Якість продуктів харчування як національна ідея

 

ДИРЕКТИВА РАДИ 2002/99/EC 16 грудня 2002 року

 

Встановлює ті правила по здоров’ю тварин, якими користуються при управління виробництвом, переробкою, поширенням продуктів тваринного походження.

 

ДИРЕКТИВА 2000/13/EC ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТА І РАДИ від 20 березня 2000 року

 

Про наближення законів країн-членів стосовно маркування, презентації і реклами продуктів харчування.

 

Система контролю

 

• Європейська Комісія
• Європейський Парламент
• Рада Європейського Союзу
• Європейський Суд , Суд Аудиторів

 

Єврокомісія

 

• Представляє інтереси Союзу
• Законодавча ініціатива
• DG Охорона здоров’я і споживача  [“DG SANCO”], ветеринарія, харчова безпека
• DG підприємство
• DG внутрішній ринок
• DG розвиток

 

Процесс прийняття рішень

• Європейська Комісія
• Пропозиції до регламенту чи директиви
• Європейський Парламент
• Рада Європейского Союзу  
• Перше і друге читання
• Прийняття
• Реалізація країнами-членами

 

 

Принципи закону ЄС про харчову продукцію

 

• Високий рівень захисту життя і здоров’я людей
• Права на безпечну харчову продукцію, належне інформування населення
• Захист здоров’я тварин і рослин
• Навколишнє середовище
• Вільний обіг продуктів і кормів в межах Євросоюзу.

 

 

 

 

Екологізація виробництва с.-г. продукції

 

• Екологічний моніторинг та радіаційна безпека території України (радіоактивне забруднення, утилізація заборонених і застарілих пестицидів, охорона ґрунтів).

• Генетична безпека України.

• Розробка і впровадження програми ре медіації забруднених територій.

• Впровадження програми “Органічні продукти України”.

• Прийняття законів України щодо ГМО та генних досліджень.

• Екологічна паспортизація с./г. угідь.

• Створення інтегрованих систем виробництва якісної та безпечної продукції АПК.

 

Україна і її законодавство

Правові засади встановлює Закон України "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" № 44 (371) від 5 листопада 2002 року, який також регулює відносини між органами виконавчої влади, виробниками, продавцями (постачальниками) і споживачами під час розробки, виробництва, ввезення харчових продуктів на митну територію України, їх закупівлю, використання, споживання та утилізацію. Згідно із Законом, основними засадами державної політики щодо забезпечення якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини є:

- пріоритетність збереження і  зміцнення здоров'я людини та  визнання її прав на належну  якість і безпеку харчових  продуктів і харчової сировини;

- створення гарантій безпеки  для здоров'я людини під час  виготовлення, ввезення, транспортування, зберігання, реалізації, використання, споживання, утилізації або знищення  харчових продуктів та продовольчої  сировини;

- державний контроль і нагляд за їх виробництвом, переробкою, транспортуванням, зберіганням, реалізацією, використанням, утилізацією або знищенням, які забезпечують збереження навколишнього природного середовища, ввезенням в Україну, а також наданням послуг у сфері громадського харчування;

- стимулювання впровадження нових  безпечних науково обгрунтованих  технологій виготовлення (обробки, переробки) харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів, розробки та виробництва нових видів спеціальних та екологічно чистих харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх матеріалів;

- підтримка контролю якості  харчових продуктів з боку  громадських організацій;

- координація дій органів виконавчої  влади в ході розробки і  реалізації політики щодо забезпечення  належної якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сировини;

- встановлення відповідальності  виробників, продавців (постачальників) харчових продуктів, продовольчої  сировини і супутніх матеріалів  за забезпечення їхньої належної якості та безпеки для здоров'я людини під час виготовлення, транспортування, зберігання та реалізації, а також за реалізацію цієї продукції у разі її невідповідності стандартам, санітарним, ветеринарним та фітосанітарним нормам.

Держспоживстандарт України керується двома основними пріоритетами, які стосуються забезпечення надійного захисту прав споживачів, безпеки їхнього життя та здоров’я, захисту інтересів національної економіки, забезпечення умов для підвищення конкурентоспроможності українських виробників.

Враховуючи те, що питання безпеки населення безпосередньо залежить від якості харчової продукції, найактуальнішим питанням сьогодення є створення належної законодавчої і нормативної бази, інфраструктури, інформаційної мережі, ефективного ринкового нагляду з урахуванням міжнародної та європейської практики. 

Система технічного регулювання та споживчої політики є одним з дієвих інструментів боротьби з тіньовою економікою. Проте її ефективність певним чином знизилась, зокрема, з набуттям чинності 26 грудня 2007 року Закону України „Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності”,  практично паралізовано роботу з державного нагляду. Деякі норми цього Закону надають можливість недобросовісним суб’єктам господарської діяльності уникати перевірок державного нагляду за додержанням вимог стандартів, норм і правил, приховувати неякісну, небезпечну та контрафактну продукцію. Крім цього, органи державного нагляду не можуть проводити лабораторні випробування продукції, яка підлягає перевірці (ст. 16, п.1 Закону), оскільки в бюджеті на 2008 рік кошти на це не передбачено. Така ситуація аж ніяк не відповідає державним інтересам України, інтересам як сумлінного бізнесу, так і споживачів, якими є все населення країни.

Крім того, пропонується скасувати чинну систему обов’язкової сертифікації, а також відмінити всі стандарти, посилаючись на європейську практику оцінки відповідності за технічними регламентами. Така активність мотивується тим, що чинна система технічного регулювання та споживчої політики нібито гальмує розвиток підприємництва в Україні і суперечить вимогам СОТ та ЄС, створюючи невиправдані технічні бар’єри в торгівлі.

В Україні:

- відсутній закон про державний  ринковий нагляд за додержанням  вимог щодо безпеки продукції, розроблений на основі директив Європейського Союзу 2001/95/ЕС про загальну безпеку продукції, та 85/374/ЄЕС щодо відповідності законів, положень та адміністративних постанов країн-членів щодо відповідальності за дефектну продукцію;

- не запроваджені  положення, стандарти  Комісії "Кодекс Аліментаріус", застосування яких передбачене Законом України "Про безпечність і якість харчових продуктів";

- не впроваджені на підприємствах  України системи забезпечення  безпеки харчової продукції відповідно до вимог стандартів ISО 22000, що унеможливлює забезпечити конкурентоспроможність вітчизняних виробників щодо експорту харчової продукції;

- не запроваджені положення "Регламенту  Європейського Парламенту і Ради 178/2002ЕС від 28 січня 2002 року "Про  встановлення загальних принципів та вимог законодавства щодо харчових продуктів, створення Європейського органу з безпеки харчових продуктів та встановлення процедур у галузі безпеки харчових продуктів" та Регламенту (ЄС) № 882/2004 Європейського Парламенту і Ради від 29 квітня 2004 року "Про проведення офіційного контролю з метою забезпечення перевірок додержання закону про продукти харчування та фураж і правил, що стосуються здоров'я та благополуччя тварин.

Механізм обов’язкової сертифікації необхідно замінювати у відповідності до директив ЄС. Перехід від обов’язкової сертифікації до європейської (міжнародної) моделі оцінки відповідності має супроводжуватися скоординованою роботою щодо створення на законодавчому, нормативному та інфраструктурному рівні ефективної системи контролю за якістю та безпекою продукції, в тому числі і харчової. Тому необхіні розробки та впровадження Закону України «Про державний ринковий нагляд», який має враховувати положення директив Євросоюзу про загальну безпеку продукції та щодо юридичної відповідальності за дефектну продукцію.

Основа для дій

 
1. Державний нагляд і контроль за якістю та безпекою харчових продуктів здійснюється згідно із Законами України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", "Про ветеринарну медицину", "Про захист прав споживачів", "Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини" за:

проектуванням, будівництвом, реконструкцією харчових підприємств, закладів громадського харчування і торгівлі;

якістю і безпекою продуктів харчування, продовольчої сировини та супутніх матеріалів, що використовуються у процесі їх виробництва, а також за ввезенням, транспортуванням, зберіганням, реалізацією, утилізацією чи знищенням.

Контроль та нагляд здійснюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у галузі охорони здоров’я, ветеринарної медицини; органами стандартизації, метрології, сертифікації, карантину рослин.

2. В основу визначення показників  безпеки покладено вимоги щодо  дотримання ГДК вмісту в продуктах і сировині потенційно небезпечних для здоров’я речовин хімічного і біологічного походження.

3. У процесі виробництва харчових  продуктів можуть застосовуватися  харчові добавки, перелік яких  затверджується Кабінетом Міністрів  України. Для спеціалізованого дитячого  харчування українське законодавство  обмежує використання синтетичних харчових добавок.

4. Однією з основних особливостей  забруднення продуктів харчування  в країні є можливе забруднення  їх радіонуклідами унаслідок  аварії на Чорнобильській АЕС. З 1 січня 1998 р. введено допустимі рівні вмісту радіонуклідів – цезію-137 і стронцію-90 в продуктах харчування і питній воді (ДР-97).

З метою запобігання такому забрудненню в Україні розроблено широкий спектр продуктів з радіозахисними властивостями. Для таких продуктів запроваджено спеціальний інформаційний знак, що розміщується на етикетці.

5. Більше за інших зазнають  впливу техногенних викидів жителі  індустріально розвинутих міст України. Зони з високими рівнями вмісту в ґрунтах токсичних сполук розташовані саме навколо таких міст, і звідси ж надходить для споживання населення більша частина плодоовочевої продукції.

6. Зупинка індустріальних гігантів  і зменшення рівня застосування  хімічних речовин у сільському господарстві привело до зменшення забруднення сільськогосподарської продукції пестицидами, нітратами та іншими чужорідними речовинами. Однак проблема безпеки продуктів харчування, особливо дитячого, залишається актуальною.

7. Особливу загрозу для здоров’я  населення становлять харчові  отруєння мікробного походження. Щороку від них потерпає близько 1500 чоловік. У 1998 році в 22 областях та в м. Києві мали місце 55 спалахів харчових отруєнь, з яких 38 виникли внаслідок уживання продукції підприємств, що мають ліцензії та виготовляють і реалізують продукти харчування. 17 спалахів зареєстровано у побуті.

Складові системи продовольчої безпеки країни

 

1. Моніторинг основних показників  безпеки продукції (кількісних та якісних) (відомчі контрольні лабораторії) та оперативне реагування на критичні показники.

2. Референс-лабораторія із європейською  системою акредитації.

3. Правове забезпечення продовольчої  безпеки - законодавча база

4. Система державного контролю  та координація органів відповідальних за внутрішню та зовнішню продовольчу безпеку країни.

5. Інформування споживачів про  дії Держави на забезпечення безпеки та контролю якості продовольства (як державні так і НДО).

 

1. Закон України “Про якість  та безпеку харчових продуктів  і продовольчої сировини”

2. Закон України “Про захист  прав споживачів”.

3. Закон України “ Про забезпечення  санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”

4. Закон України “Про вилучення , знищення та подальше використання  неякісної та небезпечної продукції”

5. Закон України “Про відповідальність  постачальника за випуск і  реалізацію неякісної і небезпечної продукції”

6. Закон України “Про стандартизацію”

7. Закон України “Про підтвердження  відповідності”

8. Закон України “Про акредитацію  органів з оцінки відповідності”

9. Закон України “Про метрологію  та метрологічну діяльність”

10. Закон України “ Про ветеринарну  медицину”

11. Закон України “ Про захист  рослин”

12. Закон України “ Про пестициди  і агрохімікати”

 

Споживча практика ЄС

Паралельні інтереси виробників і споживачів залишаються важливою рисою захисту прав споживачів у сьогоднішній Європі. Комплексний захист прав споживачів, у тому вигляді, у якому він обговорюється та втілюється сьогодні, почав розвиватися лише наприкінці 19-го сторіччя у США та у Європі. Це стало результатом промислової революції

Більшість країн у Західній Європі почали розвивати комплексне законодавство у період після 1950 року. Спочатку це були окремі законодавчі акти – конкретні закони, спрямовані на вирішення окремих питань, наприклад, чесної реклами, вдосконалення інформування споживачів через упаковку на промисловій і харчовій продукції, а також основних вимог безпеки. Поступово виникла ідея стосовно створення визнаного переліку споживчих прав, а також узгодженого комплексу законодавства та органів для його втілення. В результаті цього, протягом останніх років країни, які вперше приймали закони на захист прав споживачів, використовували широкомасштабні акти, які поширювалися на багато аспектів захисту прав споживачів. Такий підхід використовували країни, які здійснювали перехід від планової економіки (включно з тими, які зараз є членами Європейського Союзу), але його також використовували у багатьох країнах, що розвиваються, у Латинській Америці, Азії та Африки, де на споживчі питання спочатку звертали мало уваги.