Особенности украинской блогосферы

Тому в цьому  аспекті головна задача блогера  – чітке розмежування достовірних фактів від пліток.

Блогер, що має  критичний склад розуму, завжди перевіряє  їх, підтверджуючи чи спростовуючи. Проблема в тому, що на відміну від професійних журналістів блогери не повинні звітувати перед вимогливим редактором. Але щоденник буде користуватися попитом лише у тому випадку, коли блогер буде подавати як факт лише перевірену інформацію [10].

Блогер не завжди прагне забезпечити повне новинне покриття події. Він розповідає про свою реакцію на нього. Іншими словами, блогозаписи дуже часто не відповідають критеріям, які висуваються до журналістики. Зазвичай саме у блогах з’являється те, про що не розповідають новинні агентства. Інша справа, що такі записи рідкісні та нерегулярні [1].

 

 

 

Висновки до Розділу І

 

В зв’язку з тим, що на початку ХХІ ст. широкої популярності почала набувати так звана індивідуалізація журналістики – нове явище в медійному  просторі - і почала свій стрімкий розвиток блогосфера. Завдяки розвитку нового виду медіа будь-яка особистість може виступати у ролі виробника та розповсюджувача інформації та учасника інформаційних відносин, що було до цього часу прерогативою лише працівників ЗМІ.

 Блог, за думкою  дослідників Волохонского та Лазуткіної, має широкий спектр класифікацій. Це все зумовлено тим, що блог може бути використаний з різною метою, за допомогою різноманітних мультимедійних засобів та авторським баченням.

Слід також зазначити, що українські журналісти в останні роки дуже активно використовують можливості блогосфери у своїх професійних цілях. Розміщення та публікування своїх он-лайн щоденників в Інтернеті допомагає налагодити діалог автора з читачем, що не завжди може бути характерним та вдало організованим у класичних ЗМІ.

Не дивлячись на велику кількість плюсів, у блогосфери є  і свої негативні сторони. По-перше, це те, що Інтернет не піддається ніякому  контролю зі сторони законодавства.

На сьогоднішній день це єдиний майданчик для вільних висловлювань, де дуже часто зустрічаються фрази та гасла, які суперечать правовій, моральній та етичній стороні професії журналіста та моральності простого громадянина.

Також, блогосфера – це ідеальне місце для маніпулювання та фабрикації інформації, розміщення матеріалів з прихованою рекламою. Такі публікації можуть вводити в оману читача, формувати у нього думку, яка вступає у суперечку із загальним розумінням багатьох аспектів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ  ІІ. Професійна діяльність журналіста у сучасній блогосфері (на прикладі блогу М.Найєма)

 

У нашому дослідженні професійна діяльність відомого українського журналіста Мустафи Найєма буде розглянута крізь призму сучасної блогосфери.

Як вже нами зазначалося у Розділі І, найбільш розповсюдженими майданчиками для  ведення власного щоденника для українця є відома блог-платформа Live Journal (Живий Журнал), якою користується багата кількість суспільних журналістів, звичайних громадян та професійних майстрів слова. Також, місцем для розміщення своїх думок для журналістів є рубрики на сайтах інтернет-видань.

Найбільш відомими та активними  в Україні є он-лайн версія журналу  «Кореспондент» та інтернет-видання  «Українська правда», які налічують  міліонну кількість користувачів.

Завдяки блогосфері у журналіста є можливість використовувати Інтернет для висловлювання своїх більш-менш суб’єктивних думок, коли класичні ЗМІ (преса, радіо та телебачення) потребує від спеціалістів об’єктивності. Ми вважаємо, що публікуючи свої матеріали на власному блозі журналіст повинен також притримуватись загальних етичних та моральних правил та слідувати саме тим вимогам, які висуває до них професія, але ж вибір тем для матеріалів свого щоденника вже в певному сенсі свідчить про суб’єктивність автора.

Проаналізувавши впродовж деякого  часу найбільш популярні он-лайн щоденники українських журналістів, ми прийшли до висновків, що суспільний інтерес до такого типу висловлювання думок є цікавим для звичайних громадян, які активно вступають в діалог між собою на запропоновану автором публікації тему або в діалог власне з цим журналістом.

Багато хто з блогерів грають у інформаційний «пінг-понг»  зі своїми читачами в Інтернеті. В  цілому у професійній блогосфері переважають критичні або підштовхуючи до дискусій матеріали, тому дуже часто  на цьому Інтернет-майданчику можна  побачити відгуки або власні думки читачів на ситуацію, яку описує автор або конкретно на його слова та відповідь журналіста стосовно цього. 

Також ми прийшли висновку, що на блог-хостингах журналісти ведуть себе по різному: одні не виходять за рамки  професійності, зберігаючи у своїх публікаціях певну офіційність мови, а інші дозволяють собі висловлювати свої думки так, як би не дозволили б йому класичні  ЗМІ.

Для того щоб  більш детальніше визначити особливості  української блогосфери, нами було вирішено зробити певний аналіз сторінок відомих журналістів, Мустафи Найєма та Олени Білозерської.

Слід зазначити, що вони є особистостями з власними поглядами, світосприйняттям та думками. Головною відмінністю цих особистостей є те, що Мустафа Найєм більш є традиційним класичним журналістом, але з суб’єктивними думками та сприйняттям подій та інформації, які і находять відображення на сторінках його блогу.

Олена Білозерська ж у  свою чергу відома саме як блогер, а  не як журналіст. У неї є свій спектр тем та подій, які вона аналізує та подає своїй аудиторії, яка її сприймає як вузькогалузевого спеціаліста у певних питаннях.

Блог  Мустафи Найєма знаходиться на сайті «Української правди» у рубриці «Блоги». Що стосується власне «Української правди», то ми прийшли до думки, що це було перше в Україні дійсно незалежне та опозиційне видання, у витоків якого ще у 90-х роках стояв легендарний журналіст Георгій Гонгадзе. Тому саме вибір такого майданчика для висловлювання думок саме Мустафи Найєма є повністю зрозумілим та виправданим.

Слід зазначити, що багатьом журналістам головні  редактори забороняють вести  власні блоги або дозволяють публікувати  матеріали лише ті, які не суперечать політиці ЗМІ та лише на ті теми, які  ними не підіймались.

З цього можна  зробити висновок, що Інтернет не піддається контролю з боку держави і кожний може казати та писати все, що забажає і в той спосіб, який подобається.  Але внутрішньоредакційним статутом головний редактор дуже часто сам визначає ці рамки, які можуть обмежувати журналіста у його діяльності у блогосфері.

Мустафа Найєм  є  тележурналістом каналу TVI, який визначається такою ж незалежністю та радикальністю, тому певних обмежень редакцією телеканалу журналіста нами не спостерігалося.

Щоденник був  зареєстрований 17 липня 2007 року та на даний  момент містить понад 250 записів на російській мові.

Найбільш актуальною для цього журналіста є політична  тематика, який присвячені майже всі  публікації. Найєма можна визначити  як особистість з власною суспільною позицією, тому кожен матеріал пронизаний певним суб’єктивізмом.

Заголовок, на нашу думку, це перше на що звертає увагу  читач. Від того, як він буде написаний  залежить і те, чи буде матеріал цікавий  та прочитаний. Усі заголовки поділяються  на два основних типи: інформаційні та привабливі. Для матеріалів Мустафи  Наєма ближчий привабливий тип, та прикладом цього можуть стати такі назви публікацій, як «Виктор Ющенко пошел к философам», «Маразмы уходящего парламента», «Детство оппозиции и обнуление списков», «Где сегодня был Виктор Ющенко?», «Страстная пятница в Верховной Раде» тощо.

За допомогою  використання привабливих заголовків нерідко Мустафа Найєм проявляє своє ставлення до певних осіб або  ситуацій та свою агресію, власне це може свідчити про характерний для  цього журналіста суб’єктивізм, про  який вже йшлося вище.

Наприклад, «Детский сад от Партии Регионов», «Открытие  «Олимпийского»: безвкусица и кимченировщина» та інші.

У своїх публікаціях  журналіст дуже часто прибігає до іронічної або саркастичної форми  подачі інформації і це в нього  виходить досить вдало. У Мустафи Найєма наявна велика емоційність, яка стає дуже помітною і в он-лайн щоденнику.

У матеріалі «Маразмы времен Виктора Януковича: единая пресс-карта» від 16 листопада 2012 року можна простежити певну іронічність висловлювань та використаний журналістом сарказм:

 «Милиционеры одинаково бьют и отворачиваются при виде избиения независимо от того, знают они, что перед ними журналист или нет. Я прошел через это сам и неоднократно видел на примере моих коллег. Хватит уже стесняться».

 «А теперь нас хотят убедить, что причина всему этому – отсутствие единой пресс-карты?... Бред. Это все равно что оправдывать серийного убийцу тем, что он не знал имен своих жертв. А оправдав, заставить всех граждан носить на груди увеличенную копию свидетельства о рождении».

Також у цьому матеріалі дуже добре простежується авторська позиція: виклад журналіст проводить від першої особи («я лично подошел к местному начальнику и попросил "увидеть" что на его удостоверении нет печати»), впродовж всього тексту у читача не виникає сумніву стосовно емоційності, особистого обурення та агресії стосовно сформованої ситуації у Мустафи Найєма.

Що стосується лексичної забарвленості та використання тропів журналістом, то слід зазначити, що мова блогу Мустафи дуже жива та яскрава, наповнена епітетів, порівнянь, метафор, алюзій, антитез, риторичних запитань тощо. Також слід зазначити, що використання жаргонної лексики зовсім не нове явище для журналіста, але власне ці слова додають експресії та живості в матеріал.

У цій же публікації «Маразмы времен Виктора Януковича: единая пресс-карта» автором використовуються слово «быдлота».

Також у своєму щоденнику Мустафа Найєм не раз  публікував компрометуючі та провокаційні факти стосовно певних урядових осіб або високопосадовців, які значно підривають їх імідж. Прикладом цього може стати матеріал «Забудьте о фамилии Януковича в негативном свете», який Мустафа розмістив у своєму блозі 26 жовтня 2012 року.

У щоденнику  він використав прінтскріни (фотографії інформації, виведеної на монітор  комп’ютеру) інтернет переписки його колеги, журналістки Валентини Романенко з редактором сайту інформаційного агентства УНІАН, Ніколаєм Кондратенко.

У ході переписки  редактор залякував свою працівницю за опубліковану інформацію про Віктора  Януковича та пригрозив ввести систему штрафів, звільнень в разі повторення таких казусів.

Першоджерелом цього принтскріну була сама Валентина, тому розмістив це фото у своєму блозі, Мустафа зробив посилання  на першоджерело, сторінку Валентини  Романенко на Facebook. Журналіст не тільки послужив ретранслятором суспільноважливої інформації, але і висловив свою думку, стосовно цього:

«Теперь остается вопрос: верить ли вообще теперь новостям сайта УНИАН после того как Гендиректор агенства (который не входит в состав редакции) говорит: "Отныне все новости и заголовки к новостям по президенту, премьеру, спикеру только по согласованию со мной. Несоблюдение этого правила – штрафные санкции вплоть до увольнения".

Ми вважаємо, що сам факт публікування такої інформації є свідченням свідомості та професійності журналіста, бо він поділився зі звичайними громадянами свідченнями про те, що можливо на сайті головного інформагентства України існує така редакційна політика, яка може вводити в оману читача та замовчувати певну інформацію.

Для блогу Мустафи  Найєма характерна також висока інтерактивність. На жаль, сам автор блогу не вступає у діалог зі своїми читачами, але не дивлячись на це, кожна його публікація визиває зацікавлення у читачів і вони залюбки залишають свої коментарі. Найчастіше, читачі залишають своє бачення ситуації під матеріалом автора, навіть не завжди цензурне.

Це є великим  мінусом цього блогу. Автор, якому  належить певний он-лайн щоденник є  і його засновником, і журналістом, і редактором, і модератором самої  сторінки. Звісно, іноді обговорення певної інформації доходить до 800 коментарів та в такому випадку, дуже складно самостійно займатися редагуванням та самоцензурою у власному щоденнику стосовно агресивних висловів.

Також слід зазначити, що у Розділі І нами вже розглядалися гіпертекстуальні можливості інтернет-журналістики та блогосфери взагалі. Гіпертекст також використовує у своїх публікаціях Мустафа Найєм. У деяких своїх матеріалах автор робить зовнішні посилання, наприклад, на першоджерело.

Прикладом цього  може бути матеріал «Забудьте о фамилии Януковича в негативном свете», який Мустафа розмістив у своєму блозі 26 жовтня 2012 року, де журналіст додав наприкінці свого пабліку посилання на сторінку у Facebook Валентини Романенко, що є по суті першоджерелом.

Гіпертекстові посилання легкі у використанні, вони виділяються у тексті візуально за допомогою кольору та підкреслювання. Частіше за все автор використовує внутрішні гіпертекстові посилання на попередні свої публікації у щоденнику.