Послание английской королеве Елизавете

«Хо́жение за три  моря» («Хождение за три моря»)^[1] — памятник литературы в форме путевых записей (жанр хожения), сделанных купцом из Твери Афанасием Никитиным во время его путешествия в индийское государство Бахмани в 1468—1474 (датировка Л. С. Семёнова^[2], ранее И. И. Срезневским датировалось 1466—1472 годами). Сочинение Никитина было первым русским произведением, точно описывающим торговое и нерелигиозное путешествие. Автор посетил Кавказ, Персию, Индию и Крым. Однако большая часть записок была посвящена Индии: её политической структуре, торговле, сельскому хозяйству, обычаям и традициям. Произведение полно лирическими отступлениями и автобиографическими эпизодами. В 1475 году рукопись оказалась в Москве у правительственного чиновника Василия Мамырева. Позже, в 1489 году, она была воспроизведена в летописном своде, к которому восходят тексты Львовской и Софийской летописях. Известный русский историк Н. М. Карамзин открыл «Хожение…» в Троицком списке (конца XV или самого начала XVI века^[3]) и опубликовал отрывки из него в 1818 году в примечаниях к VI тому «Истории государства Российского». Полностью сочинение опубликовал П. М. Строев в 1821 году в издании Софийской II летописи. Карамзин писал: «Доселе географы не знали, что честь одного из древнейших, описанных европейских путешествий в Индию принадлежит России Иоаннова века … Оно (путешествие) доказывает, что Россия в XV веке имела своих Тавернье и Шарденей (en:Jean Chardin), менее просвещённых, но равно смелых и предприимчивых; что индийцы слышали об ней прежде нежели о Португалии, Голландии, Англии. В то время как Васко да Гама единственно мыслил о возможности найти путь от Африки к Индостану, наш тверитянин уже купечествовал на берегу Малабара…»^[4]

Иноязычная лексика  в рукописи В тексте многократно встречаются тюркские, персидские и арабские слова в кириллической записи^[5]. На смеси этих языков написана последняя часть «Хожения» — заключительная молитва Афанасия Никитина. Вероятно, употребляя иноязычную лексику, автор хотел скрыть часть информации (например, деликатного характера). Так, он пишет: «В Ындея же какъпа чектуръ а учюсьдерь: секишь илирсень ики жител; акичаны ила атарсын алты жетел берь; булара достуръ. А куль коравашь учюзь чяр фуна хубъ, беш фуна хубе сиа; капъкара амьчюкь кичи хошь». В переводе с тюркского это означает: «В Индии же гулящих женщин много, и потому они дешевые: если имеешь с ней тесную связь, дай два жите́ля; хочешь свои деньги на ветер пустить — дай шесть жите́лей. Так в сих местах заведено. А рабыни-наложницы дешевы: 4 фуны — хороша, 5 фун — хороша и черна; чёрная-пречёрная амьчюкь маленькая, хороша.»^[6] (использованы персидские слова: چهار čār «четыре», خوب xub «хороший»). Другой пример отражает его уступки обычаям чужой страны в вопросах соблюдения христианских обрядов (также на тюркском): «кетъмышьтыр имень, уручь тутътым», в переводе — «с думой: погибла вера моя, постился я бесерменским постом». Есть даже вставки, совпадающие с молитвами из Корана: «Хуво могу лези, ля лясаильля гуя алимуль гяиби ва шагадити. Хуя рахману рагиму, хубо могу лязи.» — «Он Бог, кроме которого нет Бога, знающий все тайное и явное. Он милостивый, милосердный. Он не имеет себе подобных.»^[6], что примерно соответствует 22 аяту 59 суры: «Он — Аллах, нет божества, кроме Него, знающий скрытое и созерцаемое. Он — милостивый, милосердный!» (перевод И. Ю. Крачковского)^[7]. Несмотря ни на что, автор продолжает болеть душой за свою далёкую родину. Он пишет на тюркском слова, сомнительные с точки зрения официальной власти: «А Русь еръ тангрыд сакласын; олло сакла, худо сакла! Бу даниада муну кибить ерь ектуръ: нечикь Урус ери бегляри акой тугиль; Урусь ерь абоданъ болсынъ; растъ кам даретъ. Олло, худо, богъ, данъиры», что означает А Русь Бог да сохранит! Боже, сохрани ее! Господи, храни ее! На этом свете нет страны, подобной ей, хотя эмиры Русской земли несправедливы. Да устроится Русская земля и да будет в ней справедливость! Боже, Боже, Боже, Боже! (обращение к Богу на арабском, персидском, русском, тюркском)!^[6]

Джерела інформації — це встановлені законом бази і банки даних із широким типом представництва, які використовуються у дипломатичній практиці, діяльності міжнародних організіцій, у регулюванні міжнародних конфліктів, у передачі особистої інформації. Усі джерела інформації поділяють на відкриті та закриті.

До відкритих джерел інформації відносять: міжосо-бистісні джерела та опосередковані джерела.  Міжособистісні джерела — це джерела інформації, до яких належать міжособистісні контакти на різних рівнях представництва, тобто міжособисті контакти представників зовнішньої політики, відомств, керівництв відповідних відомств за усіма напрямками співробітництва, а також дипломатичні контакти і контакти, представлені в державі в рамках міжнародних форумів (організацій). Спеціальні структури використовують для одержання конфіденційної інформаціії.

Опосередковані джерела — це джерела інформації, які виступають посередником між конкретним джерелом інформації та суб'єктами міжнародних відносин. До них відносять: засоби масової комунікації, електронні засоби комунікації, інформаційні центри, архіви, бібліотеки та інші джерела збереження інформації. Опосередковані джерела, в свою чергу, поділяються на офіційні та неофіційні.

Опосередковані офіційні джерела — це органи державної  влади, спеціалізовані науково-дослідні інститути та відомчі установи (наприклад, Міністерство закордонних справ), силові структури та інші державні органи, які виступають з офіційною точкою зору. Офіційним джерелом інформації про стан країни на міжнародній арені є Президент країни та Міністр закордонних справ. До офіційних джерел відносять також органи державної статистики, інформаційно-аналітичні стуктури із окремих сфер міжнародного співробітництва, установи соціальної політики і праці, демографічні відомства, промислові концерни (представництва), окремі відомства, які належать до джерел конфіденційної інформації. Опосередковані неофіційні джерела — це громадські організації та рухи, політичні партії, політичні стуктури, соціологічні установи, альтернативні засоби масової комунікації, а також незалежні інформаційно-аналітичні центри, які створюють суб'єктивні оціночні прогнози.

Офіційні і неофіційні джерела поділяються на: - джерела  загального характеру. Це — політичні, економічні, військові джерела інформації, які використовуються для оцінки економічного та політичного потенціалу держави, для складання прогнозів на довготривалий період, для планування зовнішньої політики і прийняття рішень на рівні економічних, політичних та воєнних відомств; •   джерела спеціальної інформації. Ці джерела стосуються конкретної сфери економічних відносин. Вони призначені для вузької сфери спеціального моделювання та прогнозування окремих стратегій та економічних кроків;

•   джерела персональної інформації, які особливо важливі для усіх міністерств та відомств, а також розвідки. Ця інформація збирається за допомогою відкритих способів, а також неконституційних методів (підслуховування, стеження).

До закритих джерел інформації належать дипломатичні джерела, розвідувальні, військово-стратегічні, статистичні. Так, наприклад, до закритої інформації у  сфері міжнародних економічних відносин належать:

•    Інформація, що міситься у директивах і вказівках посадовим особам, які представляють державу на переговорах,консультаціях та нарадах 5 питаннь зовнішньої політики.Розголошення такої інформації переслідується в кримінальному порядку і віднесено до статей карного кодексу країни.

•  Інформація про стратегію та планування зовнішньої політики.

• Відомості про номенклатуру.

• Обсяги фінінсування операцій з експорту та імпорту озброєння, військової техніки, стратегічних видів сировини, а також інформація про військово-технічне співробітництво з іншими державами.

Наприклад, до закритої інформації у сфері зовнішньоекономічних відносин належить інформація про: обсяги фінансування, формування рівня індикативних цін, формування валютних надходжень.До закритої інформації належать також: інформація про майно воєнного призначення, маршрути, час руху військово-транспортних засобів, місця розташування військової техніки, відомості про діяльність, маршрути і завдання де-пешної служби (дипкур'єри, перевезення цінностей і т. д.).Кожна країна встановлює закони для регулювання інформаційних потоків і захисту державної інформації, що становить державну таємницю. Доповнення до таких законів публікуються в матеріалах офіційних органів, звітах відомостей, віднесених до державної таємниці. Перелік документів, який входить до доповнення, оновлюється кожного року відповідно до приорітету і інтересів держави.

Конфіденційні джерела йнформації — це джерела спеціального призначення, які захищаються законом і охороняються засобами держави. Під конфіденційними джерелами розуміють: технічні носії інформації, документовані, інформаційні продукти, технічні засоби обробки інформації, джерела розвідки і закриті джерела специфічних міністерств та відомств. Конфіденційні джерела розкриваються лише у випадку судового слідства і за санкцією прокурора, або у випадку коли конфіденційна інформація свідчить про екстремальні ситуації, які стосуються життєдіяльності людства.

Ще один різновид інформації — дезінформація. Є специфічні прийоми розповсюдження інформації — «пробні шари» для з'ясування суспільної реакції на політичні рішення. Дезінформацію використовують для з'ясування напрямків діяльності військово-промислових відомств або інших відомств для з'ясування важливих проблем. Ці джерела ви-користовуть для впливу на громадську думку для свідомого перекручення інформації. Наприклад, для вивчення діяльності фірми використовують різні джерела інформації, за якими визначають фірми-кокуренти, їх стратегію і тактику, розробляють оптимальну стратегію бізнесу, проводять оптимальний набір контрагентів, визначають фірми-нейтрали. Вимоги до таких джерел: достовірність інформації, повнота інформації, актуальність змісту, точність даних.

Джерела інформації про фірми  класифікують таким чином: - Інформація про фірми, яка подається міжнародними організаціями та установами ООН. Цю інформацію можна одержати в міжнародних організаціях системи ООН із спеціальних досьє, які складаються економічними організаціями системи ООН. Такою організацією є ЮНІДО (організація об'єднаних націй з промислового розвитку), ПРООН, Департамент економічної та соціальної інформації (ЕКОСОС).

-    Інформація про фірми, яка надається спеціалізованим організаціями. До них належать: кредитно-інформаційні бюро, банківські установи, спілки підприємців, торгово-промислові палати держав, спеціалізовані державні організації.

-    Інформація, яка надається спеціалізованими банками даних,  які створюються консультативними видавничими фірмами, комп'ютерними фірмами, котрі спеціалізуються на виробництві і поширенні програмних продуктів.  Такі фірми обслуговують кілька банків даних і відповідають за достовірність і своєчасність оновлення інформації.

-    Інформація, яка надається спеціалізованими засобами масової комунікації — це журнали, газети, радіо- телепродукція, електронні засоби масової комунікації, які надають інформацію про поточну діяльність фірм. Найбільша корпорація,  яка розповсюджує інформацію є ДоуДжонс.  Вона 
публікує інформацію про капіталовкладення, стан замовлень, призначених співробітників, вартість акцій, рівень ділової активності і т. д.

-    Фірмова інформація (інформація, яка надається самою фірмою) — це річні звіти про діяльність фірми, презентатив- на або представницька діяльність фірми.

-    Неформалізована особиста інформація, яка є найбільш достовірною і конфіденційою. Ця інформація поділяється на 2 різновиди: інформація, отримана під час ділових контактів, ділових переговорів або зустрічей (така інформація систематизується у формі довідки на фірму), та інформація про фірму, яка отримується з інших джерел (від представництв вл&ди, торгово-промислових палат, від аналітиків, представництв оптово-роздрібної торгівлі або від конкурентної фірми).

Найбільш цінною інформацією  про фірми є та, що надається спеціалізованими кредитно-інформаційними бюро.Вони збирають інформацію за різними напрямками і надають таку інформацію тільки за умов перевірки запиту для уникнення шантажу, провокацій і нечесної конкуренції. У довідках на фірми, які видаються кредитно-інформаційними бюро, містяться неопубліковані відомості про фінінсовий стан фірми, її обороти, акціонерний капітал, характер та основні напрямки діяльності, а також короткі біографічні довідки всіх керівників.Найбільше кредитно-інформаційне бюро у світі — американська компанія Dan and Bradstreetcorporation. Ця корпорація заснована в XIX столітті, має найбільшу приватну базу даних. У 70-х роках XXстоліття ця фірма придбала німецьку компанію з усіма дочірніми філіалами, кредитне бюро Італії, англійське кредитно-довідкове бюро, інформаційні фірми скандинавських країн. Ця корпорація збирає інформацію через мережу дочірніх компаній, через усі наявні потоки зв'язку. Компанія публікує щорічно понад 60 різновидів міжнародних і національних довідників по фірмах і є монополістом у сфері програмного забезпечення довідок про країну, надає фінансову інформацію по галузях високих технологій, аналіз стану ринків та інформацію про страхування фірми. На сьогодні її представництво діє на территорії СНД. Другим монополістом в цій галузі є кредитно-довідкова організація Creditshutverband. На вищезгадані дві фірми припадає 85% світового ринку інформації про фірми.

Сатирична журналістика другої половини XVIII століття: які основні причини розквіту наприкінці 60-х - початку 70-х років?

Останні десятиліття XVIII століття в історії Росії називають по-різному: одні пов'язують цей період з Просвітництвом, інші називають його часом Катерини II - всеросійської імператриці, правительки незвичайних здібностей, волі й працьовитості, багато зробила для розвитку дворянської культури в Росії.  
Все це змушує нас звернутися до питання періодизації російської культури. Вчені давно вже звернули увагу на те, що багато явищ культури досить протяжний у часі. Виникаючи в одному періоді, вони можуть зберігатися зовсім в інший час і закінчуватися в іншій епосі. Відомо, що різним історичним етапам у розвитку суспільства відповідають і певні етапи в розвитку культури.  
Що стосується XVIII століття, то в історії Росії в першу чергу виділяється перша третина XVIII століття, час, зване "петровскими перетвореннями". Саме в цей період відбувся корінний переворот у житті людей, зазначений ламанням старих усталених середньовічних традицій і появою нових рис, позначили перехід Росії в новий період її історії.  
Складний і суперечливий наступний етап у розвитку російської культури, що падає на 30-ті - 60-і рр.. XVIII століття. Він починається з діяльності В.М. Татіщева, Д.М. Голіцина і Ф. Прокопіч, а закінчується Маніфестом про вольності дворянства, створенням Вільного економічного суспільства, роботою Покладеної комісії. "У ці десятиліття у суспільстві триває активна боротьба за розвиток освіти та просвітництва, йде обговорення прав селянина на землю і вільну працю, шукаються шляхи до виправлення життя через моральне вдосконалення" 1  
Останню третину XVIII століття найчастіше пов'язують з розвитком просвітництва в Росії. Саме в ці роки воно стало провідним напрямком громадської думки і громадського руху. Тому XVIII століття часто називають "століттям Просвітництва".  
________  
Просвітництво, широке ідейна течія, пов'язане з боротьбою буржуазії проти феодалізму, зародилося майже одночасно в різних країнах Європи. У Росії воно мало ряд своїх особливостей. По-перше, це гостре і широке обговорення селянського питання - і в суспільній думці, і в урядових колах. При цьому одні з просвітителів зберігали віру у можливість звільнення селян від кріпацтва з допомогою царської влади (за допомогою реформ), інша ж частина вважала необхідною революцію. Але й ті, й інші гостро і безсторонньо засуджували поміщицький свавілля і те гнітючий стан, в якому перебували селяни. По-друге, громадська активність просвітителів, що спонукає їх зробити все для того, щоб змінити світ на краще. Рухомі почуттям громадянськості, любові до Батьківщини, вони розгорнули найширшу суспільну діяльність з пропаганди своїх поглядів. Так, найбільший журналіст і видавець того часу Н.І. Новиков випустив у своїй друкарні більше тисячі назв книг. Він видавав журнали, виступав як драматург, письменник, критик. Своєрідність російського Просвітництва було також і в тому, що навколо імператриці склалася потужна когорта видатних державних і військових діячів, які відстоювали непорушність самодержавно-кріпосницького ладу. Свої думки вони пропагували в маніфестах, у сенатських указах, на сторінках книг і журналів, з театральних сцен. Під уявно-просвітницької оболонкою приховувалося відверте кріпацтво. Прагнення Катерини показати свою "прогресивність" і цим здобути підтримку "ліберальної" частини дворянства було продиктовано не тільки і не стільки особистою зацікавленістю у владі, скільки, головним чином, тим, що до цього часу кріпаки стали все різкіше і різкіше виявляти своє незадоволення з приводу посилювався сваволі і гніту поміщиків.  
Однак за кілька місяців до Великої французької революції загравання з просвітителями припинилося. У Новікова відібрали друкарню, Радищева заслали до Сибіру, ​​Я.Б. Княжнін був кинутий у в'язницю. Лютувала цензура. Просвітництво обмежувалося навчанням простий грамоті.  
У той же час у феодально-кріпосницького укладу Росії позначається зростання капіталізму. Все виразніше виявляється низька продуктивність праці селян-кріпаків. Але правлячі класи зовсім не пропонують ліквідувати кріпосне право, яке складає опору їх існування. Навпаки, вони підсилюють тиск на кріпаків, розширюють панщину, збільшують оброки. "Заводські" і "фабричні" селяни також відчувають більший натиск підприємців.  
Невдоволення народу зростає. Непосильна праця викликає нарікання й обурення голодних людей. Все частіше виникають спроби відсічі гнобителів. Уряд, зі свого боку, безмірно посилювало владу поміщиків і власників заводу. "Катерина Друга указом 3 липня 1762 веліла селянам перебувати в беззаперечному підпорядкуванні поміщикам" 1. Їм була дана влада над життям і смертю мільйонів людей. У 1765 році поміщики отримали право особисто відправляти кріпаків на каторжні роботи. Указом того ж року селянам заборонялося подавати скарги на своїх панів представникам державної влади і, зокрема, самої імператриці. Потрібно було коритися і терпіти.  
У цій обстановці з кінця 50-х - початку 60-х років XVIII століття в Росії відбувається оформлення перших антидворянський течій в літературі та публіцистиці. "Вільнодумство" Катерини II, її загравання з передовими філософами Західної Європи мала відверто показний характер. Ніхто краще самої Катерини не зумів визначити сенс її просвітництва як навмисну, обмірковану тактику брехні і обману, тактику монарха, що живе в нових історичних умовах, умовах століття Просвітництва. Втім, скоро просвітницька діяльність Катерини закінчується, поступившись місцем неприкритою реакції. Тим не менш, в середовищі дворянській інтелігенції захоплення прогресивними мислителями Франції не пройшло безслідно. З цих людей незабаром, у другій половині XVIII століття, виріс ряд письменників, публіцистів та видавців, які йшли по шляху створення радикальної демократичної ідеології.  
___________  
Неправильно було б вимагати від них відкритих висловлювань проти самодержавства і кріпосного права, але важливий сам факт появи альтернативних поглядів на існуючу в той час ситуацію всередині країни.  
Суспільний настрій в Росії 60-х років вимагало виходу, і Катерина II спробувала встановити порядок, створити видимість, що стан справ у країні може бути віддане голосному обговоренню. Маніфестом 16 грудня 1766 вона оголосила скликання Комісії зі складання Нового уложення (зводу російських законів) 1. Комісія мала на меті, як оголошувалося про це, порядок російські закони, які не переглядалися з 1649 року. Проте кріпосне селянство (а воно становило понад половину всього населення Росії) там представлено не було, депутатів не обирало. Фактично ніяких рішень Комісія самостійно виносити не могла. Створюючи її, Катерина насамперед прагнула зробити ефект серед громадських кіл Західної Європи, створити враження про себе, як про ліберальну государині.