Податки в системі формування доходів Державного бюджету України

Враховуючи нестабільний і суперечливий характер розвитку вітчизняної економіки, необхідно вибрати еволюційний  шлях реформування податкової системи, що передбачає поступову адаптацію завдань і цілей соціально-економічним умовам, що складаються. Після прийняття Податкового кодексу України [15] все ще очевидними є недостатня чіткість і зрозумілість положень нормативних документів, складний механізм обчислення і сплати податків, що дає можливість платникам податків знаходити різні шляхи ухилення від оподаткування, знижуючи тим самим обсяги податкових надходжень бюджетів всіх рівнів. Тому одними з першочергових мають стати заходи, спрямовані на підвищення ефективності стягнення наявної, але не реалізованої бази оподаткування. Основними її складовими є податковий кредит, податковий борг та тіньові операції, які звужують базу оподаткування. В цьому контексті, доречним бачиться затвердження урядом комплексу технічних заходів щодо боротьби з нарощуванням податкової заборгованості в державному секторі, а також активне застосування нового інструментарію для підвищення податкової дисципліни в приватному секторі, який надає Податковий кодекс.

Виходячи з того, що оподаткування діалектично поєднано з борговим інструментарієм наповнення бюджету задля ефективного фінансування суспільно необхідних видатків, активізації ведення підприємницької діяльності та забезпечення оптимальних умов для зростання ВВП, одним з головних чинників, що зумовлює специфіку податкових відносин в Україні у період посткризового відновлення економіки, є фактор державного боргу.

Структура боргу, домінантні макроекономічні  тенденції, його властивості (зокрема  незначна дюрація) – це чинники, які дозволяють трактувати певну частину державного боргу як податковий тягар майбутніх періодів. Хоча в Україні існує наочна тенденція до збалансування доходів і видатків державного бюджету, подолання проблеми дефіциту державних фінансів усе ще є надзвичайно актуальною. У 2011 році уряд продовжує фінансування дефіциту державного бюджету насамперед за рахунок нових запозичень. Хоча заплановані чисті державні запозичення у розмірі 29,3 млрд. грн. є нижчими, ніж у 2010 році, валові запозичення залишаться високими – на рівні 7,3% від ВВП. Значна частка нових запозичень буде використана на погашення і сплату відсотків по попереднім боргам. Так, зовнішні запозичення заплановані на 2011 рік у сумі близько 5,4 млрд. дол. США, з яких 3,1 млрд. дол. США буде спрямовано на погашення раніше отриманих запозичень, зокрема кредиту Російського ВТБ. Більшість із розміщених ОВДП (77,2%) також буде використано для виплати раніше розміщених облігацій [16].

В умовах активізації державного запозичення (характерної, між іншим, для переважної більшості країн із розвиненими ринковими і транзитивними економіками) податкові фінанси покликані, забезпечуючи стабільну дохідну базу бюджетів для фінансування суспільно необхідних видатків та формуючи сприятливі для прискорення відтворювальних процесів перерозподільні відносини, створювати умови для функціонування позикових фінансів (обслуговування і погашення державного боргу). І лише взаємоузгоджена економічно обґрунтована розбудова оподаткування та державного запозичення, яка, крім того, не вступатиме у суперечність із розвитком інструментарію грошово-кредитного регулювання, є найкращою фіскальною основою демократичного соціально-ринкового державотворення [17, с. 26].

Перспективним напрямом подальших  досліджень питань формування бюджетних  ресурсів держави є пошук оптимального співвідношення податкових і позикових форм фінансування державних видатків.[18]

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 3. Вдосконалення оподаткування

Податкова система України є  непрозорою, з дуже неефективним адмініструванням. По суті, вона сьогодні блокує ефективний конкурентоспроможний розвиток нашої держави. Як підтверджують міжнародні експерти, серед 183 держав, які були досліджені за такими показниками, податкова система України має антирейтинг за номером 181.

Один із виходів з такої ситуації – це прийняття нового Податкового кодексу.

Кодекс є головним законодавчим актом, що регулює усі податкові  взаємини у суспільстві та застосовується до всіх податків і зборів. Податковий кодекс – документ, в якому необхідно оптимально поєднати функції фіскальні, від яких залежить життєдіяльність держави, і стимулювальні, зокрема зниження тіньової економіки.

Введений у дію з 1 січня 2011 р. Податковий кодекс України анулював усі раніше ухвалені закони щодо оподаткування. Для акліматизації влада виділяє один квартал – до 1 квітня 2011 р. За словами експертів, три місяці в країні діятиме дві системи законів про сплату податків. Податковий кодекс залишає стару спрощену систему оподаткування, унеможливлює юридичних осіб оптимізувати податки за рахунок приватних підприємців, а також зберігає рівновагу у відносинах з податковими чиновниками.

Щодо прийнятого Податкового кодексу, то відбувся деякий позитив стосовно більш збалансованих прав платників податків і держави. Важливо, щоб у змісті Податкового кодексу були чітко зафіксовані наші пріоритети, найголовнішим з яких є формування умов для розвитку потужного середнього класу як основи для стабільності, демократії, платоспроможності внутрішнього ринку і наявності людей, які вміють захищати свої права.

У Податковому кодексі не лише кодифіковано існуюче податкове законодавство, а й вдосконалено деякі види податків, принципи та норми оподаткування. Так, у ньому передбачено зменшення кількості податків та зборів: загальнодержавних – до 18 з 29, місцевих – до 5 з 14; а також зниження ставок оподаткування.

Вагоме значення у вдосконаленні  чинної системи доходів Державного бюджету України є покращення чинної податкової системи України.

Економічна ситуація в країні певною мірою залежить від стану податкової системи. Характер стягнення податків безпосередньо впливає на соціальний стан населення, рівень їхнього життя.

Податкова реформа - справа нелегка. Податки  можуть бути як інструментами творення, так і стати силою руйнування, якщо не об’єднати в динамічній рівновазі економічні, фіскальні, соціальні та етичні фактори оподаткування.

На нинішньому етапі відродження  національної економіки назріла  потреба в реформуванні податкової системи, створення цілісного стабільного  та раціонального податкового законодавства.

Крім цього, треба відзначити, що значний внесок у розбудову української держави зробила і податкова служба України.

Саме 13 років тому колишній Президент  України Леонід Кучма видав два  Укази: від 22 серпня 1996 року "Про утворення  Державної податкової адміністрації  України та місцевих державних податкових адміністрацій" та від 30 жовтня 1996 року "Питання державних податкових адміністрацій", які фактично визначили організаційну та структурну форми податкової служби України.

Діяльність державної податкової служби спрямована на забезпечення виконання всіма громадянами, підприємствами, організаціями встановленого Конституцією та іншими законами України обов'язку зі сплати податків і зборів.

Жодна держава світу не може існувати без податкової системи, адже податки  це плата за цивілізацію. Тому слід усвідомити головне: як би не називалась служба, на яку покладено збирання податків, головне її завдання забезпечення економічної стабільності держави. Але, на жаль, до податкової служби завжди і всі ставляться з недовірою і не зовсім приязно. Звичайно, ділитися заробленими грошима з тими, хто цього потребує, певним особам не дуже хочеться. Почасти і деякі ЗМІ висвітлюють діяльність податківців не зовсім об'єктивно. Податкові ініціативи коментуються так однобоко, що податкова служба виглядає монстром, який тільки те й робить, що відбирає зароблені гроші. Таким чином формується негативна суспільна думка.

Проте державна податкова служба лише виконує функції, визначені чинним законодавством, і несе за це відповідальність перед державою.

Озираючись у минуле, слід зазначити, що розвиток податкової політики в  Україні вимагає від податкової служби чималих зусиль щодо удосконалення  у законодавчому порядку механізму  нарахування та справляння податків. Проте ці зусилля нерідко зводилися  нанівець через безсистемність податкової політики. Більшість прийнятих протягом цього періоду законопроектів було спрямовано не на вдосконалення податкової системи, а переважно на розв'язання проблем конкретних галузей економіки чи промисловості регіонів і навіть конкретних підприємств.

Вкрай нелегко відбувалося і  становлення державної податкової служби. Щоденні перешкоди, нехтування державними інтересами з боку тих, хто  уповноважений їх отстоювати, - ось  що доводилося долати.

Україна як міцна держава вживає багато заходів щодо створення потужної податкової системи, але є ряд важливих проблем які на даний час є не вирішеними.

Економічне зростання держави  забезпечують такі характеристики податкової системи:

загальний рівень оподаткування (для  його оцінки використовується показник частки доходів сектора державного управління у ВВП країни, розрахований як співвідношення суми податків, обов'язкових платежів у бюджет і внесків по обов'язковому соціальному страхуванню до ВВП країни);

нейтральність оподаткування з  точки зору впливу на розподіл обмежених народногосподарських ресурсів як у часі, так і між різними секторами економіки;

приведення у відповідність  дохідної та видатної частин зведеного  бюджету.

Основними проблемами в сфері податкової політики залишаються:

- нестабільність та недосконалість податкового законодавства, відсутність Податкового кодексу;

- високий податковий тиск;

- безсистемне та невиправдане  надання податкових пільг та  звільнень від оподаткування,  що звужує базу оподаткування  та призводить до нерівномірності податкового навантаження та викривлень структури економіки;

- зростання податкового боргу;

- невідповідність окремих норм діючого податкового законодавства вимогам законодавства ЄС;

- неузгодженість бухгалтерського і податкового обліку;

- недосконала податкова амортизаційна політика;

- несвоєчасне відшкодування ПДВ з бюджету поряд з наявністю численних випадків безпідставного декларування платниками до відшкодування від'ємного значення податку.

Для того щоб змінити стан податкової системи необхідні структурні зрушення в даній сфері.

Серед основних напрямків реформування податкової системи доцільно назвати:

- зниження податкових ставок;

- спрощення механізму обчислення податків;

- стимулювання розвитку бізнесу  та підвищення ефективності виробництва;

- посилення оподаткування екологічно шкідливих і небезпечних виробництв.

Вихідним пунктом реалізації зазначених напрямів реформування податкової системи  в сучасних умовах є створення  цілісного та стабільного податкового  законодавства.

Також, необхідно розпочати масштабну податкову реформу на основі запровадження таких заходів і пріоритетів:

- поступового скорочення кількості податків, зборів та обов’язкових платежів, зниження ставок податків і удосконалення предмета оподаткування;

- розширення бази оподаткування за рахунок суттєвого зменшення масштабів ухилення від системи податків та уникнення оподаткування, ліквідації неефективних податкових пільг;

- оподаткування надприбутків, які  отримують фінансово-промислові  групи і монополісти від експлуатації  корисних копалин та природних ресурсів, державної власності, недосконалих бюджетних пільг і дотацій;

- приведення правил визначення  доходів і видатків суб’єктів  господарювання у відповідність  із загальновизначеними принципами  єдиного бухгалтерського обліку, на якому ґрунтується фінансова, податкова, статистична та інші види звітності;

- гарантії стабільності податкової системи, створення умов для прямої дії податкового законодавства.

Вирішити задачу збільшення доходів  держави не можна лише шляхом адміністративного  тиску, не створивши при цьому для підприємств ефективних економічних стимулів для сплати податків. Варто скоротити податкові пільги, однак це скорочення не повинне бути механічним. Одержання податкових пільг повинне залежати від корисності і важливості для суспільства того чи іншого виду діяльності.

Велика кількість податкових пільг  для одних підприємств означає  високі податкові ставки для інших, що змушує останніх ховати свої доходи з метою збереження конкурентноздатності.

Україна вступає до етапу свого  розвитку, який потребуватиме відчутного збільшення абсолютного обсягу бюджетних видатків з метою фінансування цілей реалізації соціальних програм, державного будівництва та соціально-економічного розвитку. Між тим, ця потреба не повинна ототожнюватися з можливістю значного збільшення позичкового фінансування бюджету, особливо - із зовнішніх джерел.