Зародження та розвиток хореографічного мистецтва

           «Лебедине  озеро»        Вперше поставлено в 1877 році в Москві      Хореографія: Маріус Петіпа (перший і третій акти), Лев Іванов (другий і четвертий акти)           Музика: Петро Чайковський        Принц Зігфрід святкує свій день народження. Його мати говорить, що він повинен одружитись. Під час прогулянки в лісі, біля озера, Зігфрід бачить лебедя і вирішує підстрелити його, але лебідь перетворюється в прекрасну дівчину Одетту. Вона умовляє Зігфріда не вбивати її і розповідає, що вона принцеса, але злий чародій Ротбарт перетворив її з подругами в лебедів. І врятувати їх може лише справжня любов.       Принц обіцяє завжди кохати Одетту і одружитися на ній. Дає їй клятву ніколи не порушити свою обітницю. Одетта з подругами танцюють, але чародійна сила Ротбарта заставляє їх повернутися назад.     Королева призначає бал. Декілька принцес танцюють в надії сподобатися принцу, але вони йому неподобаються. Раптово прибувають на свято загадкові гості. Це перевдягнутий Ротбарт зі своєю дочкою, Одиллєю, яка прийняла облік Одетти. Зігфрід думає, що це Одетта, танцюючи з нею він заявляє, що буде любити її завжди.         В цей час в вікні з’являється облік Одетти. Ротбарт і Одиллія сміються, і Зігфрід розуміє, що вони обманом примусили порушити клятву. Олетта і інші дівчата-лебеді вже назавжди у володінні Ротбарта. Доведені до розчарування, Зігфрід і Одетта кидаються в озеро, і сила їхнього кохання рушить всі злі чари [19].          «Спляча красуня»       

Вперше поставлений в 1890 році в  Санкт-Петербурзі   Хореографія: Маріус Петіпа        Музика: Петро Чайковський 

«Дон Кіхот»        

Вперше поставлена в 1869 році в Москві.     Хореографія: Маріус Петіпа.        Музика: Людвіг Мінкус.         Існує декілька версій цього балету, в основу якого покладений роман іспанського письменника Сервантеса. Дон Кіхот – старик, зачарований історіями про рицарів в блискучих обмундируваннях і шукаючих таких історій для себе. В сучасних постановках головними героями стали молоді закохані Базиль і Кітрі, які живуть в Барсилоні. Батько заставляє Кітрі вийти заміж за багатого Гамаша. Дон Кіхот прибуває в місто, зупиняється в готелі батька Кітрі і побачивши яка вона нещасна, Визива Гамаша на дуель. Але претендент на руку дівчини спасає втечею. Базиль розігрує роль помираючого і просить строгого батька помилувати і дозволити йому одружитись на Кітрі. План вдається, і Базиль отримує дозвіл на одруження.   Під час весільного святкування Базиль і Кітрі виконують гран па-де-де в іспанському стилі, а Дон Кіхот відправляється на пошуки інших пригод [8]. Маріус Петіпа співпрацював з Л. Івановим.      Лев Іванович Іва́́нов (1834 – 1901) – російський артист балету і балетмейстер. Разом з Маріусом Петіпа разробив симфонізацію танця.   В 1852 році закінчив Санкт-Петербурзьке театральне училище і зразу був прийнятий в петербурзьку балетну трупу імператорського театру. З 1852 р. в трупі петербурзького Великого Кам’яного, з 1860 р. – Маріїнського театру. З 1869 р., після від’їзду із Петербурга А. Сен-Леона, займавшого посаду головного балетмейстера петербурзької імператорської трупи, на його місце було назначено М.І.Петіпа, Л.І.Іванов зайняв положення першого танцівника і міма імператорського петербурзького балету. Але досить швидко він поступився П. А. Гердту. Сам же він, пішовши з перших партій, зайнявся режисурою і балетними постановками. З 1882 р. режисер, з 1885 р. балетмейстер Маріїнського театру, помічник М. І. Петіпа.     Останній раз Лев Іванович Іванов виступив на сцені в 1893 році. Серед його партнерок Е. І. Андрєянова і Т. П. Смірнова [2].

  «Лускунчик»         Вперше поставлений в 1892 році в Москві     Хореографія: Лев Іванов        Музика: Петро Чайковський         В Германії святкують Різдво. На свято прибуває загадковий гість. Це пан Дроссельмейєр, який дарує сину господаря Фріцу форму солдата, а його сестрі Кларі (на російській сцені – Маша) – Лускунчика.     Після свята Клара потихеньку сходить до ялинки  за своїм Лускунчиком. З’являється Дроссельмейєр, годинник зупиняється, новорічна ялинка і іграшки виростають до великих розмірів і оживають. Лускунчик вступає в бій з мишиним королем, і Дроссельмейєр перетворює Лускунчика в прекрасного Принца, який бере Клару в чарівну подорож.     Спочатку вони відправляються в країну снігів, де зустрічаються зі Сніжною королевою. Потім вони потрапляють в Країну солодощів, де фея Драже робить для Клари свято – серію девертисментів: танець Кофе, танець Чая, танець мадам Бонбоньєр, Російський танець і на кінець танець Вальс квітів. Принц і фея Драже танцюють соло і гран па-де-де. Потім Клара, потрапляє додому, питаючи, чи не було все це сном [8].     Новий етап у розвитку російського балету пов’язаний з іменем О. Горського (1871–1924) – постановника балетів «Дон Кіхот» та «Саламбо». Він відмовився від застарілих прийомів пантоміми, зробив дію чіткішою і динамічнішою, почав активно залучати до художнього оформлення своїх спектаклів відомих художників, зокрема К. Коровіна та О. Головіна [2].  Справжнім авангардистом хореографічного мистецтва XX ст. став М. Фокін (1880–1942). Його творчість формувалась під безпосереднім впливом художнього доробку М. Петіпа та О. Горського. Водночас він шукав новізасоби виразності, удосконалював, а багато у чому видозмінював малюнок танцю, створював нові танцювальні форми [18].  

За час своєї творчості Фокін  створив багато перкрасних балетів, різноманітних постановок, на різні  теми та з різними сюжетами. Багато з його творіння пережило тяжкий шлях свого розвитку перш ніж стати  відомим та популярним. Багато постановок не приймали та не затверджували, як дійсно хорошими. Але Фокін не здавався і висував на показ свої балети за будь-яких обставин. І все ж  він свого досяг: його балети на даний  час відомі, улюблені і непервершені.      

У Фокіна немає улюблених чи не улюблених своїх балетів. У нього  всі найкращі та неперевершені. Але  кожен з балетів має своє значення для Михайла Фокіна та по особливому впливає на нього. Один асоціюється  з хорошими згадками, інший не дуже. Але всі вони для нього рідні  і дуже важливі.   

Про кожний з балетів Фокін говорить різні речі, по своєму їх характеризує та до кожного з них підбирає особливі, лише для нього характерні слова [2].  

 «Жар-птиця»          Вперше поставлено в 1910 році в Парижі     Хореографія: Михайло Фокін       Музика: Ігор Стравинський        Злий чарівник Кощій тримає царівну і одинадцять її подруг в зачарованому садку. Іван-Царевич перелазить через стіну саду, бачить прекрасну Жар-Птицю і ловить її. За свою свободу вона віддає одну із своїх пір’їн, обіцяючи повернутись, якщо він попаде в біду. Іван ховається, щоб подивитися, як царівна із своєю подругою танцюють з золотими яблуками, які вони зірвали з дерев. Царевич закохується в дівчину, але Кощій і його жахливі помічники ловлять його.  

Іван викликає Жар-Птицю, яка розповідає йому, що знищити чарівника можна  лише розбивши велике яйце, в якому  знаходиться його душа. Тепер всі, хто був у полоні в Кощія, звільнені  від чар. На великому святкуванні  всі дякують Іванові і царівні, і садять їх на трон [6].      «Петрушка»          Вперше поставлено в 1911 році в Парижі     Хореографія: Михайло Фокін       Музика: Ігор Стравинський        В Петербурзі святкують масляну. У господаря балагану є три великі ляльки, розміром з людини – Балерина, Арап і клоун Петрушка, який виступає перед простими людьми.    

Коли вистава закінчується і  ляльки повертаються додому, Балерина починає дразнити Петрушку, а господар жорстоко з ним поводиться. Розчарований Петрушка б’є кулаками по стінах. Балерина, за якою скрізь слідкує Петрушка, направляється до Арапа. Проганяючи Петрушку, Арап б’є його ятаганом – кривою турецькою шаблею. Люди всі зі страхом дивляться на  Петрушку, який стікає кров’ю, хазяїн піднімає безформенне тіло і показує всім, що це лише лялька, від якої відлітають дерев’яні шматки. Спускається ніч, і ярмарок зачиняється, привид Петрушки піднімається над місцем, де проходять вистави, і погрожує господарю [19].    У постановках М. Фокіна «Єгипетські ночі», «Дафніс і Хлоя», «Петрушка» засяяли зірки російського балету А. Павлова, В. Ніжинський, Т. Карсавіна, О. Спєсивцева. Саме з іменами цих представників мистецтва хореографії і пов'язаний тріумф всесвітньо відомих «Російських сезонів» у Парижі,  що були організовані видатним театральним діячем С. Дягилєвим.  Внесок дягилєвських сезонів у розвиток мистецтва світового балету важко переоцінити. Видатні митці того часу Р. Роллан, Ж. Кокто, О. Роден, П. Пікассо, К. Сен-Сане були у захваті від цієї культурної акції [2].    Розквіт мистецтва балету другої половини XX ст. пов’язаний з іменами  Г. Уланової, О. Лепешинської, Ю. Григоровича, М. Плисецької, Н. Безсмертнової, М. Лієпи, В. Васильєва, Є. Максимової, В. Чабукіані, Р. Нурієва, М. Баришнікова та ін.         Великий внесок у розвиток данського балету зробив Август Бурновіль  (1805 − 1879) – данський балетмейстер, хореограф, педагог, народився в Копенгагені в сім’ї французького балетмейстера. В 1820 році реалізувався в Парижі у балетмейстера О. Вестріса. Виступав разом з балериною М. Тальоні. По закінченню навчання став солістом Королівського балету в Копенгагені. В 1830 – 1848 рр. працював балетмейстером і педагогом данського Королівського балету, а в 1861 – 1864 рр. – головний балетмейстер і педагог Королівської опери в Стокгольмі. Бурнонвіль був талановитим балетмейстером и поставив більше 50 балетів, близько 15 збереглося в репертуарі данського балету до сьогоднішнього дня. Кращі з них: «Ярмарка в Брюггі», «Далеко від Данії», «Неаполь», «Народне придане», «Сільфіда».  Бурнонвіль весь свій талант віддав балетному мистецтву,зробивши в ньому революцію: у чоловіків він розвив стрибкову техніку, віртуозність і енергійність, ввів характерні і національні танці, придав балетним персонажам мімічну виразність. 

Хореограф створив свій метод викладання в хореографічній школі, який зафіксований в історії балетної педагогіки як «урок Бурнонвіля».  Балетмейстер придав данському балету національного різноманіття, викори-став в постановках національний танцювальний фольклор, вводив національні танцідругих країн, використовував велику кількість пантомімних епізодів. Дійства балетів Бурнонвіля відбуваються в різних країнах Данії, Італії, Шот-ландії, Росії Америці [6].   

«Сильфіда»           Вперше поставлена в 1836 році в Копенгагені.     Хореографія: Август Бурнонвіль.        Музика: Герман ван Левенскьольд.       Молодий шотландський фермер Джеймс збирається одружуватись на своїй подрузі Еффі. Напередодні весілля в його вікні з’являється чарівна Сильфіда, лісова фея. І тепер Джеймс розривається між Еффі і Сильфідою. Відьма по імені Медж передбачає Еффі і її друзям їхні долі, але Джеймс проганяє її геть. Всі святкують весілля і танцюють, але як раз перед тим. Коли молоді повинні обмінятися обручками, Сильфіда заманює Джеймса за собою. Єффі в розчаруванні. Медж дає Джеймсу зачарований шарф, яким можна піймати Сильфіду. В лісі Джеймс і Сильфіда танцюють з шарфом, потім Джеймс обвиває шарф навколо феє і заманює її до себе. Зла відьма пропитала шарф зіллям, і Сильфіда лишається крилів. Без них вона повинна померти [8].     

Артур Сен-Леон являється автором  одної із систем запису танця, свою систему він опублікував в 1852 р. в Парижі під назвою «Сценохореографія», або «Мистецтво запису танця». Він розвинув принцип нотації на п’ятилінійному стані, який з’єднує з нотним станом, досягаючи  фіксації точної музичної тривалості виконання рухів. Подібний метод іще довго використовував в системах XIX − XX ст. А. Сен-Леон використовував створені ним абстрактні знаки, окрім зображення корпуса, голови і рук.  Великий балетмейстер світу Артур Сен-Леон помер від сердечного приступу в кафе неподалік від театру Опери 2 вересня 1870 року в Парижі, трохи не встигши дожити до 49 років [6].  

«Коппелія»           Вперше поставлена в 1870 році в Парижі.    Хореографія: Артур Сен-Леон       Музика: Лео Деліб         Франц і Сванільда живуть в маленькому містечку. В господаря магазину іграшок Коппеліуса є улюблена лялька, Коппелія. Вона так схожа на живу дівчинку, що Франц закохується в неї. Розчарована Сванільда прокрадається з друзями в магазин, щоб покраще про все дізнатися. Неочікувано повертається Коппеліус. Сванільда переодягається в одяг ляльки і ховається.       

З’являється Франц, який хоче знову  подивитися на Коппелію. Коппеліус  хватає його і за допомогою магічного  заклинання намагається використати  енергію Франца для того, щоб оживити Коппелію.    Сванільда притворяється лялькою і починає танцювати. Вона виконує шотландський і іспанський танець. Потім вона заводить всі іграшки, щоб розбудити Франца, і вони тікають, залишивши вбитого горем Коппеліуса.   Місто святкує свято танцями Годинника, Ранкової зорі і Молитви. Сванільда вибачається перед Коппеліусом і танцює з Францом [19].   Фредерік Аштон (1904 – 1988) – англійський хореограф. Народився в Еква-дорі.   .   «Попелюшка»         Вперше поставлено в 1948 році в Лондоні    Хореографія: Фредерік Аштон       Музика: Сергій Прокофьєв        У Попелюшки є дві злі звідні сестри. Вони готуються їхати в палац на бал, а її залишають вдома.  Попелюшка марить балом. В сукні з лахміття і з мітлою, замість жениха, вона розпочинає танцювати. Раптово з’являється її хрещена – Добра фея, яку супроводжують феї Зими, Весни, Літа, Осені. Вона промовляє чарівне закляття і Попелюшкине лахміття перетворюються на чудову сукню. Вона може відправлятися на бал, але обов’язково повинна повернутися додому опівночі.      

На балі Попелюшка танцює з Принцом. Коли часи б’ють північ, вона швидко втікає, загубивши одну із туфельок. Принц оголошує, що одружиться на тій  кому туфелька підійде.    

Дома сестри Попелюшки стараються надягти крихітну туфельку, на свої великі ноги. Попелюшка також міряє  туфельку, і вона їй підходе. Принц  одружується на Попелюшці [8].    

« Марна обережність»         Вперше поставлено в 1960 році в Лондоні    Хореографія: Фредерік Аштон       Музика: Фердинанд Герольд, аранжування Джона Лачбері   Ліза і її мати, вдова Симона (роль виконується чоловіком), живуть на фермі. Ліза кохає Колена, вони танцюють з довгою червоною стрічкою. Вдова Симона хоче видати дочку заміж за Алена, сина багатого фермера. Їх знайомлять, але він не справляє на Лізу ніякого враження.     Під час збору врожаю Ліза і Колен танцюють з друзями, вдова Симона відтанцьовує комічний танець в дерев’яних черевиках, потім всі танцюють навколо « травневого дерева», прикрашеного стрічками і квітами.   Знову дім вдови. Женці приносять снопи пшениці. Колен вистрибує із снопів, і Ліза ховає його в себе кімнаті. Вдова Симона знову приводить Алена і в цей час бачить в домі Колена. В решті решт вона дозволяє Лізі вийти за Колена. Дім пустішає, Ален прокрадається в кімнату, щоб забрати милу його оку парасольку [19].   

Кеннет Макміллан (1929 – 1992) –  британський  танцівник і балетмейстер, керівник Королівського балету в 1970  – 1977 роках.  

Народився в шотландському містечку Данфермлін. Після переїзду в місто  пішов в середню школу. Після  того, як він прочитав журнал про  балет, він зацікавився мистецтвом і став брати уроки у Філіса Адамса. В 1945році він поступив по конкурсу в балетну школу «Седлєрс Уеллс» (нині Королівська школа балету), в 1946 році він поступив в балетну  трупу театру «Седлєрс Уеллс». В  цей час він зустрів і отримав  підтримку  Нінетт де Валуа. З 1952 року Кеннет Макміллан більше став займатися  хореографією. Він здійснив ряд вдалих балетних постановок, а в 1965 році поставив балет «Ромео и Джульєтта» на музику Сергія Прокофьєва з Марго Фонтейн  і Рудольфом Нурієвим в головних ролях [9].

«Ромео і Джульєтта»         Вперше поставлено в 1965 році в Лондоні     Хореографія: Кеннет Макміллан       Музика: Сергій Прокофьєв        В основі сюжету лежить п’єса Шекспіра. Дві заможні італьянські сім’ї в Вероні вели багатолітню війну. В сім’ї Монтеккі був син Ромео. В сім’ї Капулетті – дочка Джульєтта і племінник Тибальд. На балі-маскараді Ромео закохується в Джульєтту. Він тайно вночі приходить до балкону Джульєтти, і вона признається в коханні.          Закохані потайки вінчаються в маленькій церкві. Їх єдиним свідком являється годувальниця Джульєтти. На площі відбувається бійка, Тибальд вбиває друга Ромео, а Ромео вбиває Тибальда. Тепер він вимушений приховуватися.