Організація стандартизації в Україні

 

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації виконує такі основні функції:

 

забезпечує реалізацію державної  політики у сфері стандартизації;

 

вживає заходів гармонізації розроблюваних національних стан­дартів  з відповідними міжнародними (регіональними) стандар­тами;

 

бере участь у розробленні  й узгодженні технічних регламентів  та інших нормативно-правових актів  з питань стандартизації;

 

встановлює правила розроблення, схвалення, прийняття, пе­регляду, зміни  та втрати чинності національних стандартів, їх позначення, класифікації за видами та іншими ознаками, кодування та реєстрації;

 

вживає заходів з виконання  зобов'язань, зумовлених участю в міжнародних (регіональних) організаціях стандартизації;

 

співпрацює у сфері  стандартизації з відповідними органами інших держав;

 

формує програму роб

 

 

 

іт зі стандартизації і координує її реалізацію;

приймає рішення про створення  та припинення діяльності технічних  комітетів стандартизації, визначає їх повноваження і порядок створення;

 

організовує створення і  ведення національного фонду  норматив­них документів та національного  центру міжнародної інфор­маційної мережі І8СЩЕТ Л?ТО;

 

організовує надання інформаційних  послуг з питань стандар­тизації.

 

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації може виконувати й інші функції та повноваження згідно з чинним законодавством.

 

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації вносить подання до Кабінету Міністрів  України щодо делегуван­ня повноважень  стосовно організації розробки, схвалення, при­йняття, перегляду та зміни національних стандартів у галузі будівництва  та промисловості будівельних матеріалів централь­ному органу виконавчої влади  в цій сфері діяльності (ст. 7 Зако­ну  України "Про стандартизацію").

 

У ст. 8 Закону України "Про  стандартизацію" зазначається, що Рада стандартизації (далі — Рада) є колегіальним консуль-тативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України.

 

Персональний склад Ради та положення про неї затверджує Кабінет Міністрів України.

 

Основна мета діяльності Ради полягає в налагодженні взаємодії  між виробниками, споживачами продукції  та органами державної влади, узгодженні інтересів у сфері стандартизації, сприянні роз­витку стандартизації.

 

Рада формується на паритетних засадах із представників орга­нів виконавчої влади, центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації, суб'єктів господарювання, Національної ака­демії наук України, галузевих академій наук та відповідних гро­мадських організацій. Діяльність Ради ґрунтується на засадах відкритості та гласності.

 

Основна функція Ради —  вивчення, аналіз і розроблення про­позицій  щодо вдосконалення діяльності у  сфері стандартизації стосовно:

 

створення технічних комітетів  стандартизації та визначення напрямків  їх діяльності;

 

прийняття міжнародного, регіонального  чи інших стандартів як національних;

 

здійснення експертиз  проектів технічних регламентів  та інших нормативних документів з питань технічного регулювання;

 

програм робіт зі стандартизації. Рада має право:

 

одержувати від органів  виконавчої влади інформацію і матеріали  з питань, що належать до її компетенції;

 

залучати в разі потреби  у встановленому порядку до роботи в Раді спеціалістів органів виконавчої влади, науково-дослідних установ  та організацій;

 

вносити пропозиції до відповідних  органів виконавчої влади та органів  місцевого самоврядування з питань, що належать до її відання.

 

У ст. 9 Закону України "Про  стандартизацію" зазначається, що центральний  орган виконавчої влади у сфері  стандартизації створює технічні комітети, на які покладаються функції з  роз­роблення, розгляду та узгодження міжнародних (регіональних) та національних стандартів.

 

Технічні комітети стандартизації формуються з урахуванням принципу представництва всіх заінтересованих  сторін. До робо­ти в технічних  комітетах стандартизації залучаються  на добро­вільних засадах уповноважені представники органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарю­вання та їх об'єднань, науково-технічних та інженерних това­риств (спілок), товариств (спілок) споживачів, відповідних гро­мадських організацій, провідні науковці й фахівці.

 

Організаційне забезпечення діяльності технічних комітетів  здійснюють їх секретаріати.

 

Положення про технічні комітети затверджує центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації.

 

Технічні комітети стандартизації не можуть мати на меті одер­жання прибутку від своєї діяльності.

 

Інші суб'єкти, що займаються стандартизацією, перелічені у ст. 10 Закону України "Про стандартизацію", а саме Центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, суб'єкти господарювання та їх об'єднання, відповідні громадські організації, які  мають право у відповідних  сферах діяльності та в межах встановлених законом повноважень з урахуванням  своїх господарських та професійних  інтересів організовувати і викону­вати  роботи зі стандартизації, зокрема:

 

розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати стандарти  відповідного рівня та припиняти  їх дію, встанов­лювати правила їх розробки, позначення та застосування;

 

подавати до центрального органу виконавчої влади у сфері  стандартизації пропозиції щодо створення  технічних комітетів стандартизації та розробки національних стандартів чи прий­няття як національних стандартів міжнародних (регіональ­них) чи власних  стандартів;

 

представляти Україну  у відповідних міжнародних та регіональ­них спеціалізованих  організаціях зі стандартизації, викону­вати  зобов'язання, передбачені відповідними положеннями цих організацій;

 

створювати і вести  інформаційні фонди нормативно-правових актів та нормативних документів для забезпечення своєї діяль­ності  та інформаційного обміну;

 

видавати і розповсюджувати  власні стандарти, документи спе­ціалізованих міжнародних, регіональних організацій  зі стандар­тизації, членами яких вони є чи з якими співпрацюють на підставі положень цих організацій або  відповідних договорів, а також  делегувати ці повноваження іншим юридичним  особам;

 

інформувати центральний  орган виконавчої влади у сфері  стан­дартизації про роботи зі стандартизації за відповідними на­прямками.

 

Заінтересовані особи  мають право брати участь у  сфері стандар­тизації, розглядати проекти розроблюваних національних стандар­тів і надавати розробникам  відповідні пропозиції та зауваження до них.

 

Міністерство оборони  України згідно з особливостями  сфери оборони визначає порядок  застосування стандартів для забезпе­чення  потреб оборони України відповідно до покладених на нього функцій. Залежно від рівня суб'єкта стандартизації, який приймає чи схвалює стандарти, розрізняють:

 

• національні стандарти, кодекси усталеної практики і класи­фікатори, прийняті чи схвалені центральним органом вико­навчої влади у сфері стандартизації, видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного застосування;

 

• стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті чи схвалені іншими суб'єктами, що займаються стан­дартизацією.

 

Стандарти повинні відповідати  потребам ринку, сприяти роз­витку  вільної торгівлі, підвищенню конкурентоспроможності віт­чизняної продукції та бути викладені  так, щоб їх неможливо було використовувати  з метою введення в оману споживачів про­дукції, якої стосується стандарт, чи надавати перевагу виробнику продукції  або продукції залежно від  місця її виготовлення.

 

Об'єкт стандартизації може бути об'єктом інтелектуальної чи промислової власності, якщо розробник  стандарту в установле­ному законодавством порядку отримав дозвіл у власника прав на цей об'єкт.

 

Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації з урахуванням суспільної потреби  у стандартах, державних пріо­ритетів, пропозицій технічних комітетів  стандартизації та інших суб'єктів  стандартизації щороку формує програму робіт із стан­дартизації, яка включає  перелік національних стандартів, прий­нятих до розроблення. Ця програма публікується один раз на шість місяців в  офіційному виданні центрального органу вико­навчої влади у сфері  стандартизації та розміщується в інформа­ційних мережах.

 

Національні стандарти розробляють  технічні комітети стандар­тизації, а  в разі їх відсутності — інші суб'єкти стандартизації, що мають для  цього відповідний науково-технічни

 

 

 

й потенціал.

Правила і порядок розроблення, схвалення, прийняття, пере­гляду, зміни  та припинення дії національних стандартів, які встановлюються центральним  органом виконавчої влади у сфері  стандартизації, повинні передбачати:

 

критерії врахування чи відхилення пропозицій щодо розроб­лення національних стандартів;

 

критерії визначення розробників  національних стандартів;

 

визначення пріоритетів  щодо застосування міжнародних (ре­гіональних) стандартів;

 

механізм апеляції;

 

інформування заінтересованих  сторін про стан робіт у сфері  національної стандартизації. Строк  розгляду проекту націо­нального стандарту  та подання відгуків не може бути менший, ніж 60 днів від дня його опублікування;

 

ознайомлення за рівних умов з проектами національних стан­дартів  усіх заінтересованих сторін.

 

Під час схвалення або  прийняття національного стандарту  центральний орган виконавчої влади  у сфері стандартизації визна­чає  дату надання стандарту чинності з урахуванням часу на вико­нання підготовчих заходів щодо його впровадження.

 

Перелік національних стандартів, схвалених та прийнятих протягом місяця, публікується наступного місяця в офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері  стандар­тизації.

 

Міжнародні (регіональні) стандарти  запроваджуються як на­ціональні стандарти  за умови їх прийняття центральним  орга­ном виконавчої влади у сфері  стандартизації.

 

Прийняття міжнародного (регіонального) стандарту — це опублікування  національного стандарту, що ґрунтується  на відпо­відному міжнародному (регіональному) стандарті, чи підтвер­дження того, що міжнародний (регіональний) стандарт має  такий самий статус, що і національний стандарт із зазначенням будь-яких відхилень від міжнародного (регіонального) стандарту.

 

Перевірку чинних національних стандартів на відповідність законодавству, інтересам держави, потребам споживачів, рівню розвитку науки і техніки, вимогам міжнародних (регіональних) стандартів здійснюють відповідні технічні комітети або інші суб'єк­ти стандартизації відповідно до закону. Стандарти на продукцію перевіряються не рідше  одного разу на п'ять років. За результа­тами  перевірки відповідні технічні комітети або інші суб'єкти стандартизації подають  пропозиції щодо перегляду, зміни чи скасу­вання стандартів до центрального органу виконавчої влади у сфері  стандартизації.

 

Перегляд, у результаті якого  розроблюється новий національ­ний  стандарт або вносяться зміни  до чинного стандарту, здійс­нюється  в порядку, встановленому для  розробки стандартів.

 

Припинення дії національного  стандарту здійснює центральний  орган виконавчої влади у сфері  стандартизації в разі припинення випуску  продукції, регламентованої цим  стандартом, а також у разі розроблення, схвалення або прийняття замість  нього іншо­го стандарту за поданням відповідного технічного комітету стан­дартизації  або іншого суб'єкта стандартизації відповідно до за­кону.

 

Інформація про зміни  і текст змін національних стандартів публікуються в офіційному виданні  центрального органу вико­навчої влади  у сфері стандартизації не пізніше, ніж за 90 днів до терміну надання  їм чинності (ст. 11 Закону України "Про  стан­дартизацію").

 

У ст. 12 Закону України "Про  стандартизацію" регламентова­но  порядок застосування стандартів. Відповідно до цієї статті стандарти застосовуються на добровільних засадах, якщо інше не встановлено законодавством.

 

Стандарти застосовуються безпосередньо  чи шляхом посилання на них в інших  документах.

 

Застосування стандартів чи їх окремих положень стає обов'яз­ковим:

 

для всіх суб'єктів господарювання, якщо це передбачено в тех­нічних регламентах чи інших нормативно-правових актах;

 

для учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготов­лення чи постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилан­ня на певні стандарти;