Образ Вололодимира Великого в українській історіографії

ЗМІСТ

1. Вступ………………………………………………………………....3.
2. Особливості образу Володимира в історичній літературі княжої доби і фольклорі…………………………………………………………...5.
3. Постать київського князя в середньовічній та ранньомодерній літературі (кінець ХVIII ст.)………………………………………..11.
4. Початок наукових досліджень біографії Володимира Великого кінця ХVIII ст. – початку ХХ ст…………………………………………..17.
5. Характеристика Володимира Святославовича в історичній літературі другої половини ХХ – початок ХХІ ст………………...26.
6. Список використаних джерел та літератури……………………….
7. Висновок…………………………………………………………….

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Робота присвячена дослідженню життя і діяльності Володимира Великого.

Актуальність теми полягає у необхідності вивчення постаті Володимира Святославовича, як державного діяча який спонукає осмислити історичний досвід у справі зміцнення державності.

Наукова актуальність теми полягає у необхідності узагальнення історіографічного процесу, присвячена Володимиру Великому.

Мета роботи: узагальнення історичного доробку,  виявити особливості відображення постаті Володимира Великого на різних етапах історіографічного процесу

Наукове завдання роботи:

− вивчення джерел, тобто історичних праць;

− вивчення історіографії;

− розкрити головні етапи вивчення;

− з’ясувати особливості історичного образу Володимира в княжу добу;

− Висвітлити властивості історичних творів середини ХІV – кінця XVIII століття;

− розкрити характерні риси досліджень діяльності Володимира в добу перетворення історичних занять на науку сучасного типу;

− визначити, яким чином відбувалося трактування постаті Володимира Святославовича в історіографії XX – початку XXI ст.

Хронологічні межі: від часів Київської Русі до сьогодення.

Територіальні межі роботи: в діахронії від території Київської Русі до польсько-литовської доби у XVII-XVIII ст., Російської Імперії, і території незалежної України.

Об`єкт роботи: історія дослідження історії Київської Русі.

Предмет дослідження: історія вивчення постаті  великого київського князя Володимира (980 – 1015 рр.).

У роботі були використані друковані історіографічні джерела. 

В літописах княжої доби дослідники вбачають поєднання компіляції та оригінальних фрагментів. Головною працею цього періоду є «Повість минулих літ». Укладачі літопису зображують Володимира Великого як видатного князя, водночас більш критично зображують язичницький період його біографії. Крім літописів, історичний образ ми знаходимо в цей час і у творі митрополита Іларіона «Слово про закон і благодать». В цій праці звернено головну увагу ролі Володимира Великого історії запровадження християнства на Русі.

Історіографія проблеми формується як у зв’язку з інтересом до історії Київської Русі, так і у зв’язку з вивченням окремих аспекті ( Хрещення Русі). Окремо слід згадати вивчення історії дослідження літописів.

У середньовічній та ранньомодерній історичній літературі, основним джерелом історії Київської Русі постає «Київський Синопсис», який зображує  Володимира, як просвітителя, справжнього християнина, але все ж до хрещення і після, його образ значно контрастує. «Густинський літопис» -  ще одна цінна пам’ятка української історіографії кінця ХVII ст., Володимира зображено так, як і у «Київському Синопсисі».

У ХVIII – ХІХ ст. було використано працю Миколи Івановича Костомарова «Російська історія в життєписах», де Володимир постає перед нами, як мудрий правитель, що зміг розвинути культуру, освіту та інші матеріальні та духовні цінності. Книга Михайла Грушевського «Історія України-Руси», поєдную риси ті, що зазначені, у ранішній роботі Костомарова. Представники цього періоду перестають критикувати діяльність Володимира-язичника.

На прикінці ХХ - початку ХХІ ст.  фундаментальною працею є  «Утвердження Християнства На Русі» Брайчевського М., описується  біографія Володимира  та його політична діяльність, здійсненна ним низка реформ, які змінили долю держави на краще. Зображується не тільки як реформатор релігії на Русі, а тим що зробив адміністративно територіально реформу, військову та судову.

 Поставленні у роботі наукові завдання ми вирішуємо за допомогою виділених наступних розділів.

У розділі  першому – постать Володимира Великого зображується крізь призму літописів княжої доби та народної творчості. Саме в цей період князь Володимир зображується в позитивному світлі, його дії не несуть негативних наслідків, адже на меті у представників церкви було канонізація Володимира. Простежується яскравий контраст між Володимиром-язичником і Володимиром-християнином.

У другому розділі образ князя Володмира в середньовіччя та ранньомодерній історичній літературі, тільки починає формуватися як особистість, але ще досі покрита міфами та легендами.

Третій розділ посвячений Володимиру, зображенню його як реальної особи, визначного політичного діяча, який за допомогою свої діянь (у першу чергу запровадженню християнства) зміг зміцнити одноосібну владу, підвищити культурний рівень свого народу

Четвертий розділ присвячений розгляду літератури кінця ХХ початку ХХІ ст., а саме Володимиру,  як визначному політику, самодержавцю, просвітителю, що винищує всякі злочини та порушення права і справедливості. Історики цього періоду, на прикладі Володимира, намагаються в його діях знайти питання на одвічні питання, як захистити цілісніть держави, що зараз  вкрай актуально.

 

 

 

 

 

 

 

І РОЗДІЛ

ОСОБЛИВОСТІ ОБРАЗУ ВОЛОДИМИРА В ІСТОРИЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ І ФОЛЬКЛОРІ КНЯЖОЇ ДОБИ.

Із загибеллю Ярополка Володимир став єдиновладним володарем величезної держави. До складу її входило близько 20-ти племен, серед яких були і слов’янські, фінські та тюркські. Ці території не були об’єднані нічим, крам княжої влади, ослабленої за Святослава та міжусобної боротьби його синів. Тому Володимир повинен був час від часу приборкувати повстань, суті яких літописи не вияснюють.

Перш ніж почати аналіз матеріалу, необхідно розглянути два питання, напряму пов’язаних з наявністю безліч авторів літописів, що дійшли до наших днів не в зводах Х – початку ХІ століть, а більш пізнішого часу. Оскільки початковий матеріал, зібраний літописцем на рубежі Х-ХІ століть на протязі наступних віків потерпів трансформацію, будучи переробленим наступними поколіннями літописців в потрібному їм світлі, тому нам потрібно уважно розглядати літописний текст, щоб досягти своєї мети.

Володимир Великий не тільки прийняв святу віру і охрестив увесь народ, але також став її ревним апостолом, його головне завдання після хрещення — це справа церковної ієрархії, священиків, будови Божих храмів та християнської просвіти. У 989 році, він приступає до будови церкви на честь Успення Пресвятої  Богородиці.

На мою думку, літописці княжої доби зображували Володимира Святославовича ідеалізовано, звеличували його, деякі моменти із його життя оточені міфами. Наприклад,  Нестор та інші літописці, попри всю освіченість і вченість, були все ж таки людьми свого часу, оспівуючи ідеального володаря. А таким ідеалом навіть на початку XII ст. залишався князь-дружинник на кшталт великого Святослава. Хоча дружинні часи давно вже спливли, «Повість временних літ» зображує Володимира зразковим дружинним князем, мало дбаючи про те, аби той образ відповідав дійсній його постаті.

Образ Володимир до хрещення та після надто відрізняється.

У перших згадках Володимир, точніше в межах з 980-986 рр., постає в негативному вигляді. Він був переможений похіттю до жінок, і було йому приведено шість жон, та був ненаситний на блуд, і приводячи до себе замужніх жінок і дівчат, він розтлівав їх.1 Цей епізод швидше за все вставлено тут із метою доповнити портрет Володимира-язичника, виставити його в більш негативному світлі.

На початку правління в 980 році він поставив кумири на пагорбі, поза двором теремним: Перуна дерев’яного, - а голова його срібна, а вус - золотий, - і Хорса, і Дажбога, і Стрибога, і Сімаргла, і Мокош. І приносили їм жертв, приводили синів своїх і жертвували бісам, і оскверняли землю требами своїми. І осквернилася жертвами їхніми земля Руська і пагорб той.2

З 986 року образ Володимир трансформується у більш позитивну сторону. Князь, на цей період, був у пошуках релігії для себе та й народу. У цей час він повністю абстрагується від зовнішньої політики та вдається до вивчення релігій й  розмови з різними її представниками. Зрозуміло, з огляду на те, що авторами літопису були православні ченці, що ці релігії та віросповідання, про яких йдеться у літописі, показані в неприємному світлі, засуджуються за всякі неправильні обряди чи звичаї.

Зазначається, що Володимир дуже уважно вибирав віру, у яку згодом прагнув звернути весь свій народ. Але навіщо він це зробив ? Зміна релігії – важливий політичний хід. Це зміна як релігійної, так і культурної структури, зміна взагалі мислення народу. Усвідомлюючи таку нестійкість в релігійному плані, Володимир, природно, захотів зміцнити країну єдиної вірою – тим паче, що багато країн, передусім Візантія,  розглядали Русь як варварську країну.

Захопивши Корсунь, князь, як умову мирної угоди, вимагав від візантійських імператорів (на той час у Візантії правили одночасно два царі — Василь і Костянтин) віддати йому за дружину царівну Анну, сам же погоджувався при цьому прийняти християнство. Таким чином, ітописець підкреслює, що нова віра не була нав’язана князеві, навпаки, він домігся її своєю зброєю. На вимогу Володимира греки віддали за нього царівну Анну, натомість у Корсуні в церкві Святого Василія в 988 році прийняв хрещення.3

На мою думку, вже починаючи з 989 – 1015 рр. образ Володимира Святославовича повністю змінюється,  він ніби очистився від блуду та інших гріхів, і вже постає чесним воїном, натхненним воздвигателем церков і справжнім слугою Бога. Коли Володимир побачив вже завершену церкву, він увійшов до неї, помолився богу, говорячи: «Господи боже! Поглянь із небес, і побач, і одвідай сад свій, і зроби, щоб те, що насадила десниця твоя, люди сії новії, серце яких ти навернув єси до істини, могли пізнати тебе, істинного бога. І поглянь ти на церкву осю, що її спорудив я, недостойний раб твій.4

Літописець останні двадцять років життя Володимира не засуджував. Наприклад візьмемо яскравий уривок 996 року – у ньому йдеться про битву Володимира з печенігами. Коли прийшли печеніги до Василева, то Володимир з невеликою дружиною вийшов проти них. Та коли зступилися вони, не зміг Володимир устояти проти їх натиску. Оскільки Володимир уник цієї небезпеки , він поставив церкву.5

Ніякого героїзму в діях Володимира немає, проте можливо, літописець акцентує на великої відданості Володимира християнству і Богові, і на подяці князя.

Також яскравий і епізод із розбійниками – коли розвелося багато розбійників на шляхах, і єпископи почали дорікати Володимира тому, що не страчує і ловить їх. Далі єпископи йому роз'яснюють, що, мовляв, тобі владу від бога того і дана, щоб ти карав їх і стягував вири. Цей епізод я розцінюю демонстрацією те, що Володимир було дуже залежний від священнослужителів.6 Можливо, були моменти, коли він просто був  їх безвільною лялькою , але це вже на мій розсуд.

У «Слові про закон і благодать» третя частина присвячена прославлянню великих київських князів. Перш за все мова іде про Володимира.

Володимир славним од славних народився, благородним од благородних. І, дійшовши літ і снаги, змужнівши, в моці й силі вдосконалившись, мужністю й умислом дозрівши, єдинодержцем став землі своєї, підкоряючи під себе навколишні сторони — ті миром, а непокірні мечем. Отак, коли він у дні свої жив і землю свою пас правдою, мужністю і розмислом, навідав його Всевишній, глянуло на нього всемилостиве око благого Бога, і возсіяв розум у серці його. Ти, уподібнення великого Костянтина: рівнорозумний, рівнохристолюбивий .7

На мою думку, головна ідея твору — довести, що християнство на Русі було прийнято завдяки мудрості та розуму Володимира Святославовича, а не під впливом та тиском із-зовні.

Про причини запровадження християнства в Київській Русі писав і Яків Мніх, якого спонукало до творчості саме прагнення "похвалити" князя Володимира. У полемічному творі "Пам'ять і похвала князю Володимиру" київський книжник сперечається з невідомими опонентами з питання, здавалося б, власне богословського: чи заслуговує Володимир бути причисленим до лику святих? Крім особистого "прозріння" князя Володимира, Яків не бачить інших причин прийняття Володимиром святого хрещення. Тільки завдяки Богу прийняв хрещення Володимир, і лише дякуючи великому князю просвітився весь світ святим хрещенням — така основна думка монаха. Блаженний же князь Володимир всім серцем і всією душею возлюбив Бога і заповіді його сприйняв і зберіг. І всі країни боялися його і дари приносили йому. Так перебував князь Володимир, добрі справи творячи, благодать Божа просвічувала його серце, і рука Господня допомагала йому. Каявся і плакав блаженний князь Володимир по все те, що зробив він у язичництві.8