Зародження та розвиток хореографічного мистецтва

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

РОЗДІЛ  І. ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА…………………………………………………………………….5

1. Зародження танцю……………………………………………….................7
2. Становлення хореографічного мистецтва……………………………….10
3. Напрями хореографії……………………………………………………...14

РОЗДІЛ ІІ. КРАЩІ ЗРАЗКИ ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСТЕЦТВА…...19

2.1.   Класичний балет…………………………………………………………..20

2.2.    Народне танцювальне  мистецтво……...…………………………………31

2.3.    Сучасний балет……………………………………………………………36

ВИСНОВОК……………………………………………………………………..44

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………….……………46

 

 

ВСТУП

Поняття краси прийшло до людської душі від природних форм оточуючої  дійсності. Людина інстинктивно запозичила їх, уточнювала, організовувала, щоб  використати в певному функціональному  розумінні. Так з’явилися перші  витвори мистецтва, з’явилося й  навчання якомусь умінню, яке згодом відобразилося у втіленні задуму та його оцінки.     Мистецтво допомагало й допомагає глибше пізнати оточуючий світ. Воно дає можливість нам «прожити» життя тих, про кого воно розповідає. Мистецтво пробуджує моральні сили, що первісно закладені в кожній людині, робить глядача духовно багатшим, сильнішим.       Людина відображає оточуючий світ, свої думки й почуття різними засобами та, в першу чергу, словом. Але коли стає очевидною недостатність слова, у людини завжди залишається можливість до останнього беззаперечного аргументу – власного тіла. Тіло людини, яке дає йому життя, нагороджує його найвищою насолодою, що народжується з гармонії тіла та руху.      

Тіло людини – це найунікальніший  інструмент, який людина може використати  для самовираження та для створення  мистецького твору.   Коли танець з природного життя людини піднявся на сценічні підмостки і став професійним мистецтвом, тобто прийняв на себе нові функції, виховні та ідеологічні, то люди, професією яких стало танцювальне мистецтво, отримали можливість цією красивою та дієвою силою впливати на інших людей. Згодом цих людей стали називати балетмейстрами або хореографами.    

За допомогою мистецтва танцю  можна лікувати не лише тіло але  й душу. 

Актуальність проблеми. Питання хореографії в нашій спеціальній літературі ще до цих пір представляють мало вивчену область. А відбувається це тому, що по давній традиції хореографічне мистецтво незаслужено вважається вузьким, суто специфічним, відокремленим від широкого кола проблем світобачення. Але попри це, багата і різнобарвна практика балетного мистецтва могла б мати для неї велике значення.   Хореографічне мистецтво – це форма естетичного освоєння світу людиною, що виникає в процесі художньої творчості, тобто особливого виду людської діяльності і конкретно чуттєво-образного відображення дійсності з позицій певних естетичних ідеалів. Виникнувши з народної творчості, хореографія тісно поєднана з нею, народність мистецтва насамперед визначається служінням інтересам народу, ствердженням його дум і сподівань.    

Об’єкт дослідження  –  світове хореографічне мистецтво.   Предмет дослідження – кращі зразки світового хореографічного мистецтва. 

Мета дослідження – охарактеризувати  кращі зразки світового хореографіч-ного мистецтва      Завдання дослідження:          1. Ознайомитись з зародженням та розвитком хореографічного мистецтва. 

2. Проаналізувати основні етапи становлення  хореографічного мистецтва.  

3. Охарактеризувати напрямки хореографічного  мистецтва.  4. Дослідити кращі зразки класичної, народної хореографії та сучасного ба-лету. 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ І. ЗАРОДЖЕННЯ ТА РОЗВИТОК ХОРЕОГРАФІЧНОГО МИСЕЦТВА

Хореографічне мистецтво – це дуже об’ємне поняття, яке містить  балет, мистецтво народного, сучасного  танцю.      Хореографія сформулювала цілу систему специфічних засобів і прийомів, свою художньо виразну мову, за допомогою чого створюється хореографічний образ, який виникає з музично-ритмічних рухів. Він має умовно-узагальнений характер і розкриває внутрішній стан і духовний світ людини. Основу хореографічного образу складає рух, який безпосередньо пов’язаний з ритмом. Специфічною особливістю мистецтва хореографії є її безпосередній зв’язок з музикою, яка допомагає розкрити хореографічний образ у всій яскравості і повноті, впливає на його темпо-ритмічну побудову.  При аналізі музичного мистецтва йшлося про існування важливого зв’язку композитор – виконавець. У хореографії цей зв’язок значно ускладнюється, адже між композитором і виконавцем з’являється постать хореографа. Саме цей «потрійний союз» і робить хореографію видом мистецтва [17].     

Перші свідчення про зародження мистецтва хореографії відсилають нас до глибокої давнини, коли у доісторичну  добу танець виконував певну ритуальну  функцію. Ця тенденція мала своє продовження  і розвиток у культурах Стародавніх  Єгипту і Греції, тоді як у Стародавньому  Римі танець вже починає сприйматися  як видовище.        Середньовіччя накладає на хореографічне мистецтво табу – заборону, хоча народний танець, незважаючи на будь-які перешкоди, продовжує свій розвиток (ця ситуація певною мірою стала основою для відомого роману В. Гюго «Собор Паризької Богоматері»).        Процес відновлення мистецтва хореографії пов’язаний з добою Відродження, але справжній його розквіт починається у XVII ст., коли у Франції було створено Королівську академію танцю (1661 р.).    Академією була розроблена основна система класичної хореографії і закладено фундамент балету, який має свою жанрову структуру [13].  Хореографія – це своєрідна метатеорія балетного мистецтва, яке поряд з класичним і народно-характерним танцем використовує елементи пантоміми тощо.            Становлення і розвиток мистецтва балету пов’язані з культурами Італії, Англії, Австрії та особливо Франції. Саме у цій країні розпочався процес відокремлення балету від опери і надання балетному мистецтву статусу самостійної галузі хореографії [6].

 

 

1.1. Зародження танцю

Мистецтво танцю, як і всі інші види мистецтв, повинно відображати оточуючий  нас світ і дійсність, розкривати життя у всіх його проявах в  образно художній формі. 

Слово «танець» виникло від польського taniesі німецького tanz. Танець – явище не лише художнє, а й цілком суспільне. Танець, який виконується у побуті, або показується на сцені, має вплив на естетичні смаки не тільки тих, хто його виконує, а й тих, хто дивиться, на їх відношення до світу та, в першу чергу, розуміння прекрасного. Тому можна сказати, що танець – одна з соціально-організованих форм естетичного виховання в суспільстві.  

Танець належить до найбільш давніх мистецтв. Він виник з різноманітних  рухів та жестів, що пов’язані з  трудовою діяльністю та емоційними враженнями від навколишнього світу. В танцювальних ритмах втілювались спостереження  людини за життям та відбивались його реальні почуття та бажання. В  далекі часи танці виступали як один із засобів об’єднання роду та племені. Крім того, в них знаходять відображення соціальні та естетичні ідеали народу, його історія, життєвий устрій, звичаї, характер [9].        

Ще в сиву давнину люди виражали радість не тільки вигуками, але  й стрибками, іншими різними рухами. Це ж саме спостерігалось і при  вираженні горя, нудьги. Такі рухи виражали емоційний стан людини у певний момент. Ідучи на полювання. Люди наслідували  рухи різних звірів, птахів. Робилося це для того, щоб показати, що мисливець вивчив звички звіра чи птаха, а отже і полювання мало б бути вдалим. Це були початкові елементи танцю.     

Після полювання люди збирались  біля вбитого звіра і, взявшись за руки, стрибали навколо нього, виражали таким чином радість. Це були перші  танці, що поступово ставали обрядовими, тобто такими, які супроводжували кожен вихід на полювання і  повернення з нього.        Поступово все більше різних почуттів стали знаходити відображення у танцях. Люди вносили до них жарти, гумор, сатиру. Згодом з’явилися танці, в яких відображалися не тільки ті чи інші види діяльності людини, а й певні риси їхнього характеру [7].           У кожного народу є дуже багато різноманітних танців. Тому закономірно виникає питання про те, що вплинуло на формування танцю в окремих народів? Чому грузини танцюють на підігнутих пальцях, а узбеки акцентують увагу на рухах рук, чому росіяни використовують дрібушки, а українці – присядки і т.д.? На це, передусім, впливає географічне розташування, тобто місце, де проживає той чи інший народ.    Багато народних танців пов’язано з трудовим процесом (білоруський танець «Бульба», українські танці «Лісоруби», «Косарі», «Шевчики», литовський танець «Млин» та ін.).         Південне небо, теплий клімат, легкий костюм сприяли створенню яскравих «Тарантели», «Жоку», «Молдовеняски», а суворий клімат, важкий костюм – дуже стриманого, статичного танцю народів півночі. Отже, клімат також значно вплинув на формування танцю. Такі фактори, як сусідство інших народів, соціально-економічний стан мали значний вплив при створенні народних танців. 

Танець в усі часи супроводжував  народ у його радості і в  горі. Люди танцювали коли народжувалась  дитина, на весіллі, коли йшли у бій  і на похоронах. В Іспанії колись навколо померлого танцювали  зі свічками, а в гуцулів також  був звичай забавлятьсь і танцювати  біля померлого.   У танцях відображалися і військові мотиви. Так, у грузинському танці «Хорумі», українських танцях «Аркан», «Опришки», «Запоріжці», у «Гопаку» та в інших демонструється сила, твердий характер, розум і непохитність.  

Танець тісно пов’язаний з музикою та іншими видами мистецтва. З давніх-давен він був невід’ємною складовою народних свят і обрядів (веснянки, купальські ігри, масляничні ігри та ін.). У старовинних народних святах та обрядах беруть початок хороводи .      Щодо характеру виконання, танці дуже різноманітні: швидкі і повільні, масові і групові, парні і сольні. Виконання танців у побуті найчастіше супроводжується грою на музичних народних інструментах. Велику роль для виконання танців відіграють національні костюми.      У зв’язку з розподілом праці і ростом міст, із середовища народу виділилися перші професійні танці і виконавці. На Русі це були скоморохи.  Про них відомо з XI – XVII століть. Вони були першими представниками театрального мистецтва на Русі [2].      На основі народних танців виникли так звані бальні танці (полька, вальс, мазурка, чардаш, коломийка та ін.). Стандартні латиноамериканські танці віднесено тепер до розряду спортивних. Характерними є танці оперних та балетних вистав.           Йшов час, танець поступово набував громадського значення. Із суто розважального він став розповідним, висміювальним, повчальним. Танець починає відігравати роль не тільки в естетичному, але й у моральному, етичному і соціальному вихованні народу.

 

1.2. Становлення хореографічного мистецтва

Терміном «хореографія» та похідними з нього словами з кінця XIX століття називають все, що має відношення до мистецтва танцю: вид мистецтва, танець та всі його різновиди, професія, колективи, навчальний заклад і т.д.  

Слово «хореографія» – це словосполучення від грецьких слів «choreia» (хорея) – танець і «grapho» (графо) – пишу, тобто в первісному значенні – запис танцю. Саме в цьому розумінні використовував це слово французький вчитель танців Фейє з 1700 року дійсно для визначення запису танцю, який він придумав. Поступово цей термін втратив свій сенс. Слово «хореографія» стало широким поняттям в мистецтві, основа якого – народний танець [9].  Перші свідчення про зародження мистецтва хореографії відправляють нас до глибокої давнини, коли у доісторичну добу танець виконував певну ритуальну функцію. Ця тенденція мала свій розвиток у культурах Стародавніх Єгипту і Греції, тоді як у Стародавньому Римі танець вже починає сприйматися як видовище [10].        Розвиток сучасного хореографічного мистецтва має складний і суперечливий характер, що пов’язано з інтенсивністю історичних і соціальних зрушень, докорінною зміною умов комунікації (супутникові системи телебачення, стільниковий зв’язок, реактивні швидкості, тотальна комп’ютеризація та ін.),  функціонуванням складної системи взаємодії часу і простору в реальності та мистецтві. Оптимізується інтеграція раніше відособлених континентальних культур (європейської, азіатської, американської, африканської). Всі ці процеси безпосередньо впливають на розвиток сучасного хореографічного мистецтва.

Еволюція хореографічного мистецтва  від ритуально-прикладних форм в  стародавньому суспільстві до високих  мистецьких зразків сучасності з  надзвичайно розвиненим арсеналом  виражальних засобів відповідає закономірностям соціокультурного, духовного перетворення суспільства.  Саме тому розвиток сучасної хореографії відбувається за умов розширення сфери пізнавально-художніх інтересів вітчизняних фахівців в контексті інтеграції світових культурних цінностей різних стилів і напрямків, взаємодії і взаємовпливу різних видів світового мистецтва у цілісних синтетичних формах. Моріс Бежар говорив ще у 50-х роках ХХ ст., що танець саме у зштовхуванні та змішуванні різних хореографічних напрямків і видів мистецтва народжує нові стилі, охоплює нові країни та нових глядачів [3].     

Народний танець – одне з старовинних  мистецтв. В стародавньому Китаї  вже в двотисячному році до н. е. трапляються  ієрогліфи «У» (танець), «ЮЄ» (музика). В Китаї в період Чжоу (722 – 481 р. до н. е.) зароджуються канони танцювальних рухів. Танцем передавали історичні  події. Створюється музична палата, до якої входять, крім музикантів, і  артисти балету. За час розквіту хореографічного мистецтва (618 – 907 р. до н. е.) Китай впливає на мистецтво танцю Індії.           В Індії перші згадки про танець трапляються у збірнику релігійних гімнів «Ригваде» (11 – 10 ст. до н. е.). При дворах монархів створювалися професійні групи. Теоретичне обґрунтування танець одержав у другій половині першого століття до н. е.         Найбільш стародавній трактат, який зберігся до наших днів, – це трактат «Наука про театр» (Греція). В Греції в продовж чотирьох віків турецького ярма загальмувався розвиток танцю, тому професійне мистецтво танцю з’явилося пізніше. Європейський балет зародився в Італії завдяки багатим традиціям танцю та пантоміми. В 14-ому столітті при дворах королів та вельмож великий розвиток мали бальні танці. Перші підручники з танцю – «Про мистецтво танцювати та водити хороводи» – створив Домініко де П’яченца.