Образ Вололодимира Великого в українській історіографії

Саме «Житіє князя Володимира» зображено вже в дусі класичних агіографічних творів – як «подвижника і святого»,  хоча церквою до лику святих він прилічений (канонізований) значно пізніше.

Образ Володимира у фольклорі ми можемо побачити у билинах «Ілля Муромець», «Святогор» , «Вольга Всеславич».

Билинний князь не служить відображенням історичної постаті св. Володимира Рівноапостольного. Він любить користуватися допомогою богатирів, у складні часи, пригощаючи їх, але разом з тим іноді відносився до них несправедливо.

 «Не вмів мене, сонечко, милувати,

Не вмів мене, сонечко, поважати»9

У билинах князь відомий як Володимир Ясне Сонечко. До часу його правління відносились подвиги трьох богатирів. Образ Володимира має збірний характер: у ньому об’єднанні риси й більш пізніх правителів (Володимира Мономаха), а історична достовірність, можливо, спотворена.

Парні образи Володимира (в хрещенні Василя) і його матері Малуші представлені в українських святкових фольклорних фігурах Василя та Маланки. У церковному календарі день св. Меланії закінчує річне коло, день св. Василя його починає. Ця календарна обставина зблизила в народному світогляді святого Василя і преподобну Меланію римлянку, перетворивши їх в стійку фольклорну пару, зберігши не тільки пам’ять про реальних історичних персонажів (Володимира і Малуші). 10

Я вважаю, не можна заперечувати і домішки міфологічних елементів в образі Володимира - уособлення сонця, Дажбога, онуком якого автор «Слова о Полку Ігоревім»  називає свого героя.

Крім билин, Володимир являється головним героєм вірша про Голубину книгу. Там він носить імена: Володарь, Володимер, Володимир Сиславич, Володимор. Тут Володимир, по всій ймовірності, замінює собою візантійського імператора і тому наділяється такими ж рисами, якими відрізнялися візантійські самодержавці. Може бути, що ця обставина не залишилося без впливу і на билинного Володимира, який таким шляхом міг отримати деякі риси, чужі чисто російському князю.

Отже, образ Володимира Великого в літописах княжої доби дещо ідеалізований, мають відбиток релігійного світогляду. Образ менш  докладний в билинах і має світський характер. І хоч постать Володимира Святославовича не всі сприймають однозначно, згадуючи його блудне життя, братовбивство та кровопролитне запровадження нової релігії, у народі залишилася про нього згадка як про Володимира Ясне Сонечко.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2 РОЗДІЛ

ПОСТАТЬ КИЇВСЬКОГО КНЯЗЯ В СЕРЕДНЬОВІЧНІЙ ТА РАННЬОМОДЕРНІЙ  ІСТОРИЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ (ПОЧАТОК ХVIII СТ.)

Більшість дослідників до сьогодні дуже низько цінують "Синопсис" з точки зору чисто наукової. Якщо й визнається якесь його значення, як наукової історичної праці, то, виключно в тому сенсі, що він був ніби предтечею російської історіографії XVIII ст. 11

Справа в тому, що між цими першими джерелами, давніми літописами, і викладом Синопсиса лежали цілих п’ять століть поступового перекручування першоджерел. Процес цього перекручування почався з тих пір, як польські хроністи стали пускати в діло оповіді руських літописів, продовжувався вже систематично, як наслідок середньовічних учених прийомів, що вживалися польськими компіляторами XV і XVI століть, і закінчився перенесенням результатів цього псування в XVI і XVII століттях знову назад, на Русь12.

Доля судила так, що саме "Синопсис" став у Російській імперії XVIII ст. найпоширенішою та найпопулярнішою книгою з вітчизняної історії, і був нею протягом цілого сторіччя.

Образ Володимира Святославовича в  «Синопсисі»  майже не відрізняється від того як він зображений у «Повісті минулих літ».      

Повідомлення про завоювання князем Володимиром Святославовичем в’ятицьких земель є у М. Стрийковського, проте текст про цю подію у "Синопсисі" — літописного походження. Цікаво, що в нині існуючому тексті "Повісті минулих літ" данину в’ятичів описано   "...від плуга — як же батько його брав"13. Вище тут же знаходимо повідомлення про завоювання в’ятицької землі князем Святославом "... і надибав вятичів, і каже їм: "кому данину даєте?"14. Вони ж сказали: "Хозарам по шелягу від рала даємо"15. Святослав наказав в’ятичам платити данину собі. Розмір її тут не вказаний. На разі, повідомлення про те, що Володимир брав данину по шелягу від плуга знаходимо у Густинському літописі16. Таким чином, літописний текст, яким скористався в даному випадку автор "Синопсиса", був ближчим до Густинського літопису, ніж до нині існуючого тексту "Повісті минулих літ". На разі, приписки про вартість шеляга в літописному тексті нема. Вірогідно її вставив сам автор, як певну настанову для можновладців, що св. Володимир не брав із підданих великих податків.                  

Причину захвату влади князем в «Київському Синопсисі» показано у моменті коли   Володимир наказав двом варягам вбити Ярополка. Це ж все зроблено від похоті властолюбства, заради якої і Ярополк брата свого Олега убив, а Ярополка брат Володимир на смерть прирік17.

На мою думку, питання пов’язане з  кількістю його жінок, досить спірне. Адже у «Київському Синопсисі» присутні  посилання на Кромера, Гвангіні,  М. Стрийковського. За М. Стрийковським, Володимир мав одночасно кілька жінок. З Рогнідою, псковською княжною, батька й двох братів якої він убив, мав трьох синів: Ізяслава, Ярослава, Всеволода і двох дочок; із грекинею мав Святополка, з чеською княжною — Святослава і Станіслава, з болгаркою — Бориса і Гліба"18.

Беручи до уваги «Повість минулих літ» ми вже бачимо, що Володимир був переможений похіттю до жінок, було йому приведено: Рогнідь, котру посадив на Либіді, де нині сільце Передславине. Від неї родив чотирьох синів: Ізяслава, Мстислава, Ярослава, Всеволода, — і двох доньок; від грекині — Святополка; від чехині — Вишеслава, а від іншої чехині — Святослава; від болгарки — Бориса і Гліба19.

И вже «Густинський літопис» надає нам інформацію, що Володимир же, маючи мир з усіх боків, був переможений похіттю до жінок, і було у нього жін шість: перша, Ярогнідь, від якої мав синів Ізяслава, Мстислава, Ярослава і Всеволода, і дві доньки; друга ж грекиня, котра була жоною Ярополчою — від неї ж родив Святополка; третя чехиня, від якої ж родив Вишеслава; четверта — чехиня, від якої родив Святослава і Мстислава; п’ята болгарка, від якої родив Бориса і ґліба; шоста грекиня, задля якої і хрестився, — від неї ж родив доньку Марію, яка потім віддана була за першого Казимира Мниха, короля Польського, і родила Болеслава Сміливого, котрий убив Станіслава, біскупа Краківського.

Як бачимо розділ «Синопсиса» про жінок князя Володимира,  був написанний  на основі літописного тексту та писань М. Стрийковського.

Великий самодержець Россійський Володимир Святославич, християнську грецьку віру прийнявши, звелів себе охрестити в Херсоні літа від сотворіння світу 6496, а від Різдва Христового 988, а згідно свідчення Кромера — року від сотворіння світу 6497, а від Різдва Христового 989. Коли ж почав хреститися, з ним відбулося чудо. Бо як ступив Володимир до святої купелі, і архієпископ Корсунський наклав на нього руку, благословляючи його, аби прийняв Духа Святого,  з очей зліпла сліпота , і він прозрів ясно, ніби ніколи не хворів очима. Воздав Володимир хвалу Богу, говорячи: "Нині взнав Істинного Бога"20.

Як бачимо, саме з прийняттям християнства зображенні події, які більш грунтуються на легендах і вже мають міфічне коріння.

Я вважаю, сам процес хрещення зображено, дуже не правдоподібно. Адже більшість людей не приймали  нову реформу Володимира, і багато через це людей насильницькими методами змушували прийняти християнство, також у разі відмови їх просто вбивали.

У різних джерелах згадуються різні річки де мало пройти християнізіція народу. У М. Стрийковського, як і у Іпатіївському літописі місцем хрещення названо Дніпро.  У  «Синопсисі»,  цей розділ походить переважно із літописного тексту, на що вказує, зокрема, і посилання на Почайну, як місце хрещення

Великий самодержець россійський Володимир, маючи велику ревність до благочестя  церков святих, покликавши майстрів із Грецького царства, і побудував піклуванням своїм кам’яну церкву велику й вельми красну, прикрасив її іконами та всіляким благоліпством, як належить церкві царській, і віддав їй усе, що взяв був у Херсоні: срібло, золото, хрести, книги і численне начиння церковне. Також  богоділень та притулків багато побудував для жебраків, сиріт та бідних, і подорожніх, і всім необхідним забезпечив.

Під кінець свого життя Володимир розмислював  над тим як поділити все його володарювання між своїми синами. Офіційно їх було 12, і задачою князя Володимира було роздліти князівства так, щоб уникнути кровопролитних невзгод, а перебували у братській любові. Вишеславу, найстаршому сину своєму, дав Великий Новгород, найперший уділ свій; Ізяславу — Полоцьк, Святополку — Туров, Ярославу — Ростов. По смерті ж Вишеславовій дав тому ж Ярославові — Новгород, Борису — Ростов, Глібу — Муром 560, Святославу — древлян, Всеволоду — Володимир, Мстиславу — Тмутаракань, Станіславу — Смоленськ, Судиславу — Псков; Позвизду чи Брячиславу — Волинь, Луцьк. Заповідь батькову сини  пильно дотримали, ту ж заповідь і всьому православному народові російському, як синам його, від води й Духа народженим, всіляко берегти і виконувати належить.

Але в майбутньому це все ж не зупинило боротьбу за князівство між синами Володимира.

Великий князь Володимир Святославич, всія Русі самодержець, з поміччю Всемогутнього Бога просвітивши всю свою Російську землю святим Хрещенням, ідоли всі й капища викорінивши, церков же святих багато збудувавши, Віру Православну розпоширивши, міцно утвердив. Притулків багато побудувавши й всілякими потребами та необхідним милостиво й багато вдовольнив. По стількох добродійствах своїх в мирі Господу Богу передав дух свій, з Псалтирем кажучи: "В руки Твої, Боже мій, передаю дух мій".

Відзначення дня смерті Володимира було встановлене десь після 1240 року, але не в Києві, а в Новгороді. Новгородський літопис під 1240 роком говорить, що 15 липня, тобто в день смерті Володимира, князь Олександр Невський здобув визначну перемогу над шведами на ріці Неві. Якщо б тоді Володимира уже почитали як святого, то літописець певно згадав би його і ту перемогу приписав би його заступництву. А тим часом він пише, що князь Олександр переміг шведів "силою святої Софії і молитвами Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, в 15 день місяця липня, в день святих Кирика і Юліти, в неділю Собору 630 святих Отців, що в Халкедоні.

Хоча Володимир Великий ще за свого життя мав славу хрестителя і просвітителя Руси, але все-таки після смерті його ім'я довгий час не було внесене до списку святих. Головною причиною було те, що при його гробі не діялися чуда, які є необхідною умовою канонізації. Монах Яків у своїй Похвалі захищає Володимира: "Не дивуймося, любі, коли він не творить чудес після смерті, бо багато святих праведних не робили удес, а вони святі"21. І за святим Йоаном Золотоустим він повторює, що "святу людину можна пізнати за її справами, а не за чудесами".

Невідомий автор Похвали в честь Володимира з середини XII ст. скаржиться на своїх сучасників, бо Володимир не тільки не має празника в день своєї смерті але навіть молитви не виголошують за нього.

Іпатіївський літопис під 1229 роком, згадуючи Володимира, називає його "Великий" і тим дає знати, що тоді його ще не почитали, як святого. Ні в одних синодиках, тобто списках святих, домонгольського періоду нема імені Володимира.

 Отже, на мою думку, образ Володимира в середньовіччя  та ранньомодерній історичній  літературі, тільки починає формуватися  як особистість, але ще досі  покрита міфами та легендами, які тільки заважають розглядати його цілісно.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІІІ РОЗДІЛ

ПОЧАТОК НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ БІОГРАФІЇ ВОЛОДИМИРА ВЕЛИКОГО КІНЦЯ ХVIII – ПОЧАТКУ ХХ СТ.

У дореволюційній історіографії найзначнішим діянням Володимира Великого вважалося прийняття християнства, зарахувавши до істинної віри втрачений в язичницькій темряві народ, та ввівши його у сім’ю християнських народів і відкрив йому шлях до «спасіння», до нової високої культури, просвітництва.

   В сучасній історичній  науці  остаточно вже вияснено, як стверджує В. Заїкин,  поширення  християнства та християнської  культури на Русі не було ділом тільки самого Володимира Великого. Св. князь Володимир Святославович тільки остаточно утвердив християнську віру, яка почала поширюватися на руських землях значно давніше22.

Розглядаючи працю Михайла Грушевського «Історія України-Руси» том перший, ми бачимо висвітлення соціально-економічних, політичних і культурних процесів, що відбувалися на території України з найдавніших часів до початку XI століття. В дев’ятому розділі він намагається зробити висновки про значення діяльності Володимира в цілому.

Війна Володимира з Ярополком відома нам дуже мало. Літопис знає з неї  тільки зраду Блуда, «воєводи Ярополкові», що давши обіцянки Володимира,  своїми підступними порадами привів Ярополка до гибелі.

 Володимир, як каже  літопис, прийшов на Ярополка з варяжським військом. Володимир розпочав облогу, а підмовлений ним Блуд старався під час цих боїв вбити Ярополка.

 Ярополк у Київському  князівстві мав повагу і популярність, тому Блуд лихими радами старався  поставити його в можливо трудне  становище, а потім порадив втекти з Києва, настрашивши, ніби то кияни підговорені  з Володимиром. Ярополк втік до містечка Родень, на кордоні Київщини, але тут його в облозі притискав голод і всяка біда. Тоді Блуд намовив його на переговори з Володимиром. Ярополк його послухав але коли прибув до Володимира, його вбили варяги за наказом князя. Володимир потім опанував Київщину, став самодержавцем23.