Експериментальна робота з ознайомлення дітей з писанкарством

Але найбільшого  поширення набули розписані пташині  яйця. Для приготування таких писанок  використовувались яйця качок, гусей  та, за давнім звичаєм, диких голубів. Здебільшого ж брались курячі яйця, бо кури - найдавніші і найбільш поширені домашні птахи. Розписані  яйця крім того, що знаходили застосування під час дій весняних обрядів, прикрашали інтер'єр народного житла. Вони клались у миснику серед  посуду або підвишувались до сволоку під стелею. Найраніші зафіксовані і збережені розписані курячі яйця з Чернігівщини відносяться до XIX ст. Це стало можливим завдяки тому, що тоді пожвавився інтерес до народного мистецтва, почалось систематичне його вивчення і збирання колекцій українських писанок. З'явились перші серйозні дослідження цього виду народного мистецтва, хоча писемні згадки про побутування писанок та звичаї, пов'язані з ними започаткувались ще в XVII ст..

Щорічно організовуються зарубіжні виставки писанок, у яких беруть участь майстри  як з України, так і з української  діаспори.

Писанкарство  виникло як своєрідне відображення уявлення людини про Всесвіт. Ще з  часів язичництва для одних орнаментальна  писанка символізувала світ, що пішов  від яйця, була схемою його побудови, іншим вона нагадувала сонце, служила  його символом (згадаймо, наші предки - язичники — то сонцепоклонники, які  за головного бога мали Сонце). З  прийняттям християнства почалося витравлювання  колишньої релігії, внаслідок чого загинуло багато стародавніх пам'яток — храмів, скульптур, рукописів, власне, загинула ціла культура. Але християнство не змогло здолати багатьох атрибутів  і ритуалів язичництва: згадаймо язичницьке свято Івана Купала, писанки, що стали  атрибутом християнства, символом Великодня [13, C. 142].

Дослідження візерунків писанок XVI—XVII ст. свідчать про те, що кожний з них — це не просто орнамент-фантазія окремих людей. Візерунки мали алегоричний зміст і відповідали іграм-молитвам на святі весни — гаївкам, веснянкам — та іншим звичаям і ритуалам.

Наші  пращури вірили, що писанка має  магічну силу, наділяли її особливою  святістю, яка приносить добро, щастя, здоров'я, захищає людину від усього лихого, і відповідно розмальовували ту чи іншу писанку.

Яйце  птаха — це зародок життя, символ Бога — Сонця.

Фарби "писанки" символічні. Червоне яйце - - любов, радість, життя; жовте — місяць, зорі; блакитне — небо, повітря, здоров'я; зелене —  весна, воскресіння природи; бронзове — земля; чорне з білим —  пошанування духів — душ померлих. Писанки тісно пов'язані з багатьма юнацькими іграми — "Закликання весни", "Молодята", "Воротарі", "Сорок клинців" тощо.

Найдавнішу  українську писанку знайдено археологами  на Київщині, вона датується до X—XI ст.

Своїм походженням  писанка пов'язана зі стародавніми народними обрядами, ще язичницькими, присвяченими весняному пробудженню  природи, зародженню життя, початку  сільськогосподарських робіт. Поширений  здавна в Україні звичай розписувати  пташине яйце пов'язаний із дохристиянським  народним обрядом зустрічі весни. Було це свято радості, перемоги життя  над смертю — весни над зимою.

За елементами розпису писанки починаючи з  архаїчних елементів, що символізують зображення сонця — джерела всього сущого на землі, а також квітки, зірки, води, дерева, серця, риби, бджоли тощо, можна простежити дуже довгий, складний і цікавий шлях розвитку українського народного розпису [7, C. 279].

У народі кажуть, що писанка — це енциклопедія українського народного орнаменту. Значення яйця як життєдайної сили було надзвичайно великим у наших  далеких предків. Писанка в минулому, згідно з повір'ями, лікувала людей, охороняла житло від блискавки  й пожежі, сприяла родючості фруктових  дерев, мала різноманітне культове призначення. Такою писанка увійшла і в  усну народну творчість -пісні, казки, прислів'я. Невипадково писанка стала традиційним елементом дівочих та юнацьких ігор і цілої низки звичаїв, пов'язаних із весняними святами.

Пізніше писанка зі своїм животворним  змістом продовжує побутувати і  в християнстві, в період святкування  Пасхи, передусім у взаєминах  між дівчиною і хлопцем. І досі за давньою традицією на Великодні  свята дівчина дарує хлопцеві писанку. Найкраща писанка дарується  найближчому до серця хлопцеві. Завдяки  неофіційному художньому змаганню за найкращу писанку мистецтво її досягло  неабиякого художнього рівня, перетворилось  у прекрасне народне мистецтво  декоративного розпису.

1.2 Семантика народних символів, що використовуються у писанкарстві

Єдність і гармонія різних форм народного  мистецтва в комплексі традиційно-побутової  культури забезпечувалися завдяки  їх іконографічній і кольоровій спільності. Так, розписи, керамічні вироби, декоративні  тканини доповнювали і збагачували  одне одного. Ті ж орнаментальні  сюжети, але в різних сполученнях,, чергувалися і повторювалися  у різьбленні, стінописі, ткацтві. Найбільш давніми серед них є геометричні  мотиви, які походять від давніх язичницьких вірувань і культів. Найпростіші архаїчні мотиви — лінії, кола, хрести, ромби, квадрати, крапки — прикрашали глиняний посуд первісних людей, вироби з каменю, дерева, кісток. Ці орнаменти становили первинний шар в іконографії народів світу. Багато спільних рис можна знайти і в творчості народів, які проживають у схожих природних умовах, близьких за історичною долею, характером економічної діяльності. Паралелі, що так щільно пронизують культуру східних слов'ян, відбилися на іконографічній поверхні народного мистецтва. Стилістична єдність стосується не тільки геометричної орнаментики, але й пізніших образотворчих надбань.

Звернення до археологічних матеріалів, їх детальний  аналіз і співставлення з етнографічними даними дозволили встановити стадіальну послідовність розвитку давньої  символіки, розкрити змістове значення мотивів та їх трансформоване відображення у традиційній орнаментиці. Одним  з первинних мотивів вважається ромбо-меандровий візерунок, який був у пізньопалеолітичному мистецтві символом мамонт а-блага (графічно він відтворює малюнок дентину на зрізі бивня цієї тварини). Переосмислений у наступні історичні епохи, цей мотив виступав у землеробських культах Європи ідеограмою родючості. Хрестоподібні кола, фігури, розетки слугували символами вогню, сонячного божества. Ідея кола, властива всім народам, зокрема стародавнім слов'янам, зосереджувала космологічні грані язичництва, світоглядне уявлення про місце людини в світі. У колі як своєрідній наочній формі світу людина знаходила його центр і межі. Величний культ життєдайного божества освітлює архітектурну пластику, живописний і графічний напрями народної творчості. У зв'язку з технікою вишивання формула кола трансформувалася в багатокутник, ромб, квадрат, розетку. В архаїчних композиціях ці мотиви часто пов'язані між собою — розетка вишивається в ромбі, хрест зливається з розеткою тощо. Далі відбулося переосмислення солярного значення хреста і розетки: хрест став символом християнства, а розетка у рослинних орнаментах сприймалася за узагальнений, стилізований образ квітки [24, C. 81].

Найпростіші геометричні мотиви, такі як горизонтальна й хвиляста лінії, певно, означали землю і воду. Квадрат, поділений на чотири рівних частини з крапками, був символом засіяного лану, ромб з видовженими сторонами нагадував про вінці зрубу. До архаїчного шару в традиційному українському мистецтві належать і зооморфні образи коня, птахів та інших, що були тотемами давніх людей.

В орнаментах українського народного мистецтва  збереглися до сьогодні не лише елементи первинної символіки, але й пізніші  іконографічні мотиви, пов'язані  зі світоглядом стародавніх слов'ян. Серед них — сюжетні композиції, побудовані на образах язичницьких  богів, які уособлювали сили природи: жіноча постать з піднятими руками — "велика богиня", заступниця ("берегиня") життя на землі, яка сприяє зародженню життя, плодючості. Вона зображується разом із підвласними їй стихіями у колі вершників, із птахами в руках. Сюжет "великої богині" був поширений у міфології та Іконографії землеробських народів Середземномор'я, Малої Азії, Кавказу. Цей мотив у російських візерунках іноді ототожнюють з Мокошшю — богинею давньоруського язичницького пантеону, яка була покровителькою жіночих занять, зокрема прядіння і ткацтва.

Серед геометризованих  рослинних мотивів найчастіше зустрічалися багатопелюсткові розетки, їхню основу становив народний землеробський календар: пелюстки розетки у чергуванні з кучериками означали місяці року. У рослинній орнаментиці багатопелюсткова розетка вже виступала абстрактним образом квітки.

Рослинний світ народного мистецтва ввібрав  у себе все розмаїття та барвистість  живої природи. Найдавніші зразки рослинної  орнаментики збереглися в декорі культової архітектури X—XIII ст., у малюнках заголовних літер літописів. Найбільшого розвитку вона набуває в образотворчому народному мистецтві наступних століть. Головним рослинним мотивом у художніх виробах українських народних майстрів був вазон, згодом — букет.

У зображенні рослин, що вертикально піднімаються на рушниках, килимах, декоративних розписах, дослідники вбачають відгомін первісного культу "світового дерева" ("дерева життя"), симетрія якого означала встановлення зв'язків між частинами світу (Землі, небесної та інших сфер) і припинення хаосу. В українському народному мистецтві дерево зображується з парносиметричними гілками або такими, що чергуються; на вигинах гілок ростуть квіти. В'юнка гілка малювалася у вигляді нескінченної хвилястої стеблини, від якої у різні боки ритмічно відгалуджуються листя, бруньки, квіти, грона винограду. Між геометричними, зооморфними, антропоморфними і рослинними орнаментами чіткі межі не простежуються: рослинні сюжети могли бути виконані у геометричних формах і навпаки. Прикладом є також трансформація у вишивках геральдичного орла у квіткові сюжети.

Для розуміння  давніх нашарувань в іконографії  народного мистецтва має значення аналіз композиційних основ орнаментики. Триярусне розміщення орнаментальних мотивів несе певне змістове навантаження — у ньому відбилися космогонічні й світоглядні уявлення стародавніх  слов'ян про будову Всесвіту.

Образ Всесвіту втілювався і в об'ємно-просторовій  композиції житла. Дах і коник, яким воно завершувалось, співвідноситися  з небесною сферою. У ритмах орнаментальних композицій, чергуванні рельєфів архітектурної пластики відбивалася циклічність природних явищ.

Осмислюючи  Всесвіт, людина намагалася захистити  себе від ворожого впливу непізнаних сил. Для цього вона вдавалася  до орнаментів як своєрідних замовлянь. Атропеїчні (захисні) функції виконували різьблені й мальовані мотиви на фасадах і в інтер'єрах житла, декоративні тканини, дрібна пластика, писанки тощо.

Усі орнаменти  можна поділити на геометричні та "образні", або "фігурні", які  створюють символи чи узагальнюють ритмічне уявлення про те, що майстер  бачить у природі. Значення та зміст  багатьох символів ми вже не зможемо  розшифрувати і тому сприймаємо їх як суто декоративні елементи [25, C. 27].

Одним з  найпоширеніших елементів у писанковому  орнаменті українців є зображення сонця.

Сонце —  джерело світла, символ життя. Це найдавніший  і найпоширеніший орнаментальний мотив, форми його графічного зображення необмежені. Сонце зображується іноді як коло, рожа, спіраль; часом воно спокійне, іноді в русі, деколи промінне.

Культ Сонця  у наших пращурів був чи не найголовнішим. Після довгої зими на повернення Сонця  чекав увесь народ. Його урочисто зустрічали, на його честь співали  пісень, водили хороводи. Цей день наші предки називали Великим Днем, або  Великоднем. Бога Сонця улещували  зображеннями на писанках. Це були різноманітні хрестики й зірочки різної величини, жовті і червоні плямочки.

Віра  в таємничу силу Сонця, страх перед  ним та пошана до нього зберігалися  ще в середньовіччі. Різноманітні явища, пов'язані з сонцем, по-різному  тлумачилися в людському суспільстві, найчастіше вважалося, що вони провіщали  недобре. Прихилити Сонце до себе людина прагнула з давніх-давен, тому вона зображала його на різноманітних  предметах домашнього вжитку. Згодом Сонце стало предметом науки. Тепер зображення Сонця в узорі стало звичайним орнаментальним мотивом, який бере початок з глибокої давнини.

Безконечник, або меандр, - своєрідний елемент  у вигляді хвилеподібної смуги  — посідає певне місце серед  різноманітних геометричних орнаментів сучасних українських писанок. Він  дуже поширений у писанках Гуцульщини, Буковини, а в деяких писанках Поділля, Волині, Херсонщини, Київщини та інших  регіонів виступає домінуючим елементом  орнаменту. Меандр походить від мистецтва  трипільської культури (4—3 тисячоліття  до н. е.). Зокрема, більшість керамічного  посуду того часу прикрашено різноманітними формами хвиль — знаками заклинання богині води — Дани. З хвилястими "безконечниками" пов'язане цікаве повір'я. Безконечник на писанці не має ні початку ні кінця, отже, зло, яке потрапить у хату і в цю "пастку", ніколи більше не турбуватиме власника [1, C. 98].

Серед інших  геометричних узорів драбинка — символ пошуків кращого життя, решето —  символ відокремлення добра від  зла, доріжки — символ вічності.

Різновидом  геометричного орнаменту писанки  є зображення чисел. Щоб ритмічно використати числову символіку, яйце ділять "широтами" на кілька пасків, у яких потім розміщують символи. Розглянемо це на прикладі "Бродівської" писанки. Спочатку майстриня виділяє місце, де будуть розміщені паски символів. Потім пишеться дата події, якій присвячується писанка. Першим пишеться рік. Цифри розташовуються послідовно від верхньої лінії вниз і теж виділяються. Нижче можливе подання фази Місяця (молодий, старий, новий).