Массаж при остеохандрозі хребта

 

ЗМІСТ

ВСТУП	4
РОЗДІЛ 1. БУДОВА І ФУНКЦІЇ ХРЕБТА	6
1.1. Анатомія та фізіологія хребта	6
1.2. Етіологія і патогенез розвитку остеохондрозу хребта	9
1.3. Клінічні прояви остеохондрозу хребта	11
Висновки до розділу 1	13
РОЗДІЛ 2. ЗАСТОСУВАННЯ КЛАСИЧНОГО МАСАЖУ ПРИ ОСТЕОХОНДРОЗІ ХРЕБТА	14
2.1. Методика масажу при шийному остеохондрозі	14
2.2. Методика масажу при грудному остеохондрозі	16
2.3. Методика масажу при попереко-крижовому остеохондрозі	17
Висновки до розділу 2	19
РОЗДІЛ 3. ВИКОРИСТАННЯ НОВІТНІХ ТА НЕТРАДИЦІЙНИХ МЕТОДІВ МАСАЖУ ПРИ ОСТЕОХОНДРОЗІ ХРЕБТА	21
3.1. Шиацу	21
3.2. Масаж за допомогою апплікаторів	22
3.3. Су Джок	24
3.4. Баночний масаж	25
3.5. Медовий масаж	27
3.6. Сегментарний масаж	28
Висновки до Розділу 3	29
ВИСНОВКИ	30
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ	31
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ	32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Актуальність: Остеохондроз -- це дегенеративно-дистрофічне ураження міжхребцевих дисків незапального характеру. Вперше термін «остеохондроз» запропонував німецький вчений Хільдебранд у 1933 році для визначення дегенеративних змін в міжхребцевих дисках. Наступні дослідження показали, що в окремих випадках більше страждають хребці, цей вид захворювання позначили як спондильоз (грецькою «спондилос» -- хребець). Але найбільш розповсюдженим залишився термін і назва остеохондроз.

У наш час остеохондрозом страждають від 40 до 90% населення земної кулі. Найчастіше хвороба вражає людей старше 30 років. По локалізації розрізняють шийний, грудний, поперековий, крижовий і розповсюджений остеохондроз. Найчастіше діагностується поперековий остеохондроз (понад 50% випадків), шийний остеохондроз (більше 25%) і поширений остеохондроз (близько 12 %). Перші симптоми остеохондрозу можуть виявлятися в підлітковому віці. Найчастіше зустрічається у людей, які ведуть малорухливий спосіб життя, не займаються спортом та фізичною культурою, офісних співробітників. Щоб зменшити симптоми проявлення остеохондрозу, необхідно вести здоровий спосіб життя, а саме фізично активний [10; 22].

Існує багато засобів відновлення хворих з остеохондрозом. Найпоширенішим з них є лікувальний масаж з застосуванням великої кількості методів (класичний, гоночний, Ленко, Шиа цу, вібраційний, електростимуляція). Дієвим засобом профілактики остеохондрозу є санаторно-курортне лікування з сірководневими джерелами. Актуальним також є пошук найбільш ефективних засобів відновлення.

Робоча гіпотеза: можна припустити, що тільки детальне вивчення особливостей захворювання, стану хворого і застосування адекватних засобів лікування значно скоротить термін відновлення людини.

Практична значущість дослідження полягає у розробці комплексної програми фізичної реабілітації для хворих на остеохондроз хребта з науково обґрунтованим вибором основних засобів і методів, що можуть бути використані як у практичній діяльності спеціалізованих лікувальних та санаторно-курортних закладів, так і у домашніх умовах.

Об'єктом дослідження є показники життєздатності людини, які змінюються під впливом застосування різних методів масажу.

Предметом дослідження є вивчення можливостей застосування масажу, видів, форм, методів та прийомів, для покращення стану хворих.

Мета і завдання курсової роботи:

Мета курсової роботи полягає в обранні найбільш адекватних засобів для відновлення людини,хворої на остеохондроз хребта.

Завданням курсової роботи є:

1.Вивчення суті захворювання,причини виникнення, ускладнень.

2.Вивчення спеціальної літератури, присвяченої остеохондрозу та впливу масажу на організм людини.

3.Вивчення та узагальнення досвіду застосування масажу при остеохондрозі на різних стадіях.

4.Розробити практичні рекомендації, щодо застосування масажу при остеохондрозі.

 

РОЗДІЛ 1.

БУДОВА І ФУНКЦІЇ ХРЕБТА

 

1.1. Анатомія та фізіологія хребта

 

Хребет, хребетний стовп (лат. collumna vertebralis) -- частина скелета, яка є головною віссю та опорою тіла. Хребетний стовп виконує опорну (передає масу тіла на кінцівки, зв'язує частини тіла), захисну (захищає спинний мозок) і рухову функції (повертає тулуб). На верхньому кінці хребта розташований череп. До хребта приєднуються вільні кінцівки за рахунок поясів кінцівок. Хребет передає масу тіла людини на пояс нижніх кінцівок і забезпечує прямоходіння.

Хребет складається з хребців, кількість яких різна в різних груп хребетних. Хребет поділяють на 5 відділів:

- Шийний відділ

- Грудний відділ

- Поперековий відділ

- Крижовий відділ

- Куприковий відділ

У дитини всі хребці вільні. У дорослої людини хребці нижніх відділів зростаються, утворюючи криж і куприк.

Найчастіше є така кількість хребців у різних відділах хребта: шийних -- 7 позначаються літерою C (cervix -- шия), грудних -- 12 (Th -- thorax -- груди), поперекових - 5 (L -- lumbalis -- поперек), крижових -- 5 (S -- sacralis -- крижовий), куприкових -- 4-5 (Co -- coccygeus -- куприк). Таким чином, всіх хребців 33-34. З них 24 вільні (шийні, грудні, поперекові), а 9-10 -- зрослись у крижову і куприкову кістки.

Хребетний стовп здійснює наступні рухи: навколо горизонтальної осі -- згинання (160°) і розгинання (145°); навколо сагітальної осі -- відведення і приведення, тобто нахили вбік (165°); навколо вертикальної осі -- скручування (120°). Найбільш рухомим є шийний і поперековий відділи [8].

Хребетний стовп має S- подібну форму. У нього розрізняють 4 вигини: два вперед -- лордози (шийний і поперековий), два назад - кіфози (грудний, крижовий). Вигини хребта забезпечують йому ресорну функцію. Вони сформувались у зв'язку з вертикальним положенням тіла людини. 
Вікові особливості вигинів. У новонародженої дитини уже помітний грудний кіфоз. З початком утримування дитиною голови формується шийний лордоз (3-4 місяці), а поперековий лордоз -- з моменту стояння. Грудний кіфоз починає формуватись, коли дитина починає сидіти. Чітко помітні вигини хребта у 5-6 років. Завершується формування вигинів до 18-20 років. 
Від величини вигинів залежить постава людини. У дітей молодшого шкільного віку (зустрічається і в дошкільнят) можуть сформуватись вигини хребта у вертикальній площині, тобто: вліво, або вправо; одночасно і вліво і вправо (двосторонні). Такі вигини називаються сколіозами. Сколіози розвиваються в зв'язку з асиметричним положенням тіла дитини, асиметричним напруженням м'язів і їх втомою [17].

Шийний відділ

Шийний відділ хребта -- перший відділ хребта, який підтримує голову. Позначаються буквою C (cervix -- шия). Наприклад, атлас, перший хребець, позначається «C-1». Хребці цього відділу називаються Vertebrae cervicales.

Шийні хребці людини мають невеликі розміри і круглий отвір в кожному із поперечних відростків. Ці отвори утворюють канал для хребтової артерії, яка несе кров до головного мозку. Тіла шийних хребців не високі і їх форма наближається до прямокутної. Довжина остистих відростків збільшується від 2-го до 7-го. Кінці відростків роздвоєні (крім 7-го, у якого він найдовший). В зв'язку з прямоходінням значно змінені 1-й (атлант) та 2-й (епістрофей) хребці.

З'єднується з черепом двома суглобами: атланто-потиличним та атланто-елістрофейним. В людини шийний відділ складається з 7 хребців. Два хребці -- атлас і епістрофей мають відмінну будову від інших.

Особливості будови всіх інших шийних хребців:

Тіло мале,

Хребетний отвір трикутної форми,

Остистий відросток (крім 7-го хребця) роздвоєний. У 7-го він найдовший і легко промацується на шиї, тому від нього ведуть рахунок інших хребців,

Поперечні відростки з отворами (проходить хребетна артерія) [17;23].

Грудний відділ

Грудний відділ -- другий відділ хребта і його хребці позначаються Th (thorax -- груди). Хребці цього відділу називаються Vertebrae thoracicae.

12 грудних хребців сполучаються з ребрами, що і позначається на їх будові. На бічних поверхнях тіл є реберні ямки, для сполучення з головками ребер. На тілі 1-го грудного хребця є ямка для 1-го ребра і половина ямки для головки 2-го ребра. На тілі 2-го грудного хребця краніально розташована половинка ямки для 2-го ребра, каудально - верхня половинка ямки для 3-го ребра і так далі. Отже, 2-ге і нижчерозташовані до 10-го (включно) ребра приєднуються до двох сусідніх хребців. До 11 і 12 хребців приєднуються лише 11 і 12 пари ребер (відповідно) подібно до 1-го.

Особливості будови грудних хребців:

Остисті відростки довгі і, крім перших і останніх хребців, зігнуті вниз (а в перших двох і останніх двох - горизонтальні),

На тілі з кожного боку є по дві суглобові пів'ямки для з'єднання з головкою ребра.

Поперековий відділ

Поперековий відділ -- 3 відділ хребта, який позначається буквою L (lumbalis -- поперек). Хребці відділу називаються Vertebrae lumbales.

П'ять поперекових хребців відрізняються від інших розмірами тіл, відсутністю реберних ямок. Поперечні відростки відносно тонкі. Суглобові відростки лежать майже у сагітальній площині. Отвори трикутної форми. Остисті відростки масивні, але короткі розташовані горизонтально. Будова цих хребців дозволяє хребтові мати велику рухливість.

Крижовий відділ

Крижовий відділ -- 4 відділ хребта, який позначається S (sacralis -- крижовий). Хребці цього відділу називаються Vertebrae sacralis. Куприкові хребці зрослись і утворили куприкову кістку . Куприк (os coccygus) зростається з вершиною крижу. Він утворений 1-5 (частіше 4) зрослими рудиментарними хребцями. Зростання відбувається у віці 12 - 25 років [17;22].

 

1.2. Етіологія і патогенез розвитку остеохондрозу хребта

 

Остеохондроз - дегенеративно-дистрофічне захворювання хребта, що приводить до первинного системного порушення біомеханіки хребетного рухового сегменту, внутрішньодискового переміщення пульпозного ядра, виникає під впливом неврегульованих навантажень на хронічно і вимушено напівзігнутий стовп хребта в процесі життєдіяльності.

На сьогоднішній день прийнято рахувати остеохондроз - не моно- і не поліетіологичним, а мультифакторним захворюванням із спадковою схильністю. На різних етапах процесу різні чинники стають то основними причинами, то умовами розвитку захворювання. Одним словом, остеохондроз хребта має мультифакторний генез, ендогенне походження і відноситься до групи так званих онтогенетичних хвороб [10].

У основі остеохондрозу хребта лежить хронічна незапальна поразка міжхребцевого диска дистрофічного характеру. При розвитку остеохондрозу відбувається поступове висихання міжхребцевого диска і втрата води на тлі розсмоктування проміжної основної речовини, змінюється склад і кількість мікроелементів в міжхребцевому диску, що веде до зменшення внутрішньодискового тиску, тангенціального розтягування фіброзного кільця і розтяжності його окремих сегментів за розміром, що приводить до дезорганізації нормальної функції диска, порушення його біомеханіки.

Згідно з сучасними даними остеохондроз розглядається як процес старіння хребта. При цьому дистрофічні зміни в хребті є частиною вікових змін організму. Виникнення цієї теорії пов'язане з тим, що більшість людей літнього віку страждають на це захворювання. Проте, лише одними віковими змінами хребта не можна пояснити всі випадки остеохондрозу. Так, наприклад, відомі форми цього захворювання, при яких значні поразки суглобів хребта спостерігають в юнацькому і молодому віці. Цей факт спонукає думати про наявність додаткових чинників, що беруть участь в розвитку цього захворювання. З цих чинників найбільш важливими є:

Травми хребта. Досить часто в анамнезі хворих остеохондрозом визначаються різні по тяжкості травми. Клінічні спостереження показують що, ризик виникнення остеохондрозу вище у відділах хребта, які у минулому були травмовані. Різні деформації (вроджені і набуті) так само призводять до розвитку остеохондрозу. Пов'язано це з тим, що при сколіозі або кіфозі, навантаження на хребетний стовп розподіляється нерівномірно, внаслідок чого певні ділянки піддаються хронічному перевантаженню і, отже, зношуванню.

Надлишкова вага - є одним з найбільш частих чинників, що привертають до розвитку остеохондрозу. При цьому огрядні люди страждають не лише остеохондрозом, але і захворюваннями інших суглобів (в основному суглобів нижніх кінцівок). Найбільш небезпечний для опорно-рухового апарату швидкий набір маси тіла, при якій система кісток і суглобів не встигає пристосуватися до зростаючого навантаження.

Генетична схильність грає певну роль в розвитку практично всіх захворювань. В разі остеохондрозу, прямого спадкоємства захворювання не спростерігається. Передбачається, що захворювання розвивається унаслідок різних особливостей метаболізму, які, як відомо, передаються з покоління в покоління.

Аутоіммунні захворювання (ревматизм, склеродермія, вовчак), в деяких випадках можуть бути причиною розвитку остеохондрозу. Ураження сполучної і хрящової тканини надзвичайне специфічно для різних аутоіммунних процесів. В разі остеохондрозу аутоіммунний процес може зіграти роль пускового чинника, що готує патологічну основу для розвитку захворювання (первинне ураження хрящової тканини суглобів).