Витоки писемних джерел фіксування інформації

вжитку — 5 тис.). Омоніми передаються різними ієрогліфами, хоч морфологічний склад і звучання в них однакове.

Недоліком ідеографічного письма, в тому числі китайського, є те, що дуже багато знаків у системі, їх важко вивчити і зобразити (написати).

Закономірно виникає  запитання, як таке письмо так довго протрималося у Китаї і нині не здає своїх позицій. Цьому сприяли й тепер сприяють два чинники. По-перше, в умовах Китаю, де кожна провінція говорить своєю власною мовою або діалектом, який відрізняється від інших діалектів більше, ніж деякі різні мови між собою, ієрогліфічна писемність виявилася дуже зручним засобом міждіалектного і навіть міжнаціонального спілкування, Так, скажімо, ієрогліф зі значенням “гора” існує в китайській, японській та корейській писемностях, хоча читається він рейській писемностях, хоча читається він по-китайськи шань, по-японськи яма, по-корейськи сан. Другим чинником є структура китайської мови, де слова, як правило, є односкладовими, складаються тільки з кореня, не мають морфем — префіксів, суфіксів, закінчень, для яких потрібно було б вводити якісь додаткові знаки, Все це сприяло тому, що китайська писемність є єдиним у світі послідовним ідеографічним письмом, ефективно діючим і нині.

На сучасному  етапі ідеографія використовується в системі дорожніх

знаків; в картографії і топографії (знаки корисних копалин), в математиці і математичній логіці +, -, <, >, 1, 3, V, X, %); в хімії (Н2О, Са, С2Н5ОН); в шахах (К е4-е7). Використання ідеограм у названих сферах зумовлено їх точністю, лаконічністю і міжнародністю. Носії різних мов їх розуміють, але озвучують по-різному. Так, скажімо, запис 8 - 6 = 2 українець прочитає як вісім мінус шість дорівнює два, а англієць — як eight minus six is two.

3 часом у  зв'язку із суспільним розвитком  і розширенням сфери використання письма виникла проблема його спрощення. Можливими були три шляхи спрощення письма:

Лексичний (цим  шляхом пішла китайська писемність): для скорочення кількості ієрогліфів використовують два знаки. Наприклад, поєднання ієрогліфів, що позначають собаку і рот, означає "говорити", дитину і рот — "кричати", людину і рот — "населення", ворота і рот — "запитувати". Див. ще: ієрогліфи жінка і дитина означають "любити", чоловік і дитина — "оберігати", місяць і сонце — "світлий", гора і людина — "самітник", гора і вода — "природа, пейзаж". Інколи використовується повторення двох однакових знаків (редуплікація): дерево і дерево —  "ліс". Цей шлях скорочення кількості графічних знаків неефективний, особливо для мов, у яких є префікси, суфікси та закінчення.

Граматичний. Для коренів залишають їх ієрогліфи, а для префіксів, суфіксів та закінчень використовують додаткові ієрогліфи.

Цей шлях підходить  тільки мовам з афіксами і закінченнями і не є дуже ефективним, оскільки кількість коренів у мовах  велика.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.4 Фонографічне письмо

 

Фонографія (від  гр. phone "звук" і grapho "пишу") - різновид письма, в якому графічні знаки  позначають звуки.

Фонографічне  письмо передає мову не тільки в  її граматичній будові, а й у  фонетичному звучанні. Цей тип  письма є найпродуктивніший. Він виник на основі ідеографічного. У давньоєгипетській мові, де переважали складні слова, головним було створення знаків-ребусів. Суть цього методу полягає в тому, що письмові знаки для коротких слів можна було використати для позначення частин довгих слів. Поступова спеціалізація знаків для передачі певних звукосполучень зрештою привела до утворення нестандартизованого алфавіту, що складався з 24 знаків для окремих приголосних і 21 знака для сполучень приголосних.

У розвитку фонографії розрізняють три етапи: складове, консонантне і буквено-звукове письмо.

Складове письмо — це система графічних знаків, які передають звучання складів, тобто кожен склад позначається окремим знаком. 

Найдавнішим складовим  письмом було шумерське пізнішого періоду (3 тис, р. до н.е.), близьким до нього — ассиро-вавилонське. Складовою була й та синайська (давньосемітська) писемність, що розвинулася в другій половині II тисячоліття до н.е. з єгипетських ієрогліфів і налічувала майже 100 знаків. На основі цієї писемності виробилося декілька форм фінікійського письма.

Суто складовим  є давньоіндійське письмо деванагарі, яке існує з VII ст., Застосовувалося  в санскриті, нині ним пишуть ті, хто користується мовами гінді, маратхі, непалі, мунда, гонді та ін. Деванагарі складається з 50 знаків: 13 для голосних і дифтонгів, 33 складових знаків і 4 допоміжних. Складовими є також арабське та ефіопське письмо, японське письмо кана та корейське письмо кунмун. 

Силабічний  алфавіт повинен відповідати  кількості складів із кожним голосним, що, як правило, становить від декількох десятків до 300 одиниць. Як бачимо, це значно простіший від ідеографічного алфавіт. У японському силабічному письмі, наприклад, всього 48 грамем. До речі, в українському алфавіті також є деякі елементи силабічного письма, Це букви я, ї, ю, є які позначають склади [jа], [jі], [jу], [jе].

Подальший крок у розвитку фонографії зробили фінікійці. Вони буквами позначали приголосні, які виражали лексичне значення коренів, а голосні, які чергуються в корені між приголосними для вираження граматичних значень, позначали діакритичними знаками.

Отже, усі види алфавітного письма формувалися  на основі давньосемітського фінікійського  буквеного консонантного, або квазіалфавітного, письма, яке використовували у Фінікії, Палестині та Карфагені з XIII ст. до н.е. до початку н.е. У класичному фінікійському алфавіті було 22 знаки, які фіксували мовлення за звуковим способом і легко та швидко запам'ятовувалися. Букви були введені в алфавіт. Кожна буква мала назву, яка відповідала звичайному слову мови, що починалося з цієї букви: алеф "бик", бет "дім", далет "двері", вав "цвях", йод "рука", каф "долоня", мем "вода", нун "риба", пе "рот", реш "голова", шіи "зуб" та ін,

Оскільки в  цьому алфавіті букви позначають лише приголосні, то цей тип письма називають консонантним.

Наступний крок у розвитку письма зробили давні  греки у VIII ст. до н.е., створивши найбільш ефективне буквено-звукове письмо. Запозичивши букви у фінікійців, вони стали позначати ними не тільки приголосні, а й голосні, Для цього використали фінікійські букви А, Е, I, О, що позначали такі приголосні, яких не було в грецькій мові (наприклад, буква А, яка позначала у фінікійському алфавіті гортанний проривний звук, була використана для позначення голосного [а], а також увели деякі власні букви — іжицю та омегу.

Грецький алфавіт  став основою багатьох світових писемностей, зокрема латиниці, що є найпоширенішим у світі алфавітом (VI ст. до н.е.) і  кирилиці(ІХ ст.н.е.).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.5 Складове письмо

 

На основі складових знаків древніх словесно-складових писемностей виникли суто складові системи письма. Серед найбільш відомих складових писемностей клинописні (давньоперсидською, аккадская та інші спадкоємці шумерського письма), західносемітскіе (спадкоємці давньоєгипетської ієрогліфіки) і дві японські складові системи (спадкоємиці китайського письма).

До особливого типу відносяться західносемітскі писемності (фінікійська, Армі, давньоєврейська, арабська та ін.) Зазвичай в складовому письмі знаки позначають не один звук, а кілька - як правило, склади, тобто поєднання гласного і одного або кількох приголосних звуків. У західносемітскіх писемностях були тільки знаки для приголосних звуків, які в тексті могли позначати або окремий приголосний звук або поєднання цього приголосного з будь-яким голосним. Такий тип письма називають Консонантне (лат. consonans - згоден звук). Західносемітскому письму, а саме фінікійського, судилося відіграти в історії раси людської величезну роль. Саме з нього пішло більшість сучасних писемностей, наприклад грецьке письмо, яке дало сучасному світу латиницю й кирилицю. А з латинського письма в свою чергу виникли англійське, французьке, німецьке, іспанське, італійське, польське, чеське та ін, з кириличного - російське, болгарське, сербське, монгольське письмо і багато мов колишнього Радянського Союзу.   

До західносемітської мови входить і арамійське письмо, а через нього - сучасні арабське і єврейське. Від арамійського письма відбиваються і численні індійські писемності, а також вірменське і грузинське письмо. Таким чином, з поширених в світі писемностей тільки китайська, японська і корейська не пов'язані з фінікійським письмом.

 

 

 

2.6 Алфавітне письмо

 

Консонантне письмо добре підходить для семітських мов, де приголосні звуки відіграють особливу роль: корінь слова складається з приголосних (звичайно трьох). Поєднані з ними голосні служать для словотвору та словозміни. Це схоже на один із способів утворення множини в германських мовах, наприклад, в англійській: man - men (людина - люди), foot - feet (нога - ноги), goose - geese (гусак - гуси). Але в англійській таких слів небагато, а в семітських мовах - це єдиний і регулярний спосіб словозміни. Текст на цих мовах, записаний тільки приголосними буквами, досить зрозумілий (як якщо б у російській мові записували тільки основи слів, наприклад: Дівчатка ід в шкіл за рук з мам). Загальний сенс очевидний, хоча неясно, про одну дівчинку сказано чи про декілька.

У семітських мовах у голосних і приголосних різні граматичні завдання. Семітське письмо розвивалося шляхом вивіреності консонантного тексту. Це означає, що в текст вводяться надрядкові і підрядкові (діакритичні) значки, що позначають голосні. Над або під відповідним приголосним (у вигляді крапок або відповідних значків) відзначається його огласовка, тобто супроводжуючий його голосний звук. Тексти, записані семітським письмом, діляться на тексти з огласовкою (більш зрозумілі) і без вивіреності (менш зрозумілі, але все ж читаються).

Шлях до рівноправного позначенню приголосних і голосних був довгим. Вже в західносемітських системах письма для позначення голосних іноді використовували так звані matres lectionis (буквально - матері читання) - знаки, які допомагають читанню. Це кілька знаків для приголосних, якими позначали схожі на них голосні. Мова йде про чотири приголосних звуках - [w], [j ],['],[ h] (останні два - особливі звуки семітських мов). Звуки [w], [j] були близькі до гласним [u], [i], а приголосні ['], [h] походили на голосний [a]. Коли фінікійською мовою почали користуватися греки, позначення голосних стало обов'язковим. Спочатку використовувалися "матері читання", пізніше знаки для голосних стали відрізнятися від знаків для приголосних. Так, в латинському письмі спочатку був один тільки знак 'V', який перед голосною завжди читався як приголосний 'W', а між приголосними - як голосний звук 'U'. Потім цей знак як би роздвоївся на 'V' і 'U' - (тому вони схожі графічно). У сучасному грецькому письмі літери, що позначають голосні, рівноправні з буквами, що позначають приголосні (всі букви стоять у рядку разом).

Звуко-буквене, або алфавітне письмо стало вінцем графічної еволюції. Воно найбільш економно (звуків у мові менше, ніж складів, а складів менше, ніж слів) і підходить для мов усіх типів, чого не можна сказати про інші види письма. Писемність, що складається тільки з словесних знаків, незручна, наприклад, для мов з багатою словозміною. Складові писемності не дуже підходять для мов з великим скупченням приголосних.

Писемність як би пішла на задній план, надавши користувачам повну свободу вираження своїх думок, звівши витрати в часі для навчання, перешкоди в спілкуванні та взаєморозумінні до мінімуму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Немає потреби говорити про те, яке велике значення в історії людства мав винахід писемності. Неможливо навіть уявити собі, яким чином міг піти розвиток цивілізації, якби на певному етапі свого розвитку люди не навчилися фіксувати за допомогою певних символів потрібну їм інформацію і в такий спосіб передавати і зберігати її. Очевидно, що людське суспільство у такому вигляді, в якому воно існує сьогодні, просто не могло б з'явитися.

Наприклад, стародавні інки винайшли оригінальну систему "запису" за допомогою вузликів. Для цього використовувалися шнурки шерсті різного кольору. Їх зв'язували різноманітними вузликами і кріпили на паличку. У такому вигляді "лист" посилався адресату. Існує думка, що інки за допомогою такого "вузликового письма" фіксували свої закони, записували хроніки і вірші.

Ідеографічне  письмо виникло з піктографічного, причому можна цілком виразно уявити собі, як це відбулося: кожен образотворчий знак піктограми почав дедалі більше відособлятися від інших і зв'язуватися з певним словом або поняттям, позначаючи його. Поступово цей процесс настільки розвинувся, що примітивні піктограми втратили свою колишню наочність, проте набули чіткості і визначеності.

 Однак для  не посвячених у таємницю ієрогліфів  сенс написаного був

абсолютно незрозумілий. Кожен, хто хотів навчитися писати, повинен був

запам'ятати декілька тисяч значків. На це йшло декілька років постійних вправ. Тому писати і читати в давнину мало хто вмів. Утім, потрібно відразу відзначити, що в чистому вигляді ідеографія не існувала ніколи. Наприклад, у Давньому Єгипті разом із значками, що позначали цілі поняття і слова, існували і інші знаки, які позначали склади і навіть окремі звуки.

 У цих  випадках єгиптяни перетворювали слова-ієрогліфи на букви-ієрогліфи, з яких і складалися слова, що підлягали передачі на письмі згідно з їх звучанням. Наприклад, ієрогліф хт - зображення будинку - став двобуквеним ієрогліфом, що позначав звук (хт), ієрогліф мн - зображення шахівниці – став ієрогліфом, що позначає два звуки (мн), і т.д.