Діяльність оун-упа у повоєнні роки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ: 
ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН-УПА У ПОВОЄННІ РОКИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3

РОЗДІЛ 1. ПАРТИЗАНСЬКА ВІЙНА УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ в 1944-1946 рр. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 4

РОЗДІЛ 2. УКРАЇСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ НА ЗАКЕРЗОННІ. РЕЙДИ УПА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 19

РОЗДІЛ 3. ПІДПИЛЬНА ДІЯЛЬНІСТЬ ОУН-УПА В 1947-1953 РР. . . . . . . . 28

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Мабуть, історія жодної країни не паплюжилась, не перекручувалась  та не піддавалась остракізмові так, як прадавня і пребагата історія  України. Поневолювачі усіх мастей намагались зробити наш народ покірним виконавцем своїх забаганок, а його багату землю  – джерелом власного достатку. Комуністична імперія, крах якої відбувається на очах, як і попередні загарбники, робила шалені потуги, аби позбавити українців  національної свідомості. Проводячи  русифікаторську політику під виглядом творення "единой общности – советского народа", Москва накладала заборону на правдиву історію, підміняючи її низькопробними вигадками. За псевдонауковими теоріями, виникнення України припадало десь аж на кінець середньовіччя, з усіх гетьманів єдиновірним оголошувався Богдан Хмельницький, який одним розчерком  пера у Переяславі здійснив не менше  і не більше, як віковічну мрію українського народу.

Найлютішим ворогом України  були буржуазні і небуржуазні  націоналісти, які тільки те й робили, що думали, кому запродати власний  народ. Анафемі піддавались Мазепа, січові стрільці, воїни УПА.

Щодо останніх, за часом  визвольних змагань, то цілковиту рацію  має професор Макмастерського університету (Канада) Петро Потічний, стверджуючи, що цей період "в офіційній  радянській історіографії та публіцистиці злочинне перекручений". Ці матеріали, які нав'язувалися українським  читачам, не що інше, як скандальні речі, зразки тотального плагіату, тотальної  неправди, недоговорювання, фальші.

Отже, викладено вище обумовлює інтерес до даної теми.

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ПАРТИЗАНСЬКА  ВІЙНА УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ в 1944-1946 рр.

 

Наближення Червоної Армії  поставило перед УПА важке  завдання: перейти німецьке-радянський фронт і опинитись у більшовицькому тилу. Відступаюча німецька армія  не становила вже великої небезпеки  для українських повстанців, тим  паче, гітлерівці, розуміючи, що УПА  буде боротись проти сталінізму, розпочинають звільняти із тюрем раніше заарештованих  членів ОУН – С.Бандеру. Я.Стецька, Д.Гнатківську та інших. Коли на Україну  дійшла вістка, що німці таки випустили  з концтабору Степана Бандеру, Ярослава Стецька й інших націоналістів, то Р. Шухевич скликав в лютому 1945 р. конференцію ОУН. На цій конференції  він запропонував, а конференція  обрала головою ОУН Степана Бандеру, а заступником – Ярослава Стецька. Таким чином Степан Бандера став політичним вождем Української Повстанської Армії. [2, 37]

Словацькі частини вже  давно не вступали в бої з українськими повстанськими відділами, а угорське військове командування підписало  навіть таємний договір з УПА  про взаємний ненапад. Зате наступ радянських військ створював серйозну загрозу  для УПА. Місцевий люд з жахом  чекав повернення більшовицьких  вандалів, пам'ятаючи репресії 1939-1941 pp.

Двомісячні великі бої  УПА, в яких червоні війська наступали  цілими дивізіями, застосовуючи важкі  гармати, літаки і танки, спричинялися до значних людських втрат. Влітку 1944 р. всі загони УПА отримали наказ  Головного командування розчленуватись на відділи не більше як по дві сотні  і перейти в Карпати або  більші масиви лісів, а в менш лісистих районах розділитись на чоти або рої.

Ця зміна тактики дозволила  групам "УПА-Захід" та "УПА-Північ" перейти фронт. У тилу повстанські  сили зустрілись уже не з регулярними  військовими частинами, а з відділами міністерства внутрішніх справ (МВС) і Міністерства державної безпеки (МДБ).

У другій половині 1944 р. всі  західноукраїнські землі захопила Червона Армія. Першим кроком "визволителів" став примусовий загальний набір  до війська. Мобілізованих не навчали  військовій справі, їм не давали армійського  обмундирування (тому їх називали "чорножупанники"), а одразу посилали на фронт, до того ж так, що тільки перші лави наступаючих  мали гвинтівки, друга і третя  повинні були забирати зброю в  тих. що загинули. І з нею наступати  на німецькі позиції. Із 700 тис. мобілізованих  половина загинула у перших боях. Це без сумніву, було заплановане винищення  українського народу. Наведена цифра  могла б бути ще страшнішою якби не діяльність УПА, до лав якої, рятуючись  від призову, вступали десятки тисяч  людей. По завершенні мобілізації усі  вони за бажанням були звільнені і  повернулись до своїх домівок.

Після свого повернення більшовики одразу наклали на українські села контингенти м'яса і хліба і  стягали їх жорстокою рішучістю. Протягом одного 1945 р. з двадцяти районів  Львівської області було стягнено 83 655 цнт. зерна, 153 413 цнт. картоплі, 44 500 цнт. сіна, 18 496 цнт. м'яса [6, 28].

Знову розпочинається колективізація. Однак поки що вона проводиться обережно. Замість колгоспів більшовики стали  пропагувати на західноукраїнських землях так звані "громадські господарства", які об'єднували кількох одноосібних  господарів.

По всій Україні було введено  справжню панщину. Кинувши заклик "Від  зорі до зорі на колгоспнім лані", більшовики змушували селян працювати по 17-18 годин на добу.

В лісистих околицях введено "лісові норми". На село накладається обов'язок нарубати, наприклад, впродовж одного місяця та вивезти 1000-1200 кубометрів деревини. До цієї примусової праці  зганяли людей із сіл, віддалених від лісу навіть на 0-100 км. На власників  індивідуальних господарств, окрім  натурального контингенту, накладено  ще грошові податки. Середній галицький селянин повинен був заплатити щороку 2000- 3000 крб. податку. У квітні-травні 1945 р. була організована підписка на нову "Четверту Воєнну Позику", перейменовану потім на "Позику Перемоги". Кожен селянин повинен був "добровільно" підписати позику щонайменше на 100 крб. Тих, що відмовлялися, заарештовували і звільняли тільки після підписання позики.

Розпочалася нагінка на західноукраїнську  інтелігенцію. В січні 1945 р. у Львові було організовано учительський з'їзд. З головною доповіддю на ньому  виступив один з керівників КП(б) України  Д.З. Мануїльський, який піддав критиці  український буржуазний націоналізм, за що доповідачеві присвоїли звання почесного доктора наук Львівського  університету. Найавторитетніших представників  галицької інтелігенції – академіка  М. Возняка, проф. Ф. Колессу, проф. І. Крип'якевича  також примусили вести агітацію проти УПА, ОУН, УГВР.

Розпочалася відверта русифікація. Адміністративний апарат був майже  повністю укомплектований росіянами  або вихідцями із Східної України. Наприклад, у Радехівському районі Львівської області на 118 службовців в 1945 р. було 79 росіян, 2 євреї, кілька поляків. У 1946 р. у всіх західних областях з  посад, які становили номенклатуру, на місцеві кадри припадало тільки 14 %. На жодні відповідальні посади місцеві українці не призначалися. Ця лінія, до речі, продовжувалась до нашого часу, поки Компартія на теренах  Західної України не втратила реальної сили. Російську мову введено як мову навчання у вищій школі. У  Львівський та Чернівецький університети спроваджено велику кількість російських студентів. Театр, кіно стали засобами пропаганди російського патріотизму, звеличування історичного минулого Росії. Обов'язковим репертуаром  стали фільми "Петро Перший", "Суворов", "Цар Іван Грозний", драма Корнійчука "Богдан Хмельницький" [6, 29].

Нищівного удару було завдано  українським церквам – православній автокефальній, що відродилася у  воєнні роки, та греко-католицькій. Православну церкву підпорядкували московському патріарху, а непокірних священиків заарештовували нібито "за співпрацю з німцями". Незабаром дійшла черга до Української греко-католицької церкви. 12 квітня 1945 р. МДБ заарештувало митрополита Йосипа Сліпого, єпископів Микиту Будку та Степана Чернецького, Через деякий час у в'язниці МДБ опинились перемиський єпископ Йосафат Коциловський, станіславський єпископ Григорій Хомишин та інші. Всі вони були засуджені на довгі роки тюремного ув'язнення.

А в 1946 р. у Львові за схемою, відпрацьованою на політичних процесах 30-х років, відбувся Собор греко-католицької  церкви, який оголосив про її "самоліквідацію" та добровільне приєднання до Руської  православної. Ні в кого не виникало сумніву, що Собор був інспірований чекістами, як стало відомо пізніше, підбором "делегатів" керував  полковник держбезпеки Богданов. Усі священики, які залишились вірними  батьківській вірі, були інтерновані.

Ліквідація греко-католицької  церкви, яка була носієм національних традицій, глибоко образила почуття  віруючих, спричинила до активізації  повстанського руху.

Окрім усіх згаданих тут  засобів винищування української  культури і українського народу, МДБ-МВС  продовжували використовувати свої старі випробувані методи терору: постійні обшуки, грабунки, вбивства. Наведемо деякі статистичні дані. У 12 районах  Львівської області від 17 липня 1944 р. по 17 липня 1945 р. було заслано до Сибіру – 2123 особи, в тому числі 624 старих, 898 жінок, 601 дитину; вивезено на примусові  роботи в Донбас – 649 осіб, вбито  – 1817 осіб, в тому числі 120 старих, 90 жінок, 68 малих дітей, арештовано 3479 осіб, спалено 2706 господарств, пограбовано  – 2650 господарств, знищено 40 церков. [11, 409]

В такій ситуації, безумовно, єдиним оборонцем місцевого населення  стала УПА. В 1944-1945 pp. керівництво  МВС і МДБ кинули на боротьбу проти  повстанців великі сили, застосовуючи два види облав: великі і малі.

У великих брало участь по кілька тисяч солдатів МВС-МДБ. Тактика  була такою: за кілька днів перед самою  акцією з'являлись невеликі відділи  М ВС, силами однієї роти провокували  сутичку з УПА, і визначивши місце  розташування ворога, відступали. Після  цього підтягувалась артилерія, танки, навіть літаки і з усіх боків  починався "концентричний" наступ. Акція тривала доти, поки частини  МВС "не прочісували" крок за кроком всього оточеного району.

Після того, як навколишня місцевість була перевірена великою облавою, проводились  малі, переважно силами однієї роти. Мстою малих облав було переслідування розпорошених частин УПА, пошуки поранених, терор серед мирного населення.

В грудні 1944 р. 20000 солдатів МВС  прочесали Миколаївський, Бібрський, Ходорівський райони Львівщини. Вони перевіряли кожен сантиметр землі, розвалювали  печі, зривали долівку, зі стодол викидали все збіжжя, розкидали стіжки сіна й соломи. Цивільне населення, а особливо дітей і дівчат, постійно допитували, щоб добути від них інформацію про повстанців [6, 31].

В січні-лютому 1945 р. МВС-МДБ  чисельністю 1000 бійців провели велику облаву в районах Галич-Войнилів, Бурштин на Станіславщині, Підгайці на Тернопільщині та Мединичі на Дрогобиччині. Під час акції ці терени відвідав перший секретар ЦК КП(б) України М. С. Хрущов.

7 квітня 1945 р. розпочалася  найбільша облава МВС, в якій  взяло участь 40000 "червонопогонників"  під командою п'яти генералів.  Акція проходила на території  Підкарпаття і Карпат на відтинку  від Стрия аж по річку Прут  на Буковині. Облава тривала до  кінця травня 1945 року. Чекісти застосовували  в ній весь арсенал прийомів  партизанської війни. До операції  були залучені колишні ковпаківці, які добре знали цю місцевість. Подібні великі облави провело  МВС і на території Волині: в липні 1944 р. на Остріжці, в  січні 1945 р. на Крсм'янеччині, в  квітні 1945 р. в районі Коростеня.

З величезної кількості боїв УПА із спецвідділами МВС-МДБ  в 1944-1945 pp. перелічимо найважливіші. 8 листопада 1944 р. відділи УПА визволили містечка Перегінськ і Рожнятів.

На третій день Різдвяних  свят 1945 р. біля с. Велика Гороженка  чекісти оточили одну сотню куреня "Зубри". Після цілоденного  запеклого бою повстанцям вдалося  прорватися з оточення. Чекісти втратили 304 бійці вбитими і ЗО пораненими, 11 автомашин, танкетку і танк.

21 січня 1945 р. дві роти  УПА вчинили напад на райцентр  Великий Глубочок біля Тернополя.  Гранатами було знищено приміщення  МДБ, військкомат, райвно, не вдалося  здобути будинку МВС. В бою  загинуло 10 працівників радянських  каральних органів.

Наприкінці січня 1945 р. в  с. Корчаківка (район Журавно) відділи  УПА вступили в бій з частиною МВС. На допомогу чекістам прийшло несподіване  кілька танків і 5 літаків. Повстанці  вимушені були відступити до лісу, втративши 36 бійців убитими.

В лютому 1945 р. спецвідділи  МВС-МДБ чисельністю 30000 бійців заблокували  одночасно 70 сіл в околиці м. Броди, щоб змусити повстанців вийти  за харчами з лісу і таким чином  знищити їх. Стрільці УПА, розділившись на невеликі групи, вийшли з оточення [6, 32].

22 березня 1945 р. в с.  Голинь (Калущина) саперам повстанської  сотні "Летуна" вдалось замінувати  залізничну колію і підірвати  великий ешелон із солдатами  МВС.

На початку квітня 1945 р. чекісти атакували великими силами в лісі Запуст біля Богородчан чотири сотні УПА. В бою загинуло 50 повстанців, серед них курінний Благий та сотенний Вершник.

В ніч з 26 на 27 квітня 1945 р. три сотні УПА зненацька напали на містечко Радехів, де був організований  збірний концтабір для політв'язнів. Повстанці знищили гранатами  будинок МВС-МДБ, захопили концтабір, звільнивши понад 200 ув'язнених. Після  цього повстанські частини залишили місто і зайняли оборону на горі між селами Тишиця і Воля. По дорозі туди відділ УПА "Кочовики" наткнувся на групу радянських солдатів, в перестрілці загинуло 15 червоноармійців. 28 квітня більшовицькі війська отримали підмогу і великими силами пішли з усіх боків у наступ з позиції партизанів. Повстанці відбили всі атаки, а коли стемніло, прорвали вороже кільце і заховались у лісі.

29 квітня 1945 р. відбувся  великий бій між одним із  з'єднань УПА та спецвідділами  військ МВС, які силою приблизно  20000 бійців готувалися до облави  на Крем'янеччині. В бою взяли  участь танкові червоні частини.  Чекісти втратили понад 200 чоловік  убитими. [19, 111-116]