Колективізація та її наслідки для українського народу

Цей документ важко  зіставити з погляду строків  із резолюцією листопадового (1929 p.) пленуму ЦК ВКП(б) по Україні. Тут конкретні строки не називалися. Проте в обох випадках мова йшла про кілька років.

Не можна  сумніватися в тому, що Сталін уважно відстежував зазначені в документах ЦК ВКП(б) терміни колективізації в Україні. Воднораз на листопадовому пленумі він виступив за істотне перекриття документально зафіксованих строків, покладаючись у цьому на ініціативні дії місцевих апаратників. Цим генсек забезпечував собі можливість вагомо, з посиланнями на партійні документи, втрутитися в перебіг подій, якщо виникнуть ускладнення. Враховуючи негативне ставлення селян до колективізації, в появі ускладнень можна було не сумніватися. Проте важко було передбачити масштаби протестів неорганізованого й розколотого селянства, а також здатність державних інститутів упоратися з ними.

На багатьох місцевих керівників офіційні партійні документи з попередженнями про  недоцільність форсування темпів колективізації не справили належного враження. Будучи апаратниками, вони дивилися в корінь: Сталін та його найближче оточення з політбюро ЦК мали намір здійснити колективізацію за рік. Керівники Шепетівського району на пленумі окружного партійного комітету в січні 1930 p. запропонували наздогнати й випередити південні райони та колективізувати під час весняної посівної кампанії 75% селянських господарств, а до жовтневих свят — 100%. В окрузі розгорнулося змагання: хто назве більшу цифру. Керівники Заславського району здобули сумнівну славу передовиків у цьому "соціалістичному змаганні". На початок лютого в колгоспи було залучено 13% господарств району, а вони зобов'язалися за дві декади досягти 94%. Форсування темпів в особливо великих розмірах спостерігалося також у Бердичівському, Криворізькому, Тyльчинському та деяких інших округах.

За місяць-півтора  змінив свою позицію й генеральний секретар ЦК КП(б)У Косіор. 4 лютого 1930 p. він виступив на нараді в Харкові з доповіддю про хід колективізації та ліквідації куркульства як класу. У доповіді ставилося завдання здійснити під час весняної посівної кампанії суцільну колективізацію степових округів, а восени цього ж року — всіх інших в Україні. Завдання повторювалося як офіційна лінія в підписаному Косіором директивному листі ЦК КП(б)У "Про хід колективізації та колгоспне будівництво на Україні". ЦК КП(б)У переглядав у бік істотного скорочення (на рік або навіть на півтора року) терміни, встановлені для УСРР постановою ЦК ВКП(б) від січня 1930 р. [11, 154].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.2 Форми колективного  господарства

 

На листопадовому пленумі  ЦК ВКП(б) 1929 р. лунали не лише беззастережні  дифірамби суцільної колективізації, нарком землеробства УСРР Шліхтер висловив власне бачення майбутнього села. Найсприятливішим, на його думку, для українських селян колективним господарством був колгосп із мінімальним ступенем усуспільнення засобів виробництва — товариство спільного обробітку землі (тсоз). Доповідаючи ще на конференції КП(б)У в квітні 1929 p. про п’ятирічку колгоспного будівництва в Україні, О.Шліхтер підкреслював, що зростання йтиме за рахунок поширення простіших форм колективних об'єднань — тсозів.

Однак для Сталіна  тсози були неприйнятні. Колективізація в цій мірі не позбавляла селян  засобів виробництва й не відривала  їх від ринку. Генсек розраховував здійснити  суцільну колективізацію у формі комун, але термінологічно замасковано. Надзвичайно негативне ставлення селян до комун було відоме з 1919 p. Здійснена тоді перша спроба комунізації селянства закінчилася крахом радянської влади в Україні.

7 грудня 1929 p. Наркомзем УСРР  та Колгоспцентр схвалили "Статут  товариства спільного обробітку  землі". В ньому пропонувалося колективізувати не тільки землю, що відповідало природі тсозу, а й робочу та продуктивну худобу й навіть птицю. Цей тсозівський статут був схожий на статут комуни. Процес колективізації в Україні після опублікування пішов відповідно до викладених у ньому положень.

Загальні риси колективізації в Україні висвітлює  лист ЦК КП(б)У за підписом С.Косіора "Про весняну посівну кампанію та чергові практичні завдання в  галузі колективізації" від 27 грудня 1929 p.

У цьому документі  підкреслювалося: "Щодо усуспільнення  живої тяглової сили та худоби необхідно дотримуватися такої лінії:

1. Намагатися якнайшвидше усуспільнити робочу худобу, так само і сівну площу. Усуспільнену робочу худобу й коней треба зводити в кінні й машинні, машинно-кінні колони, щоб якнайраціональніше використовувати їх в усуспільненому господарстві.
2. Щодо усуспільнення продукційної молочної та дрібної худоби, то слід провадити його обережнішим темпом, залежно від місцевих умов, маючи на увазі насамперед утворити хоч би яку-небудь кормову базу та потребу організувати на усуспільнених засадах промисловий тип тваринницькою господарства, дбаючи про те, щоб під час усуспільнен­ня обов’язково збільшити випуск товарної продукції” [11, 156].

Примусова колективізація всього, чим володіли селяни, не тільки величезною мірою загострювала політичну обстановку на селі, а й призводила до значних економічних втрат, бо в новонароджених колгоспах не існувало умов для догляду за худобою. Не виступаючи прямо проти комунізації, Косіор обережно сформульованими порадами прагнув увести в певні рамки колективізаційний смерч.

Утворена після  листопадового (1929 p.) пленуму ЦК ВКП(б) комісія під головуванням Я.Яковлева також висловилася проти негайної комунізації селянства. Розуміючи, мабуть, політичну небезпеку та економічну недоцільність масового насадження комун, її члени (серед них і Косіор) запропонували артіль як компромісну форму, середню між комуною і тсозом. Постановою ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 p. Наркомземові СРСР доручалося виробити Зразковий статут сільськогосподарської колгоспної артілі "як перехідної до комун форми колгоспу".

На темпах колективізації постанова ЦК ВКП(б) від 5 січня не позначилася: реальні події розгорталися так, як цього бажав Сталін. На форми, в яких проходила колективізація, ця постанова також не вплинула. В опублікованому Наркомземом СРСР і Колгоспцентром 6 лютого 1930 p. Зразковому статуті сільськогосподарської артілі принципову для селян різницю між артільною й комунною формами колгоспу навмисно було стерто. Заява про можливість утворення підсобного господарства була декларативною. У статуті не визначалися розміри присадибної ділянки й не вказувалося, що колгоспник може тримати корів та дрібну худобу.

Незважаючи  на загрозу розкуркулення, інтенсивне насадження комун у перші місяці 1930 p. викликало колосальний опір селянства. Найчастіше він матеріалізувався у "волинках", тобто, демонстративному небажанні працювати в примусово створеному колгоспі. Пройшло безліч "баб'ячих бунтів". Селянки, яким нічим було годувати дітей, відстоювали своє право на корову, дрібну худобу й птицю.

Виявилося, що в  українському селі ще залишилися невилучені чекістами запаси зброї. В Антонінському районі Шепетівського округу певний час діяв озброєний загін чисельністю до 200 чоловік, який громив колгоспи й радянські установи, знищував активістів-незаможників. У Червоноповстанському районі на Одещині сформувалися збройні загони, в яких одночасно брали участь радянські й антирадянські партизани часів громадянської війни. Вони встановили свою владу у великих селах — Яськах, Граденипях, Троїцькому. Селянські бунти на Чернігівщині й у Дніпропетровському окрузі поширилися на велику територію (по п'ять районів) і придушувалися військовою силою.

Грандіозний розмах селянських виступів в усіх районах  суцільної колективізації викликав панічні настрої в керівних колах ВКП(б). 11 лютого в ЦК ВКП(б) відбулася нарада секретарів компартій союзних республік, а 21 лютого — нарада секретарів обласних і крайових комітетів партії незернових регіонів СРСР. Керівники партійних комітетів, які виступали, в різкій формі критикували ухил у бік організації комун.

Сталін відчув, що необхідно відступити. У ЦК ВКП(б) переглянули редакцію Зразкового статуту сільгоспартілі. Гепер він давав чітку відповідь на запитання про те, що слід колективізувати при утворенні колгоспу або при вступі селянина в існуючий колгосп. Колгоспникам надавалося право тримати корову, дрібну худобу, присадибну ділянку.

2 березня 1930р. газета "Правда" опублікувала переглянуту редакцію статуту. У цьому ж номері друкувалася стаття Сталіна "Запаморочення від успіхів". У ній генсек підкреслював, що основною ланкою колгоспного руху є артіль, а не комуна. У різких виразах говорилося про неприпустимість посилення колгоспного руху засобами адміністрування. "Не можна насаджувати колгоспи силою, — повчав Сталін. — Це було б нерозумно". Комунізація села та форсування темпів колективізації оголошувалися лівацькими перекрученнями місцевих працівників, які належить суворо засудити, а винних — покарати. Проголошувалася свобода виходу селян із колгоспу.

14 березня ЦК ВКП(б) опублікував постанову "Про боротьбу з викривленнями партлінії в колгоспному русі". Партійні комітети зобов'язувалися повести рішучу боротьбу з перекрученнями політики партії.

Стаття Сталіна  й постанова ЦК ВКП(б) внесли заспокоєння  в селянські маси. А серед місцевих керівників запанувала розгубленість. У вказівках відповідальних працівників центрального апарату наголошувалося на необхідності здійснити колективізацію всієї селянської власності в найстисліші терміни, а тепер тих, хто сумлінно виконував директиви, звинувачували в лівацьких перекрученнях і викривленні лінії, накресленої постановою ЦК ВКП(б) від 5 січня 1930 p. "Про темпи колективізації та заходи допомоги держави колгоспному будівництву". І справді, в усім відомій постанові називалися конкретні й не такі вже стислі строки колективізації для головних регіонів, визначалася саме артіль як найбільш доцільна форма колективного господарства [11, 160].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3 Завершення суцільної колективізації

 

У 1930 р. було вжито  низку заходів щодо економічного стимулювання колективізації. Постановою ЦК ВКП(б) від 2 квітня "Про пільги для колгоспників" від оподаткування на два роки звільнялися колективізована робоча та продуктивна худоба, а також худоба колгоспників. Знижувався вступний пай і зменшувалися відрахування з прибутку колгоспів у неподільний фонд із відповідним підвищенням відрахувань на оплату праці в громадському господарстві.

Усі каральні, економічні й пропагандистські заходи, запроваджені навесні 1930 p., мали на меті врятувати  справу колективізації. Але тут виникла нерозв'язна проблема: не перешкоджати селянам виходити з колгоспів, якщо вони цього настирливо домагалися, й одночасно утримати максимально високий ступінь колективізації було неможливо. Там, де обстановка здавалася гострою, селянам не чинили перешкод. Там же, де становище більш-менш стабілізувалося, гору брала тенденція зберегти колгоспи.

Питома вага колективізованої орної землі (у  відсотках до загальної площі  селянських посівів) зменшилася з 70,9% на 10 березня до 53,2% на 10 квітня й 34,1% на 1 жовтня 1930 p. Восени колгоспниками залишалося менше третини селян. Звертає на себе увагу стрімкий (майже на 20 пунктів) спад у перший місяць після того, як Сталін авторитетно схарактеризував свою попередню політику щодо селянства як запаморочення [11, 161].

Немає узагальнених даних, які характеризували б  кількість виходів із колгоспів  за період від березня до жовтня 1930 p. окремо по бідняках і середняках, проте безліч конкретних фактів показує, що переважну більшість "дезертирів" становили середняки. Розпочатий у березні процес "вимивання" середняків ішов так інтенсивно, що зробив колгоспи практично повністю незаможницькими. Щоб продовжувати суцільну колективізацію, слід було втягувати середняка в колгосп повторно.

Наступ на селянство  розпочався з директивного листа "Про колективізацію", надісланого у вересні 1930 p. ЦК ВКП(б) всім обкомам, крайкомам і ЦК компартій республік. У ньому вимагалося добитися рішучого зрушення в справі організації "нового могутнього піднесення колгоспного руху". Відповідно до інструкцій, які летіли з центрального партійного апарату, грудневий (1930 p.) пленум ЦК КП(б)У дав директиви наступної весни подвоїти рівень колективізації, а протягом усього 1931 p. в основному закінчити суцільну колективізацію степових районів.

У грудні 1930 p. об'єднаний  пленум ЦК й ЦКК ВКП(б) поставив завдання колективізувати протягом І931 р. не менш як 80% селянських господарств у степових і не менш як 50% — у лісостепових районах України. Яскравіше, ніж будь-які слова, ці цифри зафіксували обсяг того, що необхідно було зробити в республіці. Існувала, однак, якісна різниця між груднем 1930 р. й груднем 1929:

• по-перше, тепер ставилося завдання загнати середняка не в комуни, а в артілі;
• по-друге — на це відводився не один рік, а півтора-два. Очолюване Сталіним партійно-державне керівництво внесло ці корективи в політику щодо селянства, враховуючи уроки політичної кризи перших місяців 1930 р. [11, 162].

У новій ситуації, поряд із розкуркуленням, головним засобом тиску на селянство було обрано оподаткування. "Мобілізаційний" ефект державного податку вперше виявився після березня 1930 p., коли для затримання селян у колгоспах ухвалили закон про пільги колгоспникам. 8 квітня політбюро ЦК КП(б)У надіслало в партійний центр телеграму такого змісту: "ЦК. КП(б)У вітає пропозиції про нові пільги колгоспникам. Ставимо перед ЦК питання про частковий перегляд закону про сільськогосподарський податок. Даючи правильно великі пільги колгоспному сектору, пільги по техкультурах, він залишає минулорічний контингент податку, що означає збільшення податку зерновим районам і за високого відсотку колективізації лягає всією вагою на індивідуальне господарство".