Витоки писемних джерел фіксування інформації

Існування єгипетської писемності значення фонетичних ієрогліфів стало пануючим. Але до власне фонетичного письма (тобто такого, де кожен знак позначає окремий звук або букву) єгиптяни так і не перейшли. Це важливе вдосконалення було зроблене в письмі інших народів.

Люди далеко не відразу навчилися членувати  свою мову на прості елементи - звуки (фонеми). Набагато легше мова ділиться на окремі склади. Тому в 2 тис. до Р.Х. склалося декілька видів письма, в яких кожний знак позначав окремий склад (це письмо називається складовим; класичні приклади його - крітське (мінойське) письмо і письмо майя).

Тільки наприкінці 2 тис. до Р.Х. стародавні фінікійці винайшли буквено-звуковий алфавіт, який став зразком для алфавітів багатьох інших , який став зразком для алфавітів багатьох інших народів. Фінікійський алфавіт складався з 22 приголосних букв, кожна з яких позначала окремий звук. Винаходження цього алфавіту стало для людства великим кроком вперед.

За допомогою  нового письма легко було передати графічно будь-яке слово, не вдаючись до ідеограм. Навчитися йому було дуже просто. Мистецтво письма перестало бути привілеєм освічених. Воно стало надбанням усього суспільства або, принаймні, більшої його частини. Це послужило однією з причин швидкого розповсюдження фінікійського алфавіту по всьому світу.

Як вважають, чотири п'ятих всіх відомих нині алфавітів  виникли з фінікійського. Так, з різновиду фінікійського письма (пунічного) розвинулося лівійське. Безпосередньо від фінікійського виникли староєврейське, арамійське і грецьке письмо. У свою чергу, на основі арамійського письма склалися арабська, набатейська, сірійська, персидська та інші писемності.

Греки внесли у  фінікійський алфавіт останнє важливе вдосконалення – вони почали позначати буквами не тільки приголосні, але і голосні звуки.

Грецький алфавіт  ліг в основу більшості європейських алфавітів: латинського (від якого, в свою чергу, пішли французький, німецький, англійський, італійський, іспанський та інші алфавіти), коптського, вірменського, грузинського і слов'янського (сербського, російського, болгарського тощо).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури

 

1. Балибардина Г.И. Документоведение и информационное обеспечение управления: Учебно-методическое пособие. – Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2002. – 77с.
2. Грушевський М.С. Очерк истории украинского народа. – К.: Наукова думка. - 1990. – 397 с.
3. Дацків І.Б. Документознаство: Навч. посіб. – Тернопіль: ТНЕУ, 2011.–160 с.
4. ДСТУ 2392-94 Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення. Чинний від 1995-07-01. - К.: Держстандарт України, 1994. – 57 с.
5. ДСТУ 2395-94 Інформація та документація. Комплектування фонду, бібліотечний опис, аналіз документів. Терміни та визначення. - К.: Держстандарт України. -1994. - 89с.
6. ДСТУ 2732:2004. Діловодство й архівна справа. Терміни та визначення понять. – Чинний від 28.05.2004 – К.: Держстандарт України, 2005. – 31 с.
7. Жовтобрюх М.А., Волох О.Т., Cамійленко С.П., Слинько І.І. Історична граматика української мови. – Київ, 1980. – 318 с.
8. Ильюшенко М.П. Документоведение. Документ и системы документации /Кузнецова Т.В., Ливицкая Я.З. - М.: МГИАИ, 1977, - 132 с.
9. Комова М.В. Документознаство/ М.В. Комова. – Львів: Тріада плюс, 2007. – 99 с.
10. Кулешов С.Г. Документальні джерела наукової інформації. - К.: Укр.. ШТЕЇ, 1995. - 991 с.
11. Плющ П.П. Історія української літературної мови. – Київ, 1971. – 423 с.
12. Полонська-Василенко Н. Історія України. Т. 1. – Київ, 1993. – 640 с.
13. Русанивский В.М. Походження і розвиток східнослов’янських мов. - Київ, 1980. – 61 с.
14. Швецова-Водка Г.М. Документознавство: Навч. посіб. / Г.М. Швецова-Водка. – К.: Знання, 2007. – 398 с.