. Однак, більшість країн з досить розвинутою ринковою економікою, сьогодні проводять податкові реформи з метою зменшення питомої ваги непрямих податків у податковій системі й заміні їх різними формами прямого оподаткування. Саме такі зміни слід внести і до податкової системи України, адже нинішнє співвідношення непрямих податків до прямих вважається неефективним.

Тому податкова реформа має розглядатися як один з ключових пріоритетів державної економічної політики, одним з головних завдань якої є аналіз та дослідження місця прямих і непрямих податків у податковій системі України та врегулювання проблеми їх неефективного співвідношення.

Особливого значення питання збільшення обсягів податкових надходжень до бюджетів всіх  рівнів як альтернативного  борговому джерела фінансування державних видатків набуває в  умовах необмеженого зростання державного боргу України: у 2009 році – на 61,3%, у 2010 році – на 27,6%. Розв’язання проблеми зменшення державного боргу потребує збільшення орієнтації уряду на внутрішні джерела формування бюджетних ресурсів – насамперед, на податкові надходження. [20]

Податкова складова є одним з  основних джерел доходів державного бюджету, забезпечення виконання державою своїх функцій. За допомогою податків держава не лише акумулює кошти, але й виробляє перерозподіл суспільних доходів між різними категоріями населення, територіями, галузями економіки. Крім того, податки забезпечують моніторинг економічних процесів. Результати такого зворотного зв'язку використовуються при плануванні стратегічного розвитку держави, що неможливо здійснити, спираючись виключно на неподаткові надходження до бюджету, навіть враховуючи деяке зростання їх стабілізуючої ролі у кризовий та посткризовий періоди.

Економічний зміст  податків найбільш повно можна відобразити, характеризуючи їх як законодавчо закріплену форму отримання державою частки вартості ВВП для забезпечення ефективного виконання державою фінансових зобов’язань, перш за все, в частині здійснення її суспільних функцій та інструменту регулювання економічного розвитку [9, с. 33].

В період посткризового  відновлення економіки податки  відіграють значну роль в реалізації державної політики стабілізації державних фінансів. Теорія та практика оподаткування свідчать, що при економічному зростанні прямі податки набувають домінуючого фіскального впливу, а при економічному спаді, навпаки, зростає роль непрямих податків, і це дає змогу закріпити і стабілізувати базу оподаткування [10, с. 159]. Для податкової системи України характерне переважання непрямого оподаткування над прямим.

Непрямі податки  активно використовуються у формуванні бюджетних ресурсів держави як ефективний інструмент фіскальної політики, що дає змогу державі вирішувати проблеми фінансового забезпечення виконання покладених на неї функцій. В Україні непрямі податки забезпечують значні надходження до бюджету (табл. 1). Так, у 2007 році питома вага непрямих податків (ПДВ, акцизного збору, податків на міжнародну торгівлю) у загальній сумі податкових надходжень до зведеного бюджету країни складала 49,6 %, у 2008 – 51,5 %, у 2009 – 54,4 %, у 2010 році – 52,8 %.

Таблиця 1

Основні непрямі податки  та їх питома вага у Державному бюджеті України

 

Виконуючи в умовах нестабільної економіки насамперед фіскальну функцію, непрямі податки одночасно здійснюють економічний вплив на важливі макроекономічні показники: виступають як дефлятор, скорочують обсяги споживання, створюють можливість зниження рентабельності майбутніх інвестицій. В той же час зростання податкових надходжень зменшує бюджетний дефіцит, скорочує потребу у державних позиках, сприяє зниженню рівня процента і цим стимулює інвестування [11, с. 177].

Прямі податки  є вагомим фінансовим регулятором соціально-економічних процесів. Вони є не лише вагомим джерелом формування бюджетних ресурсів держави, але й важливим інструментом державного регулювання доходів платників, інвестицій, нагромадження капіталу, ділової активності, сукупного споживання та інших важливих чинників цілісності, стабільності та розвитку суспільства.

Прямі податки відіграють суттєву  роль у забезпеченні соціально-економічної  стабільності у суспільстві, оскільки нарівні з іншими податками, надходження  яких залежить від величини валового внутрішнього продукту, входять до «вбудованих стабілізаторів» [12, с. 39]. Вони безпосередньо впливають на темпи соціально-економічного зростання, а отже, опосередковано через механізм їх справляння і на рівень добробуту населення.

В Україні прямі податки також  є важливим джерелом формування бюджетних  ресурсів. До 2004 року їхня частка переважала над часткою непрямих податків, однак у наступні роки відбулися зміни у структурі податкових надходжень на користь останніх. У 2007 році питома вага основних прямих податків у зведеному бюджеті становила 46,59 %, у 2008 році – 45,4 %, у 2009 році – 42,7 %, у 2010 р. – 44,4 %. Як бачимо, їх частка протягом 2007-2009 років має тенденцію до зменшення. Натомість у структурі місцевих бюджетів питома вага прямих податків постійно збільшується за рахунок збільшення надходжень від податку з доходів фізичних осіб, за винятком 2010 року (табл. 2).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 2

Основні прямі податки  та їх питома вага у Державному бюджеті  України

 

Порівнюючи дані табл. 1 і 2, слід зазначити, що протягом 2007-2010 років у структурі  податкових надходжень Державного бюджету України переважають непрямі податки (68,5%; 69,7%; 75,7%; 73,8% відповідно). Натомість податкова складова місцевих бюджетів формується в основному за рахунок прямих податків (80,8%; 90,4%; 90,7%; 76,1% відповідно).

В цілому в структурі податкових надходжень Зведеного бюджету України превалюють непрямі податки: у 2007 році – 49,6% проти 46,6% прямих; у 2008 році – 51,5% проти 45,4%; у 2009 році – 54,4% проти 42,7%; у 2010 році – 52,8% проти 44,4%.

Зростання податкових надходжень у 2010 році було зумовлене не лише економічними чинниками, а й посиленням фіскального навантаження на економіку, передусім підвищенням ставок акцизних зборів, а також збільшенням нарахування штрафів за порушення податкового законодавства. Крім того, помітний внесок зроблено Держмитслужбою, що почала широко застосовувати непрямі методи визначення податкової бази. Уряд посилював фіскальний тиск через авансові податкові платежі та неповернення ПДВ.

Надмірна фіскальна орієнтація вітчизняної податкової політики стала  одним із чинників охолодження ділової активності в Україні, що спричинило додатковий негативний тиск на динаміку ВВП, промислового виробництва та інвестицій [13, с. 3]. Збереження докризового рівня соціальних стандартів було профінансовано за рахунок вилучення в різний спосіб до бюджету додаткового обсягу фінансових ресурсів з економіки, що суттєво поглибило негативні економічні тенденції. Не викликає сумнівів, що консервація у посткризовий період фіскальної функції в статусі пріоритетної є одним із гальмівних чинників на шляху швидкого економічного відновлення України. В даному контексті перед владою постає важливе завдання: забезпечення реалізації стимулюючого потенціалу податкової політики з одночасним збереженням її фіскальної ефективності забезпечення бюджетних ресурсів держави. Отже, стратегічною метою реформування податкового інструменту має стати перехід від домінування принципу фіскалізму до більш активної реалізації його регулятивного потенціалу в напрямі стимулювання економічного розвитку.

Методологія ефективних трансформацій у податковій сфері диктує необхідність розгляду податкових фінансів як іманентного атрибуту державної влади в процесі управління економікою, що базується на ринкових відносинах. Реалізація державою своїх функцій у демократичному суспільстві є результатом соціально-економічного консенсусу між урядом і громадянами. Між податковими надходженнями та державними видатками повинна існувати довгострокова тотожність.

Неадекватність пропорцій розподілу  валового внутрішнього продукту державним  зобов’язанням може призвести до виникнення комплексу соціально-економічних і політичних проблем.

Практична реалізація комплексного підходу як подальшої вирішальної складової методології дослідження податкових фінансів у транзитивних економіках диктує потребу пошуку додаткових специфічних інструментів аналізу. За баченням П.В. Мельника, одним з них може бути структуризація податкових надходжень за їх походженням та цільовим призначенням аналогічно до монетарних агрегатів. Скорегувавши цю тезу до сучасних умов, доцільно запропонувати наступну відповідну структуризацію.

До першого податкового агрегату слід віднести усі податки та збори (обов’язкові платежі) згідно з Податковим кодексом України, які здійснюють юридичні та фізичні особи України.

До другого податкового агрегату – єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та внески до державних цільових фондів, які мають жорстке цільове призначення. Хоча такі платежі формально не мають ознак податку, реально вони лягають додатковим податковим тягарем на виробника. Такі платежі не завжди мають аналоги у розвинених економіках. Їх існування у транзитивних економічних системах пояснюється роллю держави, яку вона виконує у суспільному секторі економіки.

Третій податковий агрегат –  це державний борг, який у певній частині можна інтерпретувати як зобов’язання уряду на майбутнє. Оскільки для фінансування цих витрат уряду необхідно збільшити податки, то певну частку державного боргу можна інтерпретувати як податкову складову. Величина цієї частки залежить від специфічних характеристик боргу, зокрема дюрації.

Запропонована структуризація за податковими  агрегатами дозволяє не лише коректніше визначати розміри податкового  тиску на економіку, а й відстежувати якісні зміни у податковій базі, ефективніше реалізовувати бюджетний процес в частині формування доходів бюджету та визначати основні макроекономічні тенденції.

Проте, сьогодні в Україні альтернативи суттєвому зниженню податкового  тягаря немає. На шляху реалізації такої  політики стоять наступні проблеми:

1. Наявність значного державного боргу, що включає зовнішній, внутрішній борг та рівень кредиторської заборгованості бюджетних установ.

2. Дефіцит бюджету, який сьогодні  набув латентного характеру.

3. Великі обсяги загальнодержавного  споживання, здійснити значні обмеження якого у короткостроковий період не вдасться [14, c. 33].

Слід відмітити і суперечливі  позиції Податкового кодексу  України щодо зниження податкового  тиску. По-перше, досить сумнівним з  точки зору доцільності та фіскальної ефективності є зниження ставки податку на додану вартість. ПДВ є одним із непрямих податків, тому фактичним суб’єктом оподаткування є кінцевий споживач, а не підприємство, що його сплачує. Відтак ПДВ за своєю природою не здійснює додатковий тиск на фінансовий стан підприємства. Проблеми його функціонування в Україні пов’язані з недосконалим адмініструванням. По-друге, відсутні системність та послідовність в питаннях зниження податків. За різкого зниження ставок ПДВ та податку на прибуток кодекс значно розширює перелік податкових пільг. Це надає підстави стверджувати про відсутність чіткої стратегії скорочення податкового тиску на економіку.