Використання країнознавчої інформації як мотиваційного засобу при навчанні французької мови

                        МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

                     ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

                             ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА

                        КАФЕДРА РОМАНО-ГЕРМАНСЬКИХ МОВ

 

 

            

 

 

   ВИКОРИСТАННЯ КРАЇНОЗНАВЧОЇ ІНФОРМАЦІЇ

                              ЯК МОТИВАЦІЙНОГО ЗАСОБУ

                         ПРИ НАВЧАННІ ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ

                                             Курсова робота

 

 

 

 

 

               

Виконавець 

                                                                  студентка ІІІ курсу,371 група                                          денної форми навчання

спеціальності « Французька англійська мова

та література»

Мігачова Марія

Науковий керівник роботи                        ст. викл. Є.А.Фесенко

                                        

 ХЕРСОН – 2012

 

                                               ЗМІСТ

 

ВСТУП …………………………………………………………………………. 3

РОЗДІЛ 1. Теоретичні передумови використання країнознавчого

                 матеріалу в процесі викладання іноземних

                 мов

1. 1. Країнознавство як наука  та діяльність…………………………6

1. 2. Цілі та методичні завдання використання країнознавчого

                матеріалу……………………………………………………………….9

РОЗДІЛ 2. Мотиваційна дія країнознавчого аспекту при навчанні

                 французької мови на середньому етапі ЗОШ

2. 1. Країнознавчий матеріал як фактор забезпечення міжкультурної

               комунікації……………………………………………………………. 17

2. 2. Модель формування  міжкультурної компетенції з використанням знань із країнознавства……………………………...22

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….29

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ   ЛІТЕРАТУРИ …………………………… .31

ДОДАТКИ …………………………………………………………………….. 33

Додаток А………………………………………………………………………...34

 

 

 

 

 

 

 

 

                                        

 

 

 

 ВСТУП

    У сучасній методиці під впливом ряду факторів як лінгвістичних, так і соціокультурних, поняття «навчання мовам» поступово замінюється новим поняттям – «навчання мови та культури», в тому числі культури спілкування осіб, що належать до різних культур, але цікавих один одному з точки зору загальної ерудиції, життєвого досвіду, фонових знань.

    Спілкування носіїв різних мов та культур може здійснюватися за тих умов, якщо комуніканти будуть цікавими один одному, якщо вони будуть керовані однією метою – взаєморозумінню, взаємозбагаченню засобами міжкультурної комунікації. У сучасних концепціях навчання іноземна мова розглядається як відображення культури відповідного народу – як оволодіння іншомовною культурою і як засвоєння світових духовних цінностей. Таким чином, соціальне замовлення передбачає не тільки формування в школярів, що вивчають іноземну мову, необхідних іншомовних навичок та вмінь, але й ознайомлення через мову з культурою країни, її традиціями, історією та сучасністю. Таке завдання ставить перед собою країнознавство, що досліджує питання відбору та прийомів  подачі учням  відомостей про країну, мова якої вивчається, з метою забезпечення їх практичного володіння даною мовою.

    Практично країнознавство спрямоване на реалізацію кінцевих цілей навчання іноземної мови, а саме, на навчання спілкуванню. Адже без прищеплювання учням норм адекватної мовної поведінки у відриві від знань неможливо підготувати їх до іншомовного спілкування та  сформувати комунікативність. Це означає, що розробка країнознавчого  аспекту в навчанні іноземної мови в середній школі є надзвичайно актуальною та важливою.

   Проблеми використання країнознавчих матеріалів в процесі викладання різних предметів учбового плану, в тому числі й іноземної мови, були розглянуті на рівні дослідження методики, змісту та засобів навчання іноземних мов та міжкультурної комунікації, та окремо країнознавство - в якості дидактичного та виховного засобу в середній школі наступними вченими: Беспалько В. П., Бім І. Л., Вайсбурд М. Л., Вессель М. Х., Гур’янова О. М., Ільїн М. С., Коваль І. І., Коряковцева Н. Ф., Кузьмина Л. Г., Ладо Р., Міньяр – Белоручев Р. К., Рогова Г. В., Тамбовкина Т. Ю., Тарасов Ю. Ф., Шалькевич Л., Шатилов С. Ф., Щепілова А. В., Маслова В. О., Баришніков М. В., Верещагін Є. М.

   Проте проблема систематичного використання країнознавчих матеріалів в якості унікального дидактичного та мотиваційного засобу у викладанні французької мови та культури у середній загальноосвітній школі в контексті реалізації національно-регіонального компонента державного освітнього стандарту не знайшла належного системного аналізу у спеціалізованій літературі.

   Актуальність обраної теми пов’язана, перш за все, із зростаючими вимогами до рівня оволодіння французькою мовою та міжкультурною комунікацією учнями сучасної загальноосвітньої школи на середньому етапі навчання та підвищенною зацікавленості до пошуку ефективних засобів навчання французької мови та міжкультурної комунікації

    Виходячи із цього, мета роботи – обґрунтувати використання країнознавчого матеріалу як дидактичнтй та мотиваційний засіб в процесі навчання французької мови та міжкультурної комунікації на середньому етапі ЗОШ.

   Для виконання мети постають наступні завдання:

- провести системний аналіз країнознавства як науки та діяльності;

- визначити методичні задачі використання країнознавчого матеріалу;

- дослідити роль країнознавчого матеріалу у забезпеченні міжкультурної комунікації;

- проаналізувати мотиваційну дію країнознавчого матеріалу у формуванні міжкультурної компетенції;

- дослідити країнознавство як спосіб викладання іноземної мови.

   Об’єктом дослідження є процес навчання французької мови та міжкультурної комунікації на середньому етапі загальноосвітньої школи.

   Предметом дослідження є використання країнознавчого матеріалу як мотиваційного засобу у навчанні французької мови та формуванні готовності до реальної міжкультурної комунікації.

   У роботі докладно проаналізовано характер країнознавства як науки. Конкретизується роль та значення країнознавчого матеріалу в процесі розвитку соціокультурної компетенції учнів; обгрунтовується мотиваційна дія країнознавчого матеріалу в процесі навчання французької мови.

    Робота складається зі вступу, двох основних розділів, де приведені фрагменти з теоретичних джерел із проблем використання країнознавчого матеріалу при викладанні іноземних мов, матеріал із методичних посібників та дані із наукових праць, що присвячені етнолінгводидактиці.

    Запропонований матеріал буде цікавим студентам вищих навчальних закладів, викладачам та використовуватися як теоретичне підґрунтя в курсі методики викладання французької мови та іноземних мов взагалі.

   Дана проблема цілком не розроблена, тому вивчення лінгвокраїнознавчого компоненту в процесі викладання іноземних мов та методика викладання іноземних мов потребують більшої уваги з боку методистів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

             РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ПЕРЕДУМОВИ ВИКОРИСТАННЯ               КРАЇНОЗНАВЧОГО МАТЕРІАЛУ В ПРОЦЕСІ ВИКЛАДАННЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

 

        1. 1. Країнознавство як наука та діяльність

        Країнознавство належить до типу комплексних наук. Воно поєднує в собі природознавчі, мистецтвознавчі відомості, факти з історіі літератури та науки. Країнознавство є наукою і навчальною дисципліною, яка комплексно вивчає країни і регіони світу, досліджує, систематизує й узагальнює дані про їхню природу, населення, внутрішні просторові відмінності. Визначна особливість та сила країнознавства в тому,що воно приділяє велику увагу окремим персонам, історії, науці, літературі, архітектурі місцевого оточення. Отже, мова йде про включення елементів країнознавства у викладання мови, так як ми говоримо про з'єднання в навчальному процесі мови і відомостей зі сфери національної культури. Знання національних реалій  важливе при вивченні культури і мови країни. Постійною ознакою належності слова до країнознавчого матеріалу є присутність національно-культурного компонента, якого немає в інших мовах.

          Країнознавство робить оцінку важливості подій, що мали місце на вивчаємій території, надає відомості про визначних осіб, архітектурних та археологічних пам’ятників, красу пейзажів, рідкість та значущість природних скарбів (звірів, риб, комах, рослин, навіть клімату тощо). З цієї точки зору «моральна віддача» країнознавства як науки, виховна роль виключно велика, тому що воно потребує від людини небайдужого відношення до предмету свого вивчення. Існує ще одна досить важлива та виключно рідка особливість країнознавства як науки: воно не має «двох рівнів». Перший рівень – для вчених – спеціалістів, а другий призначений для «широкої публіки».

        Заняття країнознавством потребують не тільки знань в області історії, мистецтвознавства, літературознавства, природознавства, але й привчає людей всім цим цікавитися та підвищувати свій культурний рівень, зв’язуватися зі спеціалістами, читати наукову літературу. У збиранні країнознавчих матеріалів можуть приймати участь як висококваліфіковані вчені різних спеціальностей, так і учні середніх шкіл за завданням більш досвідченних дослідників.

         Країнознавство вносить в оточення людини високий ступінь духовності, без якої людина не може осмисленно існувати. Таким чином, ми погоджуємося з думкою вчених та дослідників, що країнознавство – це всеобічне вивчення певної країни. [11,с. 26].

          В основі країнознавства лежать п'ять методологічних принципів. Розглянемо їх.

          Перший принцип – це суспільна природа мови, яка постає як об'єктивна можливість залучення до нової дійсності.

         Єдність мови і культури реалізується в ряді функцій, з яких для країнознавства особливо важливі три, а саме: комунікативна функція – бути знаряддям передачі інформації від одного учасника акта комунікації іншому (ця функція при вивченні мови не може бути забезпечена, якщо в процесі навчання не будуть використані відомості про країну, оскільки саме вони нерідко визначають змістовний план як усної, так і писемної мови); культуроносна та накопичувальна.

          Другий принцип - засвоєння людиною, що виросла в одній національній культурі, істотних фактів, норм і цінностей іншої національної культури. Потрібно не тільки викласти учневі інформацію про країну, щоб він її запам’ятав, але й сформувати в нього позитивне відношення до неї.

          Третій принцип - формування в учнів позитивної установки до народу – носія мови, адже вивчення мов починається з метою зближення народів, тих, яких вважають гідними цього.

          Четвертий принцип втілює в собі вимоги цілісності і гомогенності мовного навчального процесу: країнознавча  інформація підлягає витягу з природних форм мови і з навчальних текстів і не має привноситися ззовні.

           Нарешті, п'ятий принцип також пов'язаний з уточненням специфіки  країнознавства:  країнознавчий аспект викладання реалізує в навчальному процесі філологічний спосіб вторинного пізнання дійсності[3, с. 340].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 1. 2. Цілі та методичні завдання використання країнознавчого матеріалу

 

         Під час педагогічної практики проводять роботу щодо вивчення країнознавчого аспекту в процесі викладання іноземної мови та його значення. Учням викладені поряд з фонетичним, граматичним та лексикологічним матеріалом з французької мови цікаві відомості з історії, географії, культури та повсякденного життя Франції. Аналізуючи результати, ми можемо зробити висновки, що країнознавчий підхід сприяє знайомству з Францією, її народом, традиціями, розширює загальний кругозір учнів. Таким чином, використання країнознавчого підходу сприяє реалізації загальноосвітньої мети на уроці французької мови. Крім того, країнознавство допомагає вирішувати виховні цілі на уроці.

        Для французьких дослідників в області викладання французької мови як іноземної характерно наполегливе і послідовне прагнення знайомити учнів із сучасною Францією за посередництвом французької мови й у процесі її вивчення. Саме французька методична школа, у якій навчання мови не відокремлюється від навчання цивілізації, характеризується  особливою увагою до соціальної природи мови після другої світової війни. Були проаналізовані деякі підручники, учбові посібники, виявлялись їх переваги і недоліки.  По-перше, це «Підручник французької  мови» Жоржа Може, що складається з двох томів і чотирьох аудіо касет. У цьому підручнику послідовно розглядається країнознавчий аспект, представляються дані про Францію.  Далі хотілося б відзначити  учбово-методичний комплекс  «Le nouveau sans frontières» колективу французьких авторів  для підлітків і початківців. У даному учбово-методичному комплекті представлені численні вправи, усні і письмові, в яких використовуються всі види мовленнєвої діяльності,  матеріали, спрямовані на розвиток комунікативної компетенції, а саме присвячені французькій цивілізації. «Le  nouveau sans frontières», що складається з книги учня, зошита вправ, книги викладача і шести аудіо  касет, з яскравими ілюстраціями, діалогами і текстами, дає чудову можливість доторкнутися до історії французької цивілізації, поезії, до різних жанрів мистецтва, автентичних матеріалів, що істотно підвищує  мотиваційні стимули  вивчення французької мови.

        Велику увагу використанню країнознавчого матеріалу в процесі засвоєння французької мови приділяють автори аудіовізуального методу  П.Риван і П.Губерина в навчальних посібниках “Voix et images de France».  Французькі дослідники підкреслюють і аргументують необхідність використання країнознавчого підходу саме в середніх навчальних закладах, тому що знання окремих елементів мови допомагає учням краще зрозуміти багато фактів французької мови. В сучасному закордонному методі викладання французької мови – Methode Orange (2)  приділяється велика увага ознайомленню  школярів з культурою Франції, способом життя її народу. Можна говорити про визначену систему реалізації країнознавчого підходу цього методу на всіх трьох ступенях навчання.

        Звідси загальновизнаний висновок про необхідність глубоких знань специфіки країни, мова якої вивчається як одного з головних принципів навчання іноземних мов, а окремо, французької мови [19, c. 14].

        На першому ступені (5-6 класи) з перших уроків учні знайомляться з окремими реаліями Франції. На другому ступені (7-8 класи) мовна підготовка учнів дозволяє  глибше ознайомитися з історією, культурою Франції, способом життя і проблемами  французьких школярів. На цьому ступені: