Давньокитайська мова веньянь-загальні особливості

Афоризми та гасла в стилі давньокитайського мови популярні в Китаї. На скелі на острові Цзіньмень, тайванському форпості біля берегів КНР, висічений закликЧан Кай-ши : "毋忘在莒" (Wu wang zai Ju), "Не забувайте - (ми) в (місті) Цзюй!", тобто "Відступати нікуди, за нами Тайвань!"

У класичному варіанті давньокитайського мови є як мінімум чотири основних заперечення: 不 b, 无 w, 勿 w, 毋 w; останні два - модальні форми заперечення ("не можна ',' не треба ').

У древнекитайском мові є особливий вид часток, які  є результатом злиття двох інших  службових елементів. Так частка 焉 yān є результатом фузії 于 / 于 і 之, 诸 - результат фузії 之 і 于 / 于, а заперечення 弗 f часто виступає як результат фузії 不 b і 之 zhī.[24. C.253]

Як і в сучасній китайській мові, організуючим центром  пропозиції в древнекитайском мові є предикат, який без зв'язки може бути виражений дієсловом, прикметником і числівником. Номінативна пропозицію оформляється кінцевої часткою 也 yě. Як і в сучасній китайській мові, у предглагольной позиції може з'являтися кілька номінативних груп, тоді як є тільки одна постглагольная позиція. Лише невелика кількість дієслів здатне приймати два об'єкти в постпозиції, при цьому другий з них зазвичай маркується приводом.

Основні особливості  граматичного ладу давньокитайського  мови: розмитість кордонів між одиницями  різних мовних рівнів (морфема - слово - словосполучення - речення), частеречного поліфункціональність знаменних лексем (немарковані вживання однієї частини мови в значенні іншої), можливість контекстуального опущення службових слів (відсутність вимоги обов'язковості їх вживання ), опущення в поверхневій структурі контекстуально заданих або виводяться з прагматичної ситуації елементів і паралелізм як один з основних принципів побудови пропозиції або висловлювання. Паралелізм можна вважати додатковим граматичним засобом давньокитайської мови.[27.]

Категорія часу виражається контекстуально (прагматичним контекстом), модальними дієсловами (напр., 欲 y 'хотіти' часто маркує майбутнє час) і службовими словами (напр., показником майбутнього часу 将 jiāng). У древнекитайском мові існують також показники страдательного (见 / 见 jin - букв. 'Бачити') і поворотного застав (自 z - букв. 'Сам').

Типовий порядок слів у древнекитайском мовою - "суб'єкт + предикат + об'єкт", але існують  і численні випадки винесення  додатки предглагольную позицію, а  також правило постановки местоименного додатки предглагольную позицію в негативних конструкціях.

У традиційному тексті на древнекитайском мові немає розділових знаків та прогалин між ієрогліфами, текст розташовується зверху вниз і  зліва направо, тому службові частки (особливо початкові і кінцеві) і паралелізм в побудові фрази можна вважати своєрідними знаками пунктуації, які задають розбивку тексту і полегшують його сприйняття.[13. C.235]

1.2 Публіцистичний  стиль. Загальна характеристика.

Лінгвістично і в  той час вичерпно осмислити публіцистичний стиль мови і мовлення непросто, бо лексично й граматично він неоднорідний. Цей стиль різножанровий, через що й розлогий стилістично, і водночас за багатьма визначальними ознаками помітно індивідуальний. Мовлення у виявах публіцистичного стилю — це мовлення засобів масової інформації: радіо, телебачення, преси тощо.[28.]

Публіцистичний стиль  представлений багатьма підстилями (жанрами), кожен з яких внутрішньо неоднорідний, мовленнєво-своєрідний. Наприклад, мовне оформлення передової газетної статті багато в чому не збігається з тим, що становить мовленнєву сутність ювілейної промови чи мітингового виступу або ж звичайного допису — інформації до газети чи репортажу, звіту, інтерв'ю, фейлетону, есе, повідомлення, реклами тощо.

У мові немає таких  слів, словосполучень, структур речення, яких не можна було б використати  залежно від комунікативної потреби  в публіцистичному стилі, тому публіцистичне  мовлення вважається всеосяжним.[28.]

Публіцистичне мовлення найповніше, найкомпактніше й найпоказовіше реалізується в писемній формі — у газетах, в іншій суспільно-політичній літературі. Менш повно воно виявляється в усній формі. В обох формах публіцистики спільного значно більше, ніж особливого, індивідуального. їм притаманна трафаретність висловлювання, тобто вживання специфічно-стилетвірних слів, словосполучень і речень найрізноманітнішої будови. Обидві форми публіцистичного стилю (писемна й усна) мають своєю метою висвітлення актуальних суспільно-політичних та інших проблем сучасності. Справжній творець публіцистичного слова прагне досягти мовленнєво-стилістичної майстерності, щоб постійно висловлюватись у засобах масової інформації найбільш логічно, образно, емоційно.

Терміни «журналіст» і «публіцист», «журналістика» і «публіцистика» близькі за значенням і вживаються як синонімічні. Щоправда, термін «журналістика» певною мірою семантично ширший, він охоплює більше понять і професійно-практичних дій, вживається, зокрема, в таких сполученнях слів, як інститут журналістики, студенти — журналісти, викладачі журналістики (а не публіцистики), професія журналіста (а не публіциста). Наявні й інші менш важливі розмежування цих понять — термінів.[27]

Однією з центральних  мовних проблем і об'єктом аналізу  журналістики (й публіцистики) є  виявлення комплексу власне мовних явищ, які становлять основний зміст  публіцистичного стилю. Як і всі  інші стилі, публіцистичний стиль позначений своєрідними стилетвірними особливостями.

Лексичні, фразеологічні  особливості. У цьому стилі широко використовується суспільно-політична, економічна, юридична, культурно-освітня  лексика, в певних межах — і  філософська, технічна, сільськогосподарська тощо. Добір кожної з груп лексики визначається тематикою публіцистичного висловлювання. Наприклад, газетний жанр подекуди характеризує пишномовність вислову, навіть патетичність, піднесеність, запал, ентузіазм, схвильованість та ін. Журналісти у багатьох мовленнєвих ситуаціях уникають буденних, емоційно нейтральних слів і словосполучень, вдаючись до лексем, які виражають почуттєвість, експресію: замість хлібороби вживають творці високих врожаїв, замість селяни — трудівники полів.[27.]

Простежується помірковане використання слів іншомовного походження: геноцид, ксенофобія, консенсус, реципієнт, статус, статут, диференціація та ін. Залежно від жанрової належності газетного і, ширше, публіцистичного тексту використовуються слова й словосполучення в тропеїчному, переважно метафоричному, значенні, чим вагомо посилюється образність написаного. Також і фразеологізми у публіцистичному мовленні в його різних жанрах вживаються неоднаково: найбільше їх у жанрах, споріднених із художніми текстами (нариси, оповідання, байки, есе, меншою мірою — фейлетони, гуморески, епіграми тощо);

Граматичні, переважно  синтаксичні, особливості. У більшості  жанрів публіцистики вживаються слова  з найрізноманітнішими словотвірними  афіксами — префіксами й суфіксами: безаварійний, безапеляційний, безатомний, безбарвний, безбережний, безбілетний, безбожний, безболісний, безбоязний, безверхий, безвигідний, безвиїзний, безвинний, безвиразний, безвихідний, безвідлучний, безвідмовний та ін. Зафіксовано приблизно 350 іменникових суфіксів, понад 50 прикметникових, майже 20 дієслівних, 10 дієприкметникових: нога — ніжка, ніженька, ножище; ліс — лісистість, лісівник, лісівництво, лісівницький, лісівничий, лісковий, лісний, лісник, лісників, лісниківна, лісникувати, лісництво, лісниця, лісничий, лісничиха, лісничівка, лісовий, лісовик, лісовиків, лісовичка, лісовище, лісисько, лісище та ін. [29.]

У публіцистичному мовленні використовуються всі паралельні форми того самого слова: синові й сину, журналістові й журналісту, Степанові й Степану (хоча природною є форма з -ові, -еві, -єві); червоний — червоніший і більш червоний, найчервоніший і найбільш червоний (форми більш червоніший, самий червоний — ненормативні). Незмірно розгалуженою є структура речень. Не літературно-сконструйовані форми речень будь-якої структури, крім поодиноких, стилістично вмотивованих, випадків, практично не допускаються.[28.]

Писемне й усне публіцистичне  мовлення зорієнтоване на передавання  масової інформації, тому за ним  закріпилось синонімічне найменування мовлення засобів масової інформації (мовлення ЗМІ). Цей термін означає  те саме (чи майже те саме), що й терміни  «мова журналістики» і «мова публіцистики». Термін «мова преси» охоплює все надруковане чи написане від руки в межах публіцистичного стилю. Терміни «мова телебачення» і «мова радіо» позначають суттєво інші жанрові різновиди публіцистичного стилю, — ті, що використовуються в засобах масової інформації. Тексти, які звучать по телебаченню і радіо, зазвичай готують наперед. Значно рідше мовлення телебачення і радіо буває спонтанним, тобто непідготовленим (прямі діалоги або монологічні виступи дикторів, запрошених осіб тощо).

Публіцистичне мовлення в обох формах (писемній і усній) і в усіх жанрах характеризується такою визначальною функціональною ознакою, як інформативність — насиченість  сказаного комунікативно доцільним  змістом. Це розповіді про умови  й факти матеріального й духовного життя народу, оповіді про все нове й важливе в суспільному та родинному житті.[27.]

Багатогранність суспільного  життя зумовлює розвиток публіцистики, журналістики, їх теоретичне й практичне  збагачення, висвітлення в засобах  масової інформації усього суттєвого, важливого і актуального для всіх чи більшості реципієнтів незалежно від їхньої професії, віку, статі та ін.

Всесвітня, зокрема й  українська, публіцистика в наш час  — це дуже розгалужена система  літературно-мовної творчості багатьох журналістів.[28.]

Стилетвірні засоби публіцистики в її писемній формі найповніше представлені в своєрідних особливостях мовлення газет і журналів переважно суспільно-політичного  змісту. Газети — це періодичні, переважно  щоденні, друковані на великих аркушах  паперу видання, які містять різноманітні матеріали про поточні події суспільно-політичного, культурного та економічного життя. Словотвірне поле слова «газета» досить широке: газетка, газетний, газетник, газетниця, газетяр, газетярка, газетярство, газетярський. Журнал — періодичне друковане видання у вигляді книги або зошита для систематичних записів про що-небудь; книги для обліку відвідувань та успішності учнів.[22.]

Публіцистичне мовлення різноаспектне, багатожанрове. В ньому  вже сформувались такі найважливіші жанри, різновиди публікацій:

— статті. Це різні за обсягом і тематичною зорієнтованістю  публікації, переважно з найбільш актуальних проблем життя;

— замітки. Так називають  стислі журналістські повідомлення про щоденні, важливі майже для  всіх (Що саме відбулося? Де? Коли? і под.) новини. Вони належать до найдавнішого й найпоширенішого публіцистичного жанру;

— звіти . У них досить повно розповідається про певну  подію (події), про позитивне й  негативне в одній із сфер життя, пропонуються способи поліпшення стану справ (звіти державних установ, партійних і профспілкових організацій, конференцій, симпозіумів, семінарів, виробничих зібрань, нарад та ін.);[32.]

— інтерв'ю. Підготовлювана (підготовлена) до друку розмова, дискусія журналістів з політичним, громадським чи будь-яким іншим діячем, здебільшого з досить відомою особою, з певної соціально важливої професії, проблеми, події. Типова мовна форма інтерв'ю — діалогічна (питання — відповідь);

— репортажі. Без цього  жанру не обходяться жодна газета, суспільно-політичний журнал чи радіо, телебачення. Репортажі містять оперативну, динамічну, точну, неоднакову за емоційністю інформацію про щось важливе в державі, світі;

— кореспонденції. Ці публікації інформують про що-небудь нове, виробничо  й політично важливе в житті. У них популяризується передовий досвід або ж ідеться про певні суттєві недоліки, визначаються шляхи їх усунення;

— рецензії. Вони містять  критичний аналіз, оцінку художнього, наукового та інших творів. Цей  жанр поєднує в собі точність і  логіку висловлювання, може ускладнюватись чи доповнюватись елементами художньої образності;

— огляди. В них дається  оцінка певних фактів у деяких сферах життя (міжнародний огляд, економічний  огляд, спортивний огляд, кіноогляд  та ін.);

— есе. Це наукові, критичні та інші оповіді, які позначені вишуканістю форми;

— листи. Найчастіше так  називають публіцистичні тексти, які містять повідомлення про  що-небудь; ними мовці писемно спілкуються  на відстані. Розрізняють такі види листів: відкритий лист, лист — послання, лист без адреси, звернення (державного діяча тощо), заява, привітання;

— нариси . У формах цього  жанру на документальній основі узагальнено  описуються важливі соціально-політичні  події, центром яких є людина, її характер, поведінка. Для цього використовують деякі засоби художнього мовлення (тропи, особливо метафори, тощо). Нариси мають підвиди: нариси — замальовки, нариси портретні, проблемні, подорожні, пейзажні та ін.;

— реклами . Ними у формі  плакатів, оголошень тощо популяризуються  певні твори, видовища, послуги з метою привернути до них увагу слухачів або читачів;

— сатиричні жанри . Це переважно фейлетони, памфлети (гостровикривальні  оповіді, в яких ідеться про найбільш суспільно негативні чи навіть небезпечні явища), байки (сатиричні чи гумористичні розповіді алегоричного змісту), гуморески, епіграми (ритмічно завершені частини сатиричного вірша або окремий вірш не більш як із 14 рядків), пародії (в них автор сатирично чи гумористично наслідує творчу манеру, мовлення інших осіб, навмисно перебільшуючи реальні якості того, хто став об'єктом пародіювання, яке здебільшого призводить до комізму), сатиричні афоризми (стислі, дотепні й зручні для запам'ятовування оповіді глибокого змісту); До інших жанрів журналістики належать портретні зображення (фото), пейзажі, натюрморти (найчастіше — зображення дичини, риби, предметів побуту, квітів, фруктів тощо), фотозамітки (знімки з коментарем), фоторепортажі, фотонариси та ін.