Зародження та розвиток хореографічного мистецтва

Батьки Джульєтти домовляються про її весілля з Парисом. В  розчаруванні, за радою священика, вона приймає зілля, від якої нібито помирає, але насправді лише засинає.        Капулетті хоронять Джульєтту в фамільній  усипальниці. Дізнавшись про смерть Джульєтти, Ромео повертається і проникає в усипальницю. Думаючи, що дівчина мертва, він приймає яд. Джульєтта, прокинувшись, знаходить біля себе мертвого Ромео і вбиває себе кинджалом [8].   Отже, класичний балет формувався на протязі багатьох століть, збираючи досягнення різних танцювальних культур. Сформувався як система в ХVІ ст. в Італії  і подальший розвиток отримав в Франції в ХVІІ ст. де й отримав французьку термінологію. Засновником балетного мистецтва був французький ба-летмейстер Ж. Ж. Новерр.

2.2. Народне танцювальне мистецтво

Аналізуючи мистецтво хореографії, слід наголосити, що воно представлене не тільки класичним балетом, а й  безпосередньо пов’язане і з  традиціями народного танцю, який відтворює  у русі та пластиці специфіку національної самосвідомості (ансамбль танцю ім. П. Вірського).    Яскрава сторінка у розвитку мистецтва народного танцю пов’язана з традиціями іспанської національної культури, зокрема з діяльністю хореографа і танцівника А. Гадеса, у творчості якого поєдналися мистецтво класичного балету та унікальне явище іспанської культури – мистецтво фламенко.   

Феномен хореографічного мистецтва  полягає у постійному русі, збереженні фольклорних традицій, ритмопластичних  та емоційних кодів й розвитку усіх притаманних складових, збалансованих  у контексті духовних, естетичних та технічних принципів, потреб сучасності.     Кожна нація, кожний народ, кожна етнічна група має свої звичаї, пісні, танці, що виробилися протягом багатьох століть.       На всесвітніх фестивалях, цих прекрасних святах молодості і дружби народів усіх країн світу, представники різних національностей показують нескінченний потік чудових народних танців, веселих і жартівливих чеських, запальних румунських, болгарських, жагучо-темпераментних угорських і польських, ритмічних іспанських, яскраво-експресивних бразильських і багато інших. Кожен із них по-своєму цікавий та оригінальний [9].   Ці танці, різні за змістом і малюнком, в той же час об’єднуються спільними рисами, які притаманні художній творчості народів усіх країн: радісним відчуттям життя, світлим оптимізмом, задушевністю, щирістю і простотою.     

Народний танець – це не відокремлене явище в житті народу, це втілені  в рухи світовідчуття, світосприймання  та взаємини між людьми. А ці взаємини і світовідчуття безпосередньо  випливають з духовної культури даного народу. Танець нерозривно зв’язаний із творчістю та звичаями свого народу [13].  

Веселий, життєрадісний «Харомугрош» танцюють венгерські дівчата на сільських  святах і гуляннях. В танці приймає  участь парна кількість дівчат від  восьми до шістнадцяти. Він увійшов  в репертуар народних ансамблів  і самодіяльних колективів. Спочатку «Хоромугрош» танцюється повільно, потім  все більше і більше прискорюється, і знову уповільнюється і закінчується в швидкому темпі, весело і жваво, що характерно для венгерської культури виконання танців.        Найпопулярніший в Угорщині танець «Чардаш» танцюють усі: діти, молодь, дорослі. В кожній місцевості є свої фігури цього танцю, особлива манера виконання. Пісні, веселі вигуки звучать там, де танцюють «Чардаш».  Народний балетмейстер Іштван Мольнар зумів творчо розробити композицію із двох танців – «Чардаша» і «Вербунка». «Вербунок» – ледь повільний танець, що підкреслює струнку молодечу поставу і вправність юнаків. Цей танець як вступ до запального «Чардашу» –парного танцю, в якому дівчата і юнаки від душі веселяться, відтанцьовуючи один з одними [5]. Цікаві й різноманітні танці Югославії. Невеликі за розміром, вони можуть виконуватись один за одним як номер. Перший танець «Зачерпни воду, Яно»спокійний, пластичний, другий танець «Ріпні мі, скокні мі» живий, грайливий, третій – «Старското» – танцюють одні хлопчики швидко, енергійно; заключний танець, «Се скарале, се степале», виконується дівчатками і хлопчиками швидко й весело.        Краков’як – один із улюблених танців польського народу. Життєрадісний характер танцю, швидкий темп надають йому особливу жвавість, що захоплює танцюристів і глядачів. Рухи краков’яка в основному побудовані на різноманітних підскоках і стрибках. Легкість, пружинність пластичність всіх рухів, гармонійне поєднання руху ніг, рук, підтягнутого корпусу – це і є характерні особливості цього танцю.      Краков’як танцюють парами, тому є багато фігур (коло, змійка і розходження парами та інш.), які об’єднують пари в один веселий колектив. В сценічному варіанті хореограф може використовувати будь-яку кількість пар.   

На відміну від болгарських, угорських, польських танців, шотландські  дуже прості в малюнку, але відрізняються  різними перескоками і стрибками. Тому такі танці як «Хемільтон хаус»  і танець з мечами рекомендується виконувати один за одним, так як перший – колективний, другий – сольний  для хлопчика.    

Краса цих танців у тому, що вони виконуються весело і жваво. Те саме можна сказати і про танці  південно-східної Франції «Рігодон», «Фарандола». Танці невеликі, нескладні  за будовою і рухами, тому хореографу краще в сценічному варіанті ставити  їх один за одним.       В танці «Рігодон» приймає участь, чотири пари танцюючих, в танці «Фарандола» – п’ять пар.           Танці виконуються в швидкому темпі, весело із запалом.      А ось із п’яти австрійських танців, таких, як «Брегенцський вальс», «Вальс по троє», «Один крок», «Танок з хлопками і поворотами», «Майнцська полька» можна зробити прекрасну сюїту, в якій бере участь будь-яка кількість пар.   

Болгарські танці виконуються  весело, легко, граціозно, дуже чітко  і музикально [5].             Для такого танцю як «Риченік» що танцюють тільки хлопчики, характерна гра рук, а для «Пістілчето», «Четворно» – жвавість і завзятість.        Болгарський балетмейстер Цвєтана Касабова, використовуючи рухи із добруджанського хоро «Сборінка» створила чудовий дитячий бальний танець, який виконується життєрадісно, з піднесенням.      Особливо пластичні рухи рук у в’єтнамських і китайських танцях. Танцюючи, їх учасники наспівують мелодію танців, посміхаючись один одному, і обов’язково тримають у руках ті атрибути, які підкреслюють специфіку даного танцю, відтворюють його назву. Наприклад, в Китаї широко розповсюджений танець з ліхтариками. Танцюристи рухаються м’яко і граціозно, рухи їх спокійні і пластичні, тому в деякі моменти складається враження, що ліхтарики оживають і рухаються самі.       В’єтнамський танець з віялами і платками («Сое куат») дуже м’який і пластичний. Дівчатка і хлопчики життєрадісно танцюють, весело наспівуючи мелодію танцю, привітно посміхаючись один одному [5].     «Муа нон» – танець що відображає окремі моменти збору чаю. Дівчатка і хлопчики збирають чайні листки в великі шляпи, зроблені із сухих пальмових листків. Він виконується дуже виразно, яскраво під музику і спів учасників.

Всі ці танці викликають неабияке естетичне враження, виховуючи у  дітей, молоді, дорослих естетичний смак до прекрасного.       Український народ протягом століть створював самобутню культуру, яка відбиває його багатогранне життя. Одним з її найцінніших скарбів є танцювальне мистецтво.                Українські народні танці, запальні й ліричні, нестримні й повільні, полонили весь світ. В них яскраво виявляється характер, висока самобутня культура і творчість нашого народу. Це найцінніший скарб української культури. Народний танець приносить велику естетичну насолоду, виховує почуття прекрасного.            Серед українських танців, які побутують, можна визначити хороводи, метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, кадрилі, польки і ряд сюжетних танців – «Коваль», «Гречка», «Льон», «Лісоруби», «Опришки», «Аркан» та багато інших [9].             Танець це сукупність виразних і організованих рухів, які підлягають запальному ритму, що переходить у завершену художню форму. Ці танці є невід’ємною частиною щоденного життя народу. Їх виконують на масових вечорах, гуляннях. До жанру побутових танців належать метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, верховинки, польки і кадрилі. Побутові танці дуже різноманітні щодо хореографічного малюнка.  Всі вони в своїй основі побудовані на одних і тих же танцювальних рухах: «перемінний крок», «тинки», «присядки», «вихиляси», «голубці», «дрібушки», «притупи», проте хореограф повинен виявити креативні здібності щодо побудови хореографічного малюнка танцю. Важливо, щоб цей малюнок був змістовним, барвистим, розкривав суть того чи іншого танцю.    Отже, народний танець – це танець, створений народом, поширений в побуті. Танець кожного народу самобутній. Народний танець має національні особливості. Ці особливості формувалися, змінювалися століттями, під впливом умов життя народу. Проявляються вони в характері і координації рухів, в музикально-ритмічній і метричної структурі танцю, манери його виконання.

2.3. Сучасний балет

XX століття значно вплинуло на  розвиток балетного мистецтва.  Класичний стиль поступово починає обростати новими елементами танцю, змінюється і образ кожного танцюриста. Класичний танець стає чудовим базисом для розвитку абсолютно іншого напряму в балеті. Варто відзначити, що сучасний танець або балет в стилі модерн почав розвиватися в Сполучених Штатах Америки на початку XX століття. Розвиток сучасного танцю стає для відомих балетмейстерів можливістю показати свою майстерність. Адже в цей час російські балетні традиції, складені за довгий період часу, практично не поповнюються новими елементами і не враховують сучасних тенденцій танцювального мистецтва. Реакцією на таку кризу стало створення балетного стилю модерн. Сучасне мистецтво танцю повинне було сприяти якнайповнішому вираженню відчуттів і ідей автора в рухах танцюристів. У відповідність з цим класичні елементи балету поповнюються новими танцювальними позиціями. У сучасному балеті немає місця вже класичним позиціям ніг і рук, а на зміну традиційним пачкам у балерин приходить подовжений одяг, який робить образ витонченим. Сучасний балет відмовляється від складного вивороту ніг, від високих стрибків і подовжень рук і ніг. Багато танцюристів починають виступати босоніж, а пуанти і пачки не є основним одягом балерини. Сучасний балет ґрунтується не на сольних партіях окремих танцюристів, на парному виступі. Крім того, сучасний балетний танець, завдяки певній свободі руху і танцю, не обмеженій багато чисельними правилами, дозволяє захопитися балетом вже в зрілому віці. Адже танець в стилі модерн не вимагає відмінної техніки, в нім головне – природна пластика тіла, що дозволяє виконувати складні рухи.  

Останнім часом сучасний балет  набув широкого поширення. Різні  елементи класичного балету гармонійно поєднуються з новими танцювальними  рухами, що дає свободу варіацій і комбінацій, а це додає танцю особливу виразність.  Сучасний балет – це, перш за все, танець експерименту [13].    

Серед найвідоміших балетмейстерів сучасної хореографії  – Раду Поклітару.  

Раду Поклітару народився у 1972 році       1991р.  – закінчив Пермське державне хореографічне училище   1991-2001рр. – артист балету Національного академічного Великого театру Республіки Білорусь          1999 р. – закінчив Білоруську державну академію музики за спеціальністю  «балетмейстер»         2001 – 2002 рр. – головний балетмейстер Національної опери Молдови Один з найталановитіших молодих балетмейстерів Європи, творчість якого викликає величезний глядацький інтерес, пожвавлені суперечки та неоднозначні враження.           Його ім’я стало відомим наприкінці 90-х років, коли на численних Міжнародних балетних конкурсах,  поставлені Р. Поклітару хореографічні мініатюри незмінно завойовували найвищі нагороди, підкорюючи неповторною своєрідністю пластичної мови, музикальністю та драматургічною вибудованістю.           На сьогодні хореограф є автором близько двадцяти одноактових та повнометражних вистав, поставлених на різних сценах.

Київських глядачів Раду Поклітару  захопив та схвилював хореографічним вирішенням одно актових балетів  «Картинки з виставки» на музику М. Мусорсь-кого та «Весна священна» І. Стравінського на сцені Національної опери, а також постановкою унікальної оперно-балетної вистави «Le Forze Del Destino», що поєднала класичний вокал, експресивну сучасну пластику та режисуру.  

Запрошений до постановки в Великий  театр Росії, він зробив там «революцію»  – роззув усіх балерин. У постановках  Поклітару вони танцюють або в  м’яких балетних туфлях на низькому каблуці, або взагалі босоніж. Він «скасував» пуанти і це було подібно до Айседори Дункан, яка колись створила новий вид танцю, балетного костюма і поведінки на сцені.      Кожна з робіт балетмейстера – сміливий експеримент, відважний пошук, що приваблює несподіваним прочитанням всесвітньо відомих  театральних сюжетів, оновленням та збагаченням форми й лексики сучасного танцю, завжди підкорений музиці та глибоко занурений у складний внутрішній світ людини.    

За словами самого Раду Поклітару, йому близький танець вільний, який нічого не заперечує  й сприймає будь-які  стилі: «Якщо мені здається доречним використати рух класичного танцю  у моїй виставі, я його використовую, так само, як і рух танцю − модерн. Коли в тебе відсутнє табу, твоя палітра стає яскравішою. Це може видатися за еклектику, однак, оперуючи багатьма стилями, я відчуваю себе посправжньому  вільним».  З 2002 року Раду Поклітару став «мандрівним» хореографом: не належачи одній трупі або театру, він ставить ряд видатних постановок по всьому простору колишнього СНД. На сцені Великого театру в Москві Раду Поклітару поставив повнометражний балет «Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва (спільно з англійським режисером Декланом Доннелланом, 2003 р.) і одноактний балет «Палата № 6» на музику А. Пярта (2004 р.) У 2005 р. Поклітару був запрошений до Риги для постановки балету «Попелюшка» в Національній опері Латвії.  Молдова, Білорусь і Росія називали Поклітару «своїм» хореографом, але з 2006 року, завдяки меценату Володимиру Філліпову, саме в Києві було створено театр Раду Поклітару «Київ Модерн Балет».     

Найвідоміші постановки:        «Поцілунок феї» І. Стравінського – Національний академічний Великий театр Республіки Білорусь, 1999 р.       «Кармен-сюїта» Ж. Бізе Р. Щедріна – Одеський державний академічний театр опери та балету, 2002 р.       «Картинки з виставки» на музику М. Мусоргського,    «Весна священна» І. Стравінського – Національна опера України, 2002 р. «Болеро», «Вальс»  на музику М. Равеля – Національна опера Молдови, 2003 р.            «Ромео і Джульєтта» С. Прокоф’єва (разом із англійським режисером Д.Доннелланом)    Великий  театр, Москва, 2003р.      «Палата № 6» на музику А. Пярта – Великий театр, Москва, 2003«День народження Отелло» на музику С. Прокоф'єва,  2004 р.     «Le forze del destino» («Сили долі») – музичний проект Фонду мистецтв Володимира Філіпова, Київ, 2005 р.        Постановка хореографії кліпу «Le forze del destino» («Сили долі»), 2006 що здобув «Гран прі»  на міжнародному конкурсі «Євро відео-2006» у Албанії