Друга світова війна

10 травня 1940 р.  німецька  армія перейшла до активних  наступальних дій на Заході, одночасно  увірвавшись на територію нейтральних  країн – Бельгії та Голландії. Союзники направили головні свої  сили на заздалегідь підготовлені  оборонні рубежі у головні  свої сили на заздалегідь підготовлені  оборонні рубежі у Бельгії , намагаючись  зупинити німецький наступ. Але  німецьке командування перехитрило  їх і завдало нищівного удару  могутнім танковим угрупованням  через територію Люксембургу  в тил англо-французьких армій. Війська союзників вже через  кілька днів опинились у критичному  становищі.

У Великобританії в цей час уряд очолив прихильник рішучих дій, один з лідерів Консервативної партії Уїнстон Черчіль. Уряд Черчіля енергійно заходився рятувати англійські війська у Франції, яким загрожувала неминуча поразка. Британському флоту за підтримки авіації за короткий строк вдалося евакуювати через Ла-Манш більше 330 тис. англійських і французьких солдат та офіцерів. Озброєння та військове спорядження союзників потрапило до рук німців.

5 червня гітлерівські  війська розпочали наступ углиб  Франції. Ослаблена поразками французька  армія відступала під ударами  німецьких частин. 10 червня французький  уряд переїхав з Парижа на  південь, у місто Бордо. У цей  час Італія поспішила оголосити  війну Франції, сподіваючись, що  дуже скоро вона опиниться  серед переможців. Однак італійські  війська мало не зазнали від  французів нищівної поразки в  Альпах,їх врятувало тільки перемир’я, на яке пішов новий французький  уряд.

16 червня прем’єр-міністром  Франції став прихильник перемир’я  з Німеччиною маршал Петен, який  відразу ж звернувся з відповідним  проханням до Гітлера. 22 червня 1940 р. в Комп’єнському лісі, в тому  самому вагоні, де німці підписували  в 1918 р. умови перемир’я, продиктовані  союзниками, тепер німці примусили  французів укласти найпринизливіше  для них перемир’я.

За його умовами, німецькі війська окупували 2/3 французької території, включаючи Париж. Решта Франції мала управлятися урядом Петена, який знаходився в маленькому містечку Віші на півдні країни. Під його контролем залишалася невелика армія і колонії, французький флот мав бути озброєний і залишався на своїх базах. 1,8 млн. французьких полонених повинні бути знаходитися в Німеччині «до укладення миру», на Францію накладалась непомірна контрибуція.

Патріотично налаштована частина французьких військових не визнала ганебного перемир’я ы створила на чолі з генералом Ш. де Голлем в Англії організацію «Вільна Франція». Під його керівництво перейшли деякі французькі колонії. Блискавична поразка Франції значно зміцнила Третій Рейх і поставила Великобританію в  скрутне становище. Однак британський уряд на чолі з У. Черчіллем намагався енергійними заходам виправити становище. Англійська промисловість переводилася на військові рейки і швидкими темпами стала наздоганяти німецьку. Восени 1940 р. Гітлер розпочав масовані бомбардування Англії з повітря й активну підводну війну проти британського флоту. Однак Англія мужньо захищалася і завдавала ворогові відчутних втрат.  Значну допомогу Англії надавали США. Коли золоті і валютні резерви Великобританії вичерпалася, за ініціативою президента Рузвельта 11 березня  1941 р. у США був прийнятий закон про ленд-ліз, тобто про надання матеріальної допомоги на умовах довгострокового кредиту тим країнам, оборона яких має для США першочергове значення.

Переконавшись, що висадитися на Британські острови у 1940 р. нереально, Гітлер вирішив відкласти цю операцію. 18 грудня 1940 р. він затвердив план війни проти СРСР – план «Барбаросса», де підкреслювалася необхідність «розгромити Радянську Росію в ході короткочасної компанії ще до того, як буде завершена війна проти Англії».

Планом "Барбаросса" передбачався розгром Радянського Союзу протягом однієї короткочасної кампанії (7-8 тижнів) ще до того, як буде закінчено війну проти Великої Британії. Головними стратегічними об'єктами були визнані Ленінград, Москва, Центральний промисловий район і Донецький басейн. За планом "Барбаросса" для нападу на СРСР виділялося 152 дивізії (в тому числі 19 танкових і 14 моторизованих), 2 бригади. Сателіти Німеччини виставляли 29 піхотних дивізій і 16 бригад. Таким чином, якщо рахувати дві бригади за одну дивізію, всього виділялося 190 дивізій. Крім того, до війни проти СРСР залучалося дві третини усіх німецьких сил ВПС і значні сили флоту.

У листопаді 1940 р. союзниками Німеччини стали Угорщина, Румунія, Словаччина, а березні 1941 р. – Болгарія. На територіях цих держав Німеччина розташувала свої війська.

У 1940 -1941 рр. відбувалися також військові дії в Північно-Східній Африці, на Балканах та на Близькому Сході. В Африці першими перейшли в наступ італійські війська, які здійснили спробу захопити англійські володіння в Сомалі та Єгипті. Однак у грудні 1940 р. британські війська завдали їм поразки в Єгипті, а навесні 1941 р. – у Сомалі. У травні 1941 р. італійці втратили всі свої колонії у Східній Африці. Рятуючи свого союзника, Гітлер натрапив до Північної Африки німецький корпус на чолі з генералом Е. Роммелем.

На Балканах 6 квітня 1941 р. фашисти увірвалися до Югославії та Греції. Крім військ Німеччини та Італії, в операції брали участь угорські війська. Югославська армія була у короткий строк розгромлена і 17 квітня капітулювала, англійські війська було евакуйовані з Греції, переважно на острів Кріт.

20-31 травня 1941 р. німецькі  повітрянодесантні війська здійснили  операцію по захопленню острова. Фашистські десантники зазнали  відчутних втрат від англійських  та грецьких військ, що обороняли  Кріт. Морські десанти, направлені  до острова, були розгромлені  британським флотом. Однак завдяки  перевазі в анімації гітлерівці  отримали перемогу. Англійські війська  були евакуйовані з Криту до  Єгипту.

На Близькому Сході Німеччина здійснила спробу утвердилась у Сирії, що контролювалася французьким урядом Петена. В Іраку у квітні 1941 р. відбувся антианглійський переворот, який фашисти прагнули використати в своїх інтересах. Однак  у травні Ірак був зайнятий англійськими військами. У червні британська армія спільно з військами «Вільної Франції» встановила контроль над Сирією та Ліваном.

У вересні 1940 р. японські війська окупували північну частину Індокитаю, планували захоплення Індонезії та Філіппін. Плани Японії зачіпали інтереси США, Великобританії, Голландії на Далекому Сході. Між США і Японією проходили переговори про розподіл сфер впливу в басейні Тихого океану. Поряд із цим СРСР підписав з Японією  договір про ненапад.

Отже, влітку 1941 р. війська Німеччини та її союзників окупували майже всю Європу, вели військові дії у Північній Африці, Далекому Сході та морських комунікаціях. Завоювання країн Близького Сходу і Північно-Східної Африки А. Гітлер відклав до завершення війни проти СРСР.

 

 

 

2.2. Розширення  фашистської агресії

 

Радянське керівництво було переконане у міцності радянсько-німецької дружби, тому припустилося низки стратегічних прорахунків у зовнішній політиці, які потім завдали СРСР значних втрат. Незважаючи на інтенсивну підготовку обох держав до війни, ініціатива залишалася за Німеччиною.

22 червня 1941 р. німецька армія  на величезному фронті від  Балтійського до Чорного морів  розпочала наступ проти СРСР. Друга світова війна вступила  у новий період. Разом з Німеччиною  війну СРСР оголосили Італія, Румунія, Угорщина, Фінляндія, Словаччина.

Причини невдач Червоної Армії.

1. Значну роль відіграв фактор раптовості. Вночі на 22 червня, коли у

радянського командування вже не було сумнівів у нападі Німеччини, до західних округів телеграфом було надіслано директиву про приведення військ до бойової готовності. Однак директива запізнювалася, ворог відкрив шквальний вогонь і завдав бомбових ударів по містах і селах, штабах, вузлах зв'язку, мостах, залізничних комунікаціях. Першого дня війни німецька авіація розбомбила 66 радянських аеродромів, знищивши 1200 літаків.

2. Кращі кадри Червоної Армії було репресовано. На початок війни

внаслідок репресій тільки 7% командирів мали вищу військову освіту, а 37% не пройшли повного курсу навчання навіть у середніх військово-навчальних закладах.

3. У військах панувала система жорсткої централізації, управління й

підпорядкування, що стримувало ініціативу командирів, породжувало схильність до шаблонів, застарілих схем. Багато вищих командирів (Ворошилов, Будьонний та інші) абсолютизували досвід громадянської війни, переносили його у цілком нові умови.

4. Переозброєння відбувалося вкрай поволі. Нові танки і літаки, інші

види озброєнь було поставлено на серійне виробництво тільки у 1940-1941 рр.

Було демонтовано інженерні оборонні споруди на радянсько-польському кордоні 1939 р., вони опинилися у тилу Червоної Армії, а нові не були споруджені.

5. Радянська військова доктрина базувалася на тезі, схваленій

Сталіним, що майбутня війна відбуватиметься на території ворога, тому використання оборонних споруд фактично не планувалося у стратегічному відношенні.

6. Радянське військове керівництво прорахувалося у визначенні

можливого напрямку головного удару противника. Пріоритетним у Генеральному штабі Червоної Армії вважався київський напрямок, а мінсько-смоленсько-мос-ковський — як другорядний; у підпорядкування Київського Особливого військового округу було передано великі сили.

7. Всупереч запевненням про готовність до переможної війни вище

політичне керівництво не мало серйозного плану на випадок масштабних дій. Не було заздалегідь розподілено обов'язки відповідальних за різні сфери економічного і соціального життя, за евакуацію, переоснащення виробництва тощо. У перші дні війни Сталін був деморалізований, а всі головні питання замикалися особисто на ньому.

8. Народ країни, керівні кадри були дезорієнтовані психологічно

договорами 1939 р. з Німеччиною, у багатьох були 
занадто великі ілюзії з цього приводу.

9. Побоюючись надати Німеччині привід для нападу на СРСР, Сталін не

 поспішав з приведенням  військ до бойової готовності. Лише за 2-3 тижні до початку  війни було мобілізовано частину воїнів запасу й розпочалася дислокація п'яти армій з внутрішніх округів до прикордонних.

10. Зосередження і розгортання військ не було завершено до початку

війни. Більшість дивізій перших ешелонів армій прикриття перебувала в учбових таборах; артилерія, інженерні війська, зв'язок часто опинялися у відриві від своїх з'єднань.

Стратегічне розгортання Червоної армії не було завершене, війська були розосереджені на фронті в 4,5 тис. км і вглибину більше ніж на 400 км. Значну частину збройних сил (40 дивізій) доводилось тримати для охорони далекосхідних кордонів від японських мілітаристів. Червона армія не мала достатнього досвіду ведення операцій в умовах сучасної війни. Не вистачало досвідчених, добре підготовлених командирів. Основна маса командирів та воєначальників 9до 40 тис. осіб) була репресована або усунена з армії. У країні був нездоровий військово-політичний і психологічний клімат. Примус, адміністрування не сприяли мобілізації внутрішніх духовних сил суспільства на відсіч ворогові.

Радянські війська розпочали військові дії у вкрай невигідних умовах. Лінія оборони була швидко розірвана німецькими танковими ударами. У перший день війни було знищено 1200 радянських літаків, головним чином на аеродромах, зруйнований зв'язок, транспортне постачання. За 3 тижні німецькі війська просунулися на 350-600 км углиб СРСР. Червона армія зазнала великих втрат у живій силі і техніці: близько 1 млн. осіб, 3,5 тис. літаків, 6,5 тис. танків.

28 червня фашистські війська  захопили Мінськ і оточили  дві радянські армії. Одночасно  розпочався активний наступ вермахту  у Прибалтиці, були захоплені  Вільнюс, Рига і виникла загроза  Ленінграду. В Україні між німецькими  і радянськими танковими частинами  точилися запеклі бої в районі  Луцька. Проте фашистські війська  перемогли і розгорнули наступ  на Київ.

Ситуація ставала все більш загрозливою, але в липні під Смоленськом у кровопролитних боях темп німецького наступу різко сповільнився. Опір Червоної Армії почав наростати.

Для управління всією країною в надзвичайних умовах був утворений Державний комітет оборони, для керівництва військами – Ставка верховного головокомандування. Навколо великих промислових центрів створювалися украп райони, почалася евакуація промисловості на схід.

Прагнучи за будь-яку ціну оволодіти промисловим потенціалом України, Гітлер зосередив для наступу на флангах київського угруповання радянських військ значні танкові сили. У результаті глибокого прориву німецьких танків у тил Південно-Західного фронту у вересні радянські війська потрапили в оточення. Після цього гітлерівцями було зайнято Лівобережну Україну. До жовтня тривала оборона Одеси, продовжував чинити стійкий опір Севастополь.

Восени 1941 р. ситуація на радянсько-німецькому фронті була вкрай напруженою. За п’ять місяців війни гітлерівці просунулися вглиб СРСР на 900-1200 км.  Німецьке  командування розраховувало, що із захопленням Москви буде досягнуто перемоги. Для наступу на Москву було зосереджено понад 1 млн. добре озброєних солдатів та офіцерів. Радянських військ на московському напрямку було значно менше, бо в першій половині жовтня 1941 р. у районі Вязьми у ворожому оточенні трагічно загинуло п’ять армій і 12 дивізій народного ополчення.

До грудня 1941 р. фашисти контролювали територію СРСР, на  якій до війни проживало близько 80 млн. осіб, або 42% населення, було розміщено велику частину його економічного потенціалу, а також захопили 3,8 млн. радянських військовополонених.

До Москви перекидалися резерви. Командуючим Західним фронтом, що обороняв Москву, було призначено Г. К. Жукова. Частина дивізій була знята з далекосхідного кордону. Після напружених оборонних боїв у ніч з 5 на 6 грудня у дію були введені свіжі резервні армії. Фашистські війська, знекровлені в попередніх боях, почали відступ. У результаті контрнаступу радянських військ німецькі сили були відкинуті від Москви на 100-300 км.