Діяльність оун-упа у повоєнні роки

Взятий 1953 p. в полон на Україні, старшина служби безпеки СУНУЛА Василь Підгорецький засуджений на 25 років  неволі, був організатором повстання  в Ташкенті 1955 р.

У жовтні 1956 р. в Угорщині перемогла народна революція  проти маріонеткового місцевого  комуністичного режиму Гере-Ракоші. Із колишніх членів У ПА на еміграції  було створено кілька батальйонів добровольців, які відправились до Будапешту і  взяли участь у боях проти радянських окупаційних військ. Вони обороняли  мости через Дунай, які об'єднують  дві частини мадярської столиці  – Буду і Пешт. Більшість із них  загинула.

15 жовтня 1959 р. в Мюнхені  агент КДБ Богдан Сташинський  пострілом із газового пістолета  вбив С. Бандеру. За підступне  вбивство терорист отримав з  рук тодішнього голови КДБ  О. Шелепіна орден Бойового  Червоного Прапора. Указ про  нагороду підписав К. Ворошилов.  Смертю Степана Бандери закінчується  славна і героїчна епопея Української  Повстанської Армії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Таким чином, Українська Повстанська  Армія виникла як форма протесту і захисту українського народу проти  гітлерівської окупації, її бійці  відіграли певну роль у порятунку  народів Європи від завойовницьких планів гітлерівської Німеччини, внесли свою долю у розгром фашизму. Після  закінчення другої світової війни УПА  вступила у смертельну боротьбу із людиноненависницьким сталінським  режимом. Ця боротьба була надзвичайно  виснажливою, важкою і кривавою. У  глибинній пам'яті народу учасники українського партизанського руху 40-50 pp., незважаючи на всі інсинуації комуністичної  пропаганди, залишилися героями, захисниками  Батьківщини.

Після розгрому основних сил  УПА восени 1944 – навесні 1945 pp. почався  другий етап боротьби. Закордонний  провід ОУН на чолі з Бандерою, що перебував на території Західної Німеччини, приймає рішення про  виведення з України до Німеччини  та Австрії груп УПА. Восени 1945 і  навесні 1946 р. з цією метою провадяться  два рейди по території Словаччини. А протягом 1947-1948 pp. тим же маршрутом  – ще кілька великих рейдів.

Про масштаби антирадянського  опору можна судити з таких  даних: за час з 1 липня 1949 р. бандерівським  підпіллям на території 13 областей України, зокрема Львівської, Станіславської, Дрогобицької, Тернопільської, проведено 3190 збройних акцій. Усього ж упродовж 1944-1952 pp. вчинено їх 14,5 тис. Об'єктами терористичних акцій ставали  люди, прорадянська діяльність яких суперечила лінії ОУН-УПА і вважалася "зрадою Україні". Ці каральні дії чинила бандерівська "Служба безпеки" (СБ). Заложниками відступників ставали  їхні родини, включаючи малих дітей, майно забиралося, а хату спалювали. У лютому 1946 р. бандерівське підпілля спричинило фактичне бойкотування виборів  до Верховної Ради СРСР.

Небажання і невміння тоталітарне  мислячих протиборствуючих сил шукати політичні засоби розв'язання громадянського конфлікту, покладання надій на силові прийоми призвело до ще більшого ускладнення  обстановки в Західній Україні. За умов загострення напруження в світі, початку "холодної війни", з одного боку, й утвердження всевладдя органів держбезпеки у краї – з другого, обстановка "розгулу сил націоналістичної контрреволюції" у сполученні з "втручанням західних спецслужб" дала підстави беріївській каральній машині розгорнути свої титанічні можливості на повну потужність. Органи держбезпеки та внутрішніх справ діяли, грубо нехтуючи будь-які норми законності. Своїм завданням вони вважали не тільки знешкодження збройного опору ОУН-УПА, а й залякування населення. І це робилося методами грубого тиску: оголошенням сіл "бандитськими", фальсифікаціями карних справ, прилюдним демонструванням вбитих повстанців, спаленням та вирубуванням лісових масивів тощо.

Навіть стислий огляд  того, що коїлося в 1944-1951 pp. у західноукраїнському  краї, не може не викликати почуття  жаху. Органи державного управління існували, по суті, лише в містах та містечках. На селі трималася незрима, але цупка  влада ОУН.

Спад бандерівського руху можна пояснити тим, що сили його були вкрай підірвані у боротьбі проти  радянської влади. До всього, населення, що підтримувало повстанців, втрачало віру в реалізацію ідеї "самостійної  України", сподівалося на припинення, зрештою, братовбивчої війни. У березні 1950 р. загинув головнокомандуючий УПА  Р. Шухевич (Чупринка). Його наступником  був призначений В. Кук (Леміш), який був, зрештою, заарештований органами МДБ УРСР. Повстанський рух виявився обезглавлений і розрізнений.

Дестабілізацію політичної обстановки в краї посилював міжнаціональний  розбрат, що переріс у криваву  різню, її жертвами стали понад 40 тис. поляків і майже стільки ж  українців. Спробою розв'язання цієї проблеми було переселення з Польщі в Україну 483 тис. українців і з  України до Польщі – 810 тис. поляків.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Бандера С. Перспективи  української революції. Мюнхен  і Видавництво ОУН, 1978.

2. Бердій А. ОУН і  УПА. Нью-Йорк-Лондон-Мюнхен-Торонто.  Українська центральна інформаційна  служба, 1983.

3. Збірка документів і  матеріалів про вбивство Степана  Бандери. Торонто-Нью-Йорк-Мюнхен-Лондон-Мельбурн. Світовий український визвольний  фронт, 1989.

4. Зелений 3. Українське  юнацтво в вирі другої світової  війни. Торонто, Накладом Братства  Кол. Вояків 1-ої Дивізії Української  Національної Армії, 1965.

5. Історія Українського  Війська. Вінніпег. Клуб приятелів  української книжки, 1953.

6. Киричук Ю. Історія  УПА. – Тернопіль: Редакційно-видавничий  відділ управління по пресі, 1991. – 55 с.

7. Катерина Зарицька. 1914-1986 // Сучасність. 1986.- N9. -С.122-123.

8. Коваль М. В. Борьба  населення Украинн против фашистского  рабства. -К., Наукова думка. -1979.

9. Літопис УПА. Том 1. Торонто: Видавництво Літопис  УПА, 1989.

10. Літопис УПА. Том  3. Торонто: Видавництво Літопис  УПА, 1987.

11. Літопис УПА. Том  4. Торонто: Видавництво Літопис  УПА, 1989.

12. Літопис УПА. Том  9. Торонто: Видавництво Літопис  УПА. 1982, -С.130.

13. Літопис УПА. Том  16. Торонто: Видавництво Літопис  УПА, 1987.

14. Литвин М. P., Науменко  К. С. Історія галицького стрілецтва. Львів: Каменяр, 1990.

15. Львовщина в годы  Великой Отечественной войны.  Львов, Львовский областной институт  усовершенствования учителей, 1988.

 

16. Майстренко І. Історія  Комуністичної партії України.  Мюнхен, Сучасність, 1979.

17. Мірчук П. Гітлерівський  наступ на українських самостійників. // Я. Стецько. 30 червня 1941 року. Торонто-Нью-Йорк-Лондон. Накладом ліги визволення України. 1967. – с. 427-431.

18. Мірчук П. Нарис історії  ОУН. Перший том. Мюнхен "Ціцеро".

19. Мірчук П. Українська  Повстанська Армія. 1942-1952. Мюнхен: "Ціцеро", 1953.

20. Советская историческая  энциклопедия. – Т. 7. – М.: И-во "Советская  энциклопедия", 1965.

21. Стецько Я. 30 червня 1941 р. Торонто-Нью-Йорк-Лондон. Накладом  Ліги визволення України, 1967.

22. Стецько Я. Українська  визвольна концепція. Мюнхен. Видання  ОУН, 1987.

23. Торжество історичної  справедливості. Львів: Вид-во Львівського  університету, 1968.

24. Українська Головна  Визвольна Рада. Збірник документів  за 1944-1950 pp. Мюнхен. Видання 34 ОУН, 1956.

25. Українська РСР у  Великій Вітчизняній війні Радянського  Союзу 1941-1945 pp. Том 1. К.: Політвидав  України, 1967.

26. Якимович Б. Драма  Карпатської України. // Дзвін, 1990, №11. – С. 84-87.