Друга світова війна

Після цього розпочався наступ Червоної Армії на декількох ділянках фронту. План блискавичної війни було зірвано. Боротьба все більше набирала затяжного характеру.

З нападом фашистської Німеччини на СРСР прискорився процес формування антигітлерівської коаліції. Правлячі кола у Великобританії та США розуміли, що поразка ССР дозволить Німеччині завдати удар і по їхніх країнах. Прем’єр-міністр Великобританії У. Черчілль і президент США Ф. Рузвельт заявили про рішучість своїх країн підтримати СРСР в його  війні проти Німеччини. Вже 12 липня 1941 р. СРСР і Великобританія уклали угоду про спільні дії у війні проти Німеччини. 2 серпня 1941 р. уряд США оголосив про надання економічної допомоги СРСР.

Важливим програмним документом стала підписана Рузвельтом і Черчіллем у серпні 1941 р. Атлантична хартія, де проголошувались основні цілі і завдання союзників у Другій світовій війні (відновлення  суверенітету і незалежності окупованих фашистами країн, створення системи міжнародної безпеки після перемоги над агресором, відмова від територіальних приєднань країнам-переможницям, право народів на вибір суспільно-політичної системи, рівний доступ до ринків збуту і джерел сировини).

Наприкінці 1941 р. Японія активізує агресію на Тихому океані. 7 грудня японська авіація, що піднялася з авіаносців, завдала раптового нищівного удару по тихоокеанському флоту США у Перл-Харборі на Гавайських островах. 8 американських лінкорів було потоплено або виведено з ладу, знищено 270 літаків. Військово-морські сили США зазнали тяжких втрат.

США вступили у Другу світову війну. На першому етапі тихоокеанської війни Японія мала значні успіхи. У лютому 1942 р. її війська захопили найбільшу англійську військову базу Сінгапур.

2.3. Докорінний перелом у ході Другої світової війни

 Період від 19 листопада 1942 р. до 1943 р. включно – докорінний  перелом у ході Другої світової  війни. Він характеризується переходом  радянських військ у наступ  по всьому фронту і масовим  вигнанням ворога з окупованої  території, активізацією дій англо-американських  військ у Північній Африці  й на Середземному морі, початком  кризи фашистського  блоку, активізацією  партизанського і національно-визвольного  руху, різким наростанням військового виробництва в країнах антигітлерівської коаліції тощо.

В  середині 1942 р. у війні на Тихому океані стався перелом. У травні 1942 р флот союзників отримав першу перемогу над японською ескадрою у Кораловому морі, а у червні 1942 р. японський флот зазнав поразки біля острова Мідуей.

У 1942 р. завершилося формування антифашистської коаліції. Наприкінці травня нарком закордонних справ СРСР В. Молотов вилетів з візитом до Англії та США. 26 травня у Лондоні він підписав радянсько-британський договір «Про союз у війні проти Німеччини і союзників та про співробітництво після війни». 11 червня у Вашингтоні був укладений радянсько-американський договір «Про принципи, що застосовуються до взаємної допомоги проти агресії».

 У боротьбі з Німеччиною  Великобританія та США вважали  своїм першочерговим завданням  оволодіння Північною Африкою. 23 жовтня 1942 р. англійські війська, що  захопились в Єгипті, під командуванням  генерала Монтгомері перейшли  в наступ в районі Ель-Аламейна. Італійські і німецькі з’єднання  зазнали поразки і змушені  були відступати у Лівію. Майже  одночасно 8 листопада почалася висадка  союзників у Північно-Західній  Африці, в портах Алжиру і Марокко, під командуванням Д. Ейзенхауера. Французькі колоніальні війська  перейшли на їх бік.

Центральною подією 1942-1943 рр. є Сталінська битва.

Сталінградська битва, її наслідки та значення

До середини липня 1942 р. ударні сили німецьких військ прорвалися до великої луки Дону та його нижньої течії. Розгорнулася велика Сталінградська битва (17 липня 1942 р. — 2 лютого 1943 р.).

Битва, в якій з обох боків у середині листопада 1942 р. брало участь більше 2 млн. чоловік, охопила територію площею до 100 тис. кв. км і тривала 200 днів і ночей. Ворог вів наступ силами 6-ї польової і 4-ї танкової армій за участю італійських, румунських, угорських військ і незабаром досяг околиці Сталінграда.

23 липня 1942 р. війська 6-ї армії (командувач генерал-полковник Ф. Паулюс) розпочали наступ з метою  захопити Сталіиград, Астрахань, закріпитися  на Волзі. Німецький танковий  клин, прорвавши оборону послаблених  у боях частин Червоної Армії, вийшов до Волги. Авіація противника порушила телефонно-телеграфний зв'язок з Москвою. Для оборони міста спішним порядком створювалися робітничі загони, винищувальні батальйони, загони народного ополчення. Сталінград безупинно піддавали бомбардуванню, місто палало. Сил і матеріальних засобів для організації контрнаступу практично не було. 25 серпня місто на Волзі було оголошене у воєнному стані. ДКО вирішив відрядити туди Г. Жукова.

У серпні бої розгорнулися безпосередньо в місті.

В період з 17 серпня по 12 вересня радянські війська ціною величезної напруги і великих втрат зірвали план противника і зупинили його перед міським оборонним обводом. 13-15 вересня нацистські війська продовжували наступ до Волги, завдаючи основного удару в напрямку Мамаєвого кургану і вокзалу. На кінець 14 вересня ворог прорвався до вокзалу, а в районі Купоросне (південна околиця міста) вийшов до Волги. Після переправи до Сталінграда стрілецької дивізії під командуванням генерала О. і. Родимцева, який мав досвід керівництва боями на вулицях Мадрида 1936 р., війська з ходу контратакували противника і 16 вересня відбили Мамаїв курган. До 27 вересня тривала запекла сутичка за вокзал, що 13 разів переходив з рук де рук. Німцям здавалось, що місто от-от буде захоплене, але цього не трапилося.

У листопаді ворог кілька разів намагався наступати, але безрезультатно. За період з липня по листопад німецькі війська втратили під Сталінградом до 700 тис. чол., понад 1000 танків, понад 2000 гармат і мінометів, понад 1400 літаків. Наступ агресорів було зупинено. Закінчився оборонний період Сталінградської битви.

Контрнаступ військ Південно-Західного і правого крила Донського фронтів розпочався після потужної артпідготовки рано вранці 19 листопада 1942 р. Ця подія знаменувала початок докорінного переламу у всій Другій світовій війні. 23 листопада передові частини Південно-Західного і Сталінградського фронтів замкнули кільце оточення сталінградського угрупування противника у міжріччі Дону і Волги. У "котлі" опинилися основні сили 6-ї армії і частина сил 4-ї танкової армії — 22 дивізії і 160 окремих частин загальною чисельністю 330 тис. чол. На цей же час війська Південно-Західного і Сталінградського фронтів утворили зовнішній фронт оточення, відстань від якого до внутрішнього фронту становила від 40 до 100 км.

8 січня 1943 р. радянське командування  висунуло командуванню 6-ї армії вермахту ультиматум про капітуляцію, але останнє, за наказом гітлерівського керівництва, відхилило його. 10 січня радянські війська під командуванням К. К. Рокосовського розпочали ліквідацію оточеного під Сталінградом противника. 31 січня ліквідовано південне угрупування, його рештки на чолі з командувачем 6-ї армії Ф. Паулюсом, якого Гітлер щойно зробив генерал-фельдмаршалом, здалися в полон. 2 лютого здалися і залишки північної групи. На цьому Сталінградська битва завершилася.

Значення Сталінградської битви

• Сталінградська битва була початком докорінного переламу в ході всієї Другої світової війни.
• Збройні Сили СРСР захопили стратегічну ініціативу і не витрачали її до повного розгрому нацистської Німеччини.
• Сталінградська битва створила сприятливі умови для розгортання наступу всіх фронтів на Південно-західному напрямі, сприяла успішним діям радянських військ під Ленінградом, на Кавказі, на інших ділянках фронту.
• Розгром румунських та італійських армій поклав початок внутрішньополітичній кризі у цих країнах.
• Перемога під Сталінградом активізувала рух Опору у Франції, Греції,  Норвегії, Югославії, Албанії,  Бельгії, в інших країнах..
• Туреччина та Японія відмовилися розпочинати воєнні дії проти СРСР.
• Зріс міжнародний авторитет СРСР, зміцнилася антигітлерівська коаліція.

Героїчна оборона Сталінграда і Кавказу, успіхи воєнної економіки, створення великих резервів підготували умови для контрнаступу Червоної армії. 19 листопада 1942 р. радянські війська перейшли в контрнаступ під Сталінградом. Силами Південно-Західного, Сталінградського, Донського фронтів було оточено 330-тисячне угруповання німецьких військ, 2 лютого 1943 р. залишки оточеного угруповання капітулювали. В полон потрапило все його командування – 24 генерали на чолі з фельдмаршалом Паулюсом.

Це був великий успіх радянського військового мистецтва і початок докорінного перелому в ході війни.

Ця перемога змусила Японію і Туреччину зберегти «нейтралітет» щодо Радянського Союзу.

Перемога під Сталінградом прискорила розпад фашистського блоку, різко підірвала  моральний стан фашистських армій.

Було створено сприятливу обстановку для подальшої активізації руху Опору проти фашистських окупантів. Тільки чисельність військових формувань європейських держав, які було створено на території Радянського Союзу, перевищила до кінця війни 550 тис. осіб. Після битви під Сталінградом значно виріс і впливу Радянського Союзу.

Започаткований перемогою під Сталінградом, докорінний перелом у війні був закріплений битвою під Курськом влітку 1943 р.

Здійснивши тотальну мобілізацію. Значно збільшивши випуск бойової із планом «Цитадель» вирішила взяти реванш новим наступом на Курській дузі. Радянське командування розгадало задум противника, і розпочатий 5 липня 1943 р. наступ німецьких військ зазнав краху. Особливо жорстокою була танкова битва під Прохоровкою – найбільша у Другій світовій війні. Битва на Курській дузі завершилась 23 серпня визволенням Харкова.   

Битва продовжувалась 50 днів і за своїми масштабами перевершила Московську і Сталінградську битви. Так, якщо в битві під Москвою з обох сторін брало участь 1, 5 млн. осіб, під Сталінградом – 2 млн., то в битві на Курській дузі – 4 млн. осіб. Ця битва поставила фашистську Німеччину перед катастрофою. Відтепер і до кінця війни вона вимушена була тільки оборонятися.

Почався новий  переможний наступ радянських військ, у ході якого Червона армія визволила Донбас і Лівобережну Україну, провалились розрахунки гітлерівців організувати оборонний рубіж на Дніпрі. Військова майстерність, набута Червоною армією в ході війни, дозволила з ходу форсувати Дніпро, визволити 6 листопада 1943 р. столицю України Київ і просунутись далеко на Правобережжя.

На центральному відрізку радянсько-німецького фронту радянські війська визволили Брянськ, Гомель, Смоленськ, східну частину Білорусії. Велику допомогу регулярній армії надали партизани. В 1943 р. вони організували в 5 разів більше диверсій і знищили в 4 рази більше фашистів, ніж у 1942 р.

Чисельність збройних сил СРСР, США і Великобританії більше ніж у півтора рази перевищувала збройні сили фашистського блоку.

Така перевага над силами держав-агресорів не могла не позначитись на різних театрах Другої світової війни, до певної міри сприяла координації союзників. Саме в розпал битви під Сталінградом 22 жовтня 1942 р. 8-ма англійська армія під командуванням генерала Б. Монтгомері перейшла в наступ у районі Ель-Аламейма. Маючи багатократну перевагу сил над корпусом Роммеля, англійська армія завдала поразки ворогові. Італо-німецькі війська стали відступати з Єгипту на територію Лівії. Саме в цей момент на іншому кінці Північної Африки в портах Марокко й Алжиру (колоніальні володіння уряду Віші) союзний флот висадив англо-американський десант під командуванням американського генерала Д. Ейзенхауера.

Тепер обидва угруповання союзників зі Сходу і Заходу просувались до Тунісу, куди Гітлер перекинув німецькі війська. Лише 13 травня 1943 р.  італо-німецькі війська капітулювали. До рук союзників потрапило 240 тис. полонених. Загальні втрати італо-німецьких військ перевищили 300 тис. солдат і офіцерів.

Хоч оволодіння Північною Африкою було великим успіхом  союзників, але воно ще не означало відкриття другого фронту, як про це часто твердять англійські та американські історики. Тільки в травні 1943 р. на зустрічі у Вашингтоні Рузвельт і Черчіль прийняли рішення відкрити другий фронт у Франції не пізніше 1 травня 1944 р. Конференція ухвалила також план висадки на Сицилії з метою вивести Італію з війни, плани повітряних бомбардувань Німеччини і плани операцій на Тихому океані.

Забезпечивши свої комунікації, 10 липня 1943 р., під час битви на Курській дузі, англо-американські війська висадились на Сицилії і, не зустрівши серйозного опору, оволоділи островом.

В італійських правлячих колах, які переконались у невідворотності поразки, настала криза. Муссоліні було заарештовано королівською охороною, зміщено з поста прем’єр-міністра і замінено колишнім начальником генерального штабу маршалом Бадольйо. 8 вересня 1943 р. лондонське радіо оголосило про підписання перемир’я з Італією.

Крах фашистського режиму в Італії і перехід на бік  союзників мав велике політичне значення:  італійська армія вийшла з боротьби, в Південній Італії фашизм впав, а в Північній і Центральній тримався тільки на німецьких багнетах. Головні країни фашистського блоку – Німеччина і Японія – після капітуляції Італії опублікували спільну декларацію про вірність Троїстому пакту, але кожен із партнерів уже ставив лише власні цілі. Не маючи можливостей для нового наступу, Японія з осені 1942 р. перейшла до оборони.