Економічна думка стародавнього світу

Після революції 1848 р. К. Маркс провів фундаментальні економічні дослідження, які завершилися підготовкою "Капіталу" та публікацією в 1867 р. його першого тому. У центрі економічних досліджень К. Маркса опинився англійський, найбільш зрілий капіталізм середини XIX ст., в економіці якого простежувалися загальні закономірності й суперечності буржуазного способу виробництва. У книзі "До критики політичної економії" (1859) представлено нову теорію вартості та додаткової вартості, яка ознаменувала остаточне й принципове відмежування К. Маркса від своїх попередників — класиків.

Славнозвісною стала передмова  до "Критики ...", яка в стислому вигляді давала формулювання матеріалістичного розуміння історії: "У суспільному виробництві ... люди вступають у певні, необхідні, незалежні від їхньої волі відносини — виробничі відносини, які відповідають певному ступеню розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин становить економічну структуру суспільства, реальний базис, на якому підноситься юридична й політична надбудова, якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі. Не свідомість людей визначає їхнє буття, а навпаки, їхнє суспільне буття визначає їхню свідомість. На відомому ступені свого розвитку матеріальні продуктивні сили суспільства приходять у суперечність з існуючими виробничими відносинами, або — що є тільки юридичним виразом останніх — з відносинами власності, всередині яких вони доти розвивалися. Із форм розвитку продуктивних сил ці відносини перетворюються на їхні пута. Тоді настає епоха соціальної революції" [33, т. 13, с. 6—7]. Можна вважати, що ця передмова відображала суть методології К. Маркса.

Предмет дослідження в "Капіталі" — капіталістичний спосіб виробництва й відповідні йому відносини виробництва та обміну. Кінцевою метою проголошувалося відкриття економічного закону руху тодішнього капіталістичного суспільства. Одним з перших питань, які постають у "Капіталі", є сутність товару, відмінність між споживною й міновою вартістю та вартістю взагалі, а також форми вартості. К. Маркс конкретизував своє вчення про подвійний характер праці, що втілена в товарах, розмежовуючи конкретну та абстрактну працю як носіїв відповідно споживної вартості та вартості взагалі. Товар, за К. Марксом, — це продукт праці, який задовольняє людську потребу (споживна вартість) і може обмінюватися на інший товар (мінова вартість). Конкретною називають працю, яку витрачають у певній формі, що створює споживну вартість (хліб, залізо, стіл тощо). Абстрактна праця — це частка сукупної суспільної праці, витрата людської енергії взагалі (м'язів, мозку, нервів тощо) безвідносно до конкретних форм, що формує вартість. Вартість, на думку К. Маркса, не є властивістю речі, це вираження виробничих відносин товаровиробників.

К. Маркс, характеризуючи перший том "Капіталу", писав: "Найкраще в моїй книзі: 1) наголошений уже в першій главі подвійний характер праці ...; 2) дослідження додаткової вартості незалежно від її особливих форм (прибутку, відсотка, земельної ренти)" [33, т. 31, с. 277]. Революційність економічних поглядів К. Маркса відображає таке твердження: "Перший том містить у собі першу книгу "Процес виробництва капіталу". Це, безумовно, найстрашніший снаряд, який коли-небудь був пущений у голову буржуа (у тому числі й земельних власників)" і завдав "буржуазії в галузі теорії такий удар, від якого вона ніколи не оговтається" [33, т. 31, с. 354, 453].

В основу системи категорій  і законів капіталістичного способу  виробництва К. Маркс поклав-розвиток суперечностей між споживною  вартістю й вартістю, конкретною й  абстрактною працею, приватним і  суспільним характером праці. Дослідження форм вартості (простої, одиничної, або випадкової; повної, або розгорнутої; загальної та грошової) дало змогу глибше охарактеризувати ціну, виявити причини її кількісної та якісної розбіжності з величиною вартості та показати дію основного закону товарного виробництва — закону вартості — через характеристику функцій грошей.

До функцій грошей К. Маркс  відніс такі:

1. міра вартості — грошова ціна є виразом внутрішньої вартості товару;
2. засіб обігу — гроші є посередником у процесі обміну товарів (Т-Г-Т);
3. засіб платежу — за допомогою грошей оплачується придбання товарів;
4. засіб утворення скарбів — збереження певного грошового запасу;
5. світові гроші — гроші як всезагальний купівельний і платіжний засіб у сфері міжнародних відносин.

Останній продукт товарного обігу — гроші — є першою формою прояву капіталу. Кругообіг грошей як капіталу Г—Т— Г', у ході якого здійснюється процес самозростання капітальної вартості, є загальною формулою капіталу, яка безпосередньо проявляється у сфері обігу. Форма руху капіталу Г—Т— Г', на перший погляд, суперечить закону вартості, а обмін виглядає нееквівалентним. Вирішення суперечності загальної формули капіталу на базі закону вартості К. Маркс пов'язує з виникненням робітника, по-перше, вільного як особа і, по-друге, вільного від засобів виробництва й засобів існування, тобто появою товару "робоча сила". Капіталіст купує на ринку (у сфері обігу) робочу силу — специфічний товар, споживання якого (у сфері виробництва) дає йому змогу не тільки зберегти, а й збільшити вартість капіталу, виробивши додаткову вартість.

Аналіз додаткової вартості в К. Маркса складається з досліджень абсолютної й відносної додаткової вартості та їх взаємодії. На думку К. Маркса, норма додаткової вартості — це точний вираз ступеня експлуатації робочої сили капіталом. Виробництво абсолютної додаткової вартості ставало дедалі обмеженішим, тому доповнювалось удосконаленими методами експлуатації через зростання продуктивної сили праці. К. Маркс характеризував кооперацію, поділ праці й мануфактуру, машини й велику промисловість як ступені створення матеріально-технічної бази капіталізму та як методи виробництва відносної додаткової вартості.

Абсолютною називається  додаткова вартість, яка отримується  внаслідок абсолютного подовження робочого дня, а відносною — та, що отримується скороченням необхідного  робочого часу та збільшенням додаткового  шляхом підвищення продуктивності праці. Капітал, зайнятий у виробництві, К. Маркс поділив на постійний — той, що перетворюється на засоби виробництва й у процесі праці не змінює своєї величини (С—, постійний), та змінний, що авансується на робочу силу й у процесі виробництва змінює свою вартість, тобто відтворює свій вартісний еквівалент і створює додаткову вартість (V —, змінний).:

Головною суперечністю капіталізму  визначається суперечність між суспільним характером процесу виробництва та приватнокапіталістичною формою привласнення. У першому томі "Капіталу" К. Маркс проаналізував також сутність і основні форми заробітної плати та перетворення додаткової вартості на капітал. Ірраціональність заробітної плати полягає в тому, що будучи формою оплати лише необхідного робочого часу, вона вважається "ціною праці", тобто оплатою всього робочого часу. Розглядаючи просте та розширене відтворення, К. Маркс з'ясував, що зростання органічної будови капіталу (у вартісному виразі це відношення постійного капіталу до змінного, тобто є причиною створення відносного перенаселення, або промислової резервної армії праці. Він формулює загальний закон капіталістичного нагромадження, який установлює пряму залежність між зростанням суспільного багатства й функціонуючого капіталу, з одного боку, та збільшенням злиденності робітничого класу, поширенням безробіття — з іншого.

Як відомо, буржуазна політична  економія розглядала обіг капіталу лише в особливих, конкретних формах торгового чи позичкового капіталу. К. Маркс уперше здійснив спробу розглянути оборот капіталу взагалі без уваги на аналіз його конкретних перетворених форм. Учений поставив перед собою ряд проблем, які були вирішені на базі трудової теорії вартості: роль сфери обігу в самозростанні капіталу, вплив часу обороту на норму додаткової вартості, відтворення й оборот усього суспільного капіталу та реалізація сукупного суспільного продукту. На початку другого тому "Капіталу" К. Маркс дослідив рух індивідуального капіталу.

Кругообіг капіталу має три  стадії, три функціональні форми: грошову, продуктивну й товарну. Такий підхід дав К. Марксу змогу, з одного боку, подолати метафізичне уявлення класиків про капітал як сукупність засобів виробництва і розглядати його як рух, самозростаючу вартість. З іншого боку, капітал у К. Маркса — суспільне виробниче відношення між двома основними класами — капіталістів і найманих робітників.

Поділ капіталу на основний і оборотний, за К. Марксом, властивий лише продуктивному капіталу; капітал сфери обігу поділяється на товарний і грошовий. Досліджуючи поділ капіталу на основний і оборотний, К. Маркс формулює положення про те, що матеріальною основою періодичності економічних криз є масове оновлення основного капіталу.

Для виявлення умов повної реалізації сукупного суспільного  продукту К. Маркс висунув певні  передумови аналізу, а саме: 1) поділ сукупного суспільного продукту за натуральною формою — на засоби виробництва й предмети споживання, а за вартістю — на С+V+ М; 2) збіг ціни й вартості; 3) розгляд двокласового суспільства, що складається з буржуазії та пролетаріату; 4) постійна норма додаткової вартості; 5) незмінність органічної будови капіталу та інші.

Учений показав причини  й механізми утворення середньої  норми прибутку під впливом міжгалузевої конкуренції, що призводить до відхилення цін від вартості й утворення цін виробництва. Закон тенденції норми прибутку до зниження, сформульований К. Марксом, свідчить, що зростання продуктивної сили праці, сприяючи підвищенню органічної будови капіталу, веде до падіння норми прибутку (але маса прибутку все одно може зростати). К. Маркс зупиняється на факторах, які протидіють цьому закону: підвищенні рівня експлуатації праці, зниженні заробітної плати нижче від вартості робочої сили, здешевленні елементів основного капіталу, відносному перенаселенні, зовнішній торгівлі, збільшенні акціонерного капіталу. К. Маркс розглядав акціонерні товариства як "результат вищого розвитку капіталістичного виробництва, необхідний перехідний пункт до зворотного перетворення капіталу у власність виробників ... у безпосередню суспільну власність" [33, т. 25, с. 480].

Особливе місце в теорії марксизму займає дослідження аграрних відносин (капіталістичної земельної ренти). К. Маркс розрізняв поняття абсолютної та диференціальної (І та II) земельної ренти. Абсолютна рента виникає з монополії приватної власності на землю; її приносять усі земельні ділянки, що здаються в оренду, через нижчу порівняно з промисловістю органічну будову капіталу в сільському господарстві. Диференціальна рента має за основу монополію на землю як об'єкт господарювання (через обмеженість землі ринкова ціна формується не за середніх, а за найгірших умов виробництва). Диференціальна рента І — це різниця між ринковою (на найгірших землях) та індивідуальною ціною виробництва (на інших землях). Вона виникає внаслідок відмінностей у родючості земель і місцезнаходженні ділянок. Диференціальна рента II виникає внаслідок інтенсивного розвитку сільського господарства, послідовних вкладень капіталу в певну ділянку землі, що призводить до зміни економічної родючості землі. Ціну землі (ЦЗ) К. Маркс розглядає як капіталізовану ренту

Триєдиній формулі класиків, згідно з якою капітал породжує прибуток, земля — земельну ренту, а праця  — заробітну плату, К. Маркс протиставив  пояснення джерел доходів на основі трудової теорії вартості, відзначаючи, що прибуток, процент і земельна рента є перетвореними формами  додаткової вартості.

Центральне місце в  четвертому томі "Капіталу" ("Теорії додаткової вартості") займає вчення Д. Рікардо: перша частина присвячена пошукам джерел додаткової вартості до Д. Рікардо, друга — самому його вченню, третя — розкладу рікардіанства. Поряд з оглядом більш ніж двохсотрічної історії буржуазної політичної економії в ньому подано аналіз багатьох найважливіших теоретичних і методологічних питань науки.

Значення марксистської  політекономії важко переоцінити, але не слід розглядати вчення К. Маркса як догму чи керівництво до дії. Потрібно пам'ятати, що К. Маркс основні свої теоретичні дослідження проводив у середині XIX ст., спостерігаючи сучасний йому капіталізм та його антагонізми. Неможливо механічно перенести марксистський аналіз капіталістичної дійсності та його висновки на економічну систему розвинених країн кінця XX ст. Трудова теорія вартості, розгорнуто викладена К. Марксом, — це не єдино можливе й незаперечне пояснення додаткового продукту. Величезний внесок К. Маркса в економічну думку світу не підлягає сумніву, але до його вчення треба ставитися критично, синтезуючи та поєднуючи його з іншими економічними теоріями.

Розвиток В.І. Леніна марксистського економічного вчення. Економічне вчення та соціальна доктрина основоположників марксизму позначилися на багатьох економічних та соціальних ученнях, що були сформульовані наприкінці XIX — поч. XX ст. Найортодоксальніше з них належить В. Леніну, який категорично не сприймав жодних критичних зауважень на адресу марксистської теорії і намагався довести її абсолютну відповідність будь-яким економічним і соціальним умовам.Основні праці Леніна постійно сповнені намагання абсолютизувати марксистську доктрину, проте найвагомішим його внеском в економічну теорію ще донедавна радянські економісти вважали твір «Імперіалізм, як вища стадія капіталізму». У ній, крім застосування марксистської методології аналізу до нових реалій розвитку капіталістичного світу, зроблено спробу дослідити економічні закономірності й наслідки та економічне підґрунтя глобальних трансформацій. 
Уявлення про розвиток В. Леніним економічних та класових постулатів марксистської доктрини дають твори «Держава і революція» і «Доповідь на захист резолюції про поточний момент», які свідчать про крайній радикалізм та ортодоксальність ленінських підходів до формування доктрини майбутнього соціалістичного суспільства.