Особенности украинской блогосферы

Про високі можливості використання та поєднання мультимедійних засобів було зазначено ще у Розділі І. Та розглядаючи і проводячи аналіз власне цього блогу, ми прийшли до висновків, що журналістом використовуються майже всі можливості, але певні переваги залишаються за відеоматеріалами.

В якості відеоматеріалів, які супроводжують його матеріали можуть стати, наприклад, факти побиття на мітингу беркутом та міліцією звичайних громадян («Истинное лицо Партии Регионов» від 02 листопада 2012 року).

Також наприклад, публікація «Обама и Ромни закончили  дебаты лошадьми и штыками» від 23 жовтня 2012 року є прикладом поєднання мультимедійних засобів. Тут наявні і фотоматеріали, які створюють візуальну картину журналістського матеріалу та наприкінці автором подається ще і декілька відео файлів, середня тривалість яких півтори хвилини. Простежується певна послідовність та логічність всіх мультимедійних засобів.

В цій публікації відеоматеріали з інтерв’ю Президента США стосовно конкретних питань слугують як певні сінхроні записи в тексті Мустафи Найєма. Саме цей матеріал може бути прикладом того, що автор не тільки висловлює свої думки у щоденнику стосовно тих чи інших подій, а й додає коментарі експертів, високо посадовців тощо.

Це є свідченням того, що Мустафа Найєм навіть у  своєму пабліку залишається журналістом, який дотримується загальних етичних та професійних положень, що закріплені у кодексі та намагається подавати певну інформацію про події не тільки з суб’єктивного, але  й з об’єктивного боку.

Наприклад, у  матеріалі «Чей мэр Александр Попов: города Киева или улицы Банковой?» від 03 грудня 2012 року Мустафа Найєм приводить серію фотографій зроблених на звичайний мобільний телефон. На них зображені як дві снігоприбиральні машини та шість працівників ШЕУ займаються прибиранням вулиці, де знаходиться управління Президента. Та приводить приклад, що навіть на сусідніх вулицях у центрі міста не займаються прибиранням снігу так ретельно та машини буксують.

Цей матеріал складається  з заголовку, коротенької інформативної  підводки та серії фотографій-доказів.

Слід зазначити, що серед всіх мультимедійних засобів, які можна використовувати у блогосфері, Мустафа Найєм не використовує лише аудіозаписи.

Всі публікації невеликі за розміром, написані з використанням  художньої, але простою у сприйняті  мовою. Проаналізувавши блог Мустафи Найєма, нами було зроблено висновок, що журналіст має добрий імідж серед своєї читацької аудиторії, його матеріали коментують та визивають жвавий інтерес. Цій автор визиває довіру в українській блогосфері.

 

Блог  Олени Білозерської має інше розташування: для розміщення своїх публікацій вона обрала не рубрику «Блоги» на сайті одного з інтернет-видань, а має свій власний офіційний сайт, який має вигляд блогової платформи. Сам сайт має назву «Білозерська.info» та лозунг «Знаю, як треба!». Слід зазначити, що початком становлення її кар’єри власне як блогера, Олена повинна саме  платформі «LiveJournal», на якій розміщувалась її сторінка з матеріалами з 2007 року. Зараз головним все ж залишається її особистий сайт, а на сторінці у LiveJournal всі опубліковані записи лише дублюються.

Олена Білозерська  більш відома за Мустафу Найєма в  якості блогера. Її відмінність складається  у тому, що вона сприймає блог – як основний свій інструмент виражання  думок, в той час як Мустафа  є представником телеканалу, а  вже потім блогером. Олена більш оперативна в плані подачі інформації, бо якщо простежити за кількістю записів, то можна відчути значну різницю.

Цікавим фактом є те, що Олена Білозерська посіла третє місце на всесвітньому конкурсі блогів  The Bobs Deutsche Welle за 2013 рік. Важливим є те, що блоги на українській мові приймають участь вперше, тому ця людина дійсно є важливим практиком для української блогосфери, що підносить наш медіапростір на новий, більш якісний етап розвитку сучасної журналістики.

Слід зазначити, що матеріали користуються значною популярністю серед читачів, та в більшій мірі платформа LiveJournal містить більшу кількість коментарів, ніж той самий матеріал, але на офіційному сайті. Наприклад, пост під назвою «Про «рубку зелені» Ургантом і національну самоповагу», що з’явився у мережі 18 квітня 2013 року, на офіційному сайті має лише 2 коментаря, а у LiveJournal близько 60.

Але у порівнянні з цифрами, які у блоку «Коментування» налічує сторінка Мустафи Найєма, це зовсім незначні данні. З цього можна зробити висновок, що ті теми, що підіймаються Найємом у його блозі на сайті «Української правди» мають більші рейтинги ніж теми, які висвітлює Білозерська.

Це може бути обумовлене тим, що сайт інтернет-видання  «Українська правда» є дуже популярним в нашій країні, тому шанс, що твій блог саме тут буде більш вигравати на читацькій аудиторії ніж на платформі «LiveJournal» дійсно існує.

Але те, що на сайті  «LiveJournal» у Олени Білозерської є своя читацька аудиторія може свідчити лише про те, що вона позиціонує себе як авторитетний професіонал у блогосфері, якому довіряють, якого шанують та читають. Такому журналісту не потрібно набивати собі рейтинги та завойовувати популярність за допомогою авторитетності видання.

Також це може свідчити про те, що українська читацька аудиторія все ж має звичку відвідувати цю платформу, незважаючи на те, що вже багато хто з журналістів відійшов від неї, а вчені з журналістикознавства та інтернет-журналістики взагалі кажуть, що ця платформа не потрібна, не актуальна та не зручна. Але все ж таки блог Олени Білозерської, активного громадського діяча, показує інше.

Як і Мустафа  Найєм Олена близька до цікавих  та креативних назв до своїх публікацій, але все ж таки у її блозі  переважно інформативні заголовки. Читаючи такий заголовок у аудиторії завжди складається повне розуміння тієї події, про яку йде мова у тексті.

Як приклад  такі назви: «Побоїще біля Дніпровської водопровідної станції», «Чи є у Юлії Тимошенко шанс звільнитися до виборів?», «Анонси – вшанування повстанців у Холодному Яру і відзначення 70-річчя “Галичини” у Кривому Розі», тощо.

Привабливі  заголовки та в цілому формулювання теми, що підіймається блогером, мають  менш інформативний характер та виконують  функцію завуальованого інформування. Наприклад, «Поляки вже не бояться», «Про африканське полювання і часи знавіснілих блазнів», «Про те, чого нема», тощо.

Останній матеріал, наприклад, «Про те, чого нема» від 13 квітня 2013 року може стати прикладом провокаційного матеріалу, де дуже явно просліджується авторське «я». Матеріал присвячений суддівству, якого, на думку авторки, не має в Україні.

Олена пише: «Я час від часу буваю на процесах, де людей звинувачують у «неповазі до суду». Але для того, аби щось поважати, це щось, як мінімум, повинно бути. А в Україні судів немає…. Якщо я вдягну мантію і почну всіх судити, абсолютно чесно і неупереджено, не беручи хабарів і не виконуючи вказівок згори – чи буде це легітимним судом? Ні, не буде – хоча б тому, що в мене немає юридичної освіти, необхідної для суддів. А в них юридична освіта є, але немає чесності й неупередженості, вони продажні. Тобто, мають не більше прав зватися суддями, ніж я… єдиний вихід – люструвати цілу систему. Хто впіймається на злочинах – тих за грати, хто не впіймається – просто геть з роботи і юридичної сфери взагалі (бо такі й на адвокатській чи прокурорській посаді знатимуть, куди хабарі нести)».

У цих уривках  чітко простежується особиста позиція  автора та ставлення до ситуації.   Цей матеріал схожий на добре сформульовану власну думку, ніж на журналістський матеріал, в якому б все подавалось неупереджено та об’єктивно.

Це свідчить про те, що навіть професійні медійники  використовують блогосферу не як ще один інструмент реалізації основних функцій  журналістики та її постулатів, а для  висловлювання своїх більш-менш підкріплених фактами та коментарями думок, розмірковувань на ту чи іншу тему.

Що стосується мови публікацій, то тексти Олени завжди різняться за розміром. Частіше за все це короткі міркування на ту чи іншу тему, що зручно читати. Такі матеріали цілком відповідають тим вимогам, що висувають науковці стосовно розміру публікацій в Інтернеті.

А іноді на її сайті зустрічаються дуже об’ємні тексти, які журналіст навіть не розділяє на підзаголовки для більш зручного сприйняття матеріалу. Такі тексти звісно ж сприймаються не завжди в повній мірі, але виходячи з великої кількості коментарів під такими масштабними публікаціями можна зробити висновок, що все ж таки читацька аудиторія Олени Білозерської згідна сприймати і такі об’єми текстів.

В цілому Олена використовує складні речення, але вони дуже легко сприймаються завдяки емоційно-забарвленій лексиці та простоти мови. Блогерша пише тексти найчастіше як оповідання про ту чи іншу подію, для яких все ж таки важлива конкретність та точність, іноді навіть використовує хронометраж свого тексту.

 Слід зазначити, що на своєму сайті Олена поділила за рубриками свої матеріали: «Репортажі», «Статті», «Повідомлення», «Інтерв’ю», «Фото», «Відео», «Мої вірші», «Гумор».

Наприклад, матеріал від 20 квітня 2013 року з назвою «Побоїще біля Дніпровської водопровідної станції» знаходиться у розділі «Репортажі». У цьому матеріалі не має жодного відеоматеріалу та фото, якими звично супроводжують репортажі традиційні інтернет ЗМК. Олена Білозерська для того, щоб в повній мірі відобразити реальну картину того, що там відбувалося прибігає до хронометражу.

Вона пише: «UPD. 15:45. Ігоря Луценка і Віталія Грузинова повезли до Оболонського РУВС (вул. Малиновського, 2А). Миколу Коханівського пересадили зі швидкої в автозак. Селяни не пропускають машину.

UPD. 16:23. Приїхав нардеп В.Ар’єв. Разом  з Коханівським вони зайшли  у місцевий дільничний пункт  міліції.

UPD. 16:25. Затримані Ігор Луценко і Віталій  Грузинов знаходяться у райвідділку  на вул. Малиновського, 2а. Телефон  відділку:+38 (044) 418-3133, (044) 418-3022. Активісти підтверджують, що вони знаходяться саме у відділку на Малиновського, хоча черговий райвідділку чомусь каже: «Затриманих немає».

Завдяки такому прийому, у читача цілком можливо  складеться в голові повна картина того, що відбувалося на місці подій і без візуального супроводження. Але і такі публікації з візуальним супроводженням знаходять місце у блозі журналістки.

Прикладом використання візуальних засобів може стати публікація від 14 лютого 2013 року з назвою «Як на Януковичі спробували поставити крапку». В цьому пості, який є репортажем з місця подій, наявні і фото-, і відеоматеріали. Фото зроблені власне блогером, відео розміщене з посиланням на автора.

Слід зазначити, що Олена Білозерська дуже часто  викладає власні фотографії, зроблені під час масових пікетів або мітингів, що її виділяє на фоні Мустафи Найєма, який розміщує тільки позичені фото з посиланням на видання або інформаційні агентства.

Олена Білозерська  також як і Мустафа Найєм використовує гіпертекстові посилання у своєму блозі. Та як і у випадку блога попереднього журналіста, Олена також більше використовує цю можливість для посилання на попередні матеріали за схожою тематикою, ключовими словами або просто попередні публікації.

Так як Олена  Білозерська є відомим громадянським діячем, то у своїх блогах вона дуже часто висвітлює всілякі пікети, мітинги, звернення до урядовців, порушення закону, політичні перепалки.

У блозі Олени  більш переважають репортажі  з місць подій, так як блогер є  постійним учасником всіх масових мітингів, протестів тощо. В більшій мірі власне ці люди, що приймають участь у таких заходах та мають активну громадянську позицію і є постійною аудиторією цієї блогерши.

Ще однією прерогативою її блогу порівняно з блогом Мустафи  Найєма є те, що Олена Білозерська веде активний діалог зі своєю читацькою аудиторією, підтримує з ними зв'язок не тільки на сторінках свого блогу, а й особисто під час відвідування тих заходів, які вони організовують.

Про те, що Білозерська  позиціонує себе як народного блогера та їх правозахисника і підтримку є те, що на всіх її сайтах, у соц. мережах та блогових платформах вона оприлюднює всі свої контактні дані, щоб у кожного громадянина завжди була віра в сильну та авторитетну підтримку, як Олена Білозерська.

 

 

 

 

 

 Висновки до Розділу ІІ

Мустафа Найєм та Олега Білозерська – є високопрофесійними журналістами в Україні, завдяки яким і відбувається становлення блогосфери. Їх відмінність складається у тому, що Білозерська має свій офіційний сайт та блог на платформі, а Мустафа Найєм реалізує свій потенціал на сайті відомого та авторитетного інтернет-видання «Українська правда».

Це два журналіста зі своїми амбіціями, потребами та поглядами. Завдяки такому явищу як блогосфера у них є можливість проявити своє авторське «я» та поділитися своїми суб’єктивними поглядами на певні речі, що було б неможливо у традиційних ЗМК. Блоги цих журналістів визнаються читацькою аудиторією та визивають у них певну довіру.

Читачі активно вступають в діалог один з одним та висловлюють свої думку стосовно поставлених журналістом питань. Слід зазначити, що Мустафа Найєм більш віддалений від своєї читацької аудиторії, коли Олена Білозерська підтримує цей діалог не тільки у зверненнях до читачів, яких вона називає друзями, а і при особистій бесіді, так як Олена є активним громадянським діячем та приймає участь у багатьох заходах.

Більшість матеріалів Мустафи Найєма присвячені політичній тематиці, в якій журналіст проявляє певну зацікавленість та добре розбирається. Для Олени більш близька тема опозиції народу цій владі, про яку пише Мустафа. Самі по собі тексти невеликі, написані живою мовою.