Характеристика особливостей системи спорту для всіх у контексті її сучасного розвитку

 

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України

Рівненський державний гуманітарний університет

Педагогічний факультет

Кафедра теорії й методики фізичного  виховання

 

 

 

 

 

 

Характеристика  особливостей системи спорту для  всіх у контексті її сучасного  розвитку

 

 

 

 

Курсову роботу виконав: судент педагогічного факультету V курсу, групи Ф – 52 Степанюк Ігор Петрович   Перевірив: проф. Кіндрат Вадим Кирилович

 

 

                                                                         

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Рівне – 2013

 

ЗМІСТ

Зміст

Вступ……………………………...…..……………..…………...………3

Розділ І. Структура системи спорту для всіх………….………...........23

Розділ ІІ. Функції системи спорту для всіх………………...................12

Розділ ІІІ. Цілі системи спорту для всіх………………..….…………..5

Висновок……………………………………………………………….. 32

Список використаних джерел……………………  ……..........…..…34

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність теми дослідження. Науковий аналіз будь-якого соціального явища, в тому числі спорту для всіх, передбачає використання системного підходу. Цей підхід визначається Ю. П. Сурміним як принцип пізнавальної і практичної діяльності, що ґрунтується на системному віддзеркаленні дійсності [33, 142].

Слово «система» із грецької дослівно перекладається, як «утворення».

Соціальна система – це впорядкованість у певному розумінні взаємодіючих індивідуумів, груп індивідуумів, процесів, що утворюють інтегральні якості, невластиві складовим її компонентам [30, 47].

Головною властивістю соціальних систем є те, що в їхній основі лежать інтереси людей, оскільки основний їхній елемент – людина [10, 13]. Цим пояснюється максимальна складність соціальних систем порівняно з іншими її видами, оскільки кожна людина володіє суб'єктивністю та широким діапазоном вибору поведінки.

Соціальні системи – це динамічні відкриті системи, які повинні постійно реагувати на зміни в зовнішньому оточуючому середовищі. Зовнішнє середовище включає політичні, соціально-економічні, правові та демографічні умови, суспільні цінності, культуру та менталітет народу, віросповідання, географічні та кліматичні умови.

На основі проведеного теоретичного аналізу соціальних систем та сутності спорту для всіх видається обґрунтоване визначення системи спорту для всіх як сукупності взаємопов'язаних та взаємодіючих між собою суб'єктів для досягнення визначеної мети та реалізації відповідних функцій.

Це цілісна соціальна система та одночасно підсистема сфери фізичної культури і спорту. Система спорту для всіх має встановлену організаційну структуру та процедуру управління. Умови життя людей та потреби соціального замовлення суттєво впливають на формування, функціонування та розвиток системи спорту для всіх. Зазначена соціальна система тісно пов'язана з іншими важливими системами суспільства: політикою, економікою, культурою, наукою тощо.

Соціальна система спорту для всіх функціонує на відповідних теоретико-методологічних, технологічних, наукових, управлінських, програмних та правових засадах. Обґрунтування та розробка таких засад видається перспективними напрямами та завданнями як фундаментальних, так і прикладних досліджень.

Об’єкт дослідження – система спорту для всіх, що охоплює версти населення.

Предмет дослідження – цілі, функції та структура системи спорту для всіх.

Мета дослідження – розкрити значення системи спорту для всіх  у житті кожної людини.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

1. Проаналізувати наукові праці,  у яких порушувалось проблема  питання системи спорту для  всіх.

2. Розкрити значення системи спорту для всіх у житті кожної людини.

3. Зробити характеристику структури системи спорту для всіх.

4. Визначити та проаналізувати цілі системи спорту для всіх за їх ієрархією.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. ІЄРАРХІЯ ЦІЛЕЙ СИСТЕМИ СПОРТУ ДЛЯ ВСІХ

Одне із значень слова «ціль» – це те, до чого прагнуть, що потрібно здійснити [22, 1143]. Воно характеризує уявне передбачення бажаного результату діяльності. Визначення основної цілі має дати відповідь на запитання: задля чого існує певна система?

У соціальних системах, як особливо складних, здійснюється декомпозиція основної цілі на ряд складових, що дозволяє сформувати ієрархію цілей від найвищої до найнижчої. Супідрядність цілей для наочності подається у вигляді так званого «дерева цілей», що дозволяє системно показати порядок руху до мети шляхом досягнення цілей нижчого рівня.

У літературних джерелах рекомендовано такі основні вимоги до якості цілей: віддзеркалення протиріччя між наявною ситуацією та реальними суспільними потребами; досяжність та реалістичність, несуперечність закономірностям самоорганізації; зрозумілість викладення; кількісне оформлення в показниках, що базуються на вибраних критеріях. Важливу роль у визначенні та досягненні мети відіграють несуперечність та сумісність цілей різнихієрархічних рівнів; зворотний зв'язок у процесі функціонування системи; можливість перевірки та корекції взаємодій; застосування стимулів за узгоджену діяльність та штрафних санкцій за зрив цілісного функціонування. Цілі соціальної системи є домінантою визначення шляхів і засобів їх досягнення, структури системи, організації її функціонування і реалізації управління нею [14, 18]. Крім цього доцільно враховувати, що цілі соціальної системи є одночасно важливими як для розвитку конкретної людини, так і суспільного поступу загалом.

Вищенаведені  теоретичні положення дають можливість визначити, що основна ціль (або мета) системи спорту для всіх – це залучення людей до рухової активності під час дозвілля для зміцнення здоров'я.

Така мета соціальної системи звичайно є ніби «дороговказом» для суб'єктів, об'єднаних у систему спорту для всіх. Вона визначає напрям руху і кінцевий його результат. Критерієм рівня реалізації цієї мети є показник співвідношення кількості людей, які мають достатню рухову активність під час дозвілля для збереження здоров'я, до загальної кількості населення.

Очікуваний  соціальний ефект від системи спорту для всіх суспільство може відчути, коли кількість осіб, які займаються різними видами рухової активності, становитиме у середньому більше 30% загальної кількості населення [6, 10]. Отже, можна стверджувати, що в державах, де не досягнуто зазначеного показника, є нагальна потреба формування системи спорту для всіх. До їх числа належить поки що більшість держав світу, в тому числі Україна. Сигналом про сформованість такої системи є зазначений вище рівень населення, залученого до рухової активності під час дозвілля для збереження здоров'я. Далі відбувається перехід до етапу функціонування та розвитку системи спорту для всіх до досягнення та збереження абсолютного результату – залучення всіх людей до відповідної рухової активності.

Для визначення шляхів досягнення вказаної мети системи спорту для всіх необхідно диференціювати проміжні та первинні цілі, суть яких зводиться до відповіді на запитання: яким чином залучити та утримати кожну людину на відповідному рівні рухової активності під час дозвілля для зміцнення здоров'я?

Вище зазначалось, що азисом соціальних систем є інтереси людей. Слово «інтерес» (від лат. interesse – бути всередині, мати важливе значення) тлумачиться як риса особистості, що виявляється в скерованості людини на надбання певних знань чи на виконання певної діяльності [34, 310].

Інтерес займає проміжне положення  в ряді психологічних феноменів, що характеризують механізми спонукання людини до діяльності, пов'язаної із задоволенням певних потреб, тобтоз мотивами (від  лат. moveo – штовхаю, рухаю). Інтерес виникає на основі пізнавального потягу (бажання) – енергії, яка активізує поведінку людини відповідно до того чи іншого виду діяльності. Це перший емоційний прояв потреби людини у чомусь. Поява потягу створює початковий етап мотиваційного процесу. Далі інтерес, як усвідомлений мотив, може перерости в прагнення (сильне бажання, хотіння) та переконання (система стійких принципів особистості). Інтерес ще трактується як специфічний людський рівень у розвитку потреб, для якого притаманні свідомість та свобода. Інтерес – це «вищі культурні потреби», що є рушійними силами поведінки людини. Вони проявляються в завзятому та постійному захопленні певною діяльністю [24, 158].

В ієрархічній піраміді потреб, за А. Маслоу, такі потреби належать до потреб зростання і знаходяться на вершині піраміди. Це так звані «потреби самоповаги» (необхідність бути компетентним, впевненим, досягати успіху, бути незалежним і вільним, а також повага і визнання з боку інших, престиж, репутація, статус, позитивна оцінка і прийняття групою) та «потреби самореалізації» (необхідність у реалізації власних можливостей, потреба особистого вдосконалення, бажання стати тим, ким людина може стати). Зазначені потреби задовольняються людиною зазвичай після задоволення потреб, які знаходяться ближче до основи піраміди – «фізіологічних потреб» (потреби в їжі, відпочинку) та «потреб безпеки» (потреба опіки, стабільності, захисту, звільнення від страху й тривог, свободи тощо). Важливим моментом у концепції ієрархії потреб А. Маслоу є також те, що потреби ніколи не бувають задоволені за принципом «все або нічого». Тому людина одночасно може задовольняти два і більше рівнів потреб. Згаданий учений вважав, що середня людина задовольняє свої потреби у такому обсязі: 85 % – фізіологічні, 70 % – безпеки, 50 % – філіації, 40 % – самоповаги і 10 % – самореалізації [24, 51].

На основі узагальнення практики фізкультурно-оздоровчої діяльності та проведеного наукового аналізу окремих положень теорії та методики фізичного виховання різних груп населення і загальної психологи нами здійснено спробу охарактеризувати індивідуальні потреби людини у руховій активності як комплекс, які також диференціюються на окремі складові. Зокрема, потреби організму людини в руховій активності включають:

• необхідність в оздоровленні організму, підвищенні його життєздатності;

• необхідність в оптимізації фізичної підготовленості людини та її фізичного розвитку;

• потребу компенсувати негативний вплив гіпокінезії на психофізичний стан організму людини;

• потребу у відновленні працездатності організму після робочого дня і тижня.

Потреби особистості в руховій  активності об'єднують:

• необхідність активного дозвілля;

• потребу у спілкуванні з іншими людьми;

• потребу в емоційно насичених розвагах;

• необхідність забезпечення творчого довголіття;

• потребу в покращанні якості життя.

У ході рухової активності окрім  зазначених основних потреб задовольняється  і цілий ряд супутніх потреб: визнання, досягнень, честолюбства, «показу» себе, збереження свого статусу, уникнення розчарувань і подолання поразки, невдачі; потреба у придбанні предметів, прагнення до порядку; потреба брати участь у пізнавальних процесах, бажання задовольнити свою цікавість; потреба у розвитку інтелектуальних, вольових і моральних якостей тощо.

Крім індивідуального інтересу, важливими стимуляторами та регуляторами процесу спонукання людини до рухової активності є відповідні соціальні інтереси, що органічно пов'язані з потребами суспільства. Такі інтереси, як зазначає Т. Ю. Круцевич, виступають у вигляді ідеалів, законів, громадської думки, моди, форм організації населення та педагогічного процесу, матеріального забезпечення, моральної орієнтованості [15, 26]. Між індивідуальними та соціальними інтересами існує діалектичний взаємозв'язок, вони впливають один на одного: соціальні інтереси виступають як узагальнення індивідуальних, а формування та задоволення індивідуальних інтересів здійснюється з урахуванням соціальних. Відповідно до гуманістичної доктрини суспільного розвитку, держава та її інтереси повинні слугувати розвитку особистості, а не особистість має ущемлятися заради держави, її ідеології, досягнення нею удаваної величі та могутності.

Отже, на основі проведеного теоретичного дослідження інтересу людини до рухової активності та відповідно до обґрунтованої концепції гуманізації процесу залучення населення до рухової активності можна стверджувати, що проміжними цілями для досягнення мети системи спорту для всіх є сформованість інтересу людини до рухової активності та наявність можливостей для підтримання та задоволення цього інтересу.

Формування інтересу людини до рухової активності як усвідомленого мотиву відбувається через пізнання та розуміння значущості відповідних індивідуальних та соціальних причин такої діяльності. Для появи у людини пізнавального потягу (бажання) здійснювати рухову активність під час дозвілля з метою зміцнення здоров'я необхідно досягти таких первинних цілей:

 – забезпечення інформованості населення про користь рухової активності та про можливі шляхи зміни поведінки людини для ведення здорового способу життя;

– здійснення пропаганди різних форм та видів спорту для всіх.

Людина, яка усвідомила потребу  у руховій активності, практично  завжди знаходить можливості для її задоволення. Основою формування інтересу є потреба, яка активізується у процесі предметної діяльності. А саме в процесі виконання цієї діяльності відбувається формування та закріплення певного інтересу.

Регулярне задоволення потреби, яке  супроводжується утіхою, створює  позитивне ставлення (інтерес) до діяльності, що задовольняє потребу. Тільки одна зацікавленість у результаті діяльності за відсутності приємних переживань (задоволення, радості) спричиняє зникнення (згасання) інтересу. Негативні емоції спонукають людину уникати ситуацій та людей, які приносили або можуть принести їм неприємні переживання. Отже, в ході рухової активності людини негативні емоції згубно впливають як на її бажання, так навіть і на переконання продовження подальших відповідних занять.

Крім позитивних емоцій важливе  значення в процесі формування інтересу до рухової активності під час дозвілля для зміцнення здоров'я мають добровільність та вільний вибір людиною форм та видів спорту для всіх, а також інші складові концепції гуманізації процесу залучення населення до рухової активності.

Створення можливостей підтримки та задоволення інтересу людини до рухової активності передбачає такі первинні цілі системи спорту для всіх :

– оптимальне планування кожною людиною свого часу, відводячи місце руховій активності з метою зміцнення здоров'я;

– кожна людина повинна володіти комплексом спеціальних знань та вмінь ефективного використання рухової активності для зміцнення здоров'я під час самостійних занять та занять у неформальних групах;

– формування та дотримання соціальних стандартів рівня забезпеченості населення доступними спортивними спорудами та професійними кадрами, волонтерами;