Товар як об'єкт вивчення товарознавства. Теоретичні основи класифікації товарів

Вимоги до якості встановлюються і фіксуються в нормативних і нормативно-технічних документах: державних, галузевих, фірмових стандартах, технічних умовах на продукцію, у технічних завданнях на проектування або модернізацію виробів, у кресленнях, технологічних картах і технологічних регламентах, у картах контролю якості та т . п. Перелік цей не важко продовжити.

Система якості, відносини  виробника і споживача до якості та інші механізми управління якістю пройшли складний і тривалий етап вдосконалення в умовах глибокої економічної кризи.

У конкурентній боротьбі лише ті підприємства зберігають і поліпшують своє становище на ринку, які послідовно ведуть роботу з підтримання і вдосконалення якості продукції за важливими для споживачів показниками. Таке вдосконалення позитивно вплине на попит, отже, і на доходність підприємств у коротко- і довгостроковому періодах. Як уже зазначалося, важливо також, щоб якісні характеристики продукції мали кількісний вимір і могли бути піддані перевірці споживачем. Лише в такому разі виробник може оперативно контролювати формування якості продукції, а споживач — своєчасно пересвідчитись у відповідності її фактичних показників прийнятому стандарту.

З огляду на сказане важливо  забезпечити своєчасність, оперативність  і достовірність визначення показників якості продукції. Вирішенню цієї проблеми значною мірою сприяє застосування досконалих методів такого визначення, серед яких найпоширенішими нині є органолептичний, лабораторний (вимірювальний), соціологічний та економіко-статистичний методи.

Органолептичний метод ґрунтується на використанні й оцінці інформації, яку отримує людина завдяки своїм органам чуттів (зору, запаху, смаку, слуху, дотику). За його допомогою оцінюється кінцева продукція, що споживається у свіжому вигляді. При цьому увага зосереджується на розмірі товару (наприклад, продукції плодово-ягідних, баштанних культур тощо), кольорі, запаху, твердості (м’якості) при дотику, на смаку.

Лабораторний (вимірювальний) метод є найбільш точним і об’єктивним, оскільки показники якості вимірюються технічними вимірювальними засобами, що постійно вдосконалюються. За його допомогою досліджують фізичні, хімічні, механічні і технологічні властивості продукції, наприклад, процент жиру, білка, цукру в продукції, вміст у ній сухих речовин, нітратів і нітритів, залишків пестицидів, вологість, кислотність, бактеріальна забрудненість тощо. Проте слід пам’ятати, що більш точна оцінка якості продукції може бути досягнута за тісного поєднання цього методу з органолептичним.

В умовах ринкової економіки  органолептичний і лабораторний методи широко доповнюються соціологічним методом. Суть його полягає в тому, що якість продукції визначається споживачами шляхом їх усного опитування або спеціальним анкетуванням, організацією різних виставок, конференцій, аукціонів тощо. Одержана інформація узагальнюється, оцінюється з метою внесення необхідних змін у технологічний процес у напрямі поліпшення тих показників якості, за якими були висловлені претензії або побажання споживачів.

Економіко-статистичний метод ґрунтується на визначенні та аналізі відхилень окремих  показників якості продукції від встановлених стандартів (базисних кондицій). Розрахований рівень якості використовується керівниками підприємства для пошуку резервів його підвищення, оцінки діяльності внутрішньогосподарських підрозділів, матеріального стимулювання працівників, встановлення санкцій або стимулів для підприємства за зниження або підвищення якісних показників продукції[3].

Для проведення аналізу якості вина в основному використовують органолептичний та лабораторний метод оцінки якості. Адже вино протягом свого життя здатне істотно змінювати свої властивості в процесі витримки, зберігання і реалізації. Тому на будь-якому з цих етапів може виникнути необхідність дослідження його якості для зіставлення фактичних даних з даними маркування та вимог чинного ГОСТу. Відповідно до діючих стандартів з фізико-хімічних показників у винах визначають вміст алкоголю, цукрів, титруєму кислотність, кількість летючих кислот. За цим трьом першим показниками встановлюють, до якої групи і категорії вин відноситься досліджуваний зразок. Вміст летких кислот характеризує стан здоров'я вина. За такими показниками, як вміст сірчистої кислоти (вільної та зв'язаної), кількість свинцю, ціаністих сполук, міді та олова, судять про дотримання вимог гігієни при виробництві вин. За мікробіологічними результатами аналізу визначають стан мікрофлори, природу муті і виникаючих опадів. Проте результати дослідження вина методами лабораторного аналізу не можуть дати повного уявлення про стан його якості, так як дуже часто вина, що мають однакові кондиції за змістом спирту, цукру і кислот, володіють різними смаком і букетом, зрілістю. Тому при оцінці вин і коньяків, як і інших видів смакових товарів (наприклад, чаю, кави), виняткову роль грає дегустація.

 

1.3 Упаковка, її склад, вимоги до неї, класифікація.

 

Упаковка — засіб або комплекс засобів, забезпечуваних захист продукції від пошкоджень, втрат, а зовнішнє середовище від забруднень. Упаковка сприяє раціональній організації процесу зберігання, реалізації та транспортування продукції. Крім функціонального призначення упаковки, є й інший бік, котрий значно ближче покупцю, і який він приймає як знак марки. Упаковка має підтримувати ринкові позиції ринкової марки. Тому мають значення форма, розміри, кольорова гамма, конструкція, шрифт, що використовується, екологічність та ін.

На практиці використовують різні види тари та упаковки. Їх можна поділити на три основні групи: а) зовнішня тара; б) внутрішня (споживча) або первісна; в) цехова (обігова) тара.

Зовнішня тара призначена для транспортування або зберігання у процесі переміщення вантажів від виробника до споживача. До неї відноситься більшість видів дерев’яних, металевих, пластмасових та картонних ящиків, бочок, барабанів, пляшок та ін.

Внутрішня, так звана споживча тара або упаковка переходить з розміщеним в неї товаром в повну власність споживача. До цього виду тари відносяться різні паперові обгортки, картонні коробки, ящики, банки, пляшки та ін. В основі ділення тари на зовнішню та внутрішню лежить і така економічна ознака, як перенесення вартості тари на виготовлений продукт.

Вартість внутрішньої  тари разом з розміщеним в ній  продуктом переходить на вартість виготовленого  продукту.

Цехова тара використовується для транспортування товарів до робочих місць, доставки і збереження сировини, напівфабрикатів і готової продукції. Як цехову тару застосовують дерев’яні суцільні і гратчасті ящики, металеві і пластмасові ящики, піддони, а також коробки з гофрованого картону.

Виходячи з кількості  обігів, котрі може здійснювати тара, вона поділяється на разову та багатообігову. Під разовою тарою розуміють таку тару, котра може обслуговувати тільки один оберт товару від постачальника або виробника до споживача.

Багатообігова тара здійснює декілька обігів, обслуговуючи процес просування товарів від виробника до споживача, та належить поверненню постачальнику товару або тарозберігаючим організаціям відповідно до діючих домовленостей. До неї відносять більшість видів дерев’яної тари (ящики, бочки, барабани), текстильної тари (мішки), тари з полімерних матеріалів (ящики, бочки).

Нині широко використовують розбірну тару, що складається та розбірно-складальну тару. Така тара займає мало місця в складеному або розбірному вигляді і тому економічна при перевезеннях. Розрізняють товаробезликову та спеціалізовану тару. Товаробезликова тара не має специфічних якостей та особливостей і може бути використана після її звільнення від одних матеріалів для інших. Спеціалізована використовується тільки для пакування та транспортування певних матеріалів.

Основні вимоги до упаковки залежать від врахування потреб ринку, можливості уніфікації екологічної безпеки, врахування кліматичних особливостей та інше. Крім цього, важливими вимогами є пристосування до використання засобів механізації при транспортуванні, порівнянність витрат, дизайн та форма упаковки, порівнянність з транспортними засобами, збереження при транспортуванні, можливість повторного використання[4,стр.].

В Українському законодавстві  був розроблений проект закону про  упаковку та відходи від неї, який визначає правові, організаційні, економічні засади та регулює відносини у сфері поводження з упаковкою та відходами упаковки з метою забезпечення екологічної безпеки, запобігання негативного впливу таких відходів на здоров'я людини і навколишнє природне середовище шляхом організації та координації діяльності з їх збирання та утилізації[6].

До упаковки та її виробництва  встановлюються такі вимоги:

- відповідність нормам  технічного регулювання;

- виготовлення з безпечних  для здоров'я людини та навколишнього  природного середовища пакувальних матеріалів, які після втрати упаковкою свого функціонального призначення піддаються утилізації;

- обов'язкове маркування, паспортизація та сертифікація;

- забезпечення відсутності  шкідливого впливу на здоров'я  людини.

У сфері виробництва  упаковки встановлюються нормативи щодо граничних показників утворення відходів у технологічних процесах, а також гранично допустимого вмісту шкідливих та небезпечних компонентів у складі упаковки.

Використана упаковка, яка  піддається біологічній утилізації, збирається окремо і не повинна містити речовини, які розкладаються за допомогою фізичних, хімічних та теплотехнічних процесів.

Упаковка повинна розроблятися, виготовлятися та реалізовуватися  таким чином, щоб сприяти її вторинному використанню чи відновленню, включаючи вторинне перероблення[6,статя 13].

 

2. РОЗРАХУНКОВО-АНАЛІТИЧНИЙ РОЗДІЛ

 

2.1 Характеристика обраного товару

 

Кава являє собою зерна плодів вічнозеленого кавового дерева, багатого алкалоїдом кофеїном, ароматичними речовинами і хлорогеновою кислотою.

На даний момент у всьому світі  відомо більше двох сотень різних сортів кавових дерев. Проте серед любителів  кавових напоїв, особливою популярністю користуються всього 3 сорти — Арабка, Робуста та Ліберіка. Відрізняються за формою, розміром, кольором, смаком та екстрактивністю зерен. Саме з цих сортів, готують близько 90% всіх кавових напоїв. Так само з цих основних кавових дерев створюються інші сорти кави, шляхом змішування з іншими кавовими зернами.

Плід кави – ягода, яка на вигляд, за розміром і забарвленням нагадує вишню. У соковитій м'якоті поміщено два плоскоопуклі зерна, притиснутих один до одного плоскими сторонами. У плоді так само може розвиватися лише одне з двох насіння, набуваючи овально-круглої форми. Така кава цінується вище і називається перл-кава.

Плоди кави збирають зрілими до трьох  раз на рік (всього з одного дерева до 3 кг). Після збору зерна звільняють від плодової м'якоті і внутрішніх оболонок вологим або сухим способом, а потім сушать і сортують за розміром. Кавові зерна, очищені вологим способом краще за якістю.

Зерна арабіки продовгуваті та вузькі; довжина зерна складає 9-15 мм, ширина – 8-10 мм, товщина – 5-6 мм. Напій з  них м’який на смак та ароматний. Зерна  лберіки за зовнішнім видом схожі  на арабіку, але вони трохи крупніші. Смак та аромат напою більш грубий. Зерна робусти короткі, округлі; напій має в’язкий гіркий смак, не має аромату, проте дуже міцний. Окрім арабки, ліберіки і робусти використовуються і інші сорти, але здебільшого при виробництві тих або інших кондитерських виробів.[11]

Сира кава не має аромату, володіє  сильним терпким смаком і для  приготування напою не придатна. Для  поліпшення якості зерна кави обсмажують.

2.2 Товарна і загальноекономічна  ідентифікація товару.

 

Кавові дерева досить важко класифікувати, зважаючи на їх надзвичайну різноманітність. Всього існує близько вісімдесяти видів кавових дерев - від карликових чагарників до 10-метрових велетнів, серед яких виділяють всього 4 основні види. З них лише два ботанічні види кавових дерев цікавлять поціновувачів кави – це Coffea Arabica (Арабіка), ще зване аравійською кавою, і Coffea Canephora (Робуста), яку іноді називають конголезькою кавою.

Інші два різновиди кавового дерева – це Coffea Liberica (Ліберіка), відкрита в Ліберії в 1843 р., і Coffea Dewevrei, найбільш відомим підвидом якої є Ексцельса. Цим двом різновидам притаманні якості Робусти і цілком прийнятний, хоча і досить посередній смак.

Варто розуміти різницю між поняттями  «вид кави» та «сорт кави» Називати Арабіку, Робусту, Ліберіку, або Ексцельсу сортом неправильно - це види, чи точніше різновиди кавового дерева. У кожного різновиду є багато сортів.

Селекціонери десятиліттями намагалися вивести нові види кави, які б  мали високу врожайність, високу опірність  до хвороб, і давали б високоякісну каву. Проте їхні спроби були марними - більшість гібридів, хоч і давали великий врожай і мали високу опірність, але каву давали набагато гіршої якості, ніж різновиди кавових дерев, які використовувались для селекції.

АРАБІКА

Офіційна назва рослини  – Кавове Дерево Аравійське (Coffea Arabica). Арабіка – найважливіший вид кави у світі – відрізняється складним ароматом та смаком.

Дерево Арабіки від природи  заввишки 6-8 метрів (проте, дереву не дають  вирости більше 4 метрів для зручності  збору врожаю). Цвіте дерево аравійське білими ароматними квітками, по 3-7 штук в кутах листя. Плід Арабіки завдовжки 14 міліметрів, червоного кольору, а під кінець дозрівання - фіолетовий. Насінини видовжені, плосковипуклі, звернені один до одного плоскими сторонами, на яких помітна поздовжня борозна.

Рослина надзвичайно примхлива. Зростає, зазвичай, на гірських плато або  на схилах вулканів на висоті до 800-2100 м  над рівнем моря, де середньорічний рівень опадів досягає 1500-2000 мм, і де теплі дні змінюються досить холодними ночами, при середніх коливаннях середньодобових температур від 15 до 24 градусів Цельсія. Для вирощування кави необхідна повна відсутність морозів. Кавові дерева Арабіки цвітуть після кожного сезону дощів, після чого плодам потрібно приблизно дев'ять місяців, щоб дозріти.