Контрольная работа по "Криминалистике"

Серед усіх видів крадіжок найбільш поширеними є квартирні крадіжки і крадіжки майна із закритих примiщень. Вони мають  багато спільного: схожий характер слiдів  і знарядь злому, схожість обставин вчинення та інше, що дозволяє об’єднати  способи безпосереднього проникнення  у приміщення у три групи. 
 
До першої групи належать способи, які виключають застосування будь-яких технічних засобів, — так званий «безінструментальний» метод (злом вхідних дверей та засувних пристроїв, у тому числі шляхом зруйнування корпусу дверей поштовхом плеча чи ноги, зняття їх з навісних петель). 
 
Другу групу способів учинення крадіжок з приміщень складають дії, вчинені з застосуванням технічних засобів, що полегшують реалізацію злочинного наміру. До них належать або спеціально виготовлені злодійські інструменти («фомка», «гусяча лапа», «балерина», «слон», «пластир», «відмички», «вудочки», «крючки» та ін.), або інструменти і знаряддя, призначені для господарсько-побутових потреб (лом, сокира, цвяходер, монтировка, стамеска, пилка, дрель, склоріз, клей, герметик тощо). За допомогою таких інструментів здійснюються віджимання або згинання ригеля врізного чи накладного замка та інших засувних пристроїв, виведення з ладу (розчинення) механізму замка концентрованою сумішшю азотної і соляної кислоти (так званої «царської горілки»), висвердлювання пружинного механізму врізного циліндричного замка, зруйнування короба навісного замка, виривання, перепилювання або перекушування його дужки, зруйнування конструктивних елементів будівель (у тому числі стелі, стіни, підлоги), виставлення, вирізання або видавлювання віконних стекол, зламування стулок віконної рами, кватирки чи дверей на лоджіях або балконах (злочинці проникають на лоджії чи балкони, спускаючись по канату з даху будинку, або перелазять із сусідніх балконів).

Третю групу складають способи вчинення крадіжок майна, матеріальних цінностей  з приміщень, доступ до яких є вільним. До них належать: використання заздалегідь  викраденого ключа від вхідних  дверей; знайдення і використання ключа від вхідних дверей, «захованого» жертвою в обумовленому для членів сім’ї місці (під дверним килимком, у шафці електрощита, у поштовій скриньці тощо); прохід через залишені відімкнутими вхідні двері квартир, господарських приміщень, лоджій і  балконів, прорізання через сміттєпроводи, сантехнічні вентиляційні шахти.

У криміналістичній характеристиці крадіжок особливе місце посідають відомості  про особу злочинця. Злочинців, які  вчиняють крадіжки, можна умовно поділити на дві групи:

1. професіональні злодії, для яких крадіжки є основним джерелом існування. Як правило, такі особи раніше були судимі за аналогічні злочини і в цьому сенсі злодійська діяльність — одна з найбільш сталих і «рецидиво- небезпечних». Вони ж очолюють злочинні формування і мають певну спеціалізацію («карманники», «техніки» проникають у приміщення, використовуючи «відмички» або підбираючи ключі, «слюсарі» і «шніфери» — шляхом злому дверей і засувних пристроїв; «склярі» — виставляючи або видавлюючи віконні стекла);
2. особи, які вчинили крадіжку через якісь конкретні обставини, що склалися (залишені без догляду особисті речі громадян або без належної охорони матеріальні цінності, незамкнені двері квартири чи автомашини тощо). Ці особи викрадають предмети, що перебувають на виду (в основному невелику кількість), і намагаються швидко залишити місце крадіжки.

Основні обставини, які слід встановити під  час розслідування крадіжок, такі:

1. факт таємного викрадення майна;
2. місце, час та умови вчинення крадіжки;
3. предмет крадіжки (що викрадено злочинцем), його вартість, ознаки;
4. спосіб вчинення крадіжки, технічні засоби, що були застосовані для таємного викрадення і приховання;
5. тривалість перебування і конкретні дії злочинця на місці крадіжки;
6. суб’єкт крадіжки (ким воно вчинене), винність у її вчиненні, мотиви поведінки;
7. наявність злочинної групи та роль кожного з її членів;
8. спосіб, час та місце збуту вкраденого;
9. обставини, що сприяли вчиненню крадіжки;
10. обставини, що впливають на ступінь і характер обвинувачення.

У кожному конкретному випадку  може виникнути потреба у встановленні й інших важливих у справі обставин.

9. Початковий і наступний етап розслідування крадіжок;

Вихідними даними для порушення  кримінальної справи про вчинення крадіжок є такі: а) заяви громадян чи посадових  осіб; б) заяви очевидців чи інших  осіб, які дізналися про крадіжку; в) заяви громадян про злочинну діяльність конкретних осіб; г) затримання з краденим; ґ) інші джерела. Кожне повідомлення про факт крадіжки вимагає негайного  реагування. Насамперед необхідно встановити, на якому об’єкті чи в кого, де, коли вчинена крадіжка, що саме при  цьому викрадено.

Визначення спрямування  розслідування, технічних завдань  і засобів їх вирішення багато в чому зумовлене слідчими ситуаціями, що склалися залежно від часу, що минув з моменту крадіжки, чи виявлення  її слідів, предмета крадіжки, поведінки  винних, потерпілих, свідків та ін. Найбільш типовими слідчими ситуаціями початкового  етапу розслідування крадіжок є  такі:

1. Факт крадіжки виявлено  і підозрюваного затримано з  речовими доказами або по «гарячих  слідах». Як правило, це ті  випадки, коли інформування про  проникнення злодія у приміщення  здійснюється за допомогою заздалегідь  установлених у ньому засобів  охоронної сигналізації чи інформація  надійшла від конкретних очевидців  злочину, які часто самостійно  або з участю працівників міліції  затримують злочинців з краденим. Основне тактичне завдання в  даній ситуації — закріпити  сліди злочину. Типові версії  у вказаній ситуації: факт крадіжки мав місце і вчинена вона затриманим; затриманий придбав крадене майно або взяв його для схову та ін.

З метою перевірки цих  версій провадяться такі слідчі дії: обшук особи, огляд одягу, речей, вилучених у затриманого, а також  його допит. Відстрочення цих дій  на пізніший час не припустимо, оскільки це може негативно відобразитися  на схоронності викраденого майна (його як серйозний доказ вини злочинці намагаються позбавитися вже  в момент реальної для них небезпеки  затримання) та слідів на тілі й одязі  затриманого, зумовлених, наприклад, способом подолання перешкод. Невідкладність допиту підозрюваного обумовлена тим, що сам факт затримання з речовими доказами справляє суттєвий вплив на обрання лінії поведінки і  позицію допитуваного (відсутність  психологічної готовності пояснити, продумати фальшиву спрямованість  своїх показань). Після цього слід допитати свідків-очевидців, потерпілого, посадових або матеріально відповідальних осіб, що дозволить отримати важливу  доказову інформацію про обставини  крадіжки та її виявлення, учасників  та обставини затримання підозрюваного, коло осіб, поінформованих про розслідувану подію.

Після виконання вказаних слідчих дій слідчий проводить  огляд місця події (завчасно забезпечивши його охорону), в тому числі й місця  затримання підозрюваного з метою  виявлення, фіксації, вилучення інших  речових доказів, що підтверджують  причетність затриманого до розслідуваної  крадіжки. Початковий етап розслідування  в даній ситуації закінчується проведенням  обшуку за місцем проживання затриманого; пред’явленням для впізнання  потерпілому або матеріально  відповідальній особі майна (матеріальних цінностей), вилученого у підозрюваного; криміналістичними експертизами.

2. Факт крадіжки встановлено,  є відомості про гаданого злочинця (групу осіб), проте нікого не  затримано. У розслідуваній ситуації  визначальним чинником є час.  Дії слідчого і працівника  кримінального розшуку мають  відзначатися максимальною оперативністю  і спрямованістю на збирання  пошукової експрес-інформації шляхом  короткого опитування обізнаних  осіб про кількість, індивідуальні  прикмети зовнішності злочинців  (стать, вік, особливі прикмети, одяг та ін.), в якому напрямі  вони зникли, можливі місця їх  знаходження, а також характер  чи специфічні ознаки викраденого  ними майна. Після чого негайно  здійснюється переслідування злодія (злодійської групи) по «гарячих  слідах», а також використання  оперативних можливостей органів  дізнання. Зокрема, організовуються  тактичні операції: «Розшук злочинця»,  «Затримання по «гарячих слідах»,  «Розшук викраденого майна», «Встановлення  свідків», що містять різноманітні  слідчі дії та оперативно-розшукові  заходи. Так, коло свідків у  справі про крадіжку визначається  залежно від особливостей розслідуваної  події. Наприклад, у справі  про квартирну крадіжку слід  виявляти свідків насамперед  серед мешканців будинку, де  вчинена крадіжка (з числа пенсіонерів,  домашніх господарок, учнів), а також  серед працівників житлово-експлуатаційних  контор (двірників, слюсарів, електриків  та ін.). При розслідуванні крадіжок, учинених з приміщення державних  чи колективних організацій, свідки  виявляються з числа клієнтів, працівників та осіб, які охороняли  даний об’єкт. Особливу групу  свідків становлять працівники  комісійних крамниць, ломбардів,  а також водії таксі. 

Якщо внаслідок проведення названих тактичних операцій злочинця встановлено і затримано, надалі необхідно дотримуватися порядку  дій слідчого, викладеного щодо першої слідчої ситуації. Якщо ж підозрювана  у крадіжці особа не буде встановлена, в подальшому проводяться огляд  місця події, допити свідків-очевидців  і потерпілого, результати яких для  встановлення зниклого злочинця і викраденого  майна мають вирішальне значення. Так, завданням огляду місця крадіжки у цій ситуації є виявлення, фіксація і вилучення слідів злочину з  метою уточнення і розширення наявних у розпорядженні слідчого даних про особу, яка вчинила  крадіжку. Допит потерпілого має  бути спрямований на встановлення предмета крадіжки, визначення розміру збитку, а також виявлення осіб з числа  знайомих і родичів (за описаними  свідками-очевидцями прикметами зовнішності), можливо причетних до розслідуваної  події.

3. Факт крадіжки встановлено  (зламані вхідні двері, своєрідний  безлад у приміщенні, відсутнє  певне майно), але дані про суб’єкта  злочину відсутні. Така слідча  ситуація в інформаційному плані  є найменш сприятливою, а в  організаційному — найскладнішою.  Основні завдання — встановлення  особи, яка вчинила крадіжку, і  виявлення викраденого. Для цього  можуть провадитися тактичні  операції «Збирання відомостей  про злочинця» і «Розшук викраденого  майна». Реалізація цих тактичних  операцій може здійснюватися  таким чином: попереднє опитування  потерпілого (матеріально відповідальної  особи) щодо змін в обстановці  місця події (поява невідомих,  незвичне розташування або зникнення  певних предметів тощо); огляд  місця події, що включає дослідження  матеріальної обстановки (не тільки  приміщення, з якого вчинена крадіжка, а й оточуючої місцевості —  сходових площадок, горищ і підвалів  житлових будинків, дворів, підсобних  приміщень та ін.); допит потерпілого  та свідків (черговість допиту  цих осіб визначається залежно  від того, хто з них першим  виявив крадіжку і повідомив  про неї в міліцію); призначення  і проведення судових експертиз;  перевірка за криміналістичними  обліками (дактилоскопічним, за способом  учиненого злочину); постановка на  облік викрадених номерних предметів;  вивчення матеріалів раніше не  розкритих крадіжок, учинених аналогічним  способом.

Одночасно з процесуальними діями здійснюються оперативно-розшукові  заходи, характер яких визначається зібраними  даними про злочинця (злочинців) і  викрадені цінності. Якщо, з огляду на обставини справи, злочинець (злочинці) перебувають поблизу місця крадіжки, необхідно за допомогою працівників  міліції організувати переслідування по «гарячих слідах», засідки у місцях можливої появи (у тому числі на базарах, у ломбардах, комісійних крамницях, камерах схову ручного багажу на залізничних вокзалах, автовокзалах, пристанях, аеропортах) або «прочісування» навколишньої місцевості. На випадок, якщо для реалізації викраденого  злочинець (злочинці) міг виїхати  в інше місце, необхідно поінформувати  підрозділи міліції населених пунктів, річних вокзалів, постів ДАІ, залізничних  станцій, розташованих на шляху можливого  прямування злочинця (злочинців), а  також повідомити органи міліції  відповідних районів і областей про ознаки викраденого майна.

Для початкового етапу  розслідування крадіжок характерні також певні типові слідчі версії. Так, при розслідуванні крадіжок чужого майна, вчинених шляхом проникнення  у приміщення, висуваються такі версії:

1) крадіжку вчинила стороння  особа; 

2) крадіжку вчинила стороння  особа за участю або при  сприянні працівника об’єкта,  який не є (у цьому випадку)  матеріально відповідальною особою;

3) крадіжку вчинив працівник  даного об’єкта, який не є  (у цьому випадку) матеріально  відповідальною особою, або особа,  яка охороняла даний об’єкт;

4) крадіжку вчинила стороння  особа, але факт крадіжки використано  матеріально відповідальною особою  для приховання недостачі або  присвоєння інших цінностей, що  є у її розпорядженні; 

5) крадіжку вчинила стороння  особа при сприянні матеріально  відповідальної особи, яка намагається  приховати недостачу; 

6) крадіжку зі зломом  інсценувала матеріально відповідальна  особа метою приховання недостачі  або ухилення від сплати податків (нібито викрадене майно списується  на збитки і тим самим знижується  реальний прибуток, що підлягає  оподаткуванню).

Для розслідування крадіжок особистого майна громадян, які вчинено  з квартир, будинків, дач, характерні такі типові версії:

а) щодо події злочину:

— крадіжка дійсно мала місце;

— крадіжки фактично не було, а заявник помиляється щодо події  злочину, або крадіжка інсценована  ним самим з метою приховання факту загублення чи розтрати довірених  власнику приміщення документів, коштовностей, зброї тощо;

б) щодо осіб, причетних до вчинення крадіжки, то вона вчинена:

— однією особою чи злодійською  групою;

— особою з числа родичів  потерпілого;

— особою, обізнаною про  місця знаходження викраденого;

— особою, яка має певні  навички;

— особою, яка раніше проводила  якісь роботи у потерпілого або  побувала в його квартирі з іншого приводу;

в) щодо місць можливого  перебування злочинця: квартири; заміські дачі родичів, знайомих; готелі, вокзали  та ін.;

г) щодо місць знаходження  викраденого майна:

— сховано за місцем мешкання, роботи злодія, його знайомих, родичів;

— здано до комісійних крамниць, ломбардів;

— реалізовано;

— вивезено за межі даного населеного пункту;