Комерційна таємниця в управлінні комерційною діяльністю

Аналізуючи Постанову Кабінету Міністрів України від 09.03.93 р. "Про перелік відносних відомостей, що не відносяться до комерційної таємниці" можна зробити наступні висновки:

1. підприємство може вважати комерційною таємницею практично будь-яку інформацію про свою діяльність та свій персонал і самостійно організовувати її захист;

2. санкціонований доступ до цієї інформації, в залежності від її змісту, або матимуть органи із числа вказаних у постанові, які мають право знати цю інформацію, або ніхто із потенційних противників;

3. державні органи, перераховані у Постанові, підлягають в розряд постійних противників, оскільки вони отримують на законних правах доступ до інформації підприємства, яку керівник може вважати конфіденційною;

4. окремі зарахування до державної таємниці, вже не можуть бути віднесені до таємниці комерційної.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. Основні ознаки комерційної таємниці

 

Ознаки комерційної таємниці можна поділити на кілька груп:

1. ті, що стосуються властивостей самого об’єкту;
2. ті, що відносяться до умов його правової охорони та інші.

Розглянемо більш детально першу групу ознак.

1. Нематеріальність:

• по-перше, комерційній таємниці властиві всі ознаки нематеріального об’єкту – можливість одночасного використання необмеженим колом осіб, відсутність фізичної амортизації тощо;
• по-друге, має значення зміст, сутність нематеріального об’єкту, тобто самі відомості, які становлять комерційну таємницю, а не форма їх зовнішнього представлення (на відміну від авторського права). Тобто комерційна таємниця є об’єктом виключних прав, для якого визначальним є сутність результату інтелектуальної діяльності. Відповідно, об’єкт, який має цінність у силу своєї сутності, а не форми, може бути створений повторно, незалежно від першого творця, іншою особою. Тому для встановлення правової охорони необхідні спеціальні заходи з відокремлення об’єкту.

2. Результат інтелектуальної діяльності: від інформації, що становить комерційну таємницю, не вимагається, щоб вона являла собою обов’язково результат творчої діяльності (остання є різновидом інтелектуальної діяльності та передбачає створення якісно нового об’єкту), як це наприклад необхідно для винаходу.

3. Конфіденційність інформації, що становить комерційну таємницю: інформація, на яку правомірно поширено режим комерційної таємниці, є різновидом конфіденційної інформації. Остання, у свою чергу, протиставляється за режимом доступу відкритій інформації.

Розглянемо другу групу ознак: ознаки комерційної таємниці, що властиві їй в силу сутності об’єкту, обумовлюють особливі умови надання об’єкту правової охорони. Цими умовами є: відсутність загальновідомості, відсутність загальнодоступності, оборотоздатність, відсутність потреби реєстрації об’єкту.

1) Відсутність загальновідомості  полягає в тому, що інформацією  володіє обмежене коло осіб, хоча  й не обов’язково одна особа. Однією і тією ж інформацією  або навіть аналогічною інформацією  можуть одночасно володіти декілька  осіб – але визначальним є  те, щоб коло цих осіб було  обмеженим. Ця умова виконує також  функцію відокремлення об’єкту, що є необхідним для його  економічного обігу. Саме не загальновідомість є вихідною для встановлення охорони змістовного об’єкту, яким є комерційна таємниця, за відсутності його спеціальної реєстрації. Ця ознака вказує також на особливості суб’єктів права на комерційну таємницю.

 По-перше, оскільки змістовний  нематеріальний об’єкт може бути  створений незалежно  кількома особами і за відсутності реєстраційної системи закріплення права, первинне право на один і той же (або аналогічний) об’єкт може одночасно належати кільком особам.

По-друге, якщо є допустимим закріплення первинного майнового права на об’єкт за кількома особами, то відсутнє право авторства на цей об’єкт. Жоден із суб’єктів не має права авторства, яке як абсолютне право може належати лише одній особі. Відповідно, підставою закріплення первинних майнових прав на об’єкт охорони (права на використання відомостей та розпорядження правом) є не авторство, але належність ресурсів, завдяки яким було отримано результат, тобто ці виключні права закріпляються за суб’єктом, в особисту сферу якого входить цей матеріальний, кадровий, організаційний та інший ресурс.

 І, по-третє, первинним власником  майнових прав на комерційну  таємницю може бути не лише  фізична, але й юридична особа. Право власності на комерційну таємницю виникає з моменту її класифікації як такої у визначеному законом порядку і діє до закінчення терміну її засекречення або відчуження у встановленому законодавством порядку. В разі прийняття підприємством рішення про відчуження вказаного права воно здійснюється в тому ж порядку, що й відчуження права майнової та інтелектуальної власності.

Власник комерційної таємниці може володіти, користуватися та розпоряджатися нею на власний розсуд. Він може використовувати її для здійснення підприємницької та іншої, не забороненої законом, діяльності, передавати її без оплати або за плату у володіння та користування іншим особам, встановлювати будь-який ступінь і режим її секретності, способи захисту, включаючи обмеження або заборону доступу до неї (крім випадків, передбачених законодавством). Власник комерційної таємниці має право ані підтверджувати, ані заперечувати сам факт існування або відсутності її в нього.

Суб’єктом права власності на комерційну таємницю, відповідно до чинного законодавства України, зокрема Господарського кодексу, Цивільного кодексу, законів “Про інформацію”, “Про науково-технічну інформацію” тощо, є: держава, громадяни України, інших держав, підприємства, установи, організації всіх форм власності, які здійснюють свою діяльність відповідно до законодавства України і визначили інформацію, яка складає їх комерційну таємницю, або придбали її у встановленому законодавством порядку, як комерційну таємницю.

2) Розвиває попередню умову ознака  відсутності загальнодоступності  інформації, яка становить комерційну  таємницю. Не загальнодоступність означає відсутність вільного доступу до інформації на законній підставі. Особи, які допущені до таємниці, повинні бути зобов’язані не розголошувати їх. Саме з цією ознакою пов’язують вимогу до власника прав вживати заходів для збереження секретності, не загальновідомості, конфіденційності інформації. Ці заходи можуть мати різний характер:

• посадові особи та працівники правовласника повинні нести обов’язок дотримуватись службової таємниці; особам, які мають доступ до комерційної таємниці, слід повідомити про їхній обов’язок не розголошувати відомості третім особам, про віднесення відомостей до службової таємниці та відповідальність за розголошення;
• правовласник повинен закріплювати в контрактах зі своїми контрагентами, яким він передає конфіденційні відомості, їхній обов’язок утримуватись від передачі цих відомостей третім особам, повідомляти контрагентів, що певні відомості складають комерційну таємницю;
• правовласник повинен вжити заходів для запобігання несанкціонованому доступу третіх осіб до конфіденційної інформації, наприклад перешкоджати промисловому шпіонажу.

3) Оборотоздатність об’єкту передбачає  його комерційну цінність, тобто можливість отримання економічної вигоди від введення його в оборот. Іншими словами, оборотоздатність передбачає значимість інформації для положення правовласника на ринку, тобто її корисність. Передумовами оборотоздатності є не загальновідомість та не загальнодоступність. Особливість наведених умов або критеріїв охороноздатності комерційної таємниці полягає в тому, що перевірка їх наявності здійснюється не в порядку спеціальної попередньої процедури, а лише тоді, коли право на комерційну таємницю порушується або заперечується.

4) Інформація, яка становить комерційну  таємницю, не потребує офіційного  визнання її охороноздатності, реєстрації чи дотримання інших формальних процедур для поширення на неї правової охорони. Проте, це не означає повну відсутність потреби фіксації нематеріального результату інтелектуальної діяльності на матеріальному носії для їх ідентифікації, і насамперед для використання в якості засобу доведення при вирішенні суперечок. Адже для охорони комерційної таємниці необхідно мати відомості, достатні для її ідентифікації, тому вони мають бути зафіксовані на матеріальному носії (зразок, електронна форма, відео-, звукозапис та ін.), доступному для сприйняття третіми особами (відповідно, усна форма є недостатньою).

До третьої групи ознак комерційної таємниці можна віднести  необмеженість строку її захисту. Право на комерційну таємницю зберігається до того часу, доки зберігається фактична монополія особи на інформацію, що її утворює, а також наявні передбачені законом умови її охорони.

Комерційній таємниці властива також універсальність порівняно з іншими об’єктами виключних прав. Якщо під винаходом, промисловим зразком, товарними знаками тощо розуміється цілком визначений результат інтелектуальної діяльності, то під поняття комерційної таємниці можна підвести найрізноманітніші відомості «технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру». Особа може віднести до комерційної таємниці навіть потенційно патентоспроможні рішення, які правовласник не бажає їх оприлюднювати та патентувати.

Розглянемо юридичні ознаки комерційної таємниці, без наявності яких такі відомості не можуть складати секрет підприємства.

1. Інформація може складати  комерційну таємницю в тому  випадку, якщо вона в цілому  або у визначеній формі і  сукупності її складових є  невідомою і не є легкодоступною  для осіб, що звичайно мають  справу із суміжними видами  інформації.

2. Інформація, що може  складати комерційну таємницю, повинна  мати комерційну цінність, тобто  визначену або потенційну ринкову  вартість.

3. Комерційна таємниця  – це склад і обсяг відомостей, що визначений керівником підприємства (іншого суб’єкта підприємництва).

4. Відомостями, що складають  комерційну таємницю, не можуть  бути відомості, які складають  державну таємницю.

5. Відомості, що складають  комерційну таємницю, не повинні  бути об’єктами авторських і  патентних прав (подібні об’єкти  охороняються Законами України  «Про охорону прав на винаходи  і корисні моделі», «Про авторське  право і суміжні права», «Про  охорону прав на промислові  зразки», «Про охорону прав на  знаки для товарів і послуг»  і т.д.).

6. При визначенні складу  й обсягу комерційної таємниці, необхідно виключати відомості, передбачені в постанові Кабінету  Міністрів України від 09.08.1993 р. № 611 «Про перелік відомостей, що  не складають комерційної таємниці».

7. Власник інформації  повинен вживати належних заходів  по охороні інформації, визначеної  як комерційна таємниця підприємства.

8. Термін правової охорони  комерційної таємниці обмежується  періодом дії сукупності факторів, коли така інформація: має комерційну  цінність, невідома третім особам  і до неї немає вільного  доступу інших осіб на законних  підставах, а власник інформації  вживає належних заходів до  охорони її таємності.

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. Захист комерційної таємниці

 

3.1. Правове регулювання захисту комерційної таємниці в Україні

З правової точки зору комерційна таємниця є засобом захисту від недобросовісної конкуренції в рамках реалізації права на інтелектуальну власність. Це загальновизнане у світі положення випливає також із змісту п. 8 ст. 2 Конвенції 1967 року, що утверджувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності. Законодавством України передбачена кримінальна, адміністративна, цивільно-правова та інша відповідальність не лише за розголошення, а й за незаконне збирання з метою використання чи використання відомостей, що становлять комерційну таємницю.

У ст. 27 Закону України від 02 жовтня 1992 року №  2657-XII «Про інформацію» закріплено, що порушення законодавства України про інформацію тягне дисциплінарну, цивільно-правову, адміністративну чи кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

Відповідальність за порушення законодавства про інформацію несуть особи, що винні у скоєнні таких порушень:

• необґрунтована відмова від надання відповідної інформації;
• надання інформації, що не відповідає дійсності;
• умисне приховування інформації;
• розголошення державної або іншої таємниці, що охороняється законом, особою, яка повинна зберігати цю таємницю;
• порушення порядку збереження інформації.

У ст. 231 Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року № 2341-III  встановлена відповідальність за незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю.

Так, умисні дії, спрямовані на отримання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю, з метою розголошення чи іншого використання цих відомостей, а також незаконне використання таких відомостей, якщо це спричинило істотну шкоду суб'єкту господарської діяльності, - караються штрафом від трьох тисяч до восьми тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.