Послание английской королеве Елизавете

Незважаючи на вкрай стесненную обстановку засідань, депутати не могли не торкнутися найгостріших і злободенних питань положення російського селянства. Ці досить жаркі суперечки й обговорення показали царського двору, що подальша "гра з лібералізмом" може стати небезпечною. Під приводом почалася в 1768 році війни з Туреччиною імператриця наказала засідання скасувати, але це не пройшло безслідно. Саме в Комісії вперше було заявлено про тяжке становище селян і пролунали вимоги обмеження влади поміщиків.  
"Однак припинення діяльності Комісії викликав ще більш жваві розмови, ніж її діяльність. Катерина врахувала це і прийшла до висновку про необхідність заспокоїти громадську думку, роз'яснити причини розпуску настільки широко розрекламованої Комісії і попутно викласти основні принципи урядової політики" 1.  
___________  
Вона вирішила зробити це за допомогою періодичного видання, сатиричного журналу, який став виходити анонімно зі 2 січня 1769 Називався він "Всяка всячина". Слідом за ним протягом одного тільки 1769 з'явилося вісім щотижневих та щомісячних журналів. Хоча в наступному році вони практично не продовжуються, але все ж до 1774 тягнеться ланцюг таких видань.  
__________  
"Всяка всячина" та її "онуки"

Перший журнал, "Всяка  всячина", на вулицях Петербурга з'явився другого січня 1769 року. Видавав його статс-секретар Катерини II Григорій Васильович Козицький, але за його спиною стояла сама імператриця. Вона вирішила виступити на поприще журналістики для того, щоб проконтролювати суспільної думки в Росії. Катерина розраховувала на те, що приклад "Будь-якої всячини" викличе наслідування, і постаралася йому сприяти. Так, охочі випускати новий журнал могли подавати прохання в Академічну комісію (распоряжавшуюся єдиної на той час друкарнею у Петербурзі) без оголошення імен. Внаслідок цього ми так і не знаємо, хто випускав, наприклад, журнал "Суміш".  
Виникали журнали в наступному порядку. "Всяка всячина", як ми сказали вище, стала виходити на початку січня. За нею, в кінці того ж місяця, виступив журнал "І те, і се", в лютому виник "Ні те ні сио". У квітні з'явилася "Суміш", в травні - "Трутень", і, нарешті, у липні читачі познайомилися з "Пекельної поштою". Тиражі видань були також різноманітні і відчували коливання. Цікавий факт - кількість читачів "Будь-якої всячини" неухильно падало (з 1692 примірників до 600), зате тираж "Трутня", головного опонента "Будь-якої всячини", зростав.  
Більшість журналів закінчилося в 1769 році. У 1770 р. свої випуски продовжили тільки "Трутень" і "Всяка всячина".  
Про що ж заговорили нові журнали, що становило предмет їхніх інтересів, з яких питань проходили суперечки між ними?  
Мова йшла насамперед про те, що має бути об'єктом журнальної сатири і в яких межах ця сатира взагалі допустима в друкованих виданнях. Так, "Всяка всячина" оголосила, що вона стоїть за сатиру в "улибательном дусі", яка виступає проти людських вад взагалі, не цілячи ні в кого персонально. "1) Ніколи не називати слабкості пороком.2) Зберігати у всіх випадках человеколюбіе.3) Не думати, щоб людей скоєних знайти можна було" 1. Імператриця не хотіла терпіти ніякої критики. Все, що було заведено нею в країні, вона вважала чудовим, вчиненим з думкою і за виконання і не бажала слухати нічиїх порад.  
___________  
Найменші критичні зауваження на адресу урядових установ здаються "злісними" і "небезпечними" журналу Катерини, і він поспішає їх спростовувати.  
Рішуче відводить "Всяка всячина", наприклад, скарги на чиновників - под'ячих, на яких часто скаржилися російські письменники та журналісти. Їх потрібно "не спокушати", а для цього ... зовсім до них не звертатися: "не кривдьте нікого, а хто ж вас ображає, з тим полюбовно миритися без под'ячих, стримуйте слово, і уникайте всякого роду клопоту" 1. Про те, щоб виправити юридичний апарат, журнал імператриці зовсім не думав. Недоліки режиму в журналі або заперечувалися, або замовчувалися. Зате, яким шляхетним обуренням загорявся журнальний автор, виступаючи з критикою деяких фактів! "Багато дівчат панчіх не витягують, а коли сядуть, тоді ногу на ногу кладуть; через що підіймають спідницю так високо, що я це примітити міг, а іноді й більше від цього" 2 Можна подумати, що від погано натягнутих панчіх відбуваються всі біди Росії!  
Крім Катерини II в журналі брали участь Г.В. Козицький, І.П. Єлагін, А.О. Аблесимов, А.П. Сумароков і ін  
Другий за часом виникнення журнал "І те, і се" видавав Михайло Дмитрович Чулков. Світогляд журналу політично непевний; він уникає соціальних узагальнень і цурається сатири. Цей журнал стояв осторонь від політики і не стосувався наболілих суспільних проблем. У часності, "І те й сио" зовсім не зачіпає питань політичного характеру, так різко ставилися в журналах Новикова.  
Вже в першому листі свого журналу Чулков робить, хоч і не особливо різкий, випад проти "Будь-якої всячини", які роздавали безкоштовно вступний номер. Видавець взагалі вважав, що тільки дурень може визнати "Усяку всячину" гідною поваги 1.  
___________  
Тим не менш, у суперечці між "трутнів" (журналом Н. І. Новікова) і "Будь-якої всячиною" Чулков підтримує "бабусю". Видавця "Трутня" ж він вважає "ворогом усього роду людського", який любить "інших паплюжити". Анітрохи не прихильніше поставився Чулков і до "Пекельної поштою" (видавець Ф. Емін), кажучи, що автор її пише те, що "з благопристойністю не подібний".  
Щомісячний журнал Федора Еміна "Пекельна пошта, або переписка кульгава біса з кривим" видавався з липня по грудень 1769 Письменник, перекладач Ф. Емін був автором практично всіх матеріалів журналу. Незважаючи на одноманітність форми (листування двох бісів), журнал був цікавий і популярний, чому сприяв сатиричний дар автора. Назву своєї журналу видавець пояснює у першій своїй статті "До читача".  
Ф. Емін був прихильником різкої сатири на звичаї та особи, не бентежачись ні високим їх становищем, ні приналежністю до духовного сану. Саме в "Пекельної поштою" були сказані такі слова, звернені чи не до самої імператриці: "... прийде час, в який будеш подібний потворного особі білилами і рум'янами недоречно украшівающемуся. Знай, що від всеснедающего часу ніщо сховатися не може. Коли твої політичні білила і рум'яна зійдуть, тоді справжнє буття твоїх думок усім видатним зробиться "2. На таку різкість не насмілювався і Н.І. Новіков. Недарма видавцеві цілком реально загрожували розправою і вигнанням, на що він, знову ж таки відкрито, відповідав: "Думайте, що хочете, уверьте себе, що важливість вашої персони справила в мені боязкість. <...> Я вам востаннє так сміливо скажу, що боязкості в моєму складання немає, ласкательствовать не вмію. <...> Для мене краще за містом, хоча і в бідності, ходити, ніж у місті повзати, а часто й у таких ніг, які по світу ходити негідні "1.  
 
До тем звичайним для сатиричних журналів Емін додав дві. Перша - сатира на духовенство, особливо на ченців. Цим нововведенням публіцист нажив собі чимало впливових ворогів. Серед мішеней його сатири, зокрема, були єзуїти, саме ім'я яких на той час стало прозивним. Друга тема - політична сатира на положення в різних європейських країнах. Емін був не тільки сміливим моралістом, у своїх сатирах він показував неабияку майстерність публіциста, а в статтях про європейську політику - близьке знайомство з тими країнами і народами, про яких писав, що відрізняє його від багатьох інших викривачів французів, англійців та німців.  
Особливо чудові два його матеріалу - відповіді кореспондентам "Будь-якої всячини" Добросоветову і Правдолюбову. Автор тут як би відкидає розроблені стилістичні прийоми, натяки і говорить прямо. Про художні достоїнства цієї прямої мови, що захищає право сатирика викривати порок, можна сперечатися, але публіцистична її сила безсумнівна навіть сьогодні.  
Щотижневий журнал "Суміш" виходив з квітня до кінця 1769 Хто був його редактором, точно невідомо. Деякі дослідники вважали, що це був Федір Емін. Однак Н.І. Новиков, який добре знав письменника, в біографії Еміна, складеної для "Досвіду історичного словника", не згадує цього видання. Проф.П.Н. Берков вважав, що видавцем міг бути перекладач Л.І. Січкар. Інші дослідники називають двох співвидавців: Новикова та Еміна.  
Журнал цікавий тим, що в ньому багато матеріалів, присвячених з'ясуванню відносин між різними сатиричними виданнями. Тут друкуються кілька листів з критикою "Будь-якої всячини" (іноді досить грубій), тут же знаходять місце листи читачів у редакції інших журналів, з якихось міркувань не опубліковані в них. "Суміш" друкує відповіді на питання Правдолюбова, поставлені їм "Будь-якої всячину".  
_________  
Журналістська діяльність Н.І. Новикова та його журнали "Трутень" і "Живописець"

У травні 1769 р. починає виходити журнал "Трутень", який не тільки не підтримав курс, запропонований "Будь-якої всячиною", але вступив з нею у пряму полеміку. Видавцем "Трутня" був Микола Іванович Новіков (1744 - 1818) - яскравий публіцист і просвітитель XVIII ст. Він народився в дворянській сім'ї середнього достатку. Навчався одночасно з Фонвізіним в дворянській гімназії при Московському університеті, але був виключений з неї "за лінощі і неходіння в класи". Після того служив у чині солдата в Ізмайловському полку, разом з яким взяв участь у палацовому перевороті 1762 р. У 1767 - 1768 рр.. складався одним із секретарів Комісії по складанню нового Уложення. Епіграфом до свого журналу "Трутень" Новіков взяв вірш з притчі Сумарокова "Жуки і Бджоли": "Вони працюють, а ви їх працю споживайте".  
У назві журналу було укладено два значення. Перше, розраховане на цензуру, служило свого роду прикриттям для другого. У передмові, вміщеному на першому аркуші журналу, видавець зізнавався в свою невиліковну лінощів, яка нібито і була причиною "сему виданню". Тому-то, визнавався журналіст, "я й намірився видавати в цьому році щотижневе твір під заголовком" Трутня ", що згідно з моїм пороком і наміром, бо сам я, крім цього передмови, писати буду дуже мало, а буду видавати все надсилаються до мені листи, твори і переклади ... "1.  
Другий і головний сенс назви журналу був пов'язаний з основним об'єктом сатири Новікова - з дворянами-кріпосниками, соціальними трутнями, які живуть за рахунок селян-кріпаків. Соціальна позиція "Трутня" дратувала видавців "Будь-якої всячини" і викликала на сторінках журналу гострі суперечки.  
___________  
Полеміка між "Будь-якої всячиною" і "трутнів" велася за двома тісно пов'язаних між собою питань. У першому з них мова йшла про предмет сатири. Журнал Новікова стверджував, що сатира повинна мітити безпосередньо на носіїв зла.  
"Всяка всячина", навпаки, взяла за правило засуджувати тільки вади, а не їх конкретних представників.  
Друге питання стосувалося характеру сатири, тобто тієї позиції, яку займе сатирик по відношенню до носіїв зла. Особливої ​​гостроти надавало цього спору та обставина, що об'єктом сатири фактично були дворяни і весь бюрократичний апарат. Що стосується селян, то вони за своїм залежному і безправного становища могли бути лише об'єктом співчуття і співчуття. Тому питання про характер сатири увазі ступінь критичного ставлення до дворянства і бюрократії.  
Катерина II не збиралася піддавати поміщиків і чиновників суворому осуду. Різкі випади "Трутня" проти них явно припали їй не до смаку, і вона вирішила дати йому відповідний урок.  
У журналі "Всяка всячина" було вміщено листа якогось Афіногена Перочінова. Аттестуя себе як добру і поблажливого людини, цей вигаданий кореспондент закінчував лист переліком основних правил, якими повинен керуватися письменник-сатирик: "1) Ніколи не називати слабкості пороком.2) Зберігати у всіх випадках человеколюбіе.3) Не думати, щоб людей скоєних знайти можна було, і для того 4) Просити бога, щоб нам дав дух лагідності і поблажливості "1. Легко помітити, що в листі Афіногена Перочінова містилося інше, ніж у "Трутне", розуміння сатири та її завдань. Слово "вада" замінювалося поблажливим словом "слабкість". Замість чітко окреслених персонажів новиковский сатири - дворяни, "піддячі" - у листі Афіногена Перочінова фігурує розпливчасте поняття "люди". Сатира з області соціальної переводилася в план загальнолюдського моралізування.  
__________  
Катерина II не змогла приховати свого роздратування незалежною позицією "Трутня". У кінці листа зроблено приписку, в якій чується владний окрик не терпить заперечень розгніваної імператриці: "Я хочу ... запропонувати п'яте правило, а саме, щоб надалі про те нікому не міркувати, чого хто не розуміє"  
Загроза Катерини не злякала Новікова. Він сміливо приймає виклик і відповідає Афіногенов Перочінову листом Правдоборця (псевдонім самого Новикова). Правдолюб піддає ретельному розбору доводи свого супротивника і переконливо розкриває його ухильну, безпринципну позицію. "Пан" Трутень! ", - Пише він. - Другий ваш листок написаний не за правилами вашої прабабусі ... Я сам тієї думки, що слабкості людські жалю гідні, однак він не похвал, і ніколи того не подумаю, щоб цього разу не покривив своєю думкою і душею пані ваша прабабуся, давши знати ... що похвально зглянутися пороків, ніж виправляти оні. Багато слабкою совість люди ніколи не згадують ім'я пороку, не додавши до оного людинолюбства ... Отже, вони пороків пошили з людинолюбства каптан, але таких людей людинолюбство пристойніше назвати пороколюбіем. На мою думку, більше людинолюбство той, хто виправляє вади, ніж той, який оним сходить або (сказати по-російськи) потурає "1.  
Правдолюбов розкриває у своїй відповіді двоїсту, лицемірну політику Катерини II, яка, виступивши із сатиричним журналом, не впоралася з поставленим перед собою завданням і фактично відмовилася від боротьби з суспільним злом.  
Сміливе поведінка Новікова остаточно вивело Катерину з себе. На статтю Правдолюбова вона відповіла короткою реплікою, яка починалася словами: "На лайки, надруковані у" Трутне ", ми відповідати не хочемо, знищуючи оні ..." Слово "знищуючи" Катерина вжила в сенсі "нехтуючи", "зневажаючи". Вона явно хотіла закінчити невигідний для неї диспут.  
Але у відповідь на її випад пішло ще більш різке і розлогого листа Правдолюбова. Полеміка розгорялася, і згасити її Катерині не вдалося.  
У своєму листі у Правдолюбов не тільки парирує доводи Катерини, але завдає їй особисто болючі для самолюбства удари. Обігрується німецьке походження Катерини і погане знання російської мови. Імператриця не завжди була в ладах з російською граматикою, і її твори виправляли секретарі. Звичайно, Новіков робить вигляд, що він полемізує з журналом, з рівним собі побратимом, але удари його спрямовані проти таємного натхненника "Будь-якої всячини", проти імператриці.  
Непослідовність тактики Катерини II виявилася не тільки в тому, що, взявши на себе керівництво сатиричним журналом, вона фактично відмовилася від сатири, а й у тому, що, старанно приховуючи своє керівництво журналом, вона неодноразово вдавалася до погроз, яка личить тільки вищої влади.  
Новиков не залишає без уваги і ще одне невдале вираження Катерини II, допущене в другій її полемічної статті: "Пані" Всяка всячина "написала, що п'ятий лист" Трутня "знищує. І це як-то сказано не по-російськи; знищити, то є в ніщо перетворити, є слово, самовладдя властиве; а таким дрібниця, як її листки, ніяка влада не пристойно; знищує верхня влада яке-небудь право іншим. Але з пані "Будь-якої всячини" досить було б написати, що зневажає, а не знищує мою критику. Цих же листків безліч носиться по руках, а тепер, їх всіх їй знищити не можна "  
У вищій ступеня показово, що обидва журнали з приводу виниклого між ними спору звертаються до "публіці". Виразниками громадської думки стали інші сатиричні журнали - "Пекельна пошта" та "Суміш", які стали на бік "Трутня". Натхненний підтримкою, Новіков продовжує свої критичні виступи. Він висміює захоплення російських поміщиків іноземними модами, їх непомірне чванство і зарозумілість, розкриває хабарництво і сваволя "под'ячих". Найбільшою гостротою і сміливістю відрізнялися статті, адресовані дворянам-кріпосників - Змеяну, безрозсудний і т.п. Але вершиною викривальної літератури в "Трутне" стали "копії з відписок", тобто копії з листування між паном і селянами.  
Зазнавши поразки в полеміці з "трутнів", Катерина вирішила скористатися правом сильного. У наступному 1770 велика частина сатиричних журналів була закрита. Залишилися лише "Всяка всячина" під новою назвою "Баришок всякої всячини" і "Трутень". Але існування "Трутня" було сплачено Новіковим дорогою ціною. На це натякає новий епіграф до журналу, взятий з притчі Сумарокова "Сатир і Мерзенні люди": "Небезпечно повчання суворо, / / ​​Де звірства і божевілля багато". Довелося відмовитися від викриття поміщиків-кріпосників і несумлінних суддів. Замість них сатиричного осміянню піддаються кокетки, чепуруха, бездарні письменники. Але і в такому вигляді "Трутень" проіснував лише до кінця квітня 1770 Новіков натякав на насильницьке закриття свого журналу: "Проти бажання мого, читачі, я з вами розлучати" 1  
Однак Новиков не мав наміру складати зброю і чекав доброї нагоди для випуску нового журналу. Через два роки така нагода трапилася. У 1772 р. Катерина II написала комедію "Про час!", В якому висміюють реакціонерів, нібито незадоволених політикою уряду. Новіков вирішив використати сам факт появи цієї п'єси як дозвіл сатиричних видань і навіть зробив спробу заручитися заступництвом вищих властей. Новий журнал Новікова називався "Живописець". У першому ж номері видавець поміщає звернення до "невідомому" автору комедії "Про час!" І запрошує його співробітничати у своєму журналі. Було зроблено пропозицію надіслати в "Живописець" що-небудь з його творів. Розрахунок Новікова увінчався повним успіхом. Катерина відповіла видавцеві "Живописця" прихильним листом, яке було тут же опубліковано на сторінках журналу.  
__________  
Заручившись сильним, хоча і мало надійним заступництвом, Новіков вирішив повернутися до селянської теми, настільки вдало представленої в "Трутне" копіями "з відписок". У п'ятому аркуші "Живописця" він публікує знаменитий "Уривок подорожі в *** І *** Т ***" - голову з дорожніх записок невідомого автора. Починається "Уривок" сумним визнанням тяжкого становища селян в усіх селах, через які довелося проїжджати мандрівникові. "За виїзді моєму з цього міста я зупинявся у всякому майже селі і на селі, бо всі вони однаково цікавість моє до себе привертали, але в три дні цього подорожі нічого не знайшов я, похвали гідного. Бідність і рабство всюди зустрічався зі мною в образі селян ... Не пропускав я ні одного селища, щоб не розпитувати про причини бідності селянської. І слухаючи їхні відповіді, на превеликий жаль, завжди знаходив, що поміщики їх самі того були виною "1.  
Далі наводиться опис одного з сіл, що носить назву розореній, розташованої "на самому низькому і болотному місці". Внаслідок цього вулиця в ній "покрита брудом, багнюкою та всю нечистість ...". Мандрівник звертає увагу на безлюддя в селі і дізнається, що все доросле населення було на панщині. Знемагаючи від спеки (день був жаркий), мандрівник заходить в хату, де побачив трьох немовлят, залишених у своїх "лукошках" "без жодного піклування". В одного з них впав "сосок з молоком", інший повернувся обличчям до "подушонке", "набитою соломою", і міг би задихнутися, третій - "був розповив", і "безліч мух" ... "Немилосердно мучили цього дитини". Надавши допомогу кожному з немовлят, мандрівник поспішив вийти у двір, рятуючись від "заразливого духу", "нечистоти" і безлічі мух у хаті.  
__________  
Кучер привів до коляски кількох селянських дітей. "Вони всі були босоніж, з розкритими грудьми й у самих сорочках і настільки були дикі і застращени ім'ям пана, що боялися підійти ..." "Ось, - додає мандрівник, - плоди жорстокості і страху, про ви, худі і жорстока панове! ви дожили до того нещастя, що подібні вам люди бояться вас, як диких звірів "1. "Візник" вдалося з великими труднощами підвести одного з дітей до коляски мандрівника, який дав тремтячими від страху дитині кілька монет. "Хлопчик залишив страх ... вклонився в ноги, і, обернувшись, кричав іншим: Підійдіть сюди, робята, це не наш пан, цей пан добрий, він дає гроші і не б'ється! Робятішкі негайно все до мене прибігли, - продовжує мандрівник, - я дав кожному по кілька грошей і по пиріжку, які зі мною були. Вони всі кричали: у мене гроші! у мене пиріг! "2  
Питання про автора "уривки" став предметом багаторічних розвідок і дискусій, в ході яких визначилися дві точки зору.  
Одна група дослідників, в тому числі Г.П. Макогоненко, називає його автором самого Н.І. Новікова, а ініціали І.Т. розшифровує як "видавець" Трутня "". Друга - В. П. Семенников, П. М. Берков, Д. С. Бабкін та ін - вважає, що "Уривок" належить А, М. Радищеву.  
Новиков, осуджуючи жорстоких і зажерливих кріпосників, протиставляв їм добрих, гуманних дворян, у яких селяни "насолоджуються жаданим спокоєм". Автор "уривки" займає іншу позицію.  
За весь час подорожі мандрівник зустрічає в селах і селах тільки "бідність" і "рабство". Щоправда, він сподівається побачити село благополучну, про яку йому багато "доброго" "насказал" один з селян.  
___________  
Однак опису такої села так і не послідувало, що дає підставу бачити в цьому натяк на відсутність у дійсності "благополучних" сіл.  
Новіков розумів, що публікація "уривки" ставить під загрозу існування його журналу, і тому поспішив ще раз заручитися підтримкою вищої влади. "Се сатиричне твір ... - писав він з приводу першої частини" уривки ", - отримав я від г.І.Т. ... Якби це було в той час, коли уми наші і серця заражені були французькі націею, то не наважився б я читача мого почастувати з того блюда, тому що воно приготовано дуже солоно і для ніжних смаків благородних невігласів гіркувато. Але нині премудрість, що сидить на престолі, істину протегує у всіх діяннях. Отже, я сподіваюся, що це сочіненьіце заслужить увагу людей , істину що люблять "1.  
Поява на сторінках "Живописця" "уривки подорожі в *** І *** Т ***" викликало серед кріпосників хвилю обурення.  
Закінчення "уривки подорожі ..." було поміщено в 14-му аркуші першої частини "Живописця".  
Журнал "Живописець" проіснував ще менше, ніж "Трутень". Наприкінці 1772 р. він був закритий. Через 20 років, 1 серпня 1792 імператриця підписала указ про укладення Новікова до Шліссельбурзької фортеці на 15 років. В указі говорилося, що і це рішення було пом'якшенням "нещадної" страти (тобто смертної), якою він підлягав би за силою законів за свої "злочини". Чотири з половиною роки провів Новіков у фортеці, терплячи крайню потребу в найнеобхіднішому, навіть у ліках. Імператор Павло I в перший же день свого царювання звільнив Новікова. Микола Іванович був узятий у фортецю ще в повному розвитку його сил і енергії, а вийшов звідти "дряхл, старий, согбен". Він змушений був відмовитися від будь-якої громадської діяльності і до самої своєї смерті (31 липня 1818 р) прожив майже безвиїзно в Авдотьїн, піклуючись про потреби своїх селян і про їх освіту.  
___________  
Висновок Сатирична журналістика 1769-1774 рр.. повна руху, боротьби, різкості, зіткнень, нападок, зухвалих натяків; сповнена життя, і, звичайно, це додає їй особливий характер. Сатиричні журнали XVIII століття, покликані Катериною бути підтримкою і захистом її правлінню і державної діяльності, звернулися на зброю проти самодержавства, проти його влади і впливу. Вони розвивалися, росли, і, найголовніше, впливали на суспільну думку. Російська журналістика того часу (у тому числі і сатира) не тільки розширювало розумовий кругозір своїх читачів, а й виховувала в них громадянські почуття, формувала патріотичну свідомість, піднімала злободенні питання, відповіді на які, на жаль, держава не давало, вважаючи за краще закривати очі на що відбувається навколо. Видавці журналів, які наважилися заперечити Катерині, гідні поваги. Йти проти царської влади в ті часи вважалося неможливим, непокора каралося смертю. І, тим не менше, ці люди ставили інтереси держави набагато вище, ніж свої власні життя.

У середині XVIII ст. російська журналістика збагатилася новим типом видання - приватним журналом, тобто формально незалежних від установ уряду, який видавав літератор на правах приватного підприємництва. Першим таким виданням є журнал «Працелюбна бджола» А.П. Сумарокова (1759). Назва трактувалося в тому сенсі, що читач, як працьовита бджола, буде збирати все корисне і повчальне, що знайде у виданні, хоча напрошувалося й інше порівняння - самого видавця, журналіста з бджолою, яка збирає все корисне і цікаве для людей. Потім з'явилися журнали Н.І. Новикова «Трутень», «Живописець», Д.І. Фонвізіна «Друг чесних людей», І.А. Крилова «Глядач», «Пошта духів» та ін Найчудовішим в цієї плеяди російських журналів була їхня сатирична спрямованість.Рівень сатири за формами та її змістом був досить високим.  
В цілому, до кінця XVIII століття склалася система друку, досить гнучка, щоб задовольнити потреби читача. З'явилися приватні видання прогресивного напрямку, встановилася тісний зв'язок літератури і журналістики. Із загального числа видань відокремилися спеціальні журнали: господарські, медичні, дитячі та деякі інші. Народилося абсолютно оригінальне явище - російська сатирична журналістика. З'явилися перші журнали в провінції.  
Визначилися дві основні лінії: монархічна, кріпосницька і опозиційна, антикріпосницька і частково навіть антимонархічна (Радищев). Опозиційна друк зі зв'язків з громадським рухом, передовий ідеологією, не дивлячись на царську цензуру, стала врівень з виникла раніше її за часом західноєвропейської журналістикою. Журналістика XVIII ст. дала зразки дошкульного памфлету, памфлету-пародії ( «Листи Фалалею» Новикова, «Похвальна мова в пам'ять моєму дідусеві» Крилова). Вона показала багаті можливості епістолярного жанру (Крилов, Фонвізін). Карамзін почав спроби в області інтерв'ю. Вустами Ломоносова і Радищева сформульовано перший кодекс передового журналіста, журналіста-громадянина. XVIII ст. в особі своїх кращих представників заповідав наступним поколінням журналістів правдивість, громадянську гідність, скромність як неодмінні професійні якості.  
Газети носили казенно-офіційний характер, їх було мало. Сама історія журналістики складається тому як історія журналів по перевазі. Журнали часто не вміли забезпечити єдність напрямку - найважливіша вимога до преси. Звідси тяжіння до моножурналу, тобтожурналу однієї особи. Треба було осмислити і надалі подолати виняткову зв'язок суспільно-політичного журналу з літературою. Багато треба було зробити з розробки типів журналу, розвитку газетного справи. Попереду було ще вдосконалення багатьох жанрів, розробка журнальної теорії, видів і форм спілкування з аудиторією масовим читачем, диференціації журналістської праці, подолання цензурних обмежень.

Перший журнал виник Росії у січні 1755 року й проіснував десятиліття. Це було видання Академії наук, що називалося «Щомісячні твори, до користь і звеселянню службовці» і виходило накладом 2000 примірників. Десь на сторінках журналу, редактором якого стала той самийГ.Ф. Міллер, виступали визначні письменники на той час — О.П.Сумароков,В.К. Тредіаковський, М.М.Херасков та інші. Понад півстоліття уряд безпосередньо і крізь Академію наук тримала монополію на друковане слово, і аж наприкінці1750-х років у ролі видавців з'являються приватні особи. У 1759 року О.П.Сумароков тиражем 1200 примірників видає щомісячний журнал «>Трудолюбивая бджола», наповнений нарисами, епіграмами, притчами; видавець розвиває жанр фейлетону, виступає із монологами, у яких висловлює занепокоєність долями російської літератури, театру, Росії, протестує проти рабства селян, відданих під час безконтрольне володіння злим поміщикам. Проте за дванадцятої книжці, у грудні цього року, «Бджоли» Герасимчука: через нападокСумарокова на правлячий клас" і знаючи матеріальних складнощів. Два року проіснував щотижневий журнал «>Праздное час, на користь вжите», друкований з кінця січня 1759 року групою викладачівСухопутного кадетського корпусу о Петербурзі.

Одне з випускників  цього навчального закладу М.М.Херасков стає водночас відомим письменником, з 1755 роки він працює (30 років!) московському університеті, і з урахуванням  університетськоїтипофафии організовує  й редагує низку журналів: «Корисне звеселяння», «Вільні годинник», «Безневинна вправу», «Добра намір». Найпомітніший їх — літературний, помірковано консервативний тижневик «Корисне звеселяння» (1760—1762 рр.). Спочатку журнал, вірить у силу друкованого слова, намагався викривати пороки, але через рік відмовився що від цього, дійшовши висновку: «Або сила творів розбещені серця слабка вразити була, чи шкідливі пристрасті такутвердели, що й ніщо похитнути неспроможна». ОскількиХерасков думав, що сатира не виправляє людей, а, навпаки, озлобляє, то замість фейлетонів, яких можна знайти усумароковской «>Пчеле», зі сторінок «>Полезного звеселяння» публікувалися вірші самого Хераскова:

60—80 рокиXVІII в. — це початок періоду російського Просвітництва. Саме тоді ускладнюється літературний процес: виникають літературні угруповання, школи, течії, збільшується кількість журналів, з'являються публікації, просякнуті антифеодальної спрямованістю і критикою «освіченого абсолютизму» Катерини II. Зростання опозиційних настроїв, посилився вплив друку формування суспільної свідомості спонукали Катерину II розпочати видання сатиричного журналу «Будь-яка всячина» (формальний видавець — секретар КатериниГ.В.Козицкий). Фактично Катерина сама здійснювала керівництво журналом. Разом з Є. Дашковою вона видавала також журнал «Співрозмовник любителів російського слова», у якому друкувався Д.І. Фонвізін. Ігноруючи виразки соціальної дійсності, «Будь-яка всячина» засуджувала лише небажані перед урядом явища так людські недоліки, такі, як скнарість, марнотратство і франтівство дворянства, забобони, невміння тримати себе у товариства тощо. А ще націлена і яскрава програма з якою виступив журнал: «будь-коли називати слабкості пороком; зберігати завжди людинолюбство; не думати, щоб людей скоєних можна знайти було, і просити бога, щоб дав дух покірливості і поблажливості». Далі наказувалося «нікому не думати, що тільки він весь світло може виправити». Наприклад, вважаючи, що маніфестом від 18 липня 1762 р. хабарництво у Росії засуджено, журнал закликає не скаржитися насудей-взяточников: «>Любезние співгромадяни!Перестанем бути злими, думати мати причини скаржитися правосуддя». У той самий час затято критикує дівчат, які «>чулков не вибирають, а коли сядуть, тоді ногу на ногу кладуть; через щоподимают спідницю так високо, що це примітити міг, котрий іноді більш цього». По заклику «>Всякой всячини», що у програмі, що у 1769 р., у тому року з'являються журнали «І те, ісио» М. Д.Чулкова, «Ні перше, нісио в прозі і віршах» У. Р. Рубана, «Пекельний пошта» Ф. А.Эмина, «>Трутень» М. І. Новикова, «>Поденьщина», «Суміш», «Корисне з чимось приємним». Найбільш гострими, сатирично насиченимисоциально-злободневним змістом були три видання: «>Трутень», «Пекельний пошта» і «Суміш». «Пекельний пошта» була щомісячним журналом одного автораписателя-разночинца Ф. А.Эмина і будували формі листування двох бісів — Кривого і Кульгавого, у якій натякалося на конкретних осіб і реальні події російського життя; у кожної з 6 випущених від початку існування видання книжок поміщалися «Відомості з пекла», сатиричні звістки про які прибувають до пекла. Емін відразу ж став нападати на «>Всякую всячину», він порівнює видання Катериною журналу з заграванням легковажної дівиці, яка «всім сподобатись хоче»: «Коли твої політичні білило і рум'яна зійдуть, тоді справжнє буття твоїх думок всім видимим стане». Гострі статті друкувала «Суміш». Автор а такою («Промови про суть простого народу») розмірковує щодо поширеного серед дворян думки, ніби «немає розуму у простій дії народі». «Чи має він чесноти? Іще не знаю. Потім, що віршотворці усі прославляють чесноти ліричним гласом, однак будь-коли читав похвальною оди селянинові, як і і шкапі, де його оре...».

Але найдивніше явище історія  журналістики — це діяльність Н.І. Новикова. Його журнал «>Трутень» (з'явився 1 травня 1769 р.) різкоополчается налихоимство, святенництво, невігластво, зовнішню європеїзацію дворянства, брехливопонимаемие виховання й освіту молоді. Названовиковского журналу і епіграф на титулі: «Вони, а чином ви їх працюядите», узятий із притчіСумарокова «Жуки і бджоли», розкривали основну ідейну спрямованість «>Трутня».Трутни — поміщики,грабящие працівників них кріпаків. Два світу проходять перед читачами журналу: забиті, змученіФилатки і «>дворяне-тунеядци». Селянська тема була заявленаНовиковим широко і дуже яскраво: він піднімається до заперечення самої інституції кріпацтва, створює сатиричні портрети кріпосників, як-отЗмеян,Злорад,Недоум,Себялюб,Безрассуд та інших., котрі страждають марнославством, захланністю, користолюбством. Невдовзі, в 1770 р., через цензуру «>Трутень» перестав існувати. Новиков спробував відразу ж потрапити створити новий журнал «>Пустомеля», але він закритий другою номері. І тільки двох років він розпочав випуск журналу «Живописець» (1772—1773 рр.). У 1774 р. виходить останній сатиричний журнал Новикова «Гаманець», поступається попередникам в гостроті зображення негативних явищ. Назвою підкреслювалося, що часопис виступатиме проти безглуздою зайвих витрат на іноземні модні затії, безглуздою витрати як матеріального, а й духовного багатства (до речі, гаманцем тоді називали ще й мішок зі шкіри, кудишеголь прибирав косу перуки). Потім Новиков видає низку інших журналів: «Ранковий світло» (1777-1780), «Вечірня зоря» (1782-1783), «>Покоящийсятрудолюбец» (1784—1785), «Московське щомісячне видання» (1781). Слід зазначити, що «Ранковий світло» бувнравственно-философским, що з ідеологією масонів, закликав до самопізнання, психологічномусамосозерцанию, до відмові аналізу навколишнього світу. Новиков цей був талановитий журналіст, а й плідний видавець. У 1779 р. він став орендувати друкарню Московського університету та за 13 років видав близько 900 книжок на тому числі переклади Вольтера, Мольєра, Руссо, Дідро, Лессінга та інших. Просвітницька діяльність й масонські зв'язку Новикова сприяли його арешту в 1792 р. і до 15-річному висновку вШлиссельбургской фортеці, звідки ж він повернувся через чотири роки по смерті Катерини хворим і розбитим. Книгодрукування у Росії кінці XVIII в. бурхливо розвивається й снагою інших видавців. Цьому сприяв указ 1783 р. про «вільних друкарнях», за яким їх могли заводити всі бажаючі, не запитуючи спеціального дозволу. І на столиці й у провінції після указу з'явилося багато приватних друкарень.

На останнє десятиліття XVIII в. наклали відбиток, з одного боку, французька революція 1789-1794 рр. і  радикальні твори, які є вершиною російського освіти: несучий ідеї революції «Подорож з Петербурга у Москві» Радищева,антикрепостнические — «>Ябеда»Капниста, сатирична журналістика Крилова; з іншого — посилення реакції, репресії проти Новикова, Радіщева та інших передових людей на той час. Проте, в «Санкт-Петербурзькому журналі» було використано прогресивні політико-філософські ідеї, статті повчального характеру друкуються в «>Беседующем громадянина». Обидва видання виходили лише протягом одного 1789 року.