Образ Вололодимира Великого в українській історіографії

Перші роки князювання Володимира Святославовича мусили піти на збирання розсипаної Руської держави, що дуже потерпіла за часи десятилітнього (від смерті Ольги) правління боярських регенцій і вимагала радикальної направи. На жаль, з цього періоду діяльності Володимира,  дійшли до нас тільки уривкові відомості, що дають хибні твердження24.

        На  мою думку, роздавши волості своїм синам Володимир на початку мав всі плюси. Він не тільки поставив в залежність від себе волості, що входили до складу Руської держави, але більшість цих волостей привів до тісного зв’язку з Києвом, поставивши своїх синів в їх центрах, замість колишніх «світлих і великих» князів, що часом набували забагато значення й ставали фактично самостійними князями, і таким чином скріпив землі династичним зв’язком.

Причиною чому Володимир прийняв християнство, пов’язане з Візантією, яка хотіла військової допомоги від Київської Русі.  За одержану допомогу візантійському імператору Василю, Володимир хотів отримати в дружину сестру імператора, грецьку принцесу Анну. Імператор Візантії згодився віддати, але за умови військової допомоги проти Варда Фока і зрештою прийняттям князем християнської віри.

Імператор Василь не спішив  виконати свою обіцянку — видати свою сестру за Володимира.  В поглядах Візантійців їх імператор в порівнювалися  з володарями всього світу, та стояли  на недосяжній висоті; руський ж князь, не вважаючи на свої сили, в дипломатичних візантійських колах не цінився високо: з візантійського двірського формуляра середини X в. бачимо, що до руського князя писалося з меншим етикетом ніж до хозарського кагана, не кажучи за болгарського царя. Видати «порфірородну доньку порфірородного імператора візантійського» за сього північного варвара — це була така тяжка нечесть, на яку можна було зважитися тільки в остатній біді. І тепер, коли біда минула, імператор, очевидно, став затягувати з цим25.

Зовсім тихо пройшла подія хрещення самого Володимира. Зарубіжні джерела також не дають детальних відомостей. Наприклад, не тільки Лев Диякон та Псель, але й Скіліца (Кедрен) та Зонара, що згадують про шлюб Володимира з царівною, промовчують зовсім про хрещення його й Руси. Літопись запевняє, що Володимир охрестився в Корсуні, після того як приїхала його наречена. Однак інше джерело — старе житіє Володимира (включене і в «Пам'ять» мніха Якова) чи властиво уміщена в ньому хронологічна табличка Володимирових діл, виразно каже, що він ходив на Корсунь на третє літо по хрещенню; корсунський похід у Володимировім житії має на меті тільки здобути християнських людей для проповіді й священників для хрещення Руської землі. Згадана хронологічна табличка в усякім разі не менш певне джерело, ніж літописна повість, автор котрої не дає нам ніякої запоруки, що його версія автентичніша від тих «інако сказующих». Коли зважимо ще, що з огляду на відтягання імператора Володимир з свого боку мусив усувати все, що могло дати візантійському двору повід до таких відтягувань, зрозуміло стає, що він мусив охреститися ще перед своєю збройною демонстрацією проти Візантії — перед корсунським походом26.

Де саме охрестився Володимир не відомо, але є декілька припущень, що хрещення пройшло в Києві або в Василеві (зараз Василькові).

Саме хрещення Володимира Святославовича, як зазначає Михайло Грушевський, деякі дослідники вважають таємним. Сркуль недавно пішов так далеко в сих здогадах, що вважає тайним не тільки хрещення Володимира, але і трактат цесарів з ним і обіцянку руки царівни, і думає, що похід Володимира став ся за змовою з цесарями: його диверсія на Корсунь мала оправдати в очах візантійського громадянства таку негідну річ — видання царівни за Володимира; тому й Анастас, передаючи місто Володимиру, поступав згідно з волею цесарів .

У своїй роботі Грушевський зазначає, що письменники про хрещення Володимира виводять виключно з релігійно-моральних мотивів. Історичну нестійкість оповідання вказано тепер вже на повну. Ми бачили, що в дійсності ініціатива в зносинах Володимира з Візантією вийшла не від нього, а від Візантії і проект шлюбу був не кінцевою, а вихідною точкою в справі хрещення Володимира. Літопис комбінує різні перекази, різні висновки і мотиви Володимирового хрещення, громадить одні на другі, так що одно другому входить в дорогу і перебиває.

На мій розсуд, одним із плюсів прийняття християнства, стало те, що стосунки Володимира, який тепер належав до християнської «сім'ї правителів», з іншими монархами стали тіснішими. Прийняття християнства мало позитивні наслідки й для внутрішнього життя країни. Оскільки вчення візантійської церкви підтримувало монарше право на владу, київські князі знайшли в ній ту ідеологічну опору, якої раніше не мали. До того ж церква з її складною внутрішньою підпорядкованістю знайомила київських правителів з новими моделями управління. А в самому суспільстві Київської Русі з'явилася активно діюча установа, що не лише забезпечувала незнане раніше духовне й культурне єднання, а й справляла величезний вплив на культурне і господарське життя. Взагалі кажучи, завдяки епохальному вибору Володимира Русь стала пов'язаною з християнським Заходом.  Згодом, коли відбувся релігійний розкол між цими двома центрами, Київ став на бік Константинополя, відкинувши католицизм. Так була закладена основа майбутніх запеклих конфліктів між українцями та їхніми найближчими сусідами католицької віри — поляками.

Розповсюдивши християнство, Володимир підтримував заразом і тісно зв’язані з ним сторони культурного життя, які були не від’ємними частинами  — книжкову освіту; і освіта і артистична творчість в Візантії, як і на Заході, тоді передовсім служили релігійним потребам, і тому християнство було  ключем до цілої цивілізації.

За Володимира з’являється перша золота й срібна монета, роблена на взірець сучасних візантійських (скопійовано з штампів монет імператора Василя і Константина)27.

В історичній праці Михайла Грушевського, згадується також, що Володимир почав освітню реформу за якою, діти «нарочитої чади», тобто дітей вищих верств суспільства, повинні йти на учення книжне.  Малось на увазі  не приготовлення кліриків, а щось більше — прищеплення тогочасної візантійської освіти, культурного виховання вищим кругам28.

Для другої половини Володимирового князювання літопис, головне наше джерело, дуже бідна відомостями.

Володимир все ж здійснив багато чого корисного для розбудови держави, для підняття її культурно-духовного рівня. Передовсім це була християнізація й змішання культури з візантійською. Ми сконстатували, що плани Володимира були широкі: християнство було тільки одним з моментів у культурній еволюції Русі. Коротка характеристика літописів, уміщена в кількох рядках — хрещення міст і сіл, побудова церков, навчання дітей —  це програма роботи довгих років, роботи інтенсивної й тяжкої.

Грушевський порівнює Володимира з Константином,  подібність між ними не обмежується їх заслугами християнству. Константин також передовсім був політик, і з політичних інтересів прийняв християнство. Він був творцем нового державного устрою в Римській імперії, відродив її. Це можна,  з відповідними змінами, сказати й про Володимира29 .

Робота М. Костомарова «Російська історія в життєписах  її головних діячів» про видатних російських і українських державних, військових діячів. У перший том включено життєпис правителів ранньої доби. В цій книзі нас саме цікавить Володимир Великий,  його біографія і діяльність.

Причиною того, що наші перші літописці писали не раніше другої половини ХІ ст. і в подіях, що проходили на їх батьківщині в ІХ і Х ст., за виключенням небагатьох писемних грецьких відомосте, не мали інших джерел, крім усних народних переказів, які, за своїм значенням, піддавалися вимислам та змінам30.

Прийняття християнства, як вважає Костомаров було переворотом, змінивши диковинну Русь и вказавши її історичну дорогу. Цей переворот був здійснений Володимиром, якого найменували Святим, великою людиною свого часу.

       У 988 році  Володимир прийняв християнство. Обставини, що передували цій  події і супроводжували його, розповідаються з нечуваними  рисами, які цілком властиві усним переказам, записаним вже досить довгий час після зазначених подій. Достовірно лише те, що Володимир хрестився і в той же час одружився з грецькою царівною Анною, сестрою імператорів31.

Як можемо бачити Костомаров вбачає в запровадженні християнства багато позитивних моментів. А саме це розвиток освіти і культури, розвиток писемництва та архітектурного мистецтва.

На Русі, за яких-небудь двадцять років, збільшилась кількість людей, по рівню своїх поглядів і світобаченню, які далекі від того стану, в якому знаходилися їхні батьки32.

Успенский в праці «Русь і Візантія» пропонував, як і Грушевський того, що хрещення Володимира було викликано політичними відносинами які склалися найбільш сприятливо для Русі і катастрофічно для Візантії десь між  986 – 989 рр. Русь виступала з претензіями грати роль між християнськими європейськими державами і поривалася захвачувати собі тверде положення на Дунаї і на Чорному морі. Відомо, що після Володимира Русь не претендувала на Корсунь, не мала морських походів на Візантію, а що стосується до Болгарії – то вони абсолютно представили її до влади візантійського імператора надовго забули віддання південно-східної політики перших князів. «Західні вовки», так називає Руських один письменник, « так були приборканні , що перетворились на слухняне стадо вівць. Русь тепер стала оберігати Візантію від нападів звірей». Не зброєю, не військовими діями отримала Візантія цю перемогу, а своїми моральними впливом на Русь і задовольнити її духовні потребності33.

Я вважаю, що в цей період історична та  церковна література відрізняються описами  постаті князя Володимира. Перша більш раціонально та реально оцінює Володимира, опираючись на документи та реальні події, тоді як друга – бере в основу не тільки реальні події, а й легенди, казки та билини, постать князя обирає більш ідеалізований характер.

В праці митрополита Макарія «Історія руської церкви» можна саме навести приклад ідеалізації Володимира Святославовича.

Охрестившись сам та знищивши поганські ідоли, князь Володимир насамперед охрестив своїх дванадцятьох малолітніх синів у джерелі на місці, що сьогодні відоме в Києві під назвою Хрещатик. За його наказом охрестився столичний город Київ та ввесь народ. "Він наказав, — каже митрополит Іларіон, — по всій своїй землі хреститися в ім'я Отця і Сина і Святого Духа, щоб явно і голосно славилося по всіх городах ім'я Святої Тройці, та щоб усі стали християнами: малі й великі, раби й свобідні, молоді й старі, бояри і прості, багаті і вбогі. І ні один чоловік не противився його благочестивому повелінню. Хрестилися, якщо хтось і не з любові, то із страху до того, хто наказав... І в одному часі вся наша земля стала славити Христа з Отцем і Святим Духом... Він навернув з блудної дороги ідолопоклонства не одного чоловіка, і не десять городів, але всю свою область. І була радість, що стільки душ спасаються»34.

Щодо радості великої, автор схоже, перебільшив. Християнізація в усій Європі просувалася з труднощами, долаючи спалахи опору. Не стала винятком з загального правила і Русь. Так, мешканців Новгорода вдалося охрестити лише наступного року, і то в злій січі. Майже через сто років літопис фіксує спалахи язичницької реакції у Новгороді, Ростовській землі та Києві.

Цікавим також є походження Володимира. Батьком його є Святослав, а матір’ю  є ключниця Ольги – Малуша. Вона займала не низьке становище при дворі, так само як її брат Добриня. Офіційно Малуша з Святославом не була одружена й тому Володимир вважався бастардом. Ці подробиці ми взнаємо в сюжеті коли Володимир сватається до Рогніди, на що та відповідає: «Не хочу за робичища, хочу за Ярополка». Вважають, що Малуша була християнкою, це підтверджується тим, що робота ключниці існувала тільки в християнстві. Тому її стосунки з Святославом гнівили Ольгу. Про батька Малуші і Добрині Малка, літописець говорить не як про простого громадянина, а як про людину знатну, аристократичного роду. Не дивлячись на походження цього прізвища, Рогніда все ж вважали її рабинею: однак літописи не показують, що Малуша була купленою рабинею35.

Отже, в історичній літературі кінця ХVIII – початку ХХ ст. постать Володимира набуває цілісний характер, його дії зображуються в реалістичному світлі, як у Грушевського і Успенського, які його життя до хрещення не критикували як це було раніше.  Церковна історична література описувала образ Володимира в ідеальному світлі, через призму легенд та міфів.

РОЗДІЛ 4

ХАРАКТЕРИСТИКА ВОЛОДИМИРА СВЯТОСЛАВОВИЧА В ІСТОРИЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ СЕРЕДИНИ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ

Біографія св. Володимира цікавила істориків другої половини ХХ ст. також тим, що в українській історіографії не існувало досі поважного синтетичного твору про його життя і діяльність, як володаря і хрестителя України. Навіть у іншомовній, а й навіть у російській історіографії відсутня повна і вичерпна праця-монографія на цю тему.

Цією проблемою зацікавились о. Іриней та І. Назарко, і в 1954 році в Римі вийшла книга «Святий Володимир Великий: Володар і Христитель Руси-України ( 960 – 1015)».

Предметом цієї праці, як виходить із самого заголовку, є особа великого київського князя Володимира, його державотворчі змагання, його особисте хрещення, християнізація його імперії, церковно-організаційна праця, його дипломатичні звя’зки з Заходом і Апостольською столицею. Словом: ця праця ставить собі за мету змалювати – по змозі – якнайвірніше величну постать геніального володаря Руст-України – Володмира і з’ясувати його всебічну діяльність для Церкви й держави на тлі його доби36.