Комерційна таємниця в управлінні комерційною діяльністю

Перші два пункти обговорювали раніше, тож тепер стисло про інші. Директор підприємства має бути наділений правом відмовити будь-якій особі у доступі до відомостей, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію підприємства, або надати такий доступ, але, звичайно, якщо у нього виникатимуть обґрунтовані підозри у ймовірності протиправного використання такої інформації.

У разі отримання запиту (письмового, усного, по електронній пошті, ICQ) на інформацію, яка становить комерційну таємницю та конфіденційну інформацію, від контрагентів, клієнтів і державних органів, працівник зобов’язаний:

а) з’ясувати у контрагента, клієнта або представника державного органу необхідність отримання такої інформації (з чим пов’язаний такий запит; обсяг  інформації, яка повинна міститися у відповіді);

б) повідомити про такий запит керівника, який повноважний прийняти рішення про надання такої інформації та отримати його згоду;

в) записати координати особи, яка звернулась із запитом, і отримати від неї обґрунтування необхідності отримання такої інформації та її обсяг;

г) надавати тільки ту інформацію, про яку йдеться в запиті.

Працівники підприємства у випадку розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю підприємства, підлягають негайному звільненню з дотриманням порядку, передбаченого Кодексом законів про працю України. У випадку якщо діями працівника із збирання та розголошення комерційної таємниці підприємства були завдані збитки, такий працівник зобов’язаний відшкодувати всі збитки, пов’язані з його незаконними діями. І, звісно, у разі навмисних дій мова може йти про кримінальну відповідальність.

Таким чином, у результаті заходів організаційного характеру, як з боку керівника, так і з боку працівників і служби безпеки на підприємстві, вирішуються питання стосовно використання інформації з обмеженим доступом на підприємстві. Для того щоб така система працювала, знадобиться чимало зусиль та кваліфікованих управлінських рішень. Водночас, слід розуміти, що людина, котра має доступ до якоїсь цінної, нікому не відомої інформації, має спокусу скористатись такою інформацією задля власного збагачення. Саме тому в нових умовах технологічного прогресу дуже велику роль відіграє захист інформації як доступної звичайним способом, так і за допомогою спеціальних пристроїв отримання баз даних.

 

3.2. Правове регулювання захисту комерційної таємниці за кордоном

ВЕЛИКОБРИТАНІЯ

Нині охорона ноу-хау і торгових секретів в рамках кримінального права не регулюється. В основному вона будується на базі прецедентного права. Це відноситься навіть до таких протиправних діянь, як крадіжка секретних документів, матеріалів і т. ін., не дивлячись на те, що теоретично ці діяння можуть підпадати під дію Закону про крадіжки 1968 р. Таке положення в корені відрізняється від законодавства країн континентального права (Франції, Італії та ін.), де кримінальними кодексами передбачені спеціальні статті, що містять санкції за неправомірне розкриття і використання промислових секретів.

Згідно з англійським правом відносно ноу-хау і торгових секретів можливе застосування норм, під які підпадає таке злочинне діяння, як злочинна змова. Під ним мається на увазі угода двох або більше осіб про здійснення протиправного діяння або здійснення правомірного діяння злочинними засобами. Підбурювання до таких дій також вважається злочином.

► Цивільно-правова відповідальність в галузі ноу-хау і торгових секретів багато в чому має невизначений характер і ґрунтується на прецедентному праві.

Коментатори вказують, що поняття недобросовісної конкуренції, яке добре відоме в європейському континентальному праві, не знайшло свого відображення в англійському праві. Це відноситься і до неправомірних дій відносно ноу-хау, торгових секретів та конфіденційної інформації. Суди практично не розглядали справи, пов’язані з недобросовісною конкуренцією, в яких зачіпалися питання правової охорони даних об’єктів.

За відсутності ясних і докладних нормативних положень, що регулюють правовідносини, пов’язані з ноу-хау, англійські суди при розгляді справ ґрунтуються на теорії квазі-договору (договір на основі конклюдентних дій) або порушенні конфіденційності. Проте багато, якщо не більшість, дій, що підпадають за європейським законодавством під недобросовісну конкуренцію (ведення справ під чужим ім’ям, знищення чужої продукції, зловживання або введення в оману контрагента відносно ноу-хау і торговий секрет), є неправомірними і у Великобританії і кваліфікуються як порушення конфіденційності або договірних зобов’язань.

► Для того, щоб дія підпала під порушення конфіденційності, позивач повинен довести суду, що:

1) інформація є торговим  секретом (ноу-хау, конфіденційною інформацією);

2) існують зобов’язальні  відносини, пов’язані з конфіденційністю, між позивачем і відповідачем;

3) в наявності дійсне  порушення зобов’язань про конфіденційність, яке виражене в неправомірному  розкритті, використанні або привласненні інформації

В англійському праві використовуються три принципи, які застосовуються до будь-якого порушення конфіденційності:

1) якщо інформація передається  на умовах конфіденційності, то  особа, що одержала її, не має  права використовувати або розкривати  цю інформацію з метою створення  конкуренції власнику інформації;

2) якщо доведено, що відповідач  умисно або ненавмисно розкрив  конфіденційну інформацію без  згоди власника, він визнається  винним в порушенні прав власника інформації;

3) особа, що отримала конфіденційну  інформацію, не має права використовувати  її раніше, ніж власник інформації, для заняття найбільш вигідних  позицій, навіть якщо зміст цієї  інформації був опублікований  або може бути встановлений  третіми особами шляхом власних  досліджень. Ці принципи носять  узагальнений характер і можуть  змінюватися і доповнюватися залежно від конкретних справ.

При порушенні конфіденційності до порушника застосовуються такі заходи:

1) винесення ухвали суду, яка може мати “проміжну” (слугує  лише для запобігання подальшому  спричиненню шкоди до прийняття  остаточного рішення по справі) або “постійну” дію;

2) взяття відповідачем  зобов’язання під присягою передати  позивачу або знищити фізичні  об’єкти, в які втілені ноу-хау  або торговий секрет (позивач  може на свій розсуд вибрати ту або іншу міру);

3) компенсація за збитки  або упущену вигоду, які стали  результатом порушення зобов’язань про конфіденційність.

Третя міра полягає у відшкодуванні збитків, викликаних порушенням конфіденційності.

ФРН

У положеннях Закону про заборону недобросовісної конкуренції (UWG) ФРН сформульовані склади злочинів і міри відповідальності у разі порушення прав:

— визначається покарання службовцю, робочому або учню підприємства за неправомірне розголошування секрету фірми, підприємства, довіреного йому, або що став доступним через службові відносини. Покарання визначається, якщо дію вчинено з корисливою ціллю, в цілях конкуренції, з наміром завдати збитку; воно застосовується, якщо дію вчинено протягом терміну дії службових відносин;

— визначається покарання особі, яка використає або повідомить іншій особі неправомірно секрет фірми або підприємства, здобутий з повідомлень, довірених йому або що стали доступними через службові відносини, або в результаті протизаконної дії або дії, що порушує загальноприйняті норми поведінки;

— визначається покарання за неправомірне використання або повідомлення кому-небудь в цілях конкуренції або з корисливою ціллю конфіденційної інформації, довіреної йому через ділові відносини;

— визначається обов’язок порушника по відшкодуванню збитку, якщо такий заподіяний діями, вказаними вище.

Відповідно до принципів Німецького цивільного укладення (BGB) права власника секрету можуть захищатися позовом про припинення також позовом про відшкодування збитку. Нарешті, до порушника можуть бути застосовані положення кримінального кодексу, якщо він є носієм певних службових функцій. Додатково до кримінального покарання застосовуються позови про припинення і про відшкодування шкоди на підставі § 823 (абз. 2) BGB.

З трудової угоди витікає, що найнятий фахівець, який працює під час дії трудових правовідносин, зобов’язаний дотримуватися секретності. Якщо він неправомірно і умисно передає довірений або доступний йому виробничий або діловий секрет службовцю аналогічного підприємства або сторонній особі, його дії порушують договір. Обов’язок по відшкодуванню збитку наступає як тоді, коли порушник діє умисно, так і у разі недбалої дії. Роботодавець має право відмовитись від послуг службовця, який порушив обов’язок збереження секретності і не виправдав довіри роботодавця.

Варіантом охорони секрету після закінчення трудового договору може бути підписання угоди, яка спеціально визначає обов’язок колишнього службовця щодо збереження секретності. Заборона передачі або використання рівнозначне забороні несумлінної конкуренції. Якщо з’ясовується, що обов’язок збереження таємниці може створити конфліктну ситуацію на новому місці роботи колишнього службовця, то може бути укладена додаткова домовленість з дією на термін не більше двох років (письмово) з одночасною виплатою винагороди службовцю за збереження цієї інформації.

У відносинах, пов’язаних із створенням службових винаходів, застосовуються особливі правила. Якщо секрет є службовим винаходом в значенні Закону про службове винахідництво, то винахідник-службовець зобов’язаний зберігати секрет, поки винахід не стане використовуватись вільно. Особа, що отримала знання незалежно від власника секрету, використовує їх вільно в своїх інтересах, а той, хто придбав знання правомірно у власника секрету, мимоволі вступає з ним у зобов’язальні відносини, які, як правило, оформляються договором. Дії службовця щодо передачі і використання неправомірно отриманих знань кваліфікуються як порушення позадоговірних зобов’язань.

УГОРЩИНА

Положення Закону “Про заборону недобросовісної ринкової поведінки” 1990 р. (далі — Закон 1990 р.) застосовуються до господарської діяльності, здійснюваної підприємцями на території Угорської Республіки. Накладається заборона на порушення комерційної таємниці, її незаконне розголошення або використання. Згідно з Законом, комерційною таємницею вважається будь-яке пов’язане з господарською діяльністю рішення, фактична інформація або відомості, збереження секретності яких забезпечують правомочній особі можливість охорони його майнових інтересів.

Комерційна таємниця вважається отриманою недобросовісно у випадках, коли комерційна інформація придбана:

• без згоди особи, що має право на комерційну таємницю;

• за посередництвом особи, що знаходиться з власником комерційної таємниці в довірчих відносинах або має з ним комерційні зв’язки.

Законом “Про заборону недобросовісної ринкової поведінки” 1990 р. передбачені цивільно-правові і адміністративні санкції за недобросовісну конкурентну діяльність. В судовому порядку можуть бути розглянуті позови щодо відшкодування заподіяного збитку, щодо винесення судової заборони на здійснення подібних дій, а також щодо задоволення у формі заяви тощо. В рамках адміністративного провадження розглядаються заяви щодо порушення споживачем зобов’язання про дотримання свободи здійснення конкуренції. Розгляд заяв проводиться Управлінням з економічної конкуренції, яке має право також порушувати провадження у разі порушення угоди, що обмежує економічну конкуренцію або забороняє зловживання економічною перевагою.

Управління має право порушувати провадження як на підставі заяви зацікавленої особи, так і за власного ініціативою. Процедура винесення рішення складається з двох стадій: розгляди заяв і винесення рішення. В обґрунтованих випадках на засіданні, де ухвалюється рішення, може заслуховуватись думка компетентного органу. Винесене рішення публікується в офіційному виданні Управління.

АЗІЯ

Багато аспектів азіатських законів щодо охорони комерційних секретів співставні із законодавством США. Схожість підходів до цієї проблеми в Гонконгу, Малайзії і Сінгапурі пояснюється британським походженням чинного там законодавства. Проте загальним їх елементом є відсутність вимоги новизни інформації, що охороняється, бо її власник не зобов’язаний бути першим володарем секрету. У всіх країнах міститься умова відносної, а не абсолютної секретності. Майже скрізь охороняється технічна інформація, включаючи робочі креслення, технологічні процеси і формули. Але відношення до підприємницької інформації неоднакове. На відміну від патентних законів не встановлюються тимчасові обмеження для комерційних секретів, їх існування припиняється тільки після розкриття громадськості. Ще одна особливість: дані об’єкти не перешкоджають іншим особам мати в своєму розпорядженні аналогічну інформацію. Так, не забороняється розбирання пристроїв з метою їх вивчення і відтворення.

Також необхідно враховувати відмінності в тлумаченні поняття “комерційні секрети”. Так у Китаї, Японії, Південній Кореї і на Тайвані до останніх відносяться поштові відправлення, відомості про цінові знижки і методи ведення бізнесу. В Південній Кореї також охороняють “управлінську інформацію”, в Китаї — “оперативну”, а на Тайвані — “торгову”. В Малайзії, Сінгапурі і Гонконгу такі види інформації не підпадають під дію спеціальних законів, і потрібно керуватися законом про конфіденційність.

У Малайзії, Сінгапурі і Гонконгу відповідальність за використання секрету не знімається і з третіх осіб, якщо вони знали або повинні були знати, що подальше застосування технології порушує права його власника. В інших країнах відповідальність третіх осіб може розрізнятись: в Японії, на Тайвані і в Південній Кореї вимоги більш жорсткі, в Китаї дещо пом’якшені. Процедура відшкодування збитку за розкриття секрету включає ряд умов: судове підтвердження фактичних збитків, визначення суми, що підлягає відшкодуванню, покриття витрат на послуги адвокатів тощо. Частіше за все виходять з ринкової вартості відомостей. Проте на Тайвані допускається покарання винного за допомогою стягнення триразового розміру збитку. В Малайзії, Сінгапурі, Гонконгу і Японії порушник оплачує витрати потерпілого на роботу адвокатів.