Якість продуктів харчування як національна ідея

В разі виникнення шкоди від продукту: ‘Виробник несе відповідальність за шкоду, спричинену недоліками його продукції'. Якщо продукція є імпортованою, відповідальність несе дистриб'ютор. Споживачі можуть подати позов проти виробників і вимагати компенсації за завдану шкоду. Вони повинні довести ступінь завданої шкоди, а також факт того, що її було завдано саме цією продукцією. Але їм не потрібно доводити, що це сталося через недбалість виробника; навіть якщо виробник правильно виконав усі процедури щодо забезпечення стандартів, написав правильні інструкції, тощо, він усе одно несе відповідальність у випадку виникнення небажаних наслідків. З іншого боку, відшкодування може бути зменшене, якщо частково шкода сталася через те, яким чином споживач використовував продукцію.

Виробники мають три відправні точки для захисту:

• Недолік був відсутнім у момент продажу товару
• Недолік виник через відповідність нормативам (тобто самі нормативи були невідповідними)
• ‘стан наукових і технологічних знань у той час, коли продукцію було випущено в обіг, не був достатнім для виявлення наявності недоліку.'

Останній пункт, який називається «аргументація на підставі аспектів технологічного розвитку» (development defence), викликає гострі дискусії. Споживчі групи завжди ставилися до нього негативно, тому що він дозволяє виробникам бути менш уважними при наданні оцінки безпечності нових видів продукції. Це також означає, що споживачі можуть залишитися без компенсації, навіть коли цілком зрозуміло, що саме завдало їм шкоди.

Нещодавній аналіз, проведений у ЄС, дійшов висновку, що зміни тут не потрібні, і що Директива забезпечує належну рівновагу між інтересами споживачів і виробників. Було прийнято рішення про те, що сувора відповідальність (тобто, яка не передбачає аргументації на підставі аспектів технологічного розвитку) обмежуватиме розвиток нової продукції і відвертатиме кошти, що витрачаються на дослідження, на страхування від претензій щодо компенсацій. (Виробники звичайно закладають у вартість певні кошти як страхування на випадок відповідальності за продукцію.) Національним урядам дозволено застосовувати суворіші закони щодо відповідальності за продукцію, якщо вони вважають це за потрібне.

У ЄС існують три основних типи споживчих організацій:

Повністю незалежні НУО. Публікують великими накладами масові журнали з порівняльними тестами, що забезпечує їм надходження значних коштів від передплатників. Певну частину цих грошей вони використовують для забезпечення загальних послуг для споживачів – проведення кампаній на підтримку прав споживачів і розвиток споживчої політики, можливо, на освіту зі споживчих питань або на громадські консультаційні центри. Більшість із них були започатковані 40-50 років тому. Вони є неприбутковими організаціями – тобто вони не мають акціонерів, але використовують гроші, які заробляють, на виконання більшого обсягу роботи для споживачів.

Незалежні видавці журналів відіграють важливу роль у Великобританії, Нідерландах, Франції, Бельгії, Італії, Іспанії та Португалії. Журнали у Бельгії, Італії, Іспанії та Португалії видаються однією й тією ж групою, яка заснована при бельгійській організації – власній багатонаціональній компанії споживачів (яка також видає журнал у Бразилії). Жоден із цих журналів не розміщує реклами; їхня мета – надавати споживачам незалежні консультації про продукцію та послуги; якщо вони братимуть гроші від виробників за розміщення реклами, читачі можуть поставити під сумнів, чи це не могло вплинути на їхні рекомендації – тобто їхні прибутки надходять лише від споживачів.

У Європі існує багато менших незалежних споживчих організацій, які переважно працюють у галузі надання консультаційних послуг або проведення кампаній (або в обох цих сферах).

Інститути та організації, підтримувані урядом. В Австрії, Німеччині, Франції та Данії існують напівнезалежні організації, які видають журнали з результатами порівняльних тестів. Таким же чином, як і незалежні журнали, вони не розміщують реклами і беруть передплату, але користуються також певною фінансовою підтримкою з боку уряду. Деякі з них – наприклад, Stiftung Warentest у Німеччині – головним чином обмежують свою діяльність роботою над виданням журналу; інші відіграють значну політичну, представницьку, освітню та консультаційну роль.

Урядові споживчі організації. У Німеччині існують агентства, що повністю фінансуються державою, створені з метою представництва споживачів у процесі розробки політики, а також для управління загальнонаціональною мережею консультаційних центрів. У деяких країнах також існують важливі спеціалізовані групи, що фінансуються за рахунок держави, які представляють споживачів у галузі громадських послуг, таких, наприклад, як постачання енергії, залізничного транспорту, телекомунікацій.

Урядові департаменти та регуляторні органи.Такі органи розробляють політичні рішення та забезпечують виконання законів. У деяких країнах виконання законів щодо безпеки споживачів покладено на місцеві органи влади, в інших – на місцеві відділи національних органів.

• Лише уряди можуть приймати законодавчі рішення, і лише урядові органи можуть забезпечувати виконання законів.
• Незалежні НУО є важливою складовою частиною ефективної споживчої структури. Серед восьми прав споживачів є право на висловлення своєї думки у процесі розробки політики, і споживачі повинні мати змогу представляти себе безпосередньо, а не через посередників, призначених урядом.
• Здатність споживачів до дій залежить від інформації, освіти та консультування. Загалом, незалежні НУО забезпечують це краще, ніж урядові органи, не в останню чергу через те, що споживачі схильні більше їм довіряти - вони не мають інших поточних інтересів, які впливали б на їхню роботу.
• Через те, що значна частина освіти та консультацій забезпечується споживачам безкоштовно, незалежні НУО звичайно не можуть знайти ресурсів для виконання широкомасштабної роботи. Важливо розглянути варіанти, через які уряди можуть забезпечити здатність НУО надавати ефективні послуги в інтересах усього суспільства.

Співпраця. Європейські споживчі організації співпрацюють двома способами. Переважна більшість їх є членами Європейської споживчої організації (Bureau Europeen des Unions de Consommateurs – BEUC) , яка розміщується у Брюсселі. Це політичний і лобістський орган, покликаний представляти точку зору споживачів перед керівними органами Європейського Союзу – Єврокомісією, Парламентом і Радою Міністрів. BEUC частково фінансується Єврокомісією, а також за рахунок членських внесків від організацій, які входять до неї. Вона брала участь у підготовці всіх Директив, описаних у цьому документі.

Вони також співпрацюють у структурі Групи міжнародних досліджень і тестування (International Consumer Research and Testing), створеної з метою координації проведення спільних тестів, під час яких продукція, що продається у декількох країнах, випробовується один раз, а результати тестування повідомляються через різні організації. Це дозволяє значно скоротити витрати, забезпечуючи при цьому наявність інформації для споживачів у всьому

Проблеми України в харчовій галузі

Середній українець (в більшості 50 – 60%) споживає в % до раціону: олія (176,6%), картопля (148,1%), хліб і хлібопродукти (123,3%), цукор (130,4%)., таким чином, формується білково0калорійна нестача. Причому багатодітні сім’ї споживають продуктів ціє групи в двічі більше.

Очікувана тривалість життя в середньому в Україні майже на 10 років нижча, ніж в економічно розвинених країнах Європи (у середньому 67 років. Серед причин смерті провідне місце в Україні посідають хвороби системи кровообігу, розвиток яких значною мірою пов'язаний з порушенням харчування.

 Найбільший вплив на смертність від основних неінфекційних хвороб, і насамперед хвороб системи кровообігу, у Європейському регіоні мають 7 факторів ризику, чотири з яких безпосередньо пов'язані з харчуванням населення (гіперхолестеринемія, надлишкова маса тіла, зловживання алкоголем, недостатнє споживання фруктів і овочів).

Неповноцінне харчування є також вагомим фактором ризику розвитку хвороб органів травлення. З 1990 року поширеність хвороб органів травлення серед дорослого населення України зросла на 55%. Найбільш високими темпами зростала поширеність хвороб підшлункової залози (у 4 рази) та жовчнокам'яної хвороби (у 2,5 рази).

Збільшується значимість хвороб органів травлення як причини смертності населення. Найбільш високі рівні смертності від цієї причини реєструються в індустріально-розвинених і екологічно несприятливих областях, таких як Луганська (78,4 випадки на 100 тис. усього населення), Одеська (72,8), Дніпропетровська (71,0), Донецька (67,6). Стандартизований за віком рівень смертності від хвороб органів травлення в Україні в 2003 році перевищував на 17% аналогічний середній показник у Європейському регіоні і на 45% — показник Євросоюзу.

Структура харчування дітей шкільного віку характеризується триваючим зниженням споживання найбільш цінних у біологічному відношенні харчових продуктів, таких як м'ясо і м'ясопродукти, молоко і молочні продукти, риба і рибні продукти, яйця, олія, фрукти й овочі. При цьому істотно збільшується споживання хліба і хлібопродуктів, а також картоплі. За даними ПРООН в Україні внаслідок неякісного харчування 3% дітей мають дефіцит маси тіла, а 15% — відставання росту.

Незадовільне харчування дітей призводить до збільшення частоти виникнення серед них хвороб органів травлення. Захворюваність дітей (0—14 років) хворобами органів травлення зросла в 2004 році, у порівнянні з 1990 роком, на 57,1% (з 33,8 до 53,1 випадки на 1000 дітей). Поширеність захворювань даного класу серед дітей за цей період збільшилася на 61,1% (з 85,7 до 138,1 випадки на 1000 дітей) [4].

При здійсненні державного контролю за лікувально-профілактичними установами виявлено, що в них не додержуються режиму харчування. Офіційно скорочується кількість прийомів їжі. Необхідний добовий набір забезпечується тільки на 20%. У раціоні практично відсутні м'ясо, масло вершкове, рослинні жири, риба, овочі, фрукти, соки. Харчова й енергетична цінність раціонів харчування не відповідає гігієнічним нормам. Через відсутність коштів фактично не проводиться вітамінізація готових блюд.

Зросло виробництво неякісних м'ясних напівфабрикатів, ковбасних виробів. Виробники борошна соєвого текстурованого у супровідних документах не вказують використання генетично-модифікованої сої.

За оцінками вчених, з їжею до організму надходить понад 70% усіх забруднювачів (ксенобіотиків, контамінантів). При розбалансованому харчуванні, дефіциті його найважливіших компонентів (білків, незамінних аміно- і жирних кислот, мікроелементів, вітамінів) зростає небезпека несприятливого впливу забруднених продуктів на життєві функції організму, на здоров'я в цілому. У 2001 р. вченими медиками і деякими політиками України були розпочаті активні спроби прийняття "Концепції державної політики в галузі здорового харчування населення України", однак вона не була прийнята. Прийняття концепції могло б сприяти контролю за безпекою харчування нації.

Харчовий раціон України у 2002 р.,на душу населення на рік до рівня ЄС, %:  хлібобулочна – 141,5; пшениці – 132,7; жита – 378,9; рису – 51,0; кукурудзи – 152,5; картопля – 171,5; цукор – 108,5; олії – 52,0 (у т.ч.: соняшникова – 209,1); овочі – 86,9; фрукти – 24,9; м’ясо – 34,9 (у т.ч. яловичина – 58,8; свинина – 27,4; курятина – 35,5); тваринні жири – 44,3); молочні продукти – 67; яйця – 91,3; риба – 58,6.

Споживча практика України.

(з відкритого звернення від Союзу споживачів України та Української Асоціації споживачів)

З 2005 року Україна живе без програми по захисту прав споживачів, із дискримінаційним законодавством у цій сфері, і як наслідок – має невтішні   статистичні дані.Смертність від отруєння небезпечними продуктами харчування  перевищує смертність від нещасних випадків на виробництві. В той же час за показником “якість життя”, яке враховує не тільки ВВП, але й тривалість життя, екологію, дитячу смертність тощо,  ми займаємо лише 98 місце серед 111 країн.

Окрім декларацій і заяв з їх боку політиків про наміри навести порядок, відпрацювати ефективну систему контролю за якістю і безпекою продуктів харчування, питної води і медикаментів, а також передбачити більш вимогливу і жорстку систему для тих, хто насичує ринок неякісними товарами, ніяких кроків споживачі не відчули.

Влада знов знехтувала права споживачів, фактично ліквідувавши Національну координаційну Раду з питань захисту прав споживачів при Кабінеті Міністрів України. Останнім часом це був єдиний консультативно-дорадчий орган при Уряді, який створений у 2006 році.

  Незважаючи на успішну роботу  Ради, поширення її діяльності  на всі регіони України через створення відповідних координаційних рад, 17 квітня Уряд прийняв Постанову № 356, якою суттєво знизив статус цього органу, підпорядкувавши його Міністерству економіки, керівник якого і став новим співголовою Ради, а також затвердив новий склад Ради, що викликало неоднозначну реакцію в суспільстві. Так, до її нового складу увійшли представники асоціацій підприємців, “Спілки малих, середніх та приватизованих підприємств”, Українського союзу промисловців і підприємців, Ліги виробників харчових продуктів, Союзу ювелірів тощо. Фактично це всі відомі в Україні фірми, представники яких останнім часом активно виступають тільки за створення сприятливих умов для розвитку бізнесу, а доля вітчизняного споживача їм байдужа.

Україна фактично вже знаходиться на порозі відкриття своїх кордонів для неконтрольованого ввозу імпортної продукції невідомого походження. І це відбувається у той час, коли переважна більшість цивілізованих країн світу посилює захист свого ринку від доступу небезпечних товарів.

Політика нехтування правами споживачів, а разом з тим і основними положеннями Конституції України, має загрозливий характер і може призвести до перетворення України у звалище для небезпечних товарів з усього світу, а народ України – у  мовчазну біологічну масу по переробці іноземного непотребу.

Владний аспект управління якістю продуктів харчування

Проблема якості продукції та послуг національного виробника грає першочергову роль у визначенні рівня життя в країні, її конкурентоспроможності на міжнародному ринку, стабільності національної валюти, тобто є чинником національної безпеки. Впровадження систем управління якістю спонукає організацію до вивчення, задоволення та передбачення потреб споживача, дисциплінує працювати «строго за регламентами», чітко розподіляє відповідальності та повноваження, тобто ліквідує дублювання функцій і пов'язані з цим витрати, має попереджуючий ефект, ліквідує причини невідповідностей (а не лише самі невідповідності), що збільшує ефективність роботи тощо.