Діяльність оун-упа у повоєнні роки

 

У 1946 p. навесні більшовики у боротьбі з УПА застосовували  методи масового випалювання лісів  у тих теренах, де сподівалися  більшого скупчення повстанців.

До такого засобу, незважаючи на те, що Україна – одна з найменш  заліснених країн Європи, вони вдавалися  вже попередніми роками, але тоді ці акції не були такими масштабними. Намагаючись позбавити партизанів лісового середовища, у якому ті почувалися господарями, більшовики дуже часто підпалювали окремі сектори  лісу, розробляючи на сусідніх просіках і стежках застави, які мали винищувати вогнем повстанців, що рятуватимуться від пожежі.

Весною 1946 р. в цей спосіб спалено майже всі соснові  ліси на Ковельщині. в північно-східній  частині Львівщини (Сокальщина), ліси в околицях Станіславова (Чорний ліс) і багато інших лісових масивів [12, 162].

Напасники не обмежувалися лише паленням лісів. У багатьох випадках разом з лісами вони спалювали  і прилеглі села. В такий спосіб стерто з лиця землі, наприклад, села Велика Радванецька, Кути коло Трійці, Лісові коло Топорова, Добролівка біля Шурович (Львівська область). Запалювали ліси або самі енкаведисти чи сексоти, або ж ранньою весною авіація  запалювальними бомбами.

Улюбленою формою роботи МВС-МДБ  стають найрізноманітніші провокації. Це, наприклад, підробка заяв. Якщо до рук  чекістів потрапляв видний командир УПА, вони таємно його знищували, а потім  публікували нібито написану ним, а  насправді сфабриковану, "покаяну" заяву. Так вчинили зокрема з  поручиком Зміюкою, сином героя  ЗУНР полковника Дмитра Вітовського.

Чекісти не гребували жодними  методами. На Західну Україну засилались вишколені банди головорізів, переодягнених  у форму УПА, які не лише знущалися  над людьми, чинили розбій, а й  вирізували цілі сім'ї і села [12, 184-185]. В боях з відділами УПА, порушуючи  будь-які міжнародні закони, чекісти  вживали розривні набої.

Масове і цілеспрямоване застосування терору завдавало болючих  ударів Українській Повстанській Армії, її чисельність різко зменшується. Однак УПА не капітулює, а шукає  і знаходить нові форми боротьби, її командування приймає рішення  про розчленування загонів армії  на операти в несамостійні одиниці  кількістю 11-15 чоловік. Таким чином, УПА переходить від повстанських форм масової збройної боротьби в  глибоке підпілля, головним завданням  якого стає організаторська і  широка політико-пропагандистська робота, невпинний опір агресорам.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

УКРАЇСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ НА ЗАКЕРЗОННІ. РЕЙДИ УПА

 

Окрему сторінку історії  УПА становить боротьба її бійців на захист українського населення так  званого Закерзоння. Що такс Закерзоння? Як народився цей термін. В грудні 1919 р. Верховна Рада Антанти рекомендувала  Польщі як її східний кордон умовну лінію, що проходила через Гродно-Ялівку-Немирів-Брест-Литовський-Дорогуськ-Устилуг, на схід від Грубешова, через Крилів і далі західніше Рави Руської, на схід від Перемишля до Карпат. З 1920 р. цю лінію стали іменувати лінією Керзона – тодішнього міністра закордонних  справ Англії, який під час радянсько-польської  війни 1920 р. звернувся із вимогою  до Леніна припинити наступ Червоної Армії саме на цій лінії [20, 187-188].

Давні українські землі Холмшина, Підляшшя, Надсяння, Лемківщина, які  опинилися на польській частині  лінії Керзона, з того часу отримали назву Закерзоння.

Взимку 1943-1944 pp. польське підпілля, головним чином Армія Крайова, захоплює ці території. Всіх свідомих українських  патріотів польські бойовики знищують фізично, вбиваючи при тому їхніх  дружин і дітей, а від решти  українського населення вимагають  заяв про лояльність і підтримку  польського повстанського руху.

Радянський Союз відносно Закерзоння не мав спочатку чітко  визначеної політичної позиції. На рубежі 1943-1944 pp. тодішній нарком закордонних  справ УРСР О. Корнійчук публічно висунув домагання приєднати  до України історичні українські землі – Підляшшя, Холмщину, Надсяння. Однак, після створення у Любліні  у липні 1944 р. польськими комуністами  ПКНВ (Польського Комітету Національного  Визволення) Сталін вирішив піддобритися до поляків.

У вересні 1944 р. між Радянським Союзом і урядом Польщі було досягнуто  домовленості про прийняття лінії  Керзона як польське-українського кордону, отже, про узаконення окупації поляками українських земель Підляшшя, Холмщини, Надсяння, Лемківщини. Більше того, було прийнято постанову про "добровільне" виселення з цих територій  всього українського населення. Така позиція  Москви зустріла схвалення на Ялтинській конференції керівників урядів СРСР, США та Великобританії у лютому 1945 р. Після цього 16 серпня 1945 р. СРСР підписав і офіційно опублікував договір  з Польщею про встановлення лінії  Керзона українсько-польським кордоном та про передбачуване виселення  українців.

Таким чином, на польському боці залишалася територія загальною  площею 19500 kb. km, на якій з прадавніх  часів проживали українці. У 1945 р. кількість українського населення  становила 1061920 чоловік. Звістка про  цей договір, фактично укладений  ще в 1944 p., додала польським шовіністам ще більшої наснаги та ентузіазму до протиукраїнських акцій [6, 40].

Від рук польських злочинних  і військове-міліцейських формувань  гинули цілі села. У селі Пісковичі  загинуло 720 осіб, у селах Сочина та Березці 250 осіб, Любилиця – 200 осіб, Рахові – 130, Горянці – 135, Малковичах – 150. У церкві села Повлокома було закатовано 365 чоловік. Безумовно, в  такій ситуації УПА повинна була стати на захист свого рідного  народу. До кривавих польських розправ  її діяльність на Закерзонні, особливо на Лемківщині, не мала великої популярності. Тепер місцеве населення, вбачаючи в особі українських повстанців своїх єдиних захисників, надає їм всебічну допомогу. Найбільш уславленими  керівниками УПА на Закерзонні були "Рен" (В. Мізерський), "Бродич" (Р. Грубельський), "Хрін" (С. Стсбельський), "Бурлака" (В. Щигельський), "Орест" (М. Онишкевич). Незважаючи на свою нечисленність, українські партизани діяли дуже активно і рішуче [6, 40].

Впродовж одного місяця, від 15 квітня до 15 травня 1945 р., відділи  УПА розгромили понад 20 дільниць польської  міліції (Грозьова, Роботичі, Тисова, Вільшанії, Жапалів, Старе село, Брусно, Тирява, Сальва), спалили польські села Борівницю та В'язовницю та покарали мешканців тих сіл за неодноразову участь у мордуванні українців, обстріляли гарнізони у містах Конюші, Берендьовичах.

Внаслідок цих акцій польський  терор вдалося припинити; з польською  антикомуністичною підпільною організацією "Воля і незалежність" було навіть укладено договір про спільні  дії. УПА настільки контролювала ситуацію, що від середини травня до серпня 1945 р. існувала на Закерзонні Українська Повстанська Республіка.

В цей же час закінчилась  добровільна "репатріація". Взимку 1944 р. до СРСР виїжджали справді бажаючі. Це, насамперед, мешканці знищених війною сіл Дуклянського поясу, жителі холмських  сіл, оточених польською етнічною більшістю  та члени і симпатики Компартії, московофіли. УПА вела пропагандистську кампанію проти масового виїзду, роз'яснюючи, що репатріацію польського населення  із західноукраїнських земель не можна  аж ніяк порівнювати із виселенням мешканців Закерзоння – з їхньої споконвічної батьківщини. Керівники  Москви і Варшави, зустрівшись з  відмовою українського населення Закерзоння від добровільного виїзду, вирішили перейти до примусового виселення  всіх українців. Для підготовки цієї акції польський уряд висилає  восени 1945 р. на Закерзоння військові  частини, завдання яких було очистити територію від УПА. [12, 130]

Примусове виселення починається  І вересня 1945 р. Польські війська  оточували села, силоміць виштовхували людей з помешкань, і під дулами кулеметів конвоювали їх до кордону, або до залізничних станцій. За інструкцією  селянам давалось не більше двох годин  на збір. Та, як свідчать численні очевидці, і ця умова не виконувалася. Збір, як правило, тривав півгодини. Голих, босих  людей вивозили з їхніх насиджених місць, туди, де чекав голод, холод, бездомність. На територію УРСР було вивезено близько 500 тисяч українців. УПА всілякими  засобами чинить опір насильникам, її дії були спрямовані на знищення і  пошкодження шляхів сполучення –  підрив мостів, залізничних колій, залізничних станцій та ліквідацію переселенських комісій. Знову наведемо факти.

1-го вересня 1945 р. на  шосе Белз-Варяж вбито 19 польських  міліціонерів. [13, 163] 15 вересня 1945 р.  знищено міст на шосе Кропиця  – Будомир, того ж дня розгромлено  міліцейську дільницю в Новій  Греблі. 18 вересня 1945 р. пошкоджено  міст на шосе Любачів-Рава. 19 вересня  1945 р. знищено міст біля села  Верхрати. 20 вересня 1945 р. висаджено  в повітря мости на шосе  Чесанів-Брусно і Горнець-Брусно, залізничний міст на шляху  Олешни-Суховоля і два мости  біля с. Тимці. 22 вересня 1945 р.  зруйновано залізничну колію  на дільниці Любачів-Ярослав та  Олешичі-Нова Гребля. 25 вересня 1945 р. в с. Млинах розстріляно  трьох членів переселенської  комісії. 5 жовтня 1945 р. відділи УПА  захопили залізничні станції  Кристинопіль і Сокаль-Забужжя.  Станції та всі вагони, призначені  для вивозу населення, знищено,  а людей відправлено додому.

На Бузі висаджено в  повітря два мости, ліквідовано  дільницю польської міліції в  Кристинополі. [13, 167] 26 грудня 1945 р. бійці  УПА обстріляли з гранатометів м. Перемишль. [13, 161]

Характеризуються активністю дії УПА в 1946 році. Особливої уваги  заслуговує бій за місто Бірма, що його польське командування перетворило  у свою збройну базу. 6-7 січня 1946 р. загін повстанців на чолі з командиром Коником атакував місто, у якому  перебувало тоді 1500 польських і радянських солдатів. Місто було взято штурмом. Противник втратив 70 вбитими і  понад 150 пораненими, тоді як з боку повстанців було поранено 22, а загинуло 23 бійці, серед них і безстрашний  командир Коник. [13, 181]

20 березня 1946 р. курінь  Хріна атакував велике селище  Яселко, де зібралися відділи  польських прикордонних військ  і державної безпеки з усієї  околиці. Противника було цілком  розгромлено. 79 військовослужбовців,  в тому числі 12 офіцерів було  взято в полон. В захопленому  польському архіві знайдено детальну  характеристику на кожного з  полонених; на підставі цих  даних 20 полонених звільнено,  решту, які "уславились" знущаннями  над українським народом, розстріляно. Здобуто 2 міномети і 120 мін, 8 кулеметів, 79 гвинтівок (з них 15 снайперських), 40 автоматів, 20 пістолетів, 37 пар коней, відібраних поляками в українських селян та велику кількість білизни, взуття й уніформи.

22 березня 1946 року відділ  Дідика вчинив партизанську акцію  в селі Кам'янка. Повстанці знищили  приміщення державної безпеки,  міліції та залізничну станцію  з 40 вагонами, призначеними для  вивозу переселенців. 23 березня 1946 р. втекла при появі УПА польська  охорона у с. Радомиць.

26 березня 1946 р. загін  Хріна розгромив у Височанах,  Кожушному, Шавнім загін польської  міліції чисельністю 180 чол.

28-31 березня 1946 р. на  польсько-словацькому кордоні відділи  Хріна розгромили польські прикордонні  застави, взявши в полон 150 солдатів.

Зіткнувшись з таким могутнім опором, польський уряд вирішив тимчасово  припинити акцію виселення. 15 червня 1946 р. він проголошує процес "репатріації" українців з Закерзоння закінченим і визнає решту населення, що залишилося, поляками. Проте це був лише тимчасовий маневр, спрямований на перегрупування сил. Весною 1947 р. на Закерзоння прибув відомий польський воєначальник К. Сверчевський, щоб на місці вивчити  ситуацію і розробити новий план бойових дій проти УПА. Однак 28 березня 1947 р. на шосе біля Балигородовом  і Тісною у бою з українськими повстанцями під командуванням  Хріна польський генерал загинув. [12, 463] Йому було влаштовано у Варшаві  помпезний державний похорон  з участю представників СРСР та інших  союзників.

Через два місяці після  цієї події, 28 травня 1947 p., у Варшаві  було підписано договір про спільні  військові дії Польщі, Чехословаччини й СРСР проти УПА. Ще раніше польський  уряд розпочав горезвісну операцію "Вісла" з мстою остаточного примусового  виселення чверті мільйона українців, які ще залишилися на Закерзонні.

Операція "Вісла", за задумом  її авторів, крім іншого, повинна була допомогти комуністам завоювати  симпатії польських шовіністичних  кіл . Цс був час завзятої політичної боротьби після виборів у січні 1947 p., коли комуністи програли вибори і мусили фальсифікувати їх результати.

Радянське командування перекинуло з Львівської області одну танкову  дивізію, спеціальні протипартизанські  загони і заблокувало прикордонними  військами українсько-польський  кордон, чехи вислали одну гірську  бригаду, а поляки – моторизований  корпус. Загальне командування здійснював маршал Польщі Роля-Жимерський за допомогою  Міністра внутрішніх справ Радневича. Армія спрямовувалась, в першу  чергу, проти повстанців Лемківщини й Персмишльщини. Ці землі були відрізані  від польської території смугою міліцейських частин. Польські війська  почали повне виселення звідси всього, не лише українського, але й польського населення. Поляків виселяли тому, що інколи вони сприяли українським  повстанцям. Ветеран УПА Д. Бесараб, який кілька років партизанив на Лемківщині, пригадував, як польські селяни з місцевим ксьондзом допомагали їм провіантом, ганьбили вояків Армії Людової за те, що "вони мають державу, а все  одно є розбійниками".

Українське населення  транспортувалось під посиленим  ескортом на так звані "земе одзискане" (повернуті землі польські) у Південну Прусію та :: польської людності; заборонялось безпосереднє сусідство переселенців з колишніми земляками.