Контрольная работа по "Криминалистике"

— відправлено поштовою посилкою та ін.

Висунення робочих версій у конкретному випадку розслідування  залежить від обсягу зібраної первісної  інформації та слідчої ситуації, що склалася. Так, при висуненні версій про осіб, причетних до вчинення крадіжки, беруться до уваги спосіб учинення злочину, вид і кількість  викрадених цінностей, а також відомості, отримані в результаті дослідження  слідів та інших речових доказів, виявлених на місці злочину.

Ефективність розслідування  крадіжок багато в чому обумовлена наявністю погоджених планів слідчих  дій та оперативно-розшукових заходів. Планами розслідування передбачаються заходи щодо встановлення і затримання злочинця, виявлення співучасників, виявлення і вилучення викраденого, відшкодування шкоди, розпізнання  інсценування тощо. Організуюча роль у цій діяльності належить слідчому, який визначає пріоритетні напрями  розслідування, дає окремі доручення  органу дізнання щодо проведення оперативно-розшукових заходів.

§ 3. Наступний етап розслідування 

Цей етап розслідування крадіжок характеризується вирішенням завдань, спрямованих на розширення доказової  бази та підтвердження раніше зібраних фактів щодо винності обвинуваченого. Результативність цих дій багато в чому обумовлена підсумками початкового  етапу розслідування. На наступному етапі розслідування крадіжок можуть скластися такі типові слідчі ситуації:

1. Подія злочину не  мала місця (предмет крадіжки  виявлено потерпілим в іншому  місці; інсценування злочину). Розпізнання  інсценування крадіжки проводиться  на підставі вивчення:

а) негативних обставин під  час розслідування події (зайве  безладдя, навмисне пошкодження матеріальних цінностей; наявність ознак, що вказують на те, що хоч перешкода і зламана, але не знадвору, а зсередини приміщення; незаймані пил чи павутиння на зовнішньому боці рами, нібито виламаної  ззовні; відсутність слідів, що обов’язково  мають бути при певному способі  дій; відсутність на місці події  металевих ошурків, що вказує на те, що перепилювання, приміром дужок замка, було здійснено зовсім в іншому місці);

б) результатів слідчого експерименту за перевіркою певного  факту (наприклад, чи могли фактично знаходитися у даному приміщенні матеріальні цінності у певній кількості  й обсязі; чи дійсно можна було крізь  такий пролом у стіні чи через  двері винести вказані предмети тощо);

в) даних судових експертиз, допитів, очних ставок.

2. Факт крадіжки й особа,  яка її вчинила, встановлені,  злочинець затриманий і визнає  себе винним у повному обсязі  пред’явленого обвинувачення, його  показання не суперечать зібраним  у справі доказам, викрадене  майно виявлене. У даній ситуації  слідчий приймає рішення про  достатність зібраних доказів  для завершення досудового слідства.

3. Факт крадіжки встановлено,  зібрано докази про винність  особи, яка її вчинила, однак  обвинувачений визнає свою вину  частково (визнає, що вкрав лише  майно, яке виявлено у нього  під час обшуку, заперечує окремі  епізоди злочинної діяльності, наприклад,  факт виготовлення заздалегідь  знаряддя злому, збуту викраденого  тощо). У даній ситуації слідчий  на підставі аналізу показань  обвинуваченого висуває версії  по кожному пункту як зізнання, так і заперечення пред’явленого  обвинувачення. З метою перевірки  висунутих версій проводяться  допити нових свідків, очні  ставки.

4. Факт крадіжки встановлено,  зібрано докази винності обвинуваченого  у її вчиненні, але він пред’явленого  обвинувачення не визнає, посилаючись  на алібі (називає місце перебування  на момент крадіжки й осіб, які можуть це підтвердити), викрадене  майно не знайдено. У даній  ситуації перевіряються версії  щодо місця знаходження обвинуваченого (чи міг він перебувати у вказаному ним місці на момент крадіжки), а також причетність осіб, на свідченні яких базується алібі обвинуваченого, до його злочинної діяльності. Опрацьовуються версії про місце знаходження викраденого майна, продовжується реалізація тактичних операцій «Перевірка алібі», «Розшук викраденого майна». З цією метою проводяться додаткові обшуки за місцем проживання обвинуваченого, за місцем знаходження належного йому майна (дача, гараж, автомашина тощо), пред’явлення для впізнання обвинуваченим предметів, що належать йому (одяг, взуття, валізи та ін.), судові експертизи, допити свідків, очні ставки та ін.

У тих випадках, коли злочинця не встановлено або встановлено, але ще не затримано, вказані слідчі ситуації початкового етапу переходять і на наступний етап розслідування. Дії слідчого мають бути спрямовані на виявлення злочинця, а також  на розшук викраденого (обшук, допит  родичів, колег по службі), забезпечення відшкодування матеріального збитку, виявлення й усунення причин і  умов, що сприяють учиненню крадіжки. При  цьому сприяти вирішенню вказаних завдань може вміла взаємодія  слідчих органів з громадськими організаціями й окремими громадянами.

 

10. Криміналістична характеристика шахрайства.

 

Шахрайство — це заволодіння  чужим майном або придбання права  на майно шляхом обману чи зловживання  довірою (ст. 190 КК). Предметом шахрайства може бути не тільки майно, а й право  на таке майно (наприклад, заволодіння  шляхом шахрайства такими документами, що надають право вступити у спадщину, отримати майно за заповітом, вимагати виконання майнових зобов’язань  та ін.).

Для відмежування шахрайства від інших видів посягань на власність  важливо встановити наявність обману або зловживання довірою. Під  обманом розуміється повiдомлення неправдивих відомостей або приховування, умовчання певних обставин, повідомлення про які було обов’язковим у даних  ситуаціях. Шахрайський обман —  це такий вплив на поведінку власника майна або особи, що відає майном чи охороняє його, який здатний ввести цю особу в оману відносно добровільних дій з передачі майна винному. Шахрайський обман передбачає передачу злочинцю майна самим потерпілим або іншою особою. Пленум Верховного Суду України в постанові від 25 грудня 1992 р. звернув увагу судів  на те, що «обман (повідомлення потерпілому  неправдивих відомостей або приховування певних обставин) або зловживання  довірою (недобросовісне використання довір’я з боку потерпілого) при  шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого  впевненість про вигідність і  обов’язковість передачі йому майна  чи права на нього. Обов’язковою ознакою  шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього».

Обманні дії повинні передувати заволодінню майном. За своїм змістом  і формами обман буває різноманітним  і може стосуватися предмета, подій, дій і фактів. Формою шахрайського обману може бути категорична думка чи припущення про будь-яку обставину. Такий обман може набирати форми письмової або усної мови, руху чи жестів.

Зловживання довір’ям полягає  у тому, що злочинець для заволодіння  майном потерпілого використовує близькі, довірчі стосунки з ним. Довір’я  може породжуватись службовими, родинними  стосунками, особливою довірливістю потерпілого.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Джерела використаної літератури:

Підручники:

Андреев Й. С., Грамович Г. Й., Порубов Н. Й. Криминалистика.- Минск, 1997.

БіленчукП. Д., Головач В. В., Салтевський М. В. Криміналістика- Київ,1997.

Гик С. Криміналістика.- Регенсбург, 1948.

Криміналістика. Криміналістична  тактика і методика розслідування  злочинів / За ред. В. Ю. Шепітька.-Харків, 1998.

Советская криминалистика. Методика расследования отдельньїх видов преступ-лений. /Под ред. В. К. Лисиченка-Киев, 1988.